Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 03-12-2004
Юлія Тищенко: Поствиборчий синдром квазісепаратизму: 2004 рік

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1102094882.html

Одним із більш-менш постійних сюжетів української постелекторальної ситуації є так званий регіональний сепаратизм, точніше, прояви квазісепаратизму, що їх демонструє чиновництво Півдня та Сходу України.

Сепаратизм представляє собою політичний рух, направлений на досягнення окремим регіоном держави автономії чи політичної самостійності. Загалом за часів новітньої української історії вже доводилося боротися із сепаратизмом регіонів. Найбільш яскрава сторінка – кримський сепаратизм зразка середини 90-х. Унітарна Україна, що прямо зафіксовано в її Конституції, має у своєму складі Автономну Республіку Крим, яку створено не за національним, але за територіальним принципом. Ще 20 січня 1991 року в Криму було проведено перший у Радянському Союзі регіональний референдум, у якому взяли участь 81% населення півострова, що мало право голосу. Відтворення кримської автономії відбулося в складі Української РСР, оскільки виходу Криму зі складу України референдумом не було передбачено. 12 лютого 1991 року Верховна Рада України визнала кримський референдум чинним, прийнявши закон, за яким було відновлено Кримську АРСР у складі України. Після цього тривало багаторічне узгодження правил гри та стосунків між центром і автономією, в 1995 році відбулося скасування інституту президентства в АРК, у 1999-му було ухвалено кримську конституцію. Загалом рецидивів сепаратизму на рівні політичному не виникало протягом десяти років.

Як це відбувається сьогодні: зовнішній бік справи

Нагадаємо, що хронологічно ще 26 листопада надзвичайна сесія Харківської облради обрала Євгена Кушнарьова головою ради та облвиконкому і доручила йому координацію дій та негайне проведення переговорів із керівниками східних і південних областей України з приводу утворення Південно-Східної Автономної Республіки. Губернатору відтак були підпорядковані обласна міліція, управління МНС, заразом же було ухвалено припинити перерахування до державного бюджету та трансляцію в області телеканалів "Ера", "5-й канал", "7-й канал". Того ж дня Луганська обласна рада ініціювала створення Південно-Східної Республіки. Депутати прийняли рішення про звернення до Володимира Путіна з проханням про визнання Росією створюваної республіки. Очікували на приїзд мера Москви Юрія Лужкова. Того ж дня збори активу Донецької області запропонували провести референдум про автономію області. Вони ухвалили рішення звернутися до трудових колективів Донбасу із закликом провести наступного мітинги, на яких прийняти резолюції про проведення референдуму. 26 листопада з ініціативи керівництва Одеси, зокрема міського голови Руслана Боделана, на Думській площі було проведено загальноміські збори представників одеської територіальної громади, на якій вдруге після 1991 року було ухвалено резолюцію щодо "проголошення Новоросійського краю як вільної самокерованої території, на якій діють розпорядження органів місцевого самоврядування". Від Президента вимагали "не допустити розгулу націоналізму й насильства в Україні й багатонаціональній Одесі”. Громада ж мала виконувати свої завдання: “Негайно створити в Одесі загони самооборони й самозахисту з робітників, інтелігенції, студентів і забезпечити охорону всіх життєво важливих об'єктів та органів місцевого самоврядування”. Була намічена і далекосяжна мета: “Якщо в Україні переможуть антидемократичні, націоналістичні сили, настроєні на розвал держави, вимагаємо оголошення Одеси й Одеської області вільною самокерованою територією (Новоросійським краєм), на якій діють розпорядження органів місцевого самоврядування".

Справжньою квінтесенцією сепаратистських сюжетів стало 28 листопада, коли в місті Сєвєродонецьку Луганської області відбувся з'їзд депутатів та державних службовців різних рівнів східних, південних і деяких інших областей України за участю Віктора Януковича. На цьому зібранні лунали заклики до порушення суверенітету, територіальної цілісності України, її розколу та утворення окремих територіальних об'єднань, зокрема до створення на території України південно-східної автономії.

До речі, пізніше майже всі регіони зробили своєрідний відкат від сепаратистських тверджень. А 1 грудня Верховна Рада України засудила будь-які рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які загрожують суверенітету і територіальній цілісності України, і попросила Президента України та правоохоронні органі вжити невідкладних заходів щодо нейтралізації таких проявів. Парламент прийняв постанову “Про стабілізацію ситуації в Україні і запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, які загрожують суверенітету і територіальній цілісності України", якою доручила Генеральній прокуратурі невідкладно дати правову оцінку ухваленим після 21 листопада рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також діям їх посадовців і вжити заходів прокурорського реагування з метою приведення цих рішень у відповідність із законодавством України. Парламент рекомендував Президенту України з урахуванням правової оцінки ГПУ вирішити питання про притягнення до відповідальності деяких посадовців. Однак над державою продовжує висіти дамоклів меч сепаратизму: адже відомо, що 4 грудня в Харкові планується проведення другої частини всеукраїнського з'їзду депутатів і державних службовців різних рівнів, перший акт якого відбувся 28 листопада в Сєвєродонецьку. Вірогідно, його зміст залежатиме від рішення ВС про визнання чи невизнання результатів виборів. Ще одним каменем спотикання в Україні є рішення від 1 грудня сесії Донецької обласної ради (ухвалене, до речі, також у день переговорів влади з опозицією та представниками ЄС) провести 9 січня 2005 року обласний консультативний референдум. На цей референдум буде винесене питання про статус області як самостійного суб'єкта в рамках федерації.

Звісно, легітимність відповідного заходу є більш ніж сумнівною з огляду на Конституцію України і Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 року. Зокрема стаття 73 Конституції України вказує, що питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Згідно із статтею 6, що має назву "Питання, що виносяться на місцеві референдуми", Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми” на місцеві референдуми можуть виноситися питання, віднесені законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також питання про дострокове припинення повноважень відповідної Ради народних депутатів та її голови. Отже, виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; про об'єднання в одну адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; про зміну базового рівня місцевого самоврядування в сільських районах; про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами. До слова, й сама форма "консультативного референдуму" викликає запитання з огляду на невизначеність відповідного статусу "консультативності".

Причини і можливі наслідки квазісепаратизму

Нинішня ситуація з проявами регіонального квазісепаратизму частини східних та південних регіонів має багато вимірів. Як ми вже зазначали, сепаратизм представляє собою політичний рух, направлений на досягнення окремою областю держави автономії чи політичної самостійності. Чи має "політичний" характер" донецький сепаратизм? Відповідь на це питання є негативною. Тут здебільшого проглядається тактичний характер – демонстрація кандидатом від українського Сходу своєї електоральної ваги та потужної підтримки. Цей сепаратизм також виглядає своєрідним додатковим аргументом у контексті переговорів з опозицією щодо подальшої долі виборів після виборів. Прояви сепаратизму сьогодні фактично спостерігаються в тих українських регіонах, де відбувалися найбільші порушення під час виборчої кампанії та виборів зокрема.

Президент Л. Кучма як гарант Конституції адекватно не реагує на заклики підпорядкованих йому губернаторів до підриву територіальної єдності та конституційного устрою країни. Зважаючи на це, можна дійти висновку: він або не контролює ситуацію, що малоймовірно, або ж ці речі продукуються з відома Банкової, чи, точніше, резиденції глави держави під Києвом, як аргумент антимайдану.

Ледь не стратегічні риси проглядаються в своєрідному сприянні політиці сепаратизму з боку Росії. Квазісепаратизм доволі активно інформаційно підтримується місцевими ЗМІ Сходу та російськими мас-медіа. Значну роль у таких сценаріях може грати російська сторона. А самі сценарії з апеляціями щодо загрози поширення “помаранчевої чуми” та "нашизму" чимось нагадують розгортання придністровського сценарію зразка 1992 року, який продукувався не без участі Росії. Показово, що в президії сепаратистського з'їзду депутатів місцевих рад у Сєвєродонецьку сидів мер Москви Ю. Лужков. Він навряд чи насмілився би це зробити без санкції Кремля. Можна також нагадати, що Ю. Лужков в ролі "посла доброї волі" нерідко подорожує пострадянським простором. Зокрема він намагався активно світитися в Аджарії під час аджаро-грузинської кризи.

Повертаючись до українських сюжетів, можна побачити, що своєрідний "парад регіональних суверенітетів" було фактично приурочено до багатосторонніх переговорів, які відбулися 26 листопада в Маріїнському палаці за участю Президента України Леоніда Кучми, кандидатів на пост Президента України Віктора Ющенка і Віктора Януковича, Президента Польщі Олександра Кваснєвського, Президента Литви Валдаса Адамкуса, Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав'єра Солани, Генерального секретаря ОБСЄ Яна Кубіша, спікера Державної Думи Російської Федерації Бориса Гризлова. Підсумовуючи результати тоді ще першого раунду переговорів, Л. Кучма зазначав, що якщо одна частина населення України проголосувала за Віктора Януковича, а друга – за Віктора Ющенка, то ні в якому разі ніхто не повинен відчувати себе переможеним чи переможцем, тим більше з огляду на хитку ситуацію з демократією в Україні. Отже, "регіональні суверенітети" мали продемонструвати широкій світовій громадськості вагу та потужність електорату В. Януковича та перевести діалог із контексту тверджень про фальсифікацію виборів у контекст можливого регіонального протистояння. Тим паче, що на заході України облради, міські та сільські ради приймали рішення про недовіру ЦВК, яка віддала перемогу В. Януковичу.

Можна, звичайно, сподіватися на те, що губернатори добре розуміють, що їхні подальші сепаратистські дії можуть стати предметом пильного розгляду з боку Генпрокуратури та СБУ. Хазяї Донбасу, своєю чергою, теж розуміють, що їхній бізнес у разі яскравих проявів донецького сепаратизму ризикує опинитися під загрозою.

Та все ж незважаючи на певну штучність та алогічність сепаратизму до нього потрібно ставитися серйозно. Україна є великою країною за кількістю населення. Нас 48 мільйонів. Сьогодні можна побачити, що випуски світових новин теж висвітлюють “блакитні” мітинги в Донецьку. А цю ситуацію владі вдалося інтерпретувати як окреслення можливого внутрішньодержавного протистояння у вигляді "стінка на стінку", тобто віртуально перекинути електоральну ситуацію в контекст регіонального протистояння, що може спричинити нестабільність і навіть реальний конфлікт у великій країні. До того ж Росія пояснює Заходу, що транзит газу до країн ЄС відбувається через територію "нестабільної України". Отож у цьому контексті й спостерігаються намагання апелювати до Заходу стосовно необхідності забезпечення безпеки. Крім того, варто зважити на те, що сьогодні жодний конфлікт неможливий без застосування ЗМІ. На Донбасі місцеві ЗМІ (як і загальноукраїнські) протягом останніх двох років виконували роль пропагандиста та агітатора, всіляко залякуючи людей загрозою "націоналізму" у виконанні "нашистів". Два тижні умовного прозріння загальноукраїнських ЗМІ вже не можуть виправити ситуацію, адже що зроблено, то зроблено. Навіть навпаки, наразі пряма трансляція помаранчевих мітингів у Києві викликає в донеччан відчуття небезпеки та спротив. Адже вся електоральна кампанія В. Януковича в цьому регіоні була побудована на регіональному патріотизмі на кшталт "Голосуй за Януковича з Донбасом у серці" та "Істинно донецький характер". У цьому не було би нічого поганого, якби поруч із подібними біг-бордами на донецьких трасах не рясніли карти "України трьох сортів", приписувані "НУ". Понад те, від імені "НУ" в краї розповсюджувалися листівки з поясненням, яку шкоду буде заподіяно підприємствам Донбасу в разі приходу до влади В. Ющенка. Отож сьогодні частина жителів Донбасу цілком реально налякана тим, що відбувається в Києві, особливо з огляду на пропаганду і підігрівання страхів у ЗМІ.

Референдуми, з'їзди при підтримці ззовні можуть суттєво розхитати ситуацію в Україні. Мінімізувати ж вплив відповідних негативних сценаріїв може якнайшвидше розв`язання ситуації, адекватна інформаційна політика, чітка позиція промислових еліт регіону, які б мали пояснити, що Україна – це далеко не тільки "Схід, Схід і Схід", а сепаратизм у його політичному та економічному вимірах є дорогою в нікуди, і насамперед для цього регіону.

Отож референдум у Донецьку в разі його проведення може виявитися тією "бітою", якою в подальшому зможуть розмахувати, загрожуючи територіальній цілісності України. Адже можна пригадати, що, наприклад, і референдум від 20 січня 1991 року в Кримській області був місцевим і мав "консультативний характер". Принаймні так було сказано в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Конституції Автономної Республіки Крим та Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 16 січня 2003 року (в справі про Конституцію Автономної Республіки Крим). Цікаво, але в цьому документі говориться, що "проведений 20 січня 1991 року у Кримській області місцевий референдум мав на меті з'ясування громадської думки населення Кримської області з питання відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. За правовими наслідками результати такого референдуму мали консультативний характер і не були обов'язковими до виконання органами державної влади Української РСР, що існували на той час. Крім того, на референдумі 20 січня 1991 року не порушувалося питання про зміну меж території Кримської області, а визначалося ставлення її населення до можливого статусу Кримської області як автономії"...

Отже, навіть новітня історія нашої держави давала нам належні уроки. То чи потрібно багато разів наступати на одні й ті само граблі?

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД
Український незалежний центр політичних досліджень

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1102094882.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua