Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 22-12-2004
Ростислав Крамар (Польща): Помаранчева революція змінила також і поляків

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103720407.html

„Помаранчева революція змінила також і поляків”
З варшавського щоденника


22 листопада. Шоста вечора. Зимно, сіро і тоскно. У скронях гупає: „Невже? Невже це все-таки сталося???”
Перша за багато років несанкціонована політична маніфестація у Варшаві. Під темною брилою польського міністерства закордонних справ надриваю голос: „Wolne wybory – wolna Ukraina!!!” Вітер рве із шиї мокру від снігу помаранчеву хустку...
Ще кілька місяців тому, спостерігаючи за білорусами, які вимахуючи біло-червоно-білими стягами, скандували у центрі Варшави антилукашенківські гасла, почувався представником усе-таки „ліпшого світу”. А нині...
Чи ж то я, покинувши свої конспекти й розкриті книги, порушую ситий спокій цього осяяного ялинковими гірляндами міста???
Поряд із моєю синьо-жовтою „фаною” – білоруська...
Чиновник з міністерства, який вийшов до учасників спонтанної помаранчевої акції протесту, роздратовано запитав: „Але що має наше міністерство до українських виборів?!”
„We-sprzyj-cie U-kra-ine!”(Підтримайте Україну!) – почув від польських студентів і пішов повідомити вище керівництво...
***
21 грудня, з тих же дверей до учасників останньої перед українським виборами помаранчевої маніфестації у Варшаві вийшов речник міністерства і прийняв символічний подарунок для влади – велике збільшувальне скло. Натяк на недопустимість короткозорості щодо України. У відповідь пан не без почуття гумору дістав із кишені свою лупу – дещо меншу, та все ж...
***
Останні дні навчання 2004. Перевіряю студентські творчі роботи. Писали про „помаранчеву Польщу”. Про те, що разом пережили впродовж останніх тижнів.

Уршуля Садковська: „Тут, у Варшаві ми також вирішили в якийсь спосіб впливати на польську владу, аби вона не заплющувала очей на те, що діється в Україні. У нас був один спосіб – такий же як у киян – вийти на вулиці і голосно заявляти про свою громадянську позицію... Між людьми, і не тільки учасниками маніфестацій, створився специфічний зв’язок... Поляки знову почали становити моноліт (включно з представниками влади!) ... Кожен перехожий з помаранчевою стрічкою стає ближчим – менш анонімним”.
Павел Лоза:”Я у Ґданьську. Багато моїх знайомих хочуть їхати в Україну спостерігачами, заповнюють анкети. Навіть 13-літній Пьотрусь твердить: „Буду в Україні спостерігачем!” Загальний піднесений настрій підсилює поява у порту козацької чайки з чотирма козаками. У сестри саме новосілля, треба це відсвяткувати. Іду до крамниці купити польського „Тиського” пива. Продавщиця пропонує українське „Оболонь” з помаранчевою стрічкою... ”
Маґдалена Зюлек:”Завдяки „помаранчевій революції” поляки усвідомили, що на схід від польського кордону є народ дуже близький культурою, мовою, менталітетом. Не хотіла б, аби звучало це патетично, та ми приходимо до висновку, що українці – це наші браття, справжні, рідні. Останніми роками поляки почувалися у Європі дещо самотньо. Україна – велике відкриття. ... Коли одягаємо помаранчеві шапочки і шалики, то тим самим заявляємо: „Українці, ми з Вами, ми підтримуємо Вас, сподіваємося, що все добре закінчиться, що будемо співпрацювати. І що трішки Вам заздримо...”.
Марта Санєвська:”Помаранчева Варшава – це не тільки польська молодь. Мене найбільше зворушувала присутність на демонстраціях літніх людей, котрі пам’ятають драматичні сторінки нашої спільної історії, а також батьків із малими дітьми. Помаранчева революція змінила Україну, але змінила також і поляків. Допомогла нам повірити, що серед нас багато таких, для яких існують вічні цінності”.
Анна Млинарчик:”Знаю, що мушу іще багато прочитати, аби зрозуміти Україну. Знаю також, що мій внесок у помаранчеву революцію дуже невеличкий, що вона зробила для мене більше, аніж я для неї”.
Ґжеґож Ярошук: „Події в Україні довели моєму поколінню, що проста людина може змінити свою країну”.
Юстина Яньчик: „Україна стала для нас символом боротьби за справедливість та гідність. Я горджуся тим, що в цій ситуації поляки виявили себе гуманними і рішучим народом, який не боїться наслідків своєї позиції, у слушності якої переконананий”.
Каміла Бродовська: „Перший феномен, це люди, які прикрашають себе стрічками, шарфами та шапками кольору апельсинів. Але прошу не думати, що одяг є феноменом. Ні! Це люди, полякі, які дотепер говорили що „Львів є наш!”. Власне вони, змінюючи фронт, хочуть доказати іншим, цілому світу, а перед усім самим собі, що прийшов час на правду - цю шевченківську, святу...
...для мене найбільш потрясаючим є інший феномен - на „Подарунку від Сталіна” (палац культури споруджений у центрі міста у кінці 1940-х в стилі соцреалізму), біля тераси з якої видно цілу Варшаву, на колонах - великі помаранчеві прапори. По моєму, це першочергова перемога кольорового символу, який довів, що є сильнішим за всі роки радянської і пострадянської брехні, злочину, репресій...
Є такий вірш Дмитра Павличка „Дарунок Сталіна”, у якому читаємо:
„(...)Вечорами
у вікнах піраміди
з’являються обличчя замордованих.
Уста ледве ворушаться,
але я знаю -
вони співають
Jeszcze Polska nie zginęła!”
Думаю, що сьогодні вони співають: „Ще не вмерла Україна!”.
Я варшав’янка, тому моя кров також зараз помаранчева, як кров мого міста... гаряча, бурхлива мов лава. І тільки шелест „апельсинового” прапора над головою дозволяє мені спокійно спати - він не тільки студить кров, але перед усім доказує, яка є сила правди, мрій і надії”.

***
22 грудня. Сьогодні проводжаємо в Україну спостерігачів – 1500, здебільшого молодих поляків. Бажаючих було набагато більше. Автобуси від’їжджатимуть від „Дарунка Сталіна”... Мої студенти також їдуть. Каміла Бродовська й Оля Кліш – до Харкова, Павел Лоза – на Закарпаття, інші будуть на Полтавщині та Донеччині.
Учора під посольством України, біля помаранчевого намета, був дивовижний „Святвечір”. Українці ділилися з поляками православними просфорами, поляки – своїми католицькими оплатками. Разом співали коляд. Для багатьох відкриттям було, що маємо спільні різдвяні пісні. Прийшли десятеро політичних біженців із комуністичної країни в Азії. Троє з них – засуджені режимом на кару смерті. Усі – в помаранчевих шаликах...
Хтось роздає скромні, але як же промовисті подарунки – наклейки - помаранчеві прямокутники з написом „Made in Ukraine”.
Поділитися оплатком підійшов сивочолий Казімєж Януш, колишній політв’язень, автор книги „Лист до росіян”: „Я щасливий, що дожив до цієї миті...”

Ростислав Крамар,
Варшавський університет

P.S. Окремо додаю есей Олександри Кліш – студентки, яка походить із української родини, переселеної на північ Польщі в рамках акції „Вісла”.


Революція очами „ляшки хахлацького походження”


Концерт “Київ, Вашава-спільна справа”. Пряме включення з Києва. Маленька сльоза покотилась по обличчі...
Тепер вже знаю – люблю поляків... Їх заангажованість у “помаранчеві” події в Україні. Cаме? Я українка чи полька? Може вибрати нейтральний варіант рекомендований моїми “мішаними” друзями: полька українського походження (!). Колись ці друзі засуджували мене за те, що я замало українська. Чому? Бо не люблю пити перцівки? Вони зараз навіть не здогадуються яка з мене жовтогаряча українка. Я, до апельсинової революції, сама не була цього свідома... Ю-щен-ко! Ю-щен-ко!
Люблю зібраних тут поляків, тому що вони усвідомили мені, що я люблю Україну, що це моя держава! Це може надто великі слова (любов!), але таке підказує мені моє пробуджене серце. Саме зараз, в цій екстремальній ситуації, я дійшла такого висновку. Це допомогло мені дозріти до свого „українства” – відвертого та свідомого. Ця символічна помаранчева стрічка – не обов’язок, я хочу цим заявити про свою єдність з людьми на Майдані. Це також не обов’язок тих молодих поляків! Це їхнє непримушене бажання.
Я свідома, що своє життя (правдоподібно) проведу в Польщі... Сумую з цього приводу? Ні! Вперше ні... В моій уяві вже завжди будуть оранжеві стрічки на куртках мешканців Варшави, Ольштина, Кракова та голоси: Ю-щен-ко! У-кра-їна!
Я горда, що в мене дві Батьківщини, що мої польські та українські співвітчизники знають, як захищати свої права. Як гідно боротися за свої ідеї, майбутність.
Як сказав Єжи Гєдройць: “Без вільної України не буде вільної Польщі”. Поляки врешті зрозуміли ці слова. A я зрозуміла, що не маю соромитись свого “мішаного” походження, мені слід гордитися тим! ...
А все почалось так просто: від мандарин та маленьких стрічок. Шкода, що оранжева “відлига” не прийшла раніше...

Олександра Кліш,
студентка Варшавського університету,
Українка з Польщі

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103720407.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua