Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 20-12-2004
Михайло Свистович: Чи є у Ющенка в кишені перемога? (виправлено)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103540455.html

Те, що помаранчева революція закінчилася не приходом до влади демократичних сил, а пакетним голосуванням та відтермінуванням “останнього та рішучого” бою до 26 грудня, викликає неоднозначну реакцію у її учасників. Дехто вважає це перемогою, дехто – поразкою, дехто не знає, що думати.

Як на мене, це все ж таки є перемога, хоча й не та, яку б нам хотілося бачити, і яку, я впевнений, ми могли б здобути, якби цього захотіли наші політичні лідери та проявили волю і рішучість в її досягненні.

Можливо, справа не тільки у волі, а й у прагненні Віктора Ющенка здобути перемогу саме на виборах, щоб мати таким чином якщо не прихильність, то хоча б легітимність в очах тих виборців, які за нього не проголосують. В цьому є певна рація, бо таким чином противникам Ющенка буде важче підняти заради досягнення своїх групових цілей народ того ж Донбасу на протести – проти загальноукраїнського волевиявлення зважитися боротися важче, ніж проти волі навіть кількох мільйонів вуличних революціонерів. Ну і для світу обраний Президент завжди виглядає кращим за “революційного”.

Щоправда, я все одно залишаюся переконаним прихильником революційного фіналу помаранчевого протесту. І не лише з тих причин, що була проголосована політ реформа. До часу введення її в дію ще багато води витече, і багато чого можна змінити, і я підтримую голосування за політ реформу в тій ситуації, яка склалася на момент голосування, бо інакше б довелося проводити вибори при старому складі ЦВК та старому Законі “Про вибори Президента України”.

Також не є для мене вагомим аргументом, що для економіки краще, щоби в питанні “Хто у нас Президент?” крапка була поставлена якомога раніше, і що тепер янучари з кучмістами отримали три зайвих тижні для пограбування країни, продажу власності та переведенню коштів за кордон. Грець з нею, з тією власністю. Якщо за кілька років Україну їм знищити не вдалось, то за ці тижні остаточно й поготів не донищать, адже головне – земля і люди, - залишаються. А економіка – справа наживна, хоч і важлива. І не хвилюють мене сильно додаткові витрати наших з вами грошей на переголосування, якого можна було б уникнути. Бо ніщо нам не коштувало так дорого, як дешеві вибори, які давали можливість бандитам грабувати країну впродовж років після успішного для них голосування. І взагалі виборчі витрати не є чимось великим в масштабах держави – кожен учасник помаранчевої революції пожертвував значно більше власних коштів, ніж витрати на переголосування, що припадають на одну людину. Та й загалом коштів, які пожертвували звичайні громадяни на революцію, вистачило б на кілька голосувань.

Моє бажання саме революційного фіналу ґрунтувалося (на жаль, це вже у минулому часі) саме на тому, що буде з Україною після перемоги Ющенка. В тому, що все буде значно краще, ніж є зараз, я не сумніваюся. Але завжди хочеться більшого, бо ж не секрет, що до Віктора Андрійовича, як до майбутнього Президента, ще у 2002 році “примазалося” чимало не найкращих людей, особливо в Західній Україні, де важко було стати депутатом будь-якого рівня, якщо ти не з “Нашої України”. І багато з них визнали за краще навіть витримати 2,5-річний шалений тиск адмінресурсу з надією отримати компенсацію після приходу Ющенка до влади. Ну а в останні дні помаранчевими почали ставати й відверті покидьки, які навіть вкладали у неї чималі матеріальні ресурси. І, хоч я на сто відсотків впевнений, що відмова цих “неофітів” від застосування адмінресурсу чи роботи на Януковича була спричинена лише страхом, і що наша неприхильність до них не змінила б їх поведінки і не змусила б іти до кінця заради збереження режиму (вони чудово розуміють, що тотальної чистки не буде, а порушення були настільки масовими, що для того, щоб не потрапити до в’язниці, достатньо буде просто відмовитись від протизаконних дій при переголосуванні), не кажу, що від їхньої допомоги слід було відмовлятися. Якщо хочуть жертвувати, не висуваючи умов, прошу дуже. Єдине, що не хотілось би, щоб ця пожертва стала своєрідною індульгенцією за минулі лихі справи, або, ще гірше, перепусткою у майбутню владу.

Тому дуже хочеться, щоби перехід на бік Ющенка в останні дні протесту не визнавалися особливими заслугами, хоча для бюрократів, які неодмінно прийдуть разом з Ющенком (наївно думати, що Ющенко має фізичну можливість зазирнути в душу кожному, кого він призначить у владу), ці перекинчики будуть більш вигідними, аніж ті, які всі ці роки жертвували для боротьби з режимом усім. Бо справжні борці йшли на барикади за ідею (і Ющенко виступав тут лише її персоніфікацією), а тому не дозволять і новій владі відступати від принципів. А от ті, що “примазались”, вірно служитимуть і новій владі, як вони служили старій, за принципом навіть не стільки особистої відданості, скільки власної меркантильності. Та й сам Ющенко і його найкращі соратники в силу специфіки своєї загальнодержавної діяльності й зайнятості на цій ниві, також не можуть об’єктивно розібратися в ситуації аж до кожного міста чи тим більше села, і сприйматимуть дійсність значно краще, ніж вона є. А тому розподілятимуть свою увагу частково за іншими пріоритетами, ніж слід було б, менш критично аналізують власні кроки.

От саме для зміни вектору цієї уваги і потрібна була б революція. Якби Ющенко прийшов до влади внаслідок революції, він би відчував себе у боргу перед народом, який поставив його своєю дією на цю посаду, і знав би, що той самий народ може так само прореагувати на хибні кроки його уряду. А отже Ющенку довелось би більш ретельно зважувати кожен свій крок, оглядаючись на суспільство. Будучи ж обраним, він матиме ілюзію власної привабливості, що забезпечила йому більшість голосів, і зможе цими голосами прикриватися. Хай не як Кучма, що навіть у дні власної ганьби під час касетного скандалу постійно повторював “Мене обрали 16 мільйонів виборців”, але все ж таки вотум довіри розслаблює, бо не змушує постійно намагатися здобувати народну прихильність (до нових виборів ще ж далеко).

Стосовно ж сепаратизму, вбийте мене, але не бачу я такої загрози. Хоч і кажуть, що мрії мають здатність матеріалізуватись, але то, напевно, стосується виключно власних мрій, які не зачіпають мрії інших. Тому мрії купки регіональних чиновників приречені на розчарування. Ось і опитування показують, що лише в Донецькій області більшість населення виступає за “втечу від Києва”. Однак одного бажання мало. Для успіху потрібна не просто мовчазна, а саме активна підтримка народу, готового йти до кінця. Народ же на Донбасі не звик до тривалих політичних протестних акцій і не готовий мерзнути в наметах заради “світлого майбутнього у незалежному Паханаті”. Ми вже спостерігали подібне в Прибалтиці, де кількасоттисячні Інтерфронти, маючи не тільки реальну підтримку великої частини мешканців, але й всієї радянської економічної, політичної та військової машини, нічого не змогли зробити із прагненням до незалежності і територіальної цілісності корінної та беззбройної частини населення. Сепаратизм вдався лише там, де люди масово готові були йти до кінця і навіть гинути за свою окремішність (Абхазія, Південна Осетія). Винятком є хіба що Придністров’я, але там сепаратисти завдячують успіхові наявності на їх території регулярного боєздатного військового з’єднання (чого не було у Молдови) та інертністю населення іншої частини країни, яке у своїй більшості не було готове до незалежності, що впала на неї як з неба, не виборювало її і саме не могло тоді визначитись, чи здобуло щось від розпаду СРСР, чи втратило.

Стосовно ж міжнародного визнання ще простіше. Світом править прагматизм, тому ніхто б не став ізолюватись від України тільки тому, що Ющенко прийшов до влади революційним шляхом. Визнали б його на другий день, а Верховний Суд легітимізував би Президента за підсумками першого туру, скасувавши результати другого.

Та. як казав Леонід Кравчук, “маємо те, що маємо”, тому мусимо готуватися до “третього туру” виборів, який не обіцяє бути легким.

Новий склад ЦВК, звичайно, є значно кращим. Не пройшов депутатського “чистилища” головний фальсифікатор Ківалов, “зарізала” Верховна Рада також кандидатури, які подавала Партія регіонів. Однак з 15 членів нового Центрвиборчкому 11 залишаються зі старого складу. І з них тільки четверо (Ярослав Давидович, Руслан Князевич, Андрій Магера і Олександр Чупахін) не підписали горезвісний протокол ЦВК про визнання Януковича Президентом. Тож можна бути впевненим, що Ярослав Давидович витримає можливий тиск та вистоїть перед можливими спокусами.

Давидович значно кращий за Ківалова. І не тільки через непідписання протоколу. Він був чи не єдиним членом ЦВК, який хоч якось реагував на порушення виборчого законодавства в період агітації. Зокрема приїздив на склад №56, де були виявлені десятки тон незаконної наклепницької агітації проти Ющенка, і ледь не всі високопоставлені чиновники влади, прокуратури, міліції, того ж ЦВК раптом стали поза зоною досяжності. Тішить і те, що в Давидовича найбільший досвід роботи у комісії, а, отже, зменшується можливість як зриву виборів, так і спроб інших членів комісії робити махінації за його спиною.

Заступник голови комісії Микола Мельник – вище всяких похвал. Його порядність та чесність просто не викликає жодного сумніву.

Не можу такого однозначно сказати про Марину Ставнійчук, яка хоч і висловилась за необхідність перегляду всіх скарг на порушення виборчого законодавства, але, по-перше, зробила це вже після підписання протоколу, по-друге, не відкликала свого підпису. Тому тут можна фантазувати на різні теми щодо мотивів її позиції: від “хотіла відкликати, але не наважилась” до “грала в об’єктивність з метою легітимізувати протокол”. Кажуть, що М. Ставнійчук має хороші стосунки з Медведчуком, Ківаловим та керівником тіньового штабу Віктора Януковича Андрієм Клюєвим . Ходять вперті чутки, що від представника останнього вона отримала після підписання протоколу про результати другого туру нібито в кабінеті Ківалова 500 тисяч доларів США, але повернула їх. Щоправда не відразу, а наступного дня, порадившись з адвокатом і не тільки з нею (адвокат був жіночої статі). Така поведінка (якщо чутки відповідають дійсності) з одного боку тішить, з іншого – насторожує. Все б було добре і однозначно, якби це повернення коштів (якщо такий випадок, в т.ч. й їх надходження, мав місце) відбувся відразу і негайно, і це супроводжувалось би хоча б її обуреною заявою, якщо вже не поданням до відповідних органів.

Ще з біографії М. Ставнійчук можна згадати як вона, представляючи інтереси ЦВК в 2002 році у Верховному Суді, не допустила реєстрації майора Мельниченка кандидатом у народні депутати України за списком Соціалістичної партії України.

Насторожує також, що кандидатуру саме Ставнійчук на голову комісії пропонував Михайло Охендовський, який захищав Януковича у Верховному Суді, і якого влада дуже настирливо намагалася пропхати до нового складу ЦВК, і це вдалося їй з другої спроби після того, як він з першого разу не набрав достатньої кількості голосів. Щоправда така активність Охендовського також не може бути однозначною підставою для підозр щодо Марини Ставнійчук. Можливо, влада, не маючи змогу поставити на голову нового Центрвиборчкому когось слухняного, просто вирішила, що з усіх реальних варіантів Ставнійчук є для неї кращим варіантом, ніж Давидович. І це аж ніяк не означає, що вона намагатиметься фальшувати вибори. Тому, з огляду на те, що за час помаранчевої революції багато людей змінили свою позицію, можна обережно сказати, що Марина Ставнійчук на посаді заступника голови ЦВК з-поміж інших можливих варіантів все ж є скоріше плюсом, аніж мінусом в тій ситуації, що склалася (уявіть на цьому місці Охендовського). Та все ж я б ставився до неї з певною долею настороженості, хай навіть і безпідставної. Як пишуть класики, “краще перебдіть, ніж недобдіти”.

Заступники голови комісії – це дуже важливо. Та, як на мене, важливішою за заступників є посада секретаря ЦВК, який найбільше працює із документами. І в тому, що цю посаду займає представник СДПУ (о) Сергій Дубовик, хорошого мало.

Щодо інших членів ЦВК, то повагу викликає Валентина Завалевська, яка, будучи секретарем Центрвиборчкому, відкликала свій підпис. Правда, зробила це лише тоді, коли на вулиці уже буяла помаранчева революція.

Не викликають позитивних емоцій Юрій Донченко, Ігор Качур, Броніслав Райковський, що слухняно підписували озвучувані Ківаловим рішення. З новопризначених чотирьох членів, окрім вже згадуваного Миколи Мельника, радості в мене також не викликає ніхто. Навіть Анатолій Писаренко від “Нашої України”. Окрім того, що мені довелося вислухати щодо його роботи в Донецькому штабі чимало дуже серйозних нарікань від моїх давніх знайомих, яким я довіряю, і в чесності й самовідданості яких не маю підстав сумніватися, мене взагалі дивує, якою логікою керувалися нашоукраїнці, надсилаючи до ЦВК людину з недостатнім, як на мене, досвідом для такої роботи.

Інший член комісії, за яку голосував 101 член фракції “Наша Україна” – Жанна Усенко-Чорна, - також викликає питання. Адже вона, як і Михайло Охендовський, пов’язана з представником Кучми у Верховній Раді Олександром Задорожнім.

Ну і нічого не можу сказати про Валерія Шолудька. Для мене він є “темною конячкою”.

Це все щодо членів комісії. Тепер щодо змін у виборчому законодавстві.

Зміни, безумовно, є позитивними. Однак запобігти всім фальсифікаціям вони не можуть. Тому знову все буде залежати від організації роботи команд обох претендентів на президентську посаду та від того, наскільки вдасться “Силі народу” забезпечити контроль, і до якої межі бєспрєдєлу дозволить опуститися влада своєму кандидату.

Я вже звик, що зміни до законодавства в нас готують люди, які на власній шкірі ніколи не відчували всі нюанси практичного застосування їх рішень. Тому, приймаючи рішення, керуються здебільшого політичними мотивами, не думаючи, як це обернеться в реальному житті.

Перші наслідки цих політичних рішень ми вже почули з вуст Ярослава Давидовича щодо технічної неможливості виготовлення за такий короткий термін необхідної кількості бланків виборчих бюлетенів, відкріпних посвідчень та інших необхідних для забезпечення процесу переголосування документів одним підприємством.

Те саме можна сказати й про виборчі комісії, які вирішили формувати з нуля. Те, що для участі у виборчій комісії тепер не обов’язково проживати у виборчому окрузі, є надзвичайно позитивним. Та б’юсь об заклад, що опозиційні депутати, які приймали ці зміни, ніколи не працювали у територіальній і навіть дільничній комісії. Інакше б вони знали, що її членам доводиться не лише стежити за чесністю процесу голосування, але й виконувати величезний обсяг технічної роботи для забезпечення виборчого процесу. А для цього необхідний відповідний досвід.

У влади таких фахівців хоч греблю гати, бо вона з року в рік подає до комісій тих самих людей (формально міняючи за потребою їх партійність та політичні уподобання – на минулих виборах був від “суперпрогресивної” соціалістки Вітренко, на цих – від “суперрадикального” націоналіста Козака) з величезним виборчим досвідом. В нас таких людей, особливо на Сході і Півдні, небагато, як небагато і днів, за які можна знайти, організувати, навчити та розподілити по всій Україні силами штабів фахівців, які б до того ж захотіли покинути все і понад тиждень прожити у чужому, часто ворожому для них регіоні, де всяке може статися.

Тому більшість з членів комісії від Ющенка там будуть новачками, що не встигнуть нічому навчитися за короткий період часу. І ця відсутність досвіду може призвести до того, що вони просто не встигнуть підготувати все для проведення виборчого процесу, а представники від влади в цьому їм “допоможуть”. Таким чином утворюється хороше підґрунтя як для зриву виборів, так і для вагомих і небезпідставних претензій щодо оголошення їх недійсними. І добре, якщо вони будуть визнані недійсними саме на Сході і Півдні (Закон дозволяє оголосити Президента обраним навіть у випадку, коли на більшості дільниць країни вибори будуть визнані недійсними), і все пройде без ексцесів. А якщо обурені такою ситуацією виборці цих регіонів (а вони матимуть підстави для обурення в разі виборчого безладу через непідготовленість комісій, половина з яких, згідно нового законодавства, очолюватимуть представники від Ющенка!) візьмуть активну участь в біло-блакитній “революції”, яка, до речі, активно готується? Хтось може на 100% стверджувати, що в такому випадку Верховний Суд знову не скасує підсумків переголосування через наявність системних порушень (а вони будуть наявні) та неможливості встановити волевиявлення на великій частині території України?

Владі взагалі з формуванням комісій легше, адже державна машина продовжує працювати на неї. Вишикують відділ кадрів чи юридичний відділ якогось підприємства і дадуть наказ: “Всім написати заяви на членів комісії в такому-то окрузі”. Ющенко ж такого не робитиме.

А що буде, якщо Віктор Янукович навмисно не подасть кандидатур для заповнення половини місць у комісіях? На це питання більшість “силонародовців”, особливо на місцях, відповіді не має і впадає у паніку з криками “Все пропало, шеф, все пропало”. І ніхто їм не роз’яснює, що в такому випадку, наприклад, щодо ТВК діє п. 5 ст. 23 Закону “Про вибори Президента України”, який ніхто не скасовував. Тобто, якщо якийсь кандидат не подав до комісії достатню кількість своїх представників, і її кількість становить менше, ніж 10 осіб, вакантні місця заповнює ЦВК. Щодо дільничних комісій діє п. 9 ст. 24 того ж Закону. При цьому кількість членів ДВК не може бути меншою 12. Ця кількість у вказаному в цьому абзаці форс-мажорному випадку є чинною і для дільниць з кількістю виборців понад 1500 осіб, оскільки 16 членів комісії – це кількість, яка дозволяється Законом (по аналогії з п. 3 ст. 24 Закону “Про вибори Президента України”), але не є необхідною для проведення виборів.

Правда, тут є кілька нюансів. Згідно нових змін у виборчому законодавстві комісія може розпочинати свою роботу у неповному складі, а кандидати у Президенти мають час доповнити вільні місця, подавши кандидатури не пізніш як за два дні до переголосування. Тобто, якщо, припустимо, від Януковича так і не надійде ніяких подань, в ЦВК є лише два дні, щоби сформувати у повному складі всі ТВК, а у ТВК також є ці самі два дні на доукомплектування усіх ДВК. А тепер уявіть собі, як, у такому випадку, 5 членів ТВК від Ющенка (і то, якщо їх набереться по 5 у кожну комісію) в чужому для себе місті, де вони всі є вперше, і де немає навіть карти міста чи округу, не маючи автомобілів (коли в них буде час їх орендувати, тим більше. якщо влада застосує свої важелі щодо власників машин), встигнуть підготувати все до виборчого процесу та ще й утворити сотні ДВК з місцевих людей (для підвезення нових вже не вистачить часу), з яких вони нікого не знають? А що вже казати про 6-8 членів ДВК (якщо їх набереться стільки на кожну дільницю)? Їм, ненавченим, коли готувати вибори у незнайомому регіоні?

А є ж іще другий, значно гірший нюанс: згідно нового виборчого законодавства голова та секретар виборчої комісії повинні бути представниками різних кандидатів. Коли тоді комісія, куди Янукович не подасть своїх людей, зможе розпочати роботу? Виходить, що в кращому випадку лише за два дні до виборів і то, якщо ЦВК встигне буквально миттєво заповнити вакансії у ТВК, а ті, відповідно, у ДВК. В реальності може статися таке, що багатьом ДВК на підготовку до виборів залишиться кілька годин, за які вони навіть не встигнуть отримати списки виборців, бюлетені, печатки та інші необхідні речі. Не кажу вже за приміщення, які місцева влада, якщо вже вирішить скрупульозно дотримуватись законодавства, роблячи лише необхідні рухи, може розпочати надавати тільки після призначення складу комісії, тобто за кілька годин (хвилин) до початку голосування. А у влади ж цієї субота і неділя вихідні.

Є ще один нюанс: рішення про дострокове припинення повноважень членів виборчої комісії приймається одночасно з рішенням про включення до складу відповідної комісії іншого представника від того ж кандидата. А що робити, якщо члени комісії від Януковича не з’являтимуться на засідання? Як їх виключити, якщо кандидат чи його довірені особи не подаватимуть нових кандидатур? До того ж рішення про внесення змін до складу комісій можуть прийматися лише не пізніше ніж за два дні до проведення повторного голосування. Як бути в тому випадку, коли члени ТВК та ДВК від Януковича, в т.ч. й голови та секретарі, не прийдуть на робочі місця в день голосування або, наприклад, прийдуть у стані абсолютного алкогольного сп’яніння? Прощайте вибори на цій дільниці?

Також незрозуміло, чи діє тепер у зв’язку зі змінами у виборчому законодавстві друге речення п.2 ст. 24 Закону “Про вибори Президента України” (“На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує п’ятдесяти осіб, дільнична виборча комісія може утворюватися у складі голови, секретаря та двох-чотирьох членів комісії”).

Та, попри все це, окрім неврахованих нюансів, я вважаю такі зміни у законодавстві доцільними, оскільки краще організовувати вибори з непідготовленими членами комісіями, але забезпечити контроль за їх чесністю, ніж надати можливість “професіоналам” здійснювати фальсифікації.

Зменшують можливість фальсифікацій і зменшення кількості документів, за якими видаються бюлетені виборцям на звичайних та спеціальних виборчих дільницях, і заборона включення до складу ДВК спеціальної виборчої дільниці, утвореної в лікувальному закладі, працівників цього закладу, і збільшення кількості спостерігачів з двох до чотирьох на одній дільниці, і нові вимоги до списків виборців як то проставлення підписів голови та секретаря виборчої комісії і печатки комісії на кожному аркуші, а не лише наприкінці списку, як було раніше, дозвіл вносити зміни шляхом викреслень та виправлень (в т.ч. й у день виборів), а не дописувань наприкінці списку, надання права довіреній особі кандидата отримати в ТВК чи ДВК копію списку виборців по кожній виборчій дільниці округу на паперовому та/або електронному носії (правда, з ДВК тут погарячкували, оскільки ті не мають технічних можливостей для розмноження списків виборців, не кажучи вже про комп’ютери).

Позбавлення ТВК права включати виборця у день голосування до списків виборців і надання цього права лише суду також є виправданим, якщо врахувати всі інші зміни у законодавстві щодо роботи зі списками виборців, бо маємо зафіксовані на відео прецеденти, коли у Донецькій області ТВК включали таких виборців пачками на підставі липових заяв і при відсутності цих людей. В суді це займе значно більше часу. Проте ніщо не заважає янучарам купити бодай одного суддю, який штампуватиме судові рішення не з меншою швидкістю, ніж ТВК.

Зменшення кількості відкріпних з 4% до 0,5, вдосконалення цього бланку, вимога проставлення на ньому та у списку виборців двох підписів членів комісії від різних кандидатів, зазначення округу, в якому виборець має намір проголосувати, проставлення у паспорті штампу про отримання відкріпного посвідчення із зазначенням дати видачі й номерів посвідчення, округу і дільниці, де воно було видане, як і обмеження часу для отримання посвідчення 20-ю годиною останньої п’ятниці перед днем голосування, погашення невиданих бланків у цей день, передача до ЦВК даних про те, скільки виборців і де саме мають намір проголосувати за відкріпними, оприлюднення Центрвиборчкомом не пізніше як за 12 годин до початку голосування інформації про очікувану кількість виборців, які голосуватимуть за відкріпними посвідченнями, звернення “власника” відкріпного посвідчення для отримання можливості проголосувати не пізніше 12-ї години останньої суботи перед виборами до ТВК округу, зазначеного на відкріпному посвідченні, голосування за відкріпними посвідченнями лише на одній дільниці в окрузі нанесло сильний удар по фальсифікаторам, оскільки “відкріпні махінації” стали однією з головних технологій фальсифікації під час першого і другого туру виборів.

Тут, можна, звичайно, багато що закинути авторам змін до виборчого законодавства. Можна говорити, що таким чином для спостерігачів та членів комісій від Ющенка, які приїдуть з інших регіонів, фактично не буде можливості проголосувати на тій єдиній дільниці, особливо в сільських округах, тоді як янучарам забезпечать для цього транспорт. Можна також говорити, що переважна більшість людей не знає навіть номеру свого округу, а не те що того, куди вона збирається їхати, тим більше, що не всі знатимуть до останнього дня, куди їх пошлють. Янучарам легше, бо адмінресурс завжди забезпечує кращу організацію, маючи більше ресурсів, тому кожному з них дадуть папірець з номером округу, де вони голосують. Можна іще багато чого сказати, однак краще втратити голоси десятків тисяч своїх, ніж, створивши їм умови для голосування, водночас створити ті самі умови для сотень тисяч, якщо не мільйонів, фальшованих голосів.

Звичайно, якби законодавці трошки подумали, то зробили б виняток для членів комісій, дозволивши їм голосувати на своїй дільниці за відкріпними посвідченнями. Для спостерігачів такий виняток робити не можна, оскільки спостерігач не прив’язаний до конкретної дільниці. Закон обмежує лише перебування на одній дільниці перебування чотирьох спостерігачів одночасно, тому ніщо не заважало б спостерігачам від Януковича на хвильку вийти з дільниці, щоб їхнє місце зайняли на цей період інші, з відкріпними посвідченнями на час, що їм потрібно проголосувати. Таким чином і вимога Закону про одночасне перебування чотирьох спостерігачів була б дотримана, і фальшування вдалося б. І так по всіх дільницях округу. Неважко зрозуміти, що кожен спостерігач при правильній організації справи міг би таким чином проголосувати за фальшивими відкріпними стільки разів, скільки дільниць є в окрузі. І те, що Центрвиборчком мусить оприлюднити, скільки виборців і де саме мають намір проголосувати за відкріпними, аж ніяк не означає, що десь якомусь відкріпнику можуть не дозволити голосувати. Хіба що ЦВК запрошуватиме періодично дані про кількість використаних бланків відкріпних посвідчень у день голосування та видасть термінову постанову про заборону подальшого голосування по відкріпних. Але, по-перше, це порушуватиме право тих, хто ще не встиг проголосувати за справжнім, а не фальшивим відкріпним, по-друге, поки ті дані зберуть, зведуть, видадуть постанову, доведуть її до кожної ДВК, сотні тисяч бюлетенів таких відкріпників вже лежатимуть у скринях. Звичайно, це може стати приводом для розпечатування пакетів і проведення перевірки після голосування, але ж таке рішення можуть і не прийняти, бо мороки з такою перевіркою може бути чимало.

Всього цього можна було б уникнути, якби ввести до законодавства норму, що спостерігач може перебувати лише на тій дільниці, на якій він зареєструвався.

До речі, те, що спостерігачі та члени комісій від Ющенка фактично не зможуть проголосувати за відкріпними, становить серйозну проблему, яка полягає не у втраті голосів, а в тому, що дуже багато людей не записується через це у виїзні члени комісій та спостерігачі. І всім не поясниш, що краще втратити свій голос, але не дати опоненту сфальшувати десятки й сотні інших голосів. Не поясниш хоча б тому, що люди, знаючи цей недолік Закону, просто не приходять на “мобілізаційні пункти”. І не приходять самі мислячі люди, що самотужки опанували законодавство. А з цих людей вийшли би чудові члени ТВК і ДВК.

З голосуванням за межами приміщення законодавці теж нібито переборщили, бо часто, наприклад, люди, без ноги мають ІІ групу інвалідності. Багато малоходячих пенсіонерів також ступеню інвалідності не мають. Та янучари забезпечать доведення таких людей на дільниці, але навряд чи це зроблять ющенківці. Проте і тут можливості для фальшування будуть значно меншими, аніж, якби лишилася стара норма про голосування на дому. Тому вважаю такі зміни законодавства також правильними.

Сильно зменшують ефективність встановлення владою можливого транзитного серверу вимоги оприлюднення Центрвиборчкомом не пізніше як за 12 годин до початку голосування інформації про очікувану кількість виборців, які голосуватимуть за відкріпними посвідченнями, не пізніше 10-ї години дня повторного голосування даних про кількість виборців, внесених до списку виборців на виборчій дільниці, на момент початку голосування, кількість виборців у витягу із списку виборців для голосування за межами для приміщення голосування та кількість виборців, внесених до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень, а також не пізніше 22-ї години дня повторного голосування інформації про кількість виборців, внесених до списку виборців на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування, кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці, на момент закінчення голосування, кількість виборців, які проголосували за межами приміщення для голосування та кількість виборців, які проголосували за відкріпними посвідченнями.

Однак я уявляю, як технічно можна виконати норму статті 12 Закону України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” щодо невідкладного інформування дільничними виборчими комісіями територіальної виборчої комісії про кількість виборців, внесених до списку виборців на виборчій дільниці, на момент початку голосування та кількість виборців у витягу із списку виборців для голосування за межами для приміщення голосування, а для виборчих дільниць, визначених для проведення голосування за відкріпними посвідченнями, ще й про кількість виборців, внесених до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень. Дані ці повідомлятимуться лише телефоном, оскільки іншого засобу зв’язку ДВК просто не мають. Уявіть, скільки часу потрібно для передачі цих даних (а передавати їх будуть звичайні люди, а не вишколені радисти) і як вкладуться всі дільничні комісії, яких у деяких округах понад 200, у відведені їм для цього 45 хвилин, адже п. 4 ст. 75 Закону “Про вибори Президента України” ніхто не скасовував?

Сильно утруднює можливість заміни протоколу ДВК під час транспортування документів до ТВК вимога супроводження їх лише головою та членом комісії від іншого кандидата в той самий час, коли решта членів комісії разом з секретарем і, саме головне, печаткою залишаються на дільниці в очікуванні повідомлення про прийняття протоколу територіальною виборчою комісією.

Та розслаблятися зарано, оскільки можливостей для фальсифікації залишається чимало. Окрім уже наведених у цій статті можливих фальсифікацій та тих, що вже були застосовані під час першого та другого турів, янучари взяли на озброєння кілька нових способів. Наприклад, голосування тих самих людей одночасно в різних місцях. По всій Україні масово розвозяться мешканці Донецької, Луганської та деяких інших областей, яких терміново реєструють як місцевих мешканців для включення до списків виборців. При цьому вони залишаються у списках за своїм справжнім місцем проживання, де за них спробують проголосувати. І перешкодити цьому може лише добре організований контроль за виборами по всій Україні.

Помаранчева революція, звичайно, послабила адмінресурс, однак, особливо на Сході і Півдні, він знову підіймає голову, оскільки всі ті, хто тиснув на виборців та займався фальсифікаціями, залишились на своїх місцях, а грошей на фальсифікації нові янучари не шкодують. Міліцією й надалі командує Білокінь, а назвати нового старого генпрокурора Піскуна нашим можуть хіба що дуже наївні люди. Знову відбувається тиск на виборців, знову по всій Україні під охороною міліції розвозять бригади з невідомими намірами, знову відбувається підкуп та залякування. Що там казати, якщо навіть у Сумах, де Янукович зазнав нищівної поразки, 5 тисяч людей погрожують звільнити з роботи за участь у помаранчевій революції, а деяких віддають під суд.

Влада й надалі залишається у кучмістів і не варто виключати той варіант, що проголошена Януковичем “опозиційність” до Кучми є лише частинкою великою гри, затіяною владою.

Не варто тішитися цифрами соцопитувань, оскільки вони відбивають те саме реальне, а не сфальсифіковане співвідношення голосів, які здобули Ющенко та Янукович у другому турі. Просто люди перестали боятися відповідати правдиво на питання. І те, що розрив між Ющенком і Януковичем за цими опитуваннями скоротився буквально за тиждень з 10% до 5%, лише підтверджує, що реально рейтинги практично не змінились. А скорочення відбулось тому, що люди знову почали боятися, адмінресурс оговтався і знову розпочав свій тиск. Адже помаранчева революція на Сході і Півдні заторкнула хіба що великі міста, в провінції все залишилося, як було. І навіть у цих великих містах збільшення популярності Ющенка є нічим іншим, як ілюзією. Якщо подивитися на кількість учасників мітингів, то побачимо, що навіть у Криму за Ющенка виходить більше людей, ніж за Януковича, але навряд чи хто скаже, що це є реальне співвідношення прихильників обох кандидатів. Просто ті, хто і так був за Ющенка, перестали боятися висловлювати свої погляди. Величезна ж маса тих, хто голосує за Януковича, не ходять у синіх стрічках. Вони не звикли до вуличних проявів своїх симпатій, але голосують мовчки на виборчих дільницях. З цим уже зіштовхнулись колись націонал-демократи у 1994 році, коли, попри зовнішні прояви досить широкої народної підтримки, вони зазнали нищівної поразки на виборах. Перевага у 5-10% є занадто малою, щоби перемогти владу легко. Тому єдиний шанс – максимально запобігти фальсифікаціям.

Сьогодні режим змінив свою тактику, зосередившись саме на тих областях, де він зможе взяти максимальну кількість голосів. І там уже давно, поки ющенківці радіють успіху помаранчевої революції, народ зомбують кілограмами агітаційної макулатури. В проющенківських же областях янучари намагатимуться оголосити вибори недійсними на якомога більшій кількості дільниць, і нові зміни у законодавстві дають їм такий шанс, оскільки ніщо не заважає їм купити одного чи кількох місцевих суддів, які штампуватимуть позитивні рішення на скарги членів комісії і спостерігачів від Януковича про нібито створення їм перешкод у здійсненні повноважень або права бути присутніми на виборчій дільниці під час проведення голосування та підрахунку голосів. Тому юридична лінія протистояння цим спробам має бути бездоганною. У кожному районному суді повинен постійно перебувати наш юрист, щоб брати участь у подібних засіданнях, які є, згідно законодавства, відкритими. Тоді навіть продажні судді не зможуть видавати по одному потрібному владі рішенню в хвилину.

Не виключено, що режим, коли побачить, що не зможе перемогти, намагатиметься зірвати вибори, для чого вже формуються команди бойовиків для нападу на дільниці та можливого проведення біло-синьої контрреволюції. Також не виключені спроби підпалу, знищення бюлетенів та найрізноманітніших провокацій. І люди, які їх здійснюватимуть, носитимуть на собі помаранчеву символіку. Це – старий як світ прийом.

Пора зрозуміти, що ніхто так просто владу, яка дає їм можливість грабувати народ, не віддасть, а тому у найближчі дні нас чекає важка боротьба. І ми не маємо права випустити з рук вже таку близьку перемогу.

Президента обирають не окремі регіони, а вся Україна. Тому кожен голос в будь-якому місті чи селі є важливим, оскільки потрапляє до спільного кошику загальнонародного голосування.
Тому, щоби остаточно поставити крапку на правлінні кучмістів, нам залишилося зробити останній крок до нашої першої великої перемоги, щоби ніколи більше країною не правив злочинний режим, не панували в ній корупція, беззаконня, несправедливість: масово з’явитися 26 грудня на виборчі дільниці і проголосувати так, як підказує кожній чесній людині її сумління. І кожен, хто цього дня лишиться вдома, сприятиме продовженню панування злочинного режиму.

Також для здобуття перемоги народу над владою, нам потрібно послідовно повторити все те. що ми вже робили на цих президентських виборах:

1. Прийти до дня виборів на свою дільницю, перевірити, що Вас внесли до списків виборців, і що паспортні дані про Вас записані правильно.

2. Поговорити не менш ніж з 10 друзями, знайомими та родичами. Зробити так, щоб вони просто голосували проти бандитів при владі.

3. Прийти на виборчу дільницю, проголосувати самим і подивитися, чи не відбуваються на дільниці порушення Закону при голосуванні.

4. Захистити свій голос! Прийти після закінчення голосування до виборчої дільниці та дочекатися оголошення результатів виборів і відправки бюлетенів до територіальної виборчої комісії.

5. Захистити, якщо знадобиться, результати виборів на вулицях столиці.

Не варто покладатися на штаби. Кожен з нас сам повинен відчути себе штабом Ющенка і зробити все можливе для перемоги. А також не чекати, коли до нас прийдуть із особливим запрошенням, а самим настирливо пропонувати свої послуги місцевим штабам, буквально пробиватися через їхню байдужість (якщо з такою десь зіткнетесь) та вимагати оформлення у якості членів комісії або спостерігачів. Телефони регіональних штабів можна знайти тут http://razom.org.ua/regshtab.html

Пам’ятайте, що єдиний шанс кучмістів залишитися при владі – це наші з вами байдужість та самозаспокоєння.

Не дамо їм скористатися цим шансом.

Звичайно, всіх цих “катаклізмів” може і не статися, і вибори пройдуть відносно чесно і мирно. Однак все це залежатиме від нашої готовності. Вони не зроблять своїх чорних справ, якщо побачать можливість адекватної відповіді, оскільки не так багато набереться в Україні людей, готових йти до кінця за Януковича.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103540455.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua