Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-01-2005
Дмитро Гройсман: Плюс нормалізація всієї країни, мінус надзвичайщина

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105102339.html

ПЛЮС НОРМАЛІЗАЦІЯ ВСІЄЇ КРАЇНИ, МІНУС НАДЗВИЧАЙЩИНА

Опублікований на МАЙДАНІ твір Співкоординатора Харківської Правозахисної Групи Євгена Захарова „ПЛЮС ДЕКУЧМИЗАЦИЯ ВСЕЙ СТРАНЫ”, жвава дискусія, що вже розпочалася на МАЙДАНІ в цій гілці, свідчать про правоту пісенних слів про те, що „есть у революции начало, нет у революции конца” :) . Дійсно всі стояння на майданах, затримання активістів рухів за чесні вибори, переголосування, перефарбування, страждання, зрештою гроші тощо, варті значно більшого, ніж банальна заміна одного „К” на інше „Ю”.

Для мене дивовижна і неочікувана трансформація мільйонів моїх співвітчизників з простих споживачів плодів політичних рішень „носіїв влади” усіх рівнів означає, що наш народ нарешті виборов справжню незалежність, а не лишень право замальовувати територію „Україна” на політичній мапі світу в колір, відмінний від кольорів країн-сусідів. Жовто-блакитна Незалежність-1991 для абсолютної більшості наших людей стала неочікуваним і почасти небажаним сюрпризом, з яким радше змирилися, ніж вітали. Всенародну підтримку незалежності на референдумі у грудні 1991 року я би не розглядав як факт свідомого вибору населення України, оскільки реальної альтернативи незалежності України в той момент, за умови фактичного розпаду СРСР і проголошення Росією своєї незалежності, уже не існувало. Помаранчева Незалежність-2004, завойована на майданах і в серцях мільйонів українців, є більш важливою для майбутнього цієї країни, позаяк являє уособлення не стільки визволення від зовнішніх пут, а, радше, поборення „дракона у собі”.

Тому я щиро поділяю ентузіазм пана Захарова і сотень дописувачів МАЙДАНУ прискорити позитивні зміни в суспільстві, унеможливити реванш тоталітаризму в цій країні. Втім, здається, говорити про реванш тоталітаризму ще ранувато, не стільки з огляду на те, що Ющенко ще не приведено до присяги Президента, але й тому, що зміна господаря на Банковій абсолютно не гарантує зміни не тільки риторики, але й політичного курсу влади.

Серед дванадцяти пропозицій пана Захарова є багато слушних, тішить також і те, що дещо із написаного Євгеном так чи інакше називалося пріоритетами самим Ющенко та його командою. Я би не погодився, щоправда з назвою процесу „декучмізація”, оскільки як на мене формула епоха Кучми це БанальнийТоталітаризм*БанальнуКорупцію, власне від самого Кучми в цій формулі нічого, крім років правління не присутнє. Та й сам Захаров визнає, зо „Украинское общество нуждается прежде всего в очищении, в отказе от аморальной системы общественных отношений, сложившихся во время режима Кучмы и имеющих прочные корни в коммунистической системе социальных отношений” Але це питання теоретичне і не таке важливе. Набагато важливіше створити ПОМАРАНЧЕВУ ФОРМУЛУ, розписавши необхідні коефіцієнти і ось тут наріжною є кожна складова, щоби в результаті не отримати мізер.
Джентльменський набір заходів з „асенізації” України за Захаровим можна розділити на такі порції:
1. Символічні заходи
2. Вдосконалення законодавства

Оскільки про вдосконалення законодавства говориться багато і всіма, присвячую свій аналіз пропозицій Євгена символічним заходам. До них я відношу наступне:

1. Інформування народу про „ПРЕСТУПЛЕНИЯХ И КОРЫСТНЫХ ДЕЙСТВИЯХ УХОДЯЩЕЙ ВЛАСТИ, ПРАВДУ О ТОМ, КАК ЕГО ГРАБИЛИ ВСЕ ЭТИ ГОДЫ”.

2. Необхідність „ПУБЛИЧНО ВСКРЫТЬ МЕХАНИЗМЫ ФАЛЬСИФИКАЦИИ ПРЕЗИДЕНТСКИХ ВЫБОРОВ”

3. Перегляд судових справ.

4. Пропозиція провести „ОБЩЕСТВЕННУЮ ЭКСПЕРТИЗУ НАИБОЛЕЕ ВАЖНЫХ СОБЫТИЙ В РАЗЛИЧНЫХ СФЕРАХ – ПОЛИТИЧЕСКОЙ, ЭКОНОМИЧЕСКОЙ, СОЦИАЛЬНОЙ, ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ И Т.Д., ГДЕ ВЛАСТЬ НАС ОБМАНЫВАЛА, И ДАТЬ ИМ ОБЩЕСТВЕННУЮ ОЦЕНКУ, В ТОМ ЧИСЛЕ, ПРАВОВУЮ”.

5. Проблема „ДЕКАГЕБИЗАЦИИ”, яку пан Захаров пропонує розширити фактично до розмірів „дееСБеУзації” (термін - мій, ідея – Захарова прошу СБУ не переплутати :).

6. „ОНОВЛЕННЯ” державних органів (прокуратури, міліції, податкової міліції, митної служби т.ін).

7. Зміни в системі освіти (середньої та вищої).

8. Розділення бізнесу та політичної діяльності.

9. Створення „ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫХ МЕХАНИЗМОВ ОБЩЕСТВЕННОГО КОНТРОЛЯ, ПАРЛАМЕНТСКОГО И ВНЕПАРЛАМЕНТСКОГО”.

10. Перегляд списку нагороджених державними нагородами.

Для вирішення питання інформованості населення про злочинну діяльність влади „епохи Кучми” пан Євген вірно пропонує переглянути списки нормативних актів „таємно”, „не для друку” тощо, розсекретити те, що не може бути секретним, переглянути „Список відомостей, що становлять державну таємницю”. Я повністю погоджуюся з такою пропозицією, але повністю відкидаю мету, заявлену п.Євгеном: „НАРОД ДОЛЖЕН УЗНАТЬ ПРАВДУ О ПРЕСТУПЛЕНИЯХ И КОРЫСТНЫХ ДЕЙСТВИЯХ УХОДЯЩЕЙ ВЛАСТИ, ПРАВДУ О ТОМ, КАК ЕГО ГРАБИЛИ ВСЕ ЭТИ ГОДЫ”. Боротися з невиправданою секретністю, битися за прозорість влади треба не з метою довести, що „кучмізм” це гівно, набагато важливіше створити цим такі умови, щоби „ющізм” не почав смердіти так само! Як буде відбуватися розсекречування? Мені здається, що тут треба йти двома шляхами. Там, де обмеження доступу до тієї чи іншої інформації відбувалося всупереч існуючому в Україні закону „Про державну таємницю” та Конституції, треба звертатися до суду. Там, де таке втаємничення відбувалося внаслідок недосконалого законодавства, треба провести аналіз на рівні Верховної Ради разом з недержавними мозковими центрами і виходити на прийняття нового спеціального закону, чи навіть Інформаційного Кодексу України.

Коментар, наведений вище також цілком стосується і іншої пропозиції пана Захарова провести „ОБЩЕСТВЕННУЮ ЭКСПЕРТИЗУ НАИБОЛЕЕ ВАЖНЫХ СОБЫТИЙ В РАЗЛИЧНЫХ СФЕРАХ – ПОЛИТИЧЕСКОЙ, ЭКОНОМИЧЕСКОЙ, СОЦИАЛЬНОЙ, ЭКОЛОГИЧЕСКОЙ И Т.Д., ГДЕ ВЛАСТЬ НАС ОБМАНЫВАЛА, И ДАТЬ ИМ ОБЩЕСТВЕННУЮ ОЦЕНКУ, В ТОМ ЧИСЛЕ, ПРАВОВУЮ”. Правда і відкритість потрібні скрізь, а не лише там, де влада бреше чи краде, інакше це вже не правда, а пропаганда. Не можу не прокоментувати одне слово із наведеного вище заклику Євгена, а саме про те, щоби в результаті громадської експертизи давати ПРАВОВУ ОЦІНКУ. Коли на Майдані Незалежності громада оцінила виборчі фальсифікації і назвала це брехнею і крадіжкою – це була оцінка громадська і моральна. Правову оцінку дав суд і так має бути завжди, якщо ми визнаємо верховенство права, а не український ТАЛІБАН. Експертиза того, що було, а головне того, що може бути - це дуже важлива і корисна річ і це дійсно місце для співпраці державних структур, що приймають рішення і неурядових організацій та мозкових центрів.

Після всього того, що відбулося, важко заперечити іншій символічній ідеї п.Захарова „ПУБЛИЧНО ВСКРЫТЬ МЕХАНИЗМЫ ФАЛЬСИФИКАЦИИ ПРЕЗИДЕНТСКИХ ВЫБОРОВ”. Євген Захаров навіть пропонує прийняти спеціальний Закон, щоби уможливити покаяння винних в фальсифікаціях. Я думаю, що цього робити не треба. Мої аргументи:

1. Нажаль широка кампанія висвітлення фальшувань несе загрозу поглибити існуючу наразі, нехай і абсолютно штучно утворену, але все ж прірву неприйняття між Сходом і Заходом України, привнести додаткову напругу в родини людей, які часто-густо були заручниками кучмізму, або щирими прихильниками кандидата, команда якого вдалася до таких масових фальшувань.

2. Розгляд зловживань та фальшувань на виборах Президента України не на системному рівні, а на рівні низовому буде абсолютно аморальним, якщо так само не поступити і з результатами фальшувань на останніх виборах до Верховної Ради України як по загальнонаціональному округу, так, особливо, і в мажоритарних округах. Якщо паралельно не робити і цього (за рік до нових парламентських виборів), то неминуче складеться вірне враження, що просто відбуваються репресії, а не відновлення справедливості. Тому я пропонував би не відкривати кампанії полювання на відьом, а сконцентруватися на тому, як забезпечити чесність та прозорість наступних парламентських виборів. Це, звичайно, не стосується необхідності покарання у чіткій відповідності до діючого закону, а не „революційної доцільності” різноманітних ПІДРА-ХУЄВ, винних в системному посяганні на законність виборчого процесу-2004.

Перегляд „СУДЕБНЫХ ДЕЛ, СВЯЗАННЫХ С ПОЛИТИЧЕСКИМИ ПРЕСЛЕДОВАНИЯМИ ОППОЗИЦИИ И ПОДДЕРЖИВАЮЩЕГО ЕЕ БИЗНЕСА УХОДЯЩИМ РЕЖИМОМ”. Без цього не обійтися. Я думаю що такий перегляд стане ще одним кроком в напрямку повернення обличчя національної судової системи України, але допомогти судам має громадянське суспільство, шляхом поширення інформації про несправедливі вироки та шляхи використання правоохоронних органів для різноманітних брудних замовлень. Навіть у тих випадках, коли судовий перегляд може відбутися лише в режимі „виключного провадження”, це можна зробити після масованої медіаобробки суспільства, частиною якого є й судді Верховного Суду України. Втім важливо, що коли подібні судові процеси розпочнуться, щоби медіа зберігали нейтралітет і об’єктивність, утримуючись від тиску на судову систему.

Хоча мене самого інколи верне від згадки про деяких „діячів”, нагороджених званням „Герой України”, але я категорично проти того, щоби переглядати списки нагороджених.
Мої аргументи такі:
1. Це буде незаконним. Законом передбачено позбавлення державних нагород лише за вироком суду як додаткове покарання за кримінальні злочини. Коли люди приймали нагороди від Кучми, вони не могли передбачити, що настане день - і не суд, навіть не Кучма, а високодостойники і моральні авторитети, як от запропоновані Захаровим Сверстюк, Маринович, Костенко та ін. відберуть у них ці нагороди та пов’язані із ними привілеї.
2. Це буде нечесними. Нагороджуючи на свій розсуд людей державними відзнаками, Президент Кучма діяв у чіткій відповідності до Конституції України та законів, які надали це право виключно йому, як законному голові держави. Він не був зобов’язаний радитися з моральними авторитетами суспільства, оскільки за нормальних обставин мав би сам бути таким.
3. Це нелогічно: „подаркі нє отдаркі” це ми з дитинства знаємо.
4. Це девальвує авторитет державних нагород. Мені можуть заперечити, що Герой України Медведчук знецінює звання Героя України не менше, але я відповім, що Медведчук не просто Герой України, він є „Героєм України епохи кучмізму”, якщо будемо пам’ятати про це, то можна лишити названому добродію і цяцьки і пільги.
5. Це, зрештою, дискримінаційно. Якщо переглядати списки нагороджених Кучмою, чому би не переглянути такі самі списки нагороджених Кравчуком, чому не подивитися кого з іноземних діячів було нагороджено з метою встановити, чи не має там якогось Піночету з Туркєнбаші? :) Коротше кажучи - при всій повазі до п.Захарова, це невірна ідея.

Коли Захаров пише про необхідність термінових змін в системі освіти як середньої так і вищої, я йому щиро аплодую. Щоправда Євген не пише про те, що на його думку треба змінити в освіті середній, та він, мабуть, поспішав, то ж тут коментувати не стану. Скажу, що сподіваюся на Ющенко, який виконає свою обіцянку і поверне п’ятибальну систему, оскільки я не можу із своєю вищою медичною освітою збагнути з якої відмітки мені наразі вже починати позбавляти свого одинадцятирічного сина прав на перегляд порнофільмів, а з якої видавати йому додаткову гривню на морозиво. Щодо освіти вищої, то тут треба законодавчо розширювати самоуправління закладів освіти (насамперед Університетів), в той же час встановити як державний, так і громадський контроль за використанням коштів на освіту та стандартами вищої освіти. Я думаю, що саме тут і знаходиться причина появи на посадах ректорів царенків та інших підра-хуєв. Доречі про вищеназваних добродіїв. Якщо виявиться, що вони не злочинці, а лише порушники громадської моралі, то не треба їх знімати рішенням з Києва і заодно репресувати їхні вузи. Нехай собі працюють до наступних виборів ректорів, які мають проходити чесно, відкрито і прозоро, під контролем суспільства.
Якщо суспільство спромоглося не обрати „проффессора” напередодні такого сприятливий для нього року Пєтуха, то з пацанами вищеназваного калібру розібратися буде не на багато важче.

Коли йдеться про розділення бізнесу та політичної діяльності, я чомусь думаю про те, що у нас не таке вже й погане законодавство на цю тему.
В законодавстві чітко прописано як все має бути і якщо це не виконується, то за це треба карати, а якщо за це не карають то причин може бути лише дві:
а) або не має в державі вільних і професійних ЗМІ, які нариють інформацію про такі порушення закону;
б) або правоохоронні органи корумповані.
А взагалі то справа не в тому, щоби бізнесмени не мали права займатися політикою, а в тому, щоби державний механізм працював прозоро, тобто щоби коли хтось робить щось не на користь справі, а на користь своєму бізнесу, використовуючи для цього державні ресурси чи владні повноваження, щоби про це можна було оперативно дізнатися і покарати винного.

Ну і зрештою, про запропоновану Захаровим „ДЕКАДЕБІЗАЦІЮ” та „оновлення правоохоронних органів”, як фактично за п.Євгеном зводяться до трьох тез:

1. Громадське розслідування зловживань СБУ шляхом створення громадської комісії, повноваження якої будуть визначені спеціальним Законом.
2. Реформування нормативної бази, якою регулюються повноваження та методи роботи спецслужб.
3. Люстрація

Я би говорив по-перше про розслідування зловживань не тільки СБУ, але й інших правоохоронних органів. Щодо спеціальної громадської комісії, то я думаю, що коли це буде постійно діючий орган нагляду за діяльністю правоохоронних органів – то це одне, а коли це буде надзвичайний орган для розслідування діяльності спецслужб за конкретний проміжок часу - то це зовсім інша справа. В першому варіанті сильними сторонами є те, що не тільки прокуратура чи парламент, але й громадськість долучаються до нагляду й контролю за діяльністю спецслужб. Мінусом цього варіанту є те, що оскільки інформація, з якою доведеться працювати такій комісії, буде часто таємною, це ускладнить процедуру ротації комісії і публічність її роботи. Іншими словами така комісія дуже скоро стане частиною бюрократичного апарату спецслужб з усіма наслідками, які слідують з цього.
Якщо ж утворювати комісію ad hoc для розслідування зловживань, скоєних протягом якогось конкретного проміжку часу, то мінусами такої схеми будуть:
а) не зрозуміло, чому підлягає вивченню діяльність спецслужб та правоохоронних органів саме в ці роки, а не в інші;
б) створення такої комісії означатиме, що в суспільстві відсутня довіра до парламенту (який за конституцією мав би здійснювати контроль за діяльністю правоохоронних органів), до прокуратури (яка також наділена такими функціями за законом), до суду (який мав би справедливо реагувати на звернення про порушення прав людини), до преси – завданням якої в демократичному суспільстві і є поширення правдивої інформації про діяльність держави.

Хіба ми хочемо знову жити в такому суспільстві, де природні повноваження парламенту, суду, прокуратури і преси буде виконувати спеціальна громадська комісія, нехай і укомплектована найкращими представниками суспільства? Я, наприклад, не хочу. Замість створювати такі сумнівні комісії, я би чекав від громадянського суспільства дій, спрямованих на реформування тих інституцій, які в усьому цивілізованому світі виконують функцію контролю за діяльністю держав.

Про реформування законодавства про правоохоронні органи. Я би ще додав такий символічний момент як перейменування міліції на поліцію
Це, безперечно, треба робити.. Ось тут потенціал третього сектору буде надзвичайно корисним. Я не знаю наскільки зміниться ставлення депутатів Верховної Ради до співпраці з інституціями громадянського суспільства, але знаю, що принаймні до вересня 2005 року така співпраця і її результати будуть залежати від політичної Президента. Як показала практика співпраці Вінницької Правозахисної Групи з Верховною Радою України саме Уряд України найчастіше заперечував проти тих законодавчих ініціатив, якими розширювалися гарантії прав людини, а депутати здебільшого лише підтверджували це голосуванням, що й було одним із реальних симптомів існування проурядової більшості в парламенті. Сподіваюся, що зараз ситуація зміниться радикально, але в будь-якому разі ми це дуже скоро побачимо.

Тепер про люстрацію. Я в принципі не проти того, щоби про свій статус сексота КГБ були зобов’язані повідомляти кандидати на посади суддів, народних депутатів, членів Уряду. Хоча я не впевнений, що СБУ має повний список усіх агентів радянських часів, десь я читав, що цю інформацію забрали до Москви ще в 90 роки. Щодо СБУ, то я би не вимагав від агентів СБУ називати себе. Мої аргументи такі:

1. СБУ відрізняється від КГБ тим, що формально КГБ офіційно займався діяльністю, направленою на порушення прав людини. СРСР de-jure покладав на КГБ функції політичної поліції, отже сексоти чітко знали, що вони діють за законом. Крім того не секрет що в національних республіках і особливо в УРСР КГБ особливо пильнував будь-які прояви сепаратизму, тобто фактично протидіяв політичній незалежності України. СБУ таких функцій ніколи не мала, не можу уявити собі щоби сбушник вербував собі агентів серед громадян України і ставив перед ними завдання видавати патріотів, тих, хто за незалежність або права людини. Натомість впевнений, що перед сьогоднішніми сексотами ставились завдання повідомляти про якісь злочини проти територіальної цілісності, суверенітету країни і т.д. Тому якщо замість передбаченої законодавством оперативної роботи сексотів СБУ використовували для слідкування за опозиційними активістами, чи провокацій проти лідерів певних рухів в Україні - така діяльність в цих окремих випадках була незаконною, оскільки не відповідала вимогам Закону про СБУ та Конституції. І саме по таким конкретним фактам треба проводити розслідування і карати винних, а не „замітати” усіх скопом.

2. Не забуваймо про результати президентських виборів. Вибір Ющенка не став результатом загальнонаціонального консенсусу щодо його кандидатури. Мільйони людей на Сході і Півдні України щиро налякані тим, що відбулося. І хоча я впевнений, що ніяких підстав для страху не існує, моя впевненість - ніщо для тих, хто такої впевненості не має. Тому надзвичайно важливо утриматися зараз від кроків, що можуть підсилити напругу в суспільстві стати приводом для нових фобій наших громадян.

3. Якщо дійсно СБУ вербувало собі агентів для незаконної діяльності проти політичних опонентів режиму то цю проблему можна легко вирішити без люстрації. Заміняємо керівництво СБУ на нових людей з команди Ющенка, приймаємо новий чіткий закон про спецслужби, ставимо перед керівництвом на місцях нові завдання і, о-диво, вже майор Петренко не турбує більше сексота Пилипенка і не питає його про політичні настрої на базарі, де сексот Пилипенко продає цибулю. І не треба ніякої люстрації. А якщо сексот Пилипенко в епоху кучмізму робив злочини, виконуючи завдання майора Петренко, то це можна з’ясувати шляхом службового розслідування, прокурорського нагляду та парламентського контролю. А ще не забуваймо про вільну пресу, яка може розсекретити сексота Пилипенка на раз-два, було б лише бажання.

Це саме можна віднести не тільки до СБУ, але й до інших правоохоронних органів. Пане Євгене, не треба люстрацій – живемо в ХХІ сторіччі, будуємо правову державу на принципах верховенства права, забезпечуємо свободу ЗМІ та справедливе судочинство і буде нам усім ЩАСТЯ, а велосипед винаходити наново не треба, ми його вже обрали, на МАЙДАНІ. :bounce:

Дмитро Гройсман
Координатор Вінницької Правозахисної Групи

Обговорити на форумі

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105102339.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua