Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 12-01-2005
Олег Демків: ВРАЖЕННЯ ВІД РЕВОЛЮЦІЇ
http://kuchmizm.info

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105534254.html

Революція відшуміла. Хтось незграбно, але цілеспрямовано намагається протиснутися у останній вагон помаранчевого потяга („Без мила в душу”, як назвав статтю про В. Базіва один із авторів газети „Сільські вісті”). Хтось відходить від патетики, для когось вона ніколи не була характерною, хтось тільки входить у неї.

Після інформаційного буму останніх тижнів настало затишшя, заспокоєння, заціпеніння, очікування. Пройде час і ми будемо науково аналізувати те, що відбулося як історики, як соціологи, як громадяни врешті.

Про Майдан було багато написано і сказано. Хтось писав, що Майдан це виключно продукт успішних маніпуляційних технологій; що помаранчева символіка це просто модно і тому її носять так охоче; що молодь на Майдані просто розважається і зимові холоди відступили перед теплом української сексуальної революції на Майдані; що коли Ющенко прийде до влади то порівняно з українським варіантом Йорг Хайдер буде здаватися невинним дитячим жартом; що насправді не було ніякого народження громадянського суспільства та політичної нації, а була банальна етномобілізація, одне з потворних облич якої вимагає втопити жидів у москальській крові; що насправді була боротьба мільйонерів з мільярдерами в якій перші перемогли, а звичайні „маленькі українці” від цього крім широкомасштабного оплаченого мільйонерами шоу нічого не отримали.

Ми можемо категорично не приймати деякі з викладених припущень, але такі припущення (чи можливість їх висловлювати) є таким самим елементом нового публічного політичного дискурсу, який витворюється сьогодні в Україні як і сповнені оптимізму оди народу, який встав з колін. Так чи інакше, ми пережили цікаві, насичені подіями, сповнені інтригою тижні впродовж яких багато наших співгромадян включили політику у коло екзистенційно важливих для себе питань.

Як на мене, досить влучно і промовисто назвав свою статтю присвячену спробам пана Азарова пролізти „без мила в душу” один із послідовних прихильників помаранчевого табору. Стаття мала назву „Брудна пляма на помаранчевому прапорі” (в оригіналі, російською мовою це звучало „Комок грязи на оранжевом флаге”). Шкода, що доводиться писати про це. Але доводиться.

Я переконаний, що ніщо так не затьмарює того тихого і обережного оптимізму, який народився у багатьох людей на Майдані як хизування своєю революційністю, поширення чуток, а подекуди і дискусії з піною з рота про те, хто більше доклався до перемоги. Я би ще зрозумів, якби такі люди з повним самовдоволення виглядом викладали на стіл, під ніс не надто політично активному співрозмовнику, ноги, показуючи відморожені на Майдані пальці. Проте, річ у тім що в таких людей переважно немає відморожень, вони не підхоплюють пневмонію, у них немає синяків від зіткнень з синьо-білими (поодиноких і тактовно замовчаних ЗМІ, але від того не менш реальних). Я впевнений, що такі люди навіть не тонуть.

Ми є представниками академічної спільноти і більшість з нас пишається своїм місцем праці і любить свою професію (автор асистент Львівського національного університету ім. І. Франка. М-І). В дні загострення політичних подій напевне багато наших колег задавало собі питання: Чи має право викладач, науковець, педагог бути не поза і понад політикою, а у ній? Чи маємо ми право своїми словами і прикладом засвідчувати прихильність якійсь політичній позиції?

Рішення було прийнято і за нього є безліч аргументів. Особисто можу сказати про аргументи, які були вагомими для мене. Я впевнений, що є така річ як відповідальність інтелектуала, відповідальність педагога і у політичній площині вона полягає у тому, щоби завжди бути на тому боці з якого аргументи лунають найтихіше. Зазвичай у посттоталітарних суспільствах, у одному з яких живемо і ми, таким слабким голосом є голос ліберально-демократичних свобод та критичного не затуманеного „місцем сидіння” аналізу. Часто цей голос є співзвучним голосу опозиції. Опозиція і влада речі протилежні за визначенням: ви або там або тут. І якщо у час загрози для самих основ демократичного дискурсу інтелектуал зобов’язаний стати на захист слабшого, на захист опозиції (як це робили Е. Саїд, Н. Чомскі, чи М. Попович) то коли ця загроза знята (чи, принаймні, політичний процес повернувся у правове поле) той самий обов’язок інтелектуала полягає у тому, щоби повернутися на природне для себе місце – над, а не у політиці і, тим більше, не дозволяти собі обговорювати реальні, чи вигадані окремими не надто успішними на ниві навчання студентами політичні погляди співробітників.

З цих міркувань сьогодні я не ношу помаранчеву стрічку.

Але я назавжди запам’ятаю Майдан, запам’ятаю одну з ночей, коли з чистого, без жодної хмарки, нічного неба над Києвом прекрасний повний місяць освітлював багатотисячний мітинг і одна жінка сказала: „Люди! На нас дивиться Бог!”, я запам’ятаю людей села Олександрівка Доманівського району Миколаївської області де я був спостерігачем на третьому турі і куди хотів би ще колись повернутися.

Не затьмарюймо світлий спогад, залишимо його світлим. Можливо, добра пам’ять про Майдан дасть нам сили для нового Майдану. Якщо буде треба.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105534254.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua