Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 13-01-2005
Тетяна Монтян: Миколаївський анабасіс

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105634286.html

Особисто я почала роботу на Миколаївщині за 9 днів до 2-го туру.

Разом з Тетянкою Чорновол, яка, як відомо, в 2002 році виграла вибори для А.Шкіля по мажоритарці, поки він горюнив в тюрязі, не маючи при цьому жодного “свого” члена ДВК, ми “впали” в місті Первомайську на півночі області. Цілі перед собою ми ставили реальні – хоч трохи покращити результати в 133 та 134 округах.

Знайомство з місцевими мешканцями – як з тими, кого нам порекомендували з числа своїх знайомих, так і з простими людьми на вулицях - дозволило зробити недвозначний висновок: агітації в Первомайську за Ющенко не було як такої. Також ніхто не працював з місцевим населенням, не вишукував серед тих 20 відсотків прибічників Ющенка, наявність яких засвідчило голосування в 1-му турі – тих, хто міг би допомогти в проведенні виборчої кампанії.
Первомайський штаб справив на нас препогане враження. Спостерігалася повна відсутність професіоналізму – люди не тільки не знали, як робити вибори, але й вчитись не хотіли. Голова штабу Жанна Семнівна Семененко на контакт не пішла, на питання по структурі не відповіла, контактних осіб - хто за що відповідає - не дала, хоча були надані рекомендації від кількох депутатів НУ. Натомість: „допомога не потрібна, без вас впораємось, йдіть звідси – може ви янучари”.
Також поспілкувалися з таким собі Олександром Адольфовичем Бутріним – „я з Києва, з Центрального штабу”. Займається тіпа людина виборами... На співпрацю з нами також не пішов – був не зацікавлений, в технології виборів взагалі не розбирається. Згодом з”ясувалося, що він – помічник якогось депутата з НУ, а при місцевому штабі виконував (тіпа) функцію загального нагляду.
Побачивши, що в Первомайську немає жодного намету за Ющенка, а за Бандюковича – аж декілька, ми запитали в місцевих штабістів – чому? Відповідь була приголомшливою: “Нема агіток”.
Сповнені “враженнями”, ми вирушила на Миколаїв. Завітали в рухівський штаб, застали там хорошу людину Юрія Діденка. Але ж “хороша людина” - то не прохвесія, як то кажуть, і аж ніяк не допомога на виборах. Миколаївські обивателі, до речі, ті, хто за Ющенка, розказали нам, що ніякої агітації та роботи з людьми в Миколаєві також не було. Репутація штабів – „придурки у вишиванках”, маргінали посеред російськомовного Миколаєва. І це казали люди, які в принципі нічого не мали ані проти “рухів”, ані проти національної ідеї та “вишиванок” як таких. Вони лише слушно зауважували, що прислати саме таких штабістів “робити вибори” на Миколаївщину – це все одно, що направити з цією ж метою в Тернополь російських шовіністів. Невже, питали вони нас, в НУ немає людей, яким начхати на “вишиванки”, але які від того – не менші патріоти України, тобто людей, на яких у місцевого населення не було б такої майже блювотної реакції відторгнення?
В якомусь іншому штабі нам таки вдалося дістати дані по першому туру, а от спроби вийти в інтернет виявилися марними: він тупо не працював, бо було вичерпано “ліміт кілобайтів” на поточну добу. Весь штаб був завалений агітками, які ніхто і не подумав “розсіяти” тонким шаром не те що по селищах та селах, а навіть по таких містах, як Первомайськ та Вознесенськ - “столицях” відповідно 134 та 133 округів. Завантаживши мою нещасну “Тойоту” 1983 року народження близько 200 000 одиниць агітації, ми вирушили на Первомайськ у вельми розстроєних почуттях. По дорозі Тетянка мене кілька разів будила, коли я засинала за кермом. Але ми все одно потрапили в аварію – перевантажений “драндулєт” занесло на майже гірському спуску під селом Мигія якраз в той момент, коли ми почали вголос співати Гімн, щоб не заснути :). Нам пощастило – хоча бік та фари побилися, тачка не заглохла, і ми таки доїхали до Первомайська своїм ходом.
Агітки “пішли”, як діти в школу – частина на первомайський помаранчовий намет, частина на розповсюдження нашими людьми – як місцевими, як і розвезеними згодом по селах.
Справедливості заради слід відмітити, що в деяких районних штабах були хороші працівники - але як виконавці, а не як організатори. Вдалося навіть знайти 1 (один !) на всю область дійсно працюючий штаб – в Братському районі. Всі “нормальні” працівники штабів жалілися на відсутність фінансування, імпотентність миколаївського штабу під “проводом” нєкоєго нардепа від НУ Ширка, який характеризувався як людина, що взагалі уяви не має, що таке вибори, як працювати з людьми, і був направлений до Миколаєва незадовго до виборів – на зміну ще гіршому головному штабісту, якомусь Стратійчуку, що залишився замом. Згадувалася незлим тихим словом також продажність місцевих “розпорядників фінансування”, внаслідок діяльності яких гроші вкрай рідко потрапляти до тих, хто міг і хотів їх витратити на щось корисне, а не просто вкрасти. У підсумку “нормальні” люди були фактично позбавлені можливості зробити щось корисне, бо не мали грошей навіть на бензин, щоб відвідати активістів по селах.
На автомобіль з київськими номерами та помаранчевий прапорець вдалось “спіймати” близько 60 чоловік добровольців лише за тиждень – не здивуюсь, якщо з”ясується, що це більше, ніж весь первомайський штаб залучив за весь час виборів. Люди самі підходили на вулиці і казали, що вони – за Ющенка, але в штабах їх послали подалі. Хлопці з інтернет- кав”ярень розказували, що роздруковували статті з опозиційних сайтів та поширювали серед друзів. Казали, що охоче допомагали б суттєвіше, але не знали, до кого звернутись. Коли я в Миколаєві в одному з інтернет-кафе сказала, що я з сайту “майдан”, мені не повірили. Довелося у всіх на очах запостити якусь новину. І тоді подивитись на мене збіглося все кафе, а також молодь з сусідніх будинків, яких друзі покликали по мобілках.
Дуже класні агітки вдалося здобути через Віктора Шишкіна – колишнього генпрокурора. У нього були якісь зв”язки з херсонським Штабом, який за його “наводкою” поділився з нами газетами, в яких йшлося про бандитські шляхи Януковича. Ці агітки ми з Тетянкою Чорновол, моїм (як адвоката)клієнтом Ростіком, що був нам за водія, та ще одним майданівцем Мозесом дорозносили по темних під”їздах нічного Первомайська з масово непрацюючими ліфтами в останні часи дозволеної агітації. Забігаючи вперед, скажу, що перед 3 туром ми отримали фідбек – люди читали ці агітки та передавали друзям та знайомим.
Для місцевих близько 100 чоловік Тетянка прочитала “курс молодого бійця”, а я тим часом поспілкувалася з їх “керівниками” - тренерами з боксу та греблі, а також начальником служби безпеки однієї місцевої фірми. Тренери та начальник “на льоту” схопили базові теоретичні знання з методики організації спостереження на дільницях, бо мали відповідний схожий досвід роботи. На практиці їм допомогло також те, що вони корстувалися беззаперечним авторитетом серед своїх людей. В день виборів 2-го туру вони лише зрідка дзвонили мені з особливо складних питань, оскільки більшість проблем успішно вирішували власними силами – наприклад, забирання в ментівку журналістів та спостерігачів. Зрозуміло, чому їм це добре вдавалося – менти або їх діти, в крайньому випадку – друзі та знайомі відвідують тренування у цих людей, тренажерні зали та спортивні бази, якими вони керують, а тому сваритись з ними заради якогось там Бандюковича не дуже-то й хотіли.

Що ж стосується самих місцевих людей, то вони, зовсім далекі до того від виборчого процесу, слухали оповідь Тетянки як щось дуже далеке і чуже. Рівень правосвідомості був вкрай низький. Частина людей прийшла лише тому, що їм наказало начальство. Ми роздали людям високоякісні матеріали (посібники для спостерігачів та т.і.), і, як з”ясувалося згодом, багато хто з цих доволі апатичних та байдужих спочатку людей відпрацював дуже непогано як для новачків, а на третій тур вони вже стали ідейними виборчими “зубрами”! Багато хто з них стали на 3-й тур членами ДВК, причому тренери “пробили” їх кандидатури в штабі через “*** твою мать!”

“Майдан” прислав нам на допомогу 3 автобуси людей, причому дуже різних (всього біля 120 чоловік). 3 чоловіки навіть відмовились від добових, поїхавши при цьому на найскладніші дільниці. В той же час один чудак на букву “м”, на ім”я Володимир Лобода, тел. 8-066-112-82-36, взяв добові – та втік, надіславши мені смс-ку: “Соррі, але я поїхав додому. Я дуже не задоволений вашою організацією, вашими обіцянками, але я впевнений, що Ющенко переможе!!!”. Це було б смішно, якби не було так сумно. Добре, що таких от чудиків були одиниці. Але – були й дівчатка на підборах, які всерйоз вважали, що їх поселять в селах у окремі кімнати з ванною-джакузі, і тому подібні персонажі. І все-таки – більшість були креативні, відірвані, позитивні люди, яких, втім, можна і треба було використовувати значно ефективніше.
В день виборів в умовній команді “Майдан” працювало біля 200 людей.
Запобігали порушенням, як могли. Абсолютна більшість працювали з вельми умовними журналістськими посвідченнями від різних “Мурзілок”, але це не завадило тим, что дійсно прагнув результатів, відпрацювати “по повній”. Боксери, наприклад, “вибили” протоколи з мокрими печатками майже на всіх “своїх” дільницях в Южноукраїнську та Арбузинці. І не їх вина, що потім з”ясувалося, що члени ДВК “від Ющенка” в тій же Арбузинці “підмахнули” пусті протоколи, і результати в “боксерських” та офіційних розійшлися, як кораблі в морі.
Особисто я плідно провела час в Кривоозерському районному суді та місцевій прокуратурі, з”ясувавши для себе єдино правильну стратегію дій юристів в сільських районах.
Результати нашої з Тетянкою роботи в 2-му турі такі: близько 18000 голосів було “від”їдено” у Януковича. Цю цифру було виведено по співвідношенню – якщо в інших 4-х округах миколаївщини зберіглося те саме співвідношення між голосами за Ющенка та за Януковича, що і в першому турі, то в “наших” 133 та 134 воно збілшилось - з 0.33 до 0.39, та з 0.4 до 0.5 відповідно. Саме звідси, виходячи з кількості виборців по тих округах, можна вирахувати цифру 18 000 голосів.
Тетянка покинула мене в ніч перед 2-м туром, вирушивши на Кіровоград, де згодом стала свідком стрілянини в дитсадку.
Я залишалась ще добу після другого туру, приймала звіти, дякувала людям та розраховувалась. З жжахом дивилась 5-й канал, який раптом з”явився в Первомайську. При першій же можливості вирушила на Київ, де й брала участь в “помаранчовому шабаші” аж до оголошення рішення Верховного Суду про переголосування.


Звичайно, основна робота була по Миколаївщині, але з оглядом на загальну перемогу.
За результатими роботи в другому турі я написала технологічну схему роботи юридичної команди, про яку я вже згадувала раніше. Цю схему було поширено через “Майдан” та запропоновано штабу НУ. Деякі люди з штабу допомогли як могли, поширивши цю схему по своїх каналах.

Тому мені дзвонило та писало по e-мейлу багато юристів, які схвалили схему та висловили готовність попрацювати по ній в своїх регіонах навіть самостійно, якщо штаби не зацікавляться. Відповіді на такі дзвінки та листи зайняти суттєву кількість часу, але вважаю, що цей час був витрачений зовсім недаремно.

Справа в тому, що після 2-го туру та невиразного виступу у Верховному Суді, в якому з’ясувалося, що насправді кількість скарг на місцях була невеликою, “Сила народу” вирішила все-таки залучити волонтерів, в тому числі і юристів, на чому наполягав “Майдан” ще довгий час тому.
Взагалі-то поради “Як успішно провести виборчу кампанію” можуть поміститися на одному аркуші. Якщо відкинути агітацію та щоденну роботу з людьми, якою по ідеї будь-яка політична сила повинна займатись з ранку до ночі від виборів до виборів, то вони такі:



Звичайно, це все робиться елементарно, без авралів та істерик, якщо агітація та робота з людьми велися. Якщо ж ні – починаються істерики та маразми. Саме це “в усій красі” і довелося спостерігати як на Миколаївщині, так і по всій країні. За окремими виключеннями, що лише підтверджували вищенаведене правило.

Через сайт “Майдан” було сформовано базу (близько 3000 людей), які добровільно записалися, щоб попрацювати на виборах. Крім того, працювала схема „друг мого друга”, тобто створювалися так звані “інформаційні кола”, коли вже залучені люди залучали своїх друзів та знайомих. Крім того, через “Майдан” відбувалось постійне залучення юристів та членів мобгруп саме для Миколаївської області, причому багатьох – на основі самофінансування чи часткового фінансування.
Я вирішла основні зусилля докласти до створення при кожному з 18 районних судів Миколаївської області (мінус місто Миколаїв -6 райсудів та апеляційний, з якими, як я вважала, місцеві юристи впораються і без мене) юридичної служби (1-2-3 юриста, скоординованих з мобільними бригадами), яких планувала прив”язати та скоординувати з місцевими штабами, членами комісій, спостерігачами та журналістами.
Доволі швидко я знайшла юристів майже на всі райони де є можливість послати наших юристів в проблемні регіони в якості членів ТВК. Отже, я „відірвала від серця” (від Миколаївщини) 12 чоловік, які роз”їхалися по всьому “бандистану” - від Криму та Одеси до Донецька та Луганська. Якщо б я працювала “з суворою звітністю” лише на Миколаївщину, ці люди не були б використані максимально ефективно. Але я, на щастя, мала повну свободу дій і користалася нею для загальної перемоги.
Отже, збір юристів почався майже спочатку. І знову я знайшла необхіднй мінімум юристів, дякуючи, знов-таки, сайту “Майдан”, юридичній розсилці “UkrLawyers”, яку в свій час створив Віктор Агєєв, та власним знайомствам – в тому числі і серед суддів, які порекомендували мені кількох дуже цінних “кадрів” з числа своїх знайомих адвокатів.
І тут знову “раптово” виникла потреба в кадрах. З"явилась можливість набрати додаткову кількість членів ДВК. За півдня було знайдено 27 досвідчених людей, серед яких було 9 студентів-юристів, яких я знов-таки планувала використовувати в “своєму” проекті “юридичного покриття”. Всього, до речі, на 132 округ було подано 106 членів ДВК, тобто я “закрила” чверть.

Отже, я втретє заходилася латати дірки в своїй схемі. Неоціненну допомогу в цьому мені надавав Дмитро Назарець, адвокат, який згодом відпрацював в 133 окрузі.
Всього за “майданівською” базою, за оголошенням на сайті, схемою “друг мого друга” та особисто Тетянкою Чорновол в наметах на Майдані та на семінарах, які вона вела як офіційний лектор НУ - було набрано на день остаточного подання списків близько 250 спостерігачів на 4 округи: 131 – Березанський та Очаківський райони, 132 – Баштанський, Березнегуватський, Казанківський, Новобузький, Новоодеський, Снігурівський райони, 133 – Вознесенський, Веселинівський, Врадіївський, Доманівський, Єланецький та Кривоозерський райони, та 134 – Первомайський, Арбузинський, Братський райони та місто Южноукраїнськ. О 16 годині цього останнього дня всі форми подань одночасно були відправлені до штабу Ющенка, тобто за всіма можливими електронними адресами, які мені були завчасно надані в юридичному департаменті штабу. Якщо хтось думає, що ці списки робляться дуже просто – то це не так. Це важка, муторна та невдячна робота. З кожною людиною треба зв”язатись, переговорити, уточнити дані, пояснити, що і до чого, більшість відправити на інструктаж, де майже завжди був аншлаг, та т.і. Я назащо не впоралася б, якщо б не допомога майданівців Сашечки, Девранда та дівчини з „чорної” “Пори”, яка не тільки надала частину людей і сама зробила на них подання, але й допомогла їх “розрулити”.
Отже, я полегшено зітхнула та взялася нарешті “розрулювати” добровольців-мобільнобригадників по районах та “зводити” їх з юристами, переконана, що всі наші люди, яких ми встигли включити в подання, без проблем отримають “ксиви” спостерігачів. Але не тут-то було. Приблизно в 21-00 подзвонили знайомі юристи з 131 округу, та повідомили мені “радісну” новину: “Тетяно, твоїх людей “зжер” вірус, ми побачили, що “мило” від тебе, диктуй їх нам швиденько по телефону!” Сорок хвилин я диктувала наших людей 131-му округу, але не шкодую, бо в цьому округу наші люди отримали “ксиви” без проблем.
В 133 окрузі нардеп Сергій Олексіюк, незважаючи на те, що мав великий клопіт з купою списків, що йому надали різні конкуруючі штаби в м. Вознесенську, все-таки “вставив” частину наших людей в списки офіційних спостерігачів. – величезна йому за це подяка!
Що стотується "янучар", то в багатьох округах ніхто їх подання не звіряв і “ксиви” не виписував – вони просто давали визначену кількість незаповнених бланків, і штаби самі вписувати в них, кого їм заманеться.
Отже, лише по 132 округу у нас не було ніяких проблем з посвідченнями спостерігачів, бо помічник Рябікіна Іван та Тетянка Чорновол, якій я майже повністю (крім юристів та моббригад) “віддала” 132 округ, простежили за цим.
Правильно кажуть, що чоботар завжди без чобот. В “моєму” 134 окрузі наші люди залишились без спостерігацьких “ксів” взагалі. Тому що, поки я лаялася з 133 округом та диктувала дані 131-му, настала майже північ. Коли я о 23 годині подзвонила помічниці нардепа Гуменюка, довіреної. особи по 134 округу, то почула від неї: “Ми ваш список отримали, але не знали, що це таке і від кого він, і тому в загальне подання ваших людей не внесли, а зараз це робити вже пізно. Ви б ще пізніше подзвонили!” На мої зауваження стосовно того, що є ще година, внесіть хоч когось, і взагалі як це – від кого, адже там були реквізити юрдепартамента – невже не можна було уточнити у них – відповіддю було “Це не наші проблеми”. Отже, ми в 134 окрузі залишились без жодного спостерігача (якщо не рахувати моїх місцевих “боксерів”, які “вибили” собі як членство в ДВК, так і “ксіви” спостерігачів самостійно). Прийшлось нашим людям видавати посвідчення „від журналу “Мурзілка”, а вірніше – вперемішку від “України Молодої” та “Українського Півдня”, “поцупленого” мною у депутата Олексіюка в 133-му окрузі.
Зрозуміло, що, якщо б я в цей час була в Первомайську, я б все владнала, але я не могла “розірватись”, бо в цей час в Києві збирала дані своїх юристів.

Крім одночасного “сидіння” на трьох телефонах одразу, я ще завчасно послала людей в кожен округ, в кожен район - з метою з”ясувати, як там поживають місцеві штаби і як ситуація взагалі, а також для того, щоб підшукати “матеріальну базу” – місце лдя роботи та житло для юристів, що мали працювати при районних судах. Звіти цих людей можна читати як окрему поему а-ля “плач Ярославни”, бо, як я вже зазначала, в області виявився аж один (!) дієздатний офіційний штаб, в Братському районі, працівники якого:
-вміють працювати з населенням та залучати активістів, користуються авторитетом у місцевого люду
-вели активну агітацію
-знають, що таке вибори, і як їх грамотно організувати
-мають вплив на Ширка та Ко і здатні “вибити” з них хоча б необхідний мінімум грошей
Було також декілька бойових неофіційних, паралельних штабів, були окремі прекрасні активісти в деяких штабах, але загалом... Область було “здано” майже “на корені”. Лише в 6-8 районах були знайдені окремі ознаки активності,які йшли або від одинаків в штабах, що брали на себе ініціативу та діяли всупереч ворожому оточенню та своєму продажному керівництву , або взагалі, людей що не мали жодного відношення до штабів – це нотаріуси, підприємці, адвокати, інтернетники, власники кав”ярен та т.і. – які “забили” на штаби і намагались робити справу шляхом самоорганізації , збирали навколо себе людей і працювали майже повністю автономно.
Детальну, просто жахливу картину про роботу місцевих штабів можна побачити, прочитавши звіти наших людей, які працювали на місцях. Засуд – хоча б моральний, повинен бути по відношенню до негідників, які, формально перебуваючи на посадах в “помаранчевих” штабах, насправді своїми діями чи бездільностю працювали на Бандюковича.
І - низький уклін тим вражаючим випадкам героїзму та самопожертви, (без перебільшення!), які виявляли позапартійні, звичайні люди для перемоги Ющенка.

Також хотілося б згадати незлим, тихим словом про роботу центрального штабу. “Майданівці” хотіли від них взагалі- то 3 речі –
1.імена і телефони конкретних місцевих людей, з якими можна було б скоординуватись на місцях
2. 20 ксероксів(по кількості районів) – тому що наш бюджет не дозволяв їх придбати самостійно, в той час як, що було беззаперечно доведено, без ксероксів НЕМОЖЛИВО працювати в сільських районах
3.друковану агітацію для відповідного регіону (детально нижче)

Юридичним департаментом всі два передвиборчі тижні ходили чутки, що Петро Порошенко дав згоду закупити 300 ксероксів на всі проблемні регіони. Я особисто казала і йому, і Катеринчуку, що, якщо не буде ксероксів, то знову не буде ніяких скарг до суду по сільских районах. Але ксерокси так ніхто і не купив – натомість Катеринчук з Порошенком, що були присутніми на семінарі для юристів з провінції, просто побалакали на загальні теми, так нічого конкретного і не сказавши, як людям працювати без ксероксів.
Окрема тема - то виступ Катеринчука. З того що він говорив, видно було, що він або уяви не має, як повинен працювати юридичний департамент під час виборів, або вважає, що “ми і так переможемо, нема чого витрачати сили”. Семінар проводився на примітивному рівні, Катеринчук ставив дивні „дитячі” питання на кшалт: „Ось ви – юрист, що будете робити, якщо вигнали спостерігача?” , і більшість часу розказував про рішення ВС, та про те, як він особисто та всі “помаранчові” представники гарно виступали в Верховному Суді.
Багато юристів, особливо з великих міст, просто виходило з залу, не бажаючи слухати весь цей дитячий лемент та самопіар, знайомлячись між собою та обмінюючись досвідом. Я просто запитала, хто тут з Миколаївщини, та познайомилась з декількома корисними та адекватними людьми, контакти з якими мені згодом дуже допомогли. Отже, хоч якійсь позитив був в цьому зібранні ;)
Ксерокси та іншу техніку задіяні через сайт „Майдан” люди у підсумку діставали самостійно. Деякі мобільні бригади, що складалися з 2-3 машин, вже були “вкомплектовані” юристами. Деяких я зв”язувала з юристами, що не мали машин та компанії друзів. “Розвідники” що виїхали завчасно на місця, успішно вирішили проблему поселення та розміщення наших бригад.
Для 134 округу один з “майданівців” забезпечив друк (на вигідних умовах) 150 000 одиниць продукції, яка була призначена саме для цього регіону. Російськомовні тексти про справжні , а не придумані результати хазяювання Я. та про доплати до пенсій, ще декілька класних листівок з інформацією про Ющенка. Інший активіст „Майдану” на своїй машині відвіз цей наклад на Первомайск – тираж “розмели” буквально за 2 дні по Первомайську та Южноукраїнську “боксери” та інші місцеві активісти, і дуже дякували. Дві спроби отримати офіційно через центральний штаб на Ярославський, 1 ХОЧ ЯКУСЬ друковану продукцію закінчилися невдачею: нам сказали, що на регіон вже відправлено в Миколаївський штаб все, що треба. Про долю аналогічних листівок можна прочитати вище, вони, як правило, в штабі і залишались, до регіонів, в усякому разі, майже нічого не доходило.
В плані агітпродукції, центральному штабу можна подякувати лише за символіку, що вдалось „пробити” - тисячу хусток та півтора десятки прапорів помаранчевого кольору.
Знову-таки дякуючи Віктору Шишкіну, я змогла привезти в Первомайськ повну “Тойоту” друкованої продукції. В єдиному “помаранчовому” наметі, куди я віддала продукцію, нічого не було, крім помарачових поліетиленових стрічок та портетів Ющенка. Багажник газет роздали за день – і знов- таки дуже дякували. Люди після “помаранчової революції” ожили і виявляли великий попит, задовільнити який було нічим.
Обласний штаб в Миколаєві місцеві характеризували дуже негативно. В інтимних бесідах люди скаржилися, що гроші не доходили до тих, хто насправді працював і мав би їх отримати. Там, де ніхто не працював і не було штабів взагалі – схоже що гроші були банально вкрадені. Загалом складалося враження, що ніхто не чекав високих результатів, тупо присвоївши гроші, а там - “хай буде як буде”.
Отже, загалом нам вдалося залучити до роботи на Миколаївщині близько 500 чоловік, а якщо рахувати з місцевими активістами, з якими ми “познайомилися” різноманітними способами і які надавали посильну допомогу нашим активістам – то біля 600. Причому основний вал людей пішов вже в останні дні, коли люди зрозуміли, що ніхто їх нікуди не відправить, незважаючи на те, що багато з них записалися по декілька разів – і на Майдані, і в штабах, і на тренингах. Ми брали всіх, чесно попереджаючи, що працювати доведеться “по дорученню “Мурзілки”.
Також хочу додати, що, крім пошуку людей для проекту “Майдан на сільській Миколаївщині” та їх “розрулюванню”, я відправила “за потрібною адресою” ще багато людей. Починаючи від тих, хто хотів працювати в самому місті Миколаєві, яких я відправляла безпосередньо в “тіньовий штаб”, що працював під “маркою” організації “Знаю!”, до тих, хто хотів в зовсім інші регіони. Таких я зв”язувала з майданівцями, що діяли в інших регіонах, чи з координаторами від НУ по відповідним округам (наприклад, син “моєї” спостерігачки, який вважав, що Миколаївщина для нього – це недостатньо круто, поїхав на 3-й тур членом ТВК в Горловку , де успішно відпрацював).
24 грудня рано-зранку я нарешті доїхала до Первомайська та спробувала зареєструватись для голосування за відкріпним посвідченням в місцевій ТВК № 134, головою якої був “вірний ющенківець”, мій старий знайомий Олександр Адольфович Бутрін. Троє моїх київських знайомих та місцева дівчина з “нормальних” штабістів – інші члени цієї ТВК від Ющенка – поскаржилися мені, що “Адольфич” абсолютно “нульовий” в діяльності ТВК, а щоб приховати це - “строїть” своїх замість того, щоб боротись з членами ТВК – янучарами. Дійшло до маразму – біля двох десятків наших спостерігачів та журналістів не змогли проголосувати, тому що цей, з дозволу сказати, “борець за інтереси Ющенка” віддав на відкуп янучарам питання реєстрації, внаслідок чого останні абсолютно безпідставно відмовили людям в праві проголосувати. Формаліні приводи? Будь-ласка. “У вас в паспорті не зазначено номер ТВК та ДВК, де вам видали цей відкріпний. Він фальшивий”. Аргумент “так ось же печатка ДВК, там є і її номер, і номер ТВК” - “нє канали”. Оскаржити цей бєспрєдєл було неможливо, оскільки скарги на ТВК слід було подавати до Апеляційного суду Миколаївської області, розташованого всього лише в 180 км від Первомайська.
Тому народ обмежився матюками на адресу Бутріна та почав працювати.
Як діти в дитсадочку, ми клеїли паперові журналістські “ксіви” на картон, щоб надати їм хоч трохи більш пристойний вигляд. Під вечір почали з”їжджатись люди – хтось просто проїздом в більш віддалені місцеві урюпинськи, хтось – щоб працювати в самому Первомайську та околицях. Я зняла “нумер люкс” в найкрутішому місцевому готелі “Еріх Шюле” - дві суміжні кімнати, два ліжка, продавлений диван та телевізор, хіба що не ламповий (дуже рекомендую, мінус п”ять зірок ;) , де гарячої води не було зроду, а спати найкомфортніше було в спальному мішку, а зверху ще під двома ковдрами. Цей “нумер” було перетворено в суміш тимчасового тіньового штабу, нічліжки та відділу юридичного департаменту. Вночі приїхала Тетянка Чорновол з Ростіком, якого я віддала їй “в рабство”. Вони трохи поспали та поїхали в Казанку – найвіддаленіший район, де були найжахливіші результати в перших двох турах. Тетянка зробила для цього району “фінт вухами” - розселила людей в сусідній Кіровоградській області. Якщо б в Центральному штабі НУ були б хоча б зачатки навичок стратегічного планування, цей “анклав” для виборчих цілей приєднали б до Кіровоградської області. Це зекономило б купу людей та ресурсів.
На ранок 25-го народ почав прибувати масово, і “розрулювати” його ставало все важче. До того ж з”ясувалося, що доведеться-таки закупити ще один ксерокс, оскільки в Вознесенську (133 округ) його не було взагалі, зате були адекватні люди від Ющенка, які могли його з користю використати. Не кажучи вже про чудову бригаду юристів, що підібралася на цьому окрузі.
Отже, я завітала в 133 округ, де ксерокс дійсно було прийнято з розпростертими обіймами. На резонне запитання Олексіюку, чим думав Ширко, залишаючи цілий округ без ксероксу, той попрохав мене не ставити риторичних запитань. “Поцупивши” бланків актів та скарг, а також “тіпа посвідчень” журналістів газети “Український південь”, я вже глибокою ніччю вирушила по деяких віддалених районах, щоб розвезти людям все це добро. Гріла мене лише думка про те, що хоч один штаб при ТВК – 133 працює нормально...
Коли я вже їхала в Криве озеро, мені на мобільний зателефонував якійсь схвильований чоловік та сказав, що в годину ночі вони будуть в Первомайську, але не можуть додзвонитись до тих, хто мав би їх зустріти. “Матір божа, -подумала я. - Ще 60 “нерозрулених спостерігачів, втомлених з дороги, змучених, навряд чи здатних плідно відпрацювати завтра майже добу...” Але все більш-менш владналося. Мої “боксери” надали цим нещасним спортзал, де було тепло, а на підлозі лежали мати. Люди трохи відпочили, а зранку поїхали в Арбузинку, де благополучно зустрілися з нашим юристом, якому я завезла ксіву чи то “України молодої”, чи то “Українського півдня”.
Оскільки на другому турі в Братському районі коївся справжній бєспрєдєл – люди сиділи в ментівці, машинам проколювали колеса та т.і., я вирішила поїхати туди сама, а в Первомайську залишила двох студентів – Івана та Діму.
І тут доля надсміялася наді мною. За цілий день їзди по Братському району мені не трапилося ЖОДНОГО порушення на жодній з дільниць! Все, що я зробила як юрист – це написала з півдесятка скарг страждальцям, що навіть з третього разу були пропушені в списках. В цей раз голосуючих на дому було – лише по 2-3 на дільницю, ніяких порушень, все тихо та мирно. Зате телефони мої дзеленчали, не змовкаючи. Далеко не всюди була така іділія, як в Братському. Кількість даних мною усних консультацій перевалила за сотню, і язик просто опух. Зокрема, мені дзвонили з декількох дільниць, де спостерігачами від Януковича Бутрін “пропустив” деяких місцевих держслужбовців, які нахабно “строїли” народ. Що я могла їм сказати, крім як поділити їх нецензурну думку про пана Бутріна? Поскаржитись в Апеляційний суд Миколаївської області на його дії?
Коли ми заїжджали в якесь село, де не було мобільного покриття, я, соромно сказати, раділа як дитина.
І ось нарешті цей день закінчився. Прослухавши оптимістичні результати екзіт-пулів, я поїхала в Первомайськ. „Мобільні бригади” залишилися до кінця і дуже допомогли місцевому штабу з розвозкою людей.
Там я дізналася, що мої студенти знайшли ще один місцевий штаб, про існування якого я раніше навіть не підозрювала. Хлопці та дівчата в цьому штабі були молоді, креативні та адекватні, та хором скаржилися на те, що всі гроші йдуть через інший штаб, і змінити цю ситуацію поки не вдається. В цьому штабі я і “відрубалася” під час диктування якоїсь фрази в скаргу, що набирав на компі студент Діма.
А потім був ранок перемоги та нові потоки людей, які з”їжджалися з усієї області. “Ми свою побєду вистрадалі чєстно...” Всіх зустрівши, вислухавши неймовірну кількість матюків на адресу штабів всіх рівнів, та розрахувавшись з тими, хто був не на самофінансуванні, відправивши попутками людей, я нарешті зібралася і собі вирушити додому. Чекала лише Тетянку Чорновол та Ростіка, які везли в своїй машині жінку, що здуру випила на якійсь дільниці запропоновану янучарами воду. В підсумку їй промили шлунок в лікарні в Вознесенську, і вона сказала, що краще вмре в дорозі, але в “цій” лікарні не залишиться. Можу собі уявити, що то була за лікарня. Бідній Тетянці на голову впала ще одна проблема. Місцеві власники автобуса, найняті за непогані гроші, вирішили зекономити та імітували якусь поломку, під приводом чого пропонували студентам, яких везли, пересадити їх на рейсові автобуси. За нашими підрахунками, спритні чудіки економили на цій ахвері десь 1200 гривень. Ми висунули їм зустрічну пропозицію – повернути саме цю суму та розійтись. Чудіки не погоджувалися. Студенти психували. Довелося покликати тренера з боксу, який буквально в парі слів пояснив водіям, наскільки вони неправі. Після цієї бесіди всі поломки автобуса магічним чином владналися, і автобус скрився в туманній (дуже туманній!) далині з недоступною для моєї “Тойоти” швидкістю. Я мирно спала на задньому сидіння, а Діма Назарець та водій розважалися розмовами про політику.
Миколаївський анабасіс скінчився.

Коли я повернулась в Київ, вдома мене радо зустріли всі четверо нещасних, занедбаних синів, які чекали перемоги Ющенка з великим бажанням, аж до того що навіть наймолодший, якому 2 роки, побачивши щось помаранчеве починав кричати "Так Юся!". А старші (7 років) вивчили всі матерні частівки про Януковича та негайно поділились зі мною своїми знаннями.


Після Нового Року мені почалися дзвінки від адекватних місцевих , і навіть візити деяких з них. Люди збираються будувати громадянське суспільство та сповнені рішучості усунути від керування їхніми урюпинськам збанкрутілих штабістів.

Але це буде вже інший анабасіс.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105634286.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua