Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 14-12-2004
Віктор Агєєв: Майдан і криза юридичного позитивізму

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103051204.html

Нариси щодо рішення Верховного суду України від 03 грудня 2004

Рішення ВСУ від 03.12.04, без сумніву, є історичним. Також очевидно, що це рішення не є суто юридичним, а великою мірою також політичним. Відтак, його треба розглядати не тільки з формально-юридичної, а й з політико-правової точки зору.

Перш за все очевидно, що рішення Верховного Суду не вписується в формальні положення ні виборчого законодавства, ні Цивільного процесуального кодексу.

Норми Закону України «Про вибори Президента України» були виписані таким чином, аби максимально ускладнити або унеможливити судовий перегляд результату виборів президента України.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІІ цього Закону: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону», таким чином процесуальні норми, які містяться в цьому законі (редакція від Закону України від 21.09.2000 р. N 1970-III) мають перевагу над відповідними нормами ЦПК. В ЦПК відповідні процесуальні норми містяться в гл. 30-Г (в редакції Закону України від 21.09.2000 р. N 1970-III).

В Законі України «Про вибори Президента України» треба перш за все звернути увагу на наступні процесуальні норми:


А ст. 96 п. 3 містить взагалі дивну процесуальну норму: «Днем подачі скарги вважається день фактичного отримання скарги суб'єктом розгляду скарги». Днем голосування було 21 листопада. Відповідно до повідомлень ЗМІ, скарга подана представниками Ющенка у четвер – 25 листопада 2004 р., тобто пізніше 24 години дня, наступного за днем голосування (в самому рішенні суду дата подання скарги чомусь не зазначена).

Таким чином, відповідно до закону, порушення, які мали місце до дня голосування та під час голосування, формально не могли бути предметом судового розгляду. В принципі, це не заперечували і представники Ющенка в судовому засіданні, які заявляли що їх право на судовий розгляд базується виключно на ст.ст. 55 та 124 Конституції України, а не на нормах Закону «Про вибори Президента України»

В мотивувальній частині рішення Верховний Суд всупереч вищенаведеним нормам Закону «Про вибори Президента України» послався на наявність порушень, які мали місце як до дня голосування, так і в день голосування. Більше того, під час судового слухання судді неодноразово звертали увагу представників Ющенка на те, що з їх пояснень не зовсім зрозуміло, яке відношення має ЦВК (суб’єкт оскарження) то тих фактів, про які вони розповідають. А після того ті самі недоліки в обґрунтуванні були перенесені в рішення суду. Так, наприклад, в рішенні Верховного Суду зазначено: «Передвиборча агітація з використанням засобів масової інформації проводилася без дотримання принципу рівних умов і всупереч порядку, установленому цим законом. Не дотримувалися вимоги відносно заборони участі в передвиборній агітації органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб».

Не кажучи вже про те, що така теза є не викладенням фактів, а їх узагальненою оцінкою, з рішення суду не зрозуміло, яке відношення до цього мав суб’єкт оскарження, і чи було йому взагалі відомо про ці порушення.

Взагалі, з тих порушень, які встановив суд у мотивувальній частині, можна дійти висновку, що розглядалася скарга не на дії ЦВК, а на дії української виконавчої влади в цілому.

Не зовсім зрозуміло, однак, чому суд вирішив відновити права суб'єкта виборчого процесу лише шляхом проведення повторного голосування, за правилами, визначеними законом про вибори президента, а не усуненням від влади діючого президента і уряду, що було б вельми послідовним продовженням логіки, викладеної в рішенні суду.

Саме рішення суду про проведення повторного голосування також є дещо дивним. Адже сторона Ющенка, принаймні публічно, такої вимоги не висувала. І тут можна сказати, що суд, усуваючи порушення принципів виборчого законодавства, сам порушив принцип, закріплений в ст. 15-1 ЦПК: «Суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог». З цього принципу прямо витікає, що коли позивач вимагає від відповідача передати йому, наприклад, вівцю, то суд не вправі за своєю ініціативою розглядати питання про те, чи не повинен відповідач безоплатно скосити сіно для позивача.

Крім того, слід зазначити що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, в якій записано: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», і дія якої поширюється також на суди, витікає, що суд також повинен діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вийшов за межі вимог сторони Ющенка, при цьому ухвалив рішення, яке якимось дивним чином (дивним звісно, з юридичної, а не з політичної точки зору) співпадає з домовленостями, підписаними на переговорах Кучми, Ющенка, Януковича, Солани, Кваснєвського. Це викликає підозри, що цей переговорний процес якимось чином впливав на формально незалежних суддів Верховного Суду, які начебто повинні при винесене рішення ґрунтуватися виключно на тому, що вони почули або побачили в судовій залі.

Мені можуть заперечити, що, незважаючи на формальні недоліки, рішення Верховного Суду по суті правильне. З одного боку, з цим можна погодитись. Втім, знов таки з політико-правової точки зору, мене, наприклад, дуже занепокоює те, що лідери опозиції на мітингу робили дуже прозорі натяки на те, що в них є певні домовленості з Верховним Судом, і вони впевнені, що суд прийме рішення на їх користь.

В практиці застосування Європейським Судом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод сформульовані певні критерії, за якими можна встановити, чи є певний державний орган судовим органом у розумінні Конвенції. Головний критерій – незалежність і безсторонність.

То чи є наш Верховний Суд судовим органом у власному розумінні?

Я знов-таки підкреслюю, я готовий визнати це рішення політично правильним у тій ситуації, яка склалася, але в мене є сумніви, чи можна це рішення вважати рішенням незалежного і безстороннього правосуддя. Того правосуддя, яке зазвичай зображують у вигляді пані з зав’язаними очима і з терезами в руках, що повинно символізувати, що воно зважає тільки на вагу наданих аргументів і не зважає на особистості.

Зараз багато говорять про таке поняття як «легітимність». На мій погляд, навряд чи можна говорити про те, що, прийнявши таке рішення, суд легітимізував волю людей, які зібрались на майдані. Скоріше, Верховний Суд спробував сам легітимізуватися шляхом винесення такого рішення.

Нинішня революційна ситуація виникла внаслідок того, що створена в Україні політико-юридична система (яку деякі влучно іменують як «злочинний режим») побудована таким чином, що вона виключала інший, крім революційного, шлях своєї зміни. Фактично, зараз з цим погодився і Верховний Суд, прийнявши рішення всупереч формальним нормам закону. І я думаю, що судді Верховного Суду добре розуміють, що вони також є частиною тієї влади, проти якої повстав народ, а тому, виносячи рішення, дбали насамперед не про юридичні формальності, а про власну безпеку.

В тих дискусіях, які запекло відбувалися перед виборами щодо їх можливого результату, я завжди був переконаний в тому що при існуючому «режимі» чесні вибори в Україні в принципі неможливі, і ніяким іншим шляхом, крім «грузинського варіанту», Ющенко виграти вибори не зможе, незважаючи на
підтримку більшості виборців. На жаль, в тій Україні, яка була вчора, результати виборів залежали від виборчих комісій і судів, а аж ніяк не від виборців.

Сьогодні ситуація змінилася. Ініціатива перемістилася на вулиці, і навіть Верховний Суд змушений прислухатися до Майдану. Але невже люди, які сьогодні стоять на Майдані, погодяться з тим, що їхня воля не має самостійної сили і потребує затвердження тим Верховним Судом, який ми маємо?

Я абсолютно переконаний в тому, що якби в Україні існувала судова влада, яка була б здатна приймати справедливі рішення (які б при цьому ще й виконувалися), то в нас не було б ні «злочинного режиму», ні відповідно потреби в революційних діях. Якщо наш Верховний Суд раніше не лякався б і не продавався, не було б Майдану. Бо у формі Майдану Україна нарешті отримала гілку влади, яку не можна ні купити, ні залякати.

Будуючи в Україні нову політичну систему, ми повинні пам’ятати, що фундаментом усякої правової держави є правосуддя. Без наявності ефективної судової системи неможливо втілити в життя положення законів, тому без судової влади стає безцільною діяльність влади законодавчої, а діяльність виконавчої влади неминуче перетворюється на свавілля.

Без втілення в життя принципів Верховенства Права, без створення нової судової системи, що буде відправляти Правосуддя і буде дійсно незалежною, а не стане слугувати інтересам певного політичного клану або виконавчої влади, немає сенсу ні в яких конституційних реформах.

Віктор Агєєв,
адвокат, АК «Агєєв, Бережний та партнери»
www.ageyev.org

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103051204.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua