Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 27-12-2004
Павло Солодько: Роздержавлення політтехнологій
Українська Правда

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1104149937.html

Стаття П. Солодька надзвичайно близька "світогляду" сайту Майдан. Чому - цитата: "з таїнства, доступного тільки для великих партій і політтехнологів, ... методи перетворилися у звичайну технологію, доступну кожному бажаючому". Якщо сказати трохи по іншому, не просто роздержавлення, а більш загально, створення та розповсюдження Open Source політтехнологій (на відміну від "закритих" технологій від влади) - один з головних напрямків діяльності сайту "Майдан" починаючи з 2001 року. Опоненти, які цього вчасно не зрозуміли, тепер повинні нарікати лише на себе.


Кілька громадянських рухів в Україні зробили публічними методи політичної боротьби і піару. З таїнства, доступного тільки для великих партій і політтехнологів, ці методи перетворилися у звичайну технологію, доступну кожному бажаючому. Тепер українці можуть постійно впливати на політиків, не зважаючи на прізвища.

Вітчизняне прощання з феодалізмом справді стало унікальним "українським варіантом". Такий собі багатотижневий концерт-шоу-карнавал з походами київськими вулицями. В погоні за легітимністю опозиція не стала вдаватися до штурму парламенту ані з пожежами і протистоянням з поліцією (такі поодинокі випадки були в Белграді), ані з бійками навкулачки і розбитими носами (такі поодинокі випадки були в Тбілісі).

Але все одно є щось, що об’єднує так оспівані колись провладною пресою "Отпор", "Кмару" і "Пору". І цього об’єднуючого фактору влада не помітила, чи не схотіла помітити.

"Пора" та інші – сам собі Гельман, сам собі Сегела

Йдеться про політичні технології. Влада дарма боялася "Пори" та інших громадянських рухів як бойовиків, які штурмуватимуть Центрвиборчком чи адміністрацію президента. Цей страх мав фрейдистську природу: влада і боялася, і прагнула цього штурму, глобального повторення 9 березня 2001 року.

Насправді ж владі слід було боятися зовсім іншого. Основна мета існування громадянських ініціатив типу "Пори" і "Отпора" – це навчити людей самотужки ефективно збирати, продукувати і розповсюджувати інформацію. Кілька громадянських рухів в Україні зробили РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ методів політичної боротьби і піару.

З таїнства, доступного тільки для великих партій і політтехнологів, ці методи перетворилися у звичайну технологію, доступну кожному бажаючому. Так, у технологію – саме в те, в чому громадянських активістів звинувачує влада.

Але що тут поганого? Хіба "каруселі" – не технологія? А розкол суспільства на східняків/західняків – чим не технологія?

Не бойовики, а маркетологи

Ні, "Пора" не вчилася пробивати омонівську "черепаху" чи зомбувати натовп за допомогою "нейролінгвістичного програмування". Вона не вчилася також різного роду маніпулятивним методикам типу перекладати фразу "я готовий стати перед шахтарями на коліна" як "я поставлю шахтарів на коліна".

На семінарах у Тернополі, про які так доречно згадав нардеп-комуніст Валерій Мішура, учили: як спілкуватися з журналістами, організовувати збір коштів серед прихильників, придумувати і проводити рекламну кампанію.

Учасники семінарів змагалися, хто вигадає кращий слоган, назву політичного руху, вчилися організовувати дієві структури і залучати нових активістів. Жодної "протидії правоохоронним органам", як зауважив позавчора член Компартії.

Натомість люди дізнавалися про те, що так прекрасно працює і в самій КПУ: як діють і координуються прес-служба і рекламна служба, учасники акцій і юристи, речники і ті, хто організовує збір коштів.

Говорили там і про речі, що відсутні у партії, до якої має честь належати товариш Мішура, та й в усіх інших українських партіях – взаємонавчання, неієрархічну структуру, безлідерний принцип тощо. Зауважимо, що все це абсолютно вкладається в рамки закону.

Так само як і вміння "поводитися при арешті". Елементарні знання юридичних норм і оприлюднення інформації про свій арешт – це дуже важливо, особливо при авторитарному режимі. Шкода, якщо комуністи не проводять серед своїх активістів такого лікбезу – силовий апарат не звертає увагу на ідеологію.

Штаби, де інформацію замикали на кількох людях, програли семінарам, де інформацію поширювали якомога далі

Якщо противники Ющенка вкладали кошти в закриті структури типу тіньових штабів із продвинутими політтехнологами, то противники Януковича вкладали у відкриті структури, які вчили спротиву ВСІХ, хто хотів навчитися.

Тисячі прихильників Ющенка тепер можуть похвалитися вмінням зробити класну агітку, подати заявку на проведення мітингу, побути членом ДВК чи спостерігачем, продумати стильний бренд, ефективну логістичну схему, організувати пікетування, провести спільну нараду тощо.

У владного кандидата таких прихильників дуже мало. Ні, щоб зайти на сайт "Пори" і почитати
книжку Джина Шарпа "Від диктатури до демократії" – в ній, крім принципів боротьби, перераховується аж 200 методів ненасильницьких і веселих акцій протесту.

Але прихильників Януковича цьому не вчили. Тому їхні акції протесту часто зводяться до істеричних заяв, обзивання журналістів і побиття опонентів. Для телевізійної картинки це нікуди не годиться.

Щодо головної тези "контрреволюціонерів" – події в Києві організували американці. Ні, любі друзі і шановна українська громадо! Революцію зробили українці, які стомилися від такої влади і знайшли гроші і технології, які б допомогли їм цю владу скинути.

Українці САМІ захотіли змінити владу. Навчитися – це вже справа наживна

"Ми думали, як блокувати владні канали інформаційної пропаганди, повідомивши виборця про їхню заангажованість, - розповідає Антон, який був одним із розробником наліпкової кампанії "Пори" "Вони брешуть".

"Сіли, провели креативну нараду, з купи ідей вибрали найцікавіше. Були варіанти типу "Інтер"=Медведчук", але ми не були впевнені у ефективності такого месиджу, тому спростили його до мінімуму. Спершу вагалися, чи діє, однак після того, як на складах ВДНГ поміж антиющенківської продукції було виявлено такі ж наліпки з "5-им каналом", зрозуміли – це визнання! А потім уже з’явилося "ЦВК: вони брешуть" - мені про це купа активістів громадянського спротиву казали", каже Антон.

Опозиційні рухи і спільноти в Україні почали множитися ще з часів "України без Кучми", особливо погрому 9 березня 2001-го – саме тоді активісти звернули увагу на ненасильницький досвід Югославії-2000.

Автор цих рядків особисто читав лекцію про роботу прес-служби знайомим студентам, які хотіли діяти проти режиму. А потім у тій же скромній студентській аудиторії з цікавістю слухав виступи маркетологів і організаторів вуличних акцій. Це не були якісь проплачені курси – студенти залізли на сайт білоруського "Зубру", прочитали там методичку, самі визначили, що їм треба, і знайшли лекторів серед знайомих. І таких лекцій по країні було чимало.

Цивільна оборона в дії

Тож не дивно, що символи української революції придумані не в офісі Романа Безсмертного, Юрія Луценка чи Джорджа Сороса, а в студентських кафе і на форумах опозиційних сайтів.

Головне гасло "Ми разом! Багато! І нас не подолати!" з’явилося ще у 2001-ому році, не кажучи вже про "Міліція з народом!".

Помаранчевий став у грудні головним кольором світу не тільки завдяки креативності Ярослава Лесюка, а й завдяки людям, які почали вперше чіпляти помаранчеві стрічки на сумки й автомобільні антени.

"Після того, як влада зробила кілька обшуків на опозиційних офісах, я відчув, що завтра так само можуть зайти і в мій офіс, - говорить Ярослав В., журналіст і піарник, а попутно ще й координатор громадянської ініціативи "Стрічка". – І тоді я і ще кілька моїх знайомих зрозуміли, що треба щось робити".

"Бачив фільм "Хвіст крутить собакою"? В принципі, щоб стати гарним політтехнологом, достатньо його подивитися. Ми згадали той момент, коли герої організовують акцію на підтримку людини на прізвище Шу (Shoe), закидуючи на дерева поблизу Білого дому старі кросовки (shoes). Плюс ми пригадали піар-досвід Жовтневої революції – Леніна чи Маяковського з червоною стрічкою-бантом. Так народилася наша перша ініціатива", розповідає Ярослав.

"Ми не зверталися ні в який штаб, розпочавши акцію в понеділок, за тиждень до виборів. Мета була – показати, що нас багато, викликати "почуття ліктя", братства незнайомих людей. Під час революції це відчуття перекинулося й на Майдан, і лише зараз помаранчевий – разом із синім – перетворився просто на корпоративний колір однієї із сторін. Штаб Ющенка відреагував на нашу ініціативу тільки через тиждень, у вівторок після першого туру, оголосивши на противагу "Оранжевій стрічці" "Жовтогарячий листопад", продовжує ініціатор ініціативи "Стрічка".

"Заслуга штабу – він надав масовості акції, випустивши оті поліетиленові стрічки, тому що з тканини їх різати було недешево – 250 гривень за кілометр. Але люди брали участь в акції не заради штабу і не заради Ющенка. Насправді люди мають свою стратегію розвитку, і вони доведуть новій владі, що можуть і готові на неї впливати".

Звичайно ж, на Майдані було чимало людей, які просто прийшли потусуватися і сфоткатися "на фоні революції", зате вистачало там і тих, хто навчився партизанському маркетингу, самоорганізації, координації через інет-розсилки, неієрархічності. Ці люди живуть своїм життям, а не професійно займаються політикою. Але в політику втрутитися готові, і штаби їм не указ.

"Ви не повірите, але нас створив не штаб Ющенка. Гірше того – з мільярдів, виділених американцями на революцію, нам не перепало ані цента. Я обурений і буду писати в Конгрес! - жартує Олександр Попов, керівник комерційного відділу телекомунікаційної компанії і один із активістів "Нічної Варти" - громадянського патрулювання столичних вулиць.

"Нічна варта" була розвитком ідеї чергування киян біля дільниць. Кількадесят наших машин чергують у Києві, стежачи за пересуванням можливих провокаторів, продовжує він, "Якщо хтось спробує громити урни, ми дружньо приїдемо на дільницю і допоможемо дати відсіч злочинцям. Навіщо це мені? Я бажаю жити в Україні, а не в Кучмостані. Так само і мої діти. І якщо моя батьківщина стане Ющенкостаном, ми знову зробимо з неї Україну".

Свободу не спинити!

До речі, про дітей. Вони вже відчули себе переможцями. 9-річний син братів Капранових розповів, як у їхньому класі вчителька не хотіла вести дітлахів на чергову прогулянку. Ті почали скандувати "Ми разом! Багато!" - і вчителька здалася.

Другий приклад більш споживацький – хлопчик-третьокласник, син одного харківського художника, заходить у Макдональдз. А там, через близькість до базару, зробили туалет платним. Дитина бачить табличку "вхід - 50 коп.", не змигнувши оком, кличе адміністратора і каже "Покажіть мені нормативно-правовий акт, на підставі якого ви вимагаєте з мене платню за миття рук перед їжею". Звичайно, що дитину пустили і навіть на той час, поки він там був, зняли табличку про оплату.

В Україні виросли нові люди, які звикли захищати свої права – як у маленькому фаст-фуді, так і у великій політиці.

Нардеп-"нашоукраїнець" Тарас Стецьків може кричати зі сцени "ми робитимемо тільки те, що нам накаже наш президент" скільки завгодно. Це теж свого роду фрейдистський страх. Тому що люди, які відчули смак перемоги і свободи, які навчилися їх здобувати, робитимуть те, що вважатимуть за потрібне самі.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1104149937.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua