Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 17-12-2004
Олександр Маслак: До типології помаранчевої революції. Погляд консерватора

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103299182.html

Востаннє таке в Києві було мабуть році так в 1917. Ті, хто пам’ятає події 1989-90 може зрозуміти, що за всієї зовнішньої схожості “природа” помаранчевої революції суттєво відрізнялась від масових акцій, що привели до здобуття Україною незалежності. І за масовістю, і за територіальним ареалом поширення. Зрештою, виникає питання про типологію революції. Нині серед політологів модно говорити про “буржуазно-демократичну” чи “ліберально-демкоратичну” революцію. Проте, такий погляд є однобічним, а отже і помилковим. Адже “ліберально-буржуазний” характер, за формальними ознаками, швидше мала протштовхувана Кучмою та Медведчуком “політреформа”, головним наслідком якої може стати перетворення України на олігархію – диктатуру потужних буржуазних кланів. І яку деякі політологи вже назвали початком “блакитної контрреволюції”. Можливо спотворене сприйняття характеру помаранчевої революції повязане з тим, що більшість з політологів, які дають згадані визначення, оцінюють революцію за соціальним складом і політичними уподобаннями свого середовища – київської інтелігенції та середньо-дрібної буржуазії. Проте навіть в Києві соціальний склад, а тим більше мотивації учасників протестів був доволі неоднорідним, як і соціальний склад київського населення, що в своїй більшості підтримало мітинги і демонстрації. Справді, переважна більшість киян це так званий “середній клас” – інтелігенція, дрібні і середні підприємці (від власників ресторанів до торговців на речових ринках), чиновники та “менеджери середньої ланки”. Проте політологи здебільшого не враховують того факту, що більшість киян є, зазвичай, вихідцями з аграрних регіонів центральної України. І саме аграрна центральна і північна Україна стала головним “електоральним сектором”, що забезбечив перевагу “помаранчевих”, як на виборах, так і під час протестних акцій. Не враховувати мотивів, що вивели на вулиці і майдани жителів Житомира, Сум, Віниці, Черкас та Полтави означатиме свідомо спотворювати картину подій. Більше того, не враховувати це – означає свідомо підігравати російським та “донецько-медведчуківським” політтехнологім, що штучно намагаються екстраполювати на нинішні події картину 1989-91 років (протистояння націоналістичної Галичини і ліберально-демократичного Києва з одного боку та проросійських регіонів східної і південної України з іншого) і таким чином приборкати революцію за допомогою маніпуляцій застарілими стереотипами масової свідомості. Цілком зрозуміло, що мотиви “помаранчевих революціонерів” з аграрних цетрально- та північноукраїнських областей були не стільки “ліберально-демократичними”, скільки консервативно-традиціоналістськими або навіть “консервативно-революційними”. Серед головних вимог цього сектору “помаранчевих” були вимоги припинення владного беззаконня, припинення грабунку країни та “наведення порядку” на різних щаблях владної ієрархії. В умовах, коли владна бюрократія перетворилася фактично на “клептократію”, основною метою діяльності якої був перерозподіл награбованих економічних ресурсів країни, завданням консервативних, державницьких сил стало не стільки утримання спокою в країні чи забезпечення еволюційного характеру суспільних процесів, скільки радикальне відсторонення від влади дискредитованої злочинної бюрократичної верстви і заміна її на нову державницьку еліту. Еліту, головним мотивом діяльності якої є забезпечення величі держави, дотримання принципів законності та соціальної справедливості, примноження добробуту громадян. В цьому плані, в чомусь, збулося пророцтво В’ячеслава Липинського, що пов’язував можливість відродження Української Державності з пробудженням “державницьких інстинктів” серед маси “хліборобсього”, аграрного українського люду. Інша справа, що ці державницькі інстинкти не знайши поки адекватного вираження в українському політичному та політологічному дискурсі. Про них не бажають говорити як різноманітні політологи, так і більшість “вождів” революції, не кажучи вже про кучмістських та “посткучмістських” діячів. Таке замовчування може призвести лише до трагічних наслідків, як для революційних процесів, так і для українського державотворення загалом…

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103299182.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua