Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-12-2004
Регіональна аналітика: Київ під час першого і другого турів президентських виборів-2004

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103809874.html

Регіональна аналітика. Огляд № 67, грудень 2004 року

Київ під час першого і другого турів президентських виборів-2004

Тетяна Харченко, журналіст

Результати голосування в Києві можна було спрогнозувати як у 1-му, так і в 2-му турах. Листівки зі звинуваченням опозиції в радикальності і порівнянні прихильників Ющенка із нацистами, які співають ті самі пісні, котрі співали свого часу нацисти "в далеком 1941 году" на досвідченого київського виборця майже не вплинули. Як у 1-му, так і в 2-му турах виборів Київ і область продемонстрували стабільну підтримку В. Ющенка. Проте, якщо після першого туру ЦВК звітувала про 59,4% голосів, відданих за лідера блоку "Наша Україна" в Київській області, то вже в другому турі тут за нього ж проголосувало 76,36% жителів краю. В. Янукович у 2-му турі від мешканців Київщини отримав всього 20% голосів.

У самій столиці результати переголосування від обласних майже не відрізнялися: на користь В. Ющенка - 74,69% голосів, 19,93% - за провладного кандидата. Саме такий результат згодом стане причиною сварки "на людях" між штабом В. Януковича і київською владою.

Першим звинуватив столичну владу у підтасовці на користь Віктора Ющенка тоді ще керівник штабу В. Януковича Сергій Тігіпко, котрий заявив про масові порушення виборчого процесу в Києві. "Керівник одного з центральних виборчих штабів Сергій Тігіпко під час зустрічі з журналістами видав "на гора" стільки порушень, начебто зафіксованих у столиці, що складається враження, ніби Київ у першому турі виборів став розсадником фальсифікацій волевиявлення громадян", - заявить у відповідь на це звинувачення прес-служба Київської міськадміністрації. Наголошуючи на тому, що саме в столиці до виборів було прикуто особливу увагу. "Де, як не в Києві було сконцентровано найбільше число вітчизняних і міжнародних спостерігачів? Де, як не в Києві, було створено найсприятливіші умови для вільного і прозорого голосування? Де, як не в Києві, було вжито стільки заходів для забезпечення правопорядку?", - обурюватимуться в міськраді. Міський голова Києва О. Омельченко безапеляційно назве заяви С. Тігіпка образливими для киян і саркастично додасть, мовляв, настрій керівника штабу політика, "який не набрав у Києві бажаної кількості голосів і значно поступився головному супернику, можна зрозуміти. Але ж крім інтересів своєї команди і бажання будь-що перемогти, є ще такі поняття, як людська порядність, чесність, і, зрештою, честь".

Втім О. Омельченко, котрий, як і очікувалося, повернувся з першого туру без перемоги, свого слова дотримався. Він не підтримав жодного з кандидатів. Однак не шукали зустрічі зі столичним керманичем й самі головні фаворити другого туру два Віктора. Приміром, якщо В. Янукович хоча б періодично перетинався з О. Омельченком на спільних офіційних заходах, то з В. Ющенком з початку 2004 року Омельченко не бачився взагалі. Навіть, коли штаб київського мера заявив, що О. Омельченко, який вже не є кандидатом в президенти, їм більше не начальник, а відтак самі вони схильні підтримати В.Ющенко, Сан Санич ще раз продемонстрував, хто в домі хазяїн. Того ж дня він заявив, що не уповноважував свій екс-штаб робити подібні заяви.

Позиція О. Омельченка залишалась непорушною до початку помаранчевої революції. Втім, вже в перший її ж день київський мер пішов назустріч опозиціонерам і дозволив провести позачергове засідання Київради, де, як вважає більшість депутатів, було прийнято доленосне для демонстрантів та й країни в цілому рішення. Столичні обранці тоді вперше продемонстрували свої реальні настрої. А скромніший за розмірами, ніж Верховна Рада, зал Київради перейняв її опозиційну моду і перетворився на помаранчевий.

Водночас усьому цьому передував другий тур виборів. У Києві він обмежився всього кількома інцидентами, і в порівнянні з усією Україною був найспокійнішим. Хоча саме столиця абсорбувала в себе всю загальноукраїнську напругу. Бронетехніка біля стін ЦВК й телецентру, а також інформація про постійне підтягування до столиці військових підрозділів нагріли столичну політатмосферу до максимальної позначки. Було зрозуміло, що влада готується до захисту, а відтак опозиція - до наступу. І за кілька днів проблема не розв’яжеться.

Порушення під час другого туру

Масові повідомлення про порушення під час другого туру, почали надходити вже у день виборів 21 листопада. Столиця, в якій чекали екстраординарних подій, трималася більш-менш спокійно. Утім, до обіду виборчого дня на "Українській правді" та "Українських новинах" з’являються перші тривожні повідомлення: в 220 окрузі здійснено спробу винести бюлетені без оголошення результатів голосування. В 223-му вилито фарбу в урну для голосування і члени виборчкому змушені викликати представників служби захисту від токсинів.

Тепер вже ланцюг тривожних повідомлень перетворюється на безперервний - штаб кандидата на пост президента Віктора Ющенка заявляє про те, що на 55-й дільниці в окрузі 218 у столиці в урну невідомий кинув кислоту й бюлетені розчинилися. На дільниці № 74 в окрузі № 214 на бюлетенях не розписуються й не ставлять прізвищ члени виборчкомів. На дільниці № 59 в окрузі № 214 членів комісії змушують підписувати сфальсифіковані бюлетені. В окрузі № 219 на дільниці № 56 голова виборчкому сказав, що протоколи будуть готові в понеділок о 15-й і відпустив членів комісії додому, наказавши прийти підписувати протоколи завтра.

І нарешті на 70-й ДВК Києва у виборчому окрузі 223 знаходять чорнила, здатні до зникнення (дільниця, на якій відбулося порушення, була в Київському національному економічному університеті, що на проспекті Перемоги, 54/1). Народний депутат від "Нашої України" Валерій Лебедівський повідомив, саме там з бюлетеня почали зникати поставлені підпис і прізвище члена дільничної комісії. Виявила, що підпис члена ДВК на виданому їй бюлетені щез, дівчина, яка заповнила його в кабінці, але чекала на свого хлопця, щоб вкинути до скриньки свій бюлетень разом із ним. Вдаватися до деталей цієї справи тепер мало сенсу, оскільки свій позов до міліції потерпіла забрала того ж дня. Нема документа - нема й проблеми. Втім, на самій столичній дільниці напружена атмосфера панувала під час всього підрахунку голосів. Представники дільниці під час коротких перерв активно обговорювали пригоду, що трапилася з колегою, - зник його підпис. Підпис Пеньковського. Члени 70-ї дільниці зауважували, що горе-колеги під час першого туру у них не було. "Його не було в першому турі виборів серед нас. А на засіданнях комісії, а за три дні до виборів звідкись взявся... Ось вам - новий член комісії від штабу Януковича В’ячеслав Пеньковський", - розповідали вони, щоправда, відмовляючись назвати свої прізвища.

Спостерігачі від комітету виборців України зауважували, що Пеньковський роздавав бюлетені за адресою студентських гуртожитків НЕКУ. А оскільки напередодні виборів студенти університету прикрасили свій вуз у помаранчеві кольори, було не складно передбачити, за кого вони віддаватимуть свої голоси. Сам Пеньковський уникав говорити, від штабу якого кандидата він у ДВК і лише на пряме питання, чи правда, що він представляє Януковича, відповів - "так".

Пізніше, коли вся ДВК сіла за загальний стіл для підрахунку голосів її голова Юрій Зонтов поставив перед своїми колегами питання про визнання всіх бюлетенів, знайдених у скриньках, після того як їх відкриють, дійсними. Навіть якщо підписів членів комісії на них не буде. І запропонував "девеківцям" поставити на них підписи вже після. Завбачливо додаючи, що ТВК незалежно від їхнього вибору визнає бюлетені недійсними, а кожному хто поставить свої прізвище і підпис на бюлетенях, доведеться відповідати за це по закону. Такі слова з вуст досвідченого юриста Зонтова виглядали щонайменше підозріло. Хоча члени комісії пояснюють це бажанням хоч якось виправдатися перед киянами. "Люди написали нам 89 заяв із проханням визнати їх голоси на бюлетенях, де немає підписів членів ДВК, дійсними. Ми знали, що за це доведеться відповідати перед законом, але я був готовий поставити своє прізвище і відповідати. Хотілося хоч якось очистити совість перед тими, хто був позбавлений права голосувати", - із сумом констатуватиме згодом член дільничної виборчої комісії В’ячеслав Титаренко. Тим більше, що на 422 бюлетенях, визнаних недійсними через відсутність прізвища і підпису членів ДВК, лише на кількох десятках була позначка навпроти Януковича. "Влада знала, що на нашій дільниці люди підтримали Ющенка, і зробила все, щоб зменшити цю підтримку. Ми передбачали: будуть якісь фальсифікації і чекали на них, але хто міг подумати, що буде таке!". В’ячеслав Володимирович спостерігачем на виборах був уп’яте і каже, що подібних ситуацій раніше не було: "За 43 роки свого життя мені ні разу не було так соромно. Всій країні має бути соромно за те, що відбулося в ніч на 21 листопада".

Висвітлення виборчої кампанії в ЗМІ

Водночас саме 21 листопада призвело до перегляду інформаційної політики більшості центральних українських каналів. Про свою відмову працювати за "темниками" заявила більшість журналістів провідних каналів - "Студія "1+1", "Перший національний". На знак протесту проти політики каналу семеро журналістів "Студії "1+1" звільнилися з Телевізійної служби новин. Згодом керівництво каналу буде змушене виступити із офіційною заявою про зміну формату подачі новин. А кілька днів помаранчевої революції перевернуть український інформаційний простір. І якщо в перші дні закордонні журналісти дивуватимуться, чому українських телевізійників на Майдані Незалежності майже не видно, то згодом на вітчизняному TV розгорнеться вже справжня боротьба за кращий "лайфовий" сюжет із наметів. А журналісти разом із демонстрантами чергуватимуть біля стін адміністрації Президента, Кабміну й Верховної Ради в цілодобовому режимі. Картинка з Києва стане першою для всіх світових випусків новин.

Але за кількістю подачі матеріалів про наметове містечко дорівнятися до 5-го каналу решті ЗМІ майже нереально. Журналісти каналу подавали найбільше інформації в on-line репортажах під час кількатижневого телевізійного марафону, присвяченого виборам. Щоправда і сам 5-й, який шаленими темпами набрав собі популярність у маніфестантів, об’єктивним назвати важко. А дискусії ведучих із гостями студії запрошеними із провладних фракцій часто оберталися на взаємні звинувачення.

На телеканалі СТБ виявляються інші крайнощі - керівництво каналу розпочинає розмови про необ’єктивність програми "Вікна-Столиця" (програма завжди висвітлювала лише життя Києва). Тепер же керівництво СТБ доходить висновків, що столичний випуск новин хтось може назвати необ’єктивним, адже в ньому, хай і за форматом, але висвітлюються тільки події на Майдані і не проілюстровано думку інших регіонів. Канал столичної влади "Київ", повністю переходить на бік опозиції, а отже вже незавуальовано демонструє позицію мера Києва Олександра Омельченка. Змінюються за налаштованістю навіть матеріали на провладному "Інтері". Втім, позицію кандидата від влади кияни можуть вільно вислухати на телеканалі "Україна", де часто лунають сепаратистські заяви, а людей, які прийшли відстояти свої права на Майдані, зображають, ледь не як перевертнів.

Крім того в Києві створюється журналістська ініціатива "Правда переможе". В останній об’єдналися столичні та регіональні журналісти, які безкоштовно надавали матеріали про події на Майдані Незалежності та в областях для всіх бажаючих. Щоправда, ініціатива проіснувала лише кілька тижнів помаранчевої революції.

За цей час відбувся перелом і в основних друкованих виданнях, і необхідність ініціативи відпала. Так, співробітники газети "Сегодня", котрі до подій на Майдані лобіювали інтереси Януковича, сіли за стіл переговорів зі своїм керівництвом, із проханням змінити редакційну політику і встановити на Хрещатику намет газети на знак підтримки демонстрантів. "Спочатку нам дозволили поставити намет, але без логотипу "Сегодня", бо, мовляв, це бренд, і той, хто його створював, може не погодитися з нашою позицією, але згодом погодилися й на це", - розповідатимуть згодом газетярі. Відтоді змінилася й редакційна політика їхнього видання, а подача інформації на сторінках стала збалансованішою.

Змінилася подача інформації й у популярній українській газеті "Факты и комментарии". Протягом листопада "Факты" звітували лише про позитивну діяльність уряду Януковича та заяви Кучми-Сівковича щодо того, що в організмі Ющенка жодної отрути експерти не знайшли (5 листопада замітка "Австрийские эксперты не нашли в организме Ющенка следов ядов…", 9 листопада інтерв’ю з головою тимчасової слідчої комісії парламенту Володимиром Сівковичем на ту ж тему і… жодного коментаря самого Ющенка). Показовим також є те, чию позицію протягом листопада на своїх шпальтах подають журналісти "Фактов". Це легко простежується за кількістю згадувань окремих персоналій. Ось лише кілька заголовків: "Дмитрий Табачник: "Украина у нас одна, поэтому давайте состязаться на выборах так, чтобы мы могли подать потом друг другу руки" - від 11 листопада; "Президент Леонид Кучма: "Иногда мне кажется, что Ющенко не выдержал того удара, которым стала для него потеря должности премьера" - від 12 листопада, "В. Янукович: "Для Вас, пан Ющенко, любая власть преступна, если она не принадлежит вам лично" і безбарвна цитата у відповідь від Ющенка в заголовку "Я знаю, чего хочет моя страна" - від 17 листопада, "Валентина Довженко: "Господин Ющенко!" Не втягивайте детей в жестокие взрослые игры!" - від 25 листопада. Змінювати заголовки в багатьох газетах почали під час помаранчевої революції, коли ігнорувати події, що стали реальністю, означало б втратити потенційних читачів. Так, 30 листопада у "Фактах" вже з’являється розворот коментарів від представників різних політичних сил Володимира Литвина, Леоніда Кравчука, Юлії Тимошенко, Миколи Азарова, Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Газети "Вечірні вісті" та "Україна молода" позиціонували себе традиційно як опозиційні ЗМІ. Можливо, саме така різноманітність позицій дала киянам можливість самим визначатись зі своїм вибором. Це вже у майбутньому тверезим поглядом можна буде розсудити, хто і як себе вів. Зараз же очевидним залишається факт, що більшість журналістів у вирі політичних подій забули про правила об’єктивності й зіграли роль героя Грема Гріна "тихого американця", який розуміє, що на війні не можна бути "ні за кого" - занадто багато поставлено на карту: рано, чи пізно доводиться визначитися на чий бік перейти.

Вплив виборів на ситуацію в регіоні

Питання самовизначення актуальним стало для багатьох. Адже люди, які в перші дні приходили на Майдан Незалежності, часто робили це зі звичайної цікавості. А в результаті перетворилися на помічників тієї ж таки опозиції. Демонстрантів підтримували більшість столичних підприємств, супермаркет "Metro", піццерія "Смак", кондитерська фабрика Петра Порошенка "Roshen", спеціально для демонстрантів деякі "фаст фуди" влаштували скидки на їжу, депутати Київради закупили для мітингуючих ліки… Демонстрантів підтримали Ліна Костенко, Руслана, брати Клички, Святослав Вакарчук, Олександр Пономарьов, "ВІАгра", з-за кордону відгукнулися навіть Стінг та Джо Кокер… За Януковичем пішли Таїсія Повалій, Ірина Білик, Наталія Могилевська, Віктор Павлік, вокаліст "Скрябіна" "Кузьма".

Демонстранти поселилися в Будинку Профспілок, Українському Домі, Експоцентрі, Жовтневому палаці…свій перший поверх і колонну залу Київміськадміністрація запропонувала людям, аби тим було де зігрітися, у приміщенні Київголовархітектури функціонував медпункт. Прибічники Януковича розмістилися в наметах біля Кабміну й на Центральному залізничному вокзалі. Щоправда, вже через кілька днів почалося братання між протестантами з обох таборів, що додало надії на міфічність заяв про сепаратистські настрої областей і переконало у впливі на такі заяви окремих персон.

Тим часом події в Україні стали головними у всіх випусках світових новин. За кілька тижнів революції іноземці дізналися про Україну більше, ніж за 13 років її незалежності. Проте, українці, здається, ще не усвідомлюють скільки нового вони дізналися про себе самі. Починаючи від того, що свої права, виявляється, якось можна відстоювати, і закінчуючи тим, що "західняки" не ходять із наготованою проти "східняків" сокирою за плечима і, зрештою, такі ж трудяги. Але, наскільки українське суспільство збагатилося досвідом, продемонструє так званий "третій тур" президентських виборів.

Про свою позицію мусили заявити всі. І більшість це зробила: депутати Київради, які висловили недовіру ЦВК і закликали президента Леоніда Кучму звільнити з посад авторів сепаратистських заяв. СБУ, яке вустами радника голови СБУ генерала Олександра Скибинецького закликало правоохоронні органи бути з народом, а суддів Верховного Суду - бути об’єктивними. До цієї заяви згодом приєдналися співробітники Оболонського слідчого управління Києва. Згодом про свою єдність із народом заявили 357 українських дипломатів. Євген Марчук закликав не виконувати антиконституційні накази. Ректори провідних столичних і загальноукраїнських вузів підтримали студентів. В парламенті розвалилася фракція "Трудова Україна", а народні депутати почали масово виходити із "Регіонів України" й СДПУ(о).

Втім кожен зумів заявити про свою позицію по своєму. Так, голова Київської ОДА Анатолій Засуха, який і до революції свої політичні вподобання проявляв доволі відверто - завжди був провладним, під час революції "засвітився" по-особливому. Кілька тижнів тому сесія Київської обласної ради обрала "губернатора" ще й своїм головою. Цікавого, що попередній голова Київоблради поступився своїм місцем Засусі добровільно, за що той тут же призначив екс-голову свої новим заступником. Мер Києва Омельченко назвав такі дії Засухи підготовкою запасного місця у випадку звільнення з посади керівника держадміністрації області і заявив, що обласна прокуратура мала б порушити з цього приводу кримінальні справу. Але ці слова мера на ситуацію не вплинули.

Керівник міліції під стінами адміністрації президента генерал Олександр Савченко заявляв, що ніхто не може віддати наказу витіснити силою демонстрантів. Міський голова Києва перед журналістами й депутатами заявляв, що начальник київського главку МВС Олександр Міленін цілодобово звітує перед ним, щоб на Майдані, не доведи, Боже, не пролилося жодної краплі крові. Зрештою, всі роздали занадто багато обіцянок, відступ від яких означатиме, мінімум - недотримання слова, максимум - зраду.

За час першого і другого турів в Києві майже не залишилось аполітичних киян. Швидкість поширення інформації сягнула свого піку. Про рішення Верховного Суду на вулиці можна було дізнатися швидше, ніж із екстреного випуску новин. Бо про це всьому метро першим повідомляв не диктор "Євроньюз", а задоволений чолов’яга, якому друзі надіслали на мобілку sms. Хіба це не можна назвати відкритим інформаційним суспільством? Кияни пережили величезний психологічний тиск. Інформація про появу в столиці бойової техніки і очеплення ЦВК, а згодом про можливе застосування сили проти демонстрантів ледь не довела людей до межі. Страх об’єднав людей, бо разом веселіше, бо "разом не подолати"?

Що є у киян зараз? Відносне затишшя, яке до 26 грудня знову може перерости в загальну істерію. І абсолютна невизначеність. Комітет виборців України обіцяє, що "третій тур" має стати нарешті чесним. Обидва кандидати як і 21 листопада заявляють, кожен, що переможцем буде саме він. Міністр МВС Микола Білоконь, що 26-го грудня він буде у відпустці. А генерал Олександр Савченко, що цього разу, якщо виникне необхідність, проти демонстрантів таки застосують силу. А в цілому: кожен тягне своєї пісні. Що це - початок нової істерії чи недолуга спроба уникнути її повторення?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1103809874.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua