Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 17-01-2005
Ольга Прикарпатська: Так держать, або не жартуйте з історією, шановнi !

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105960581.html


Останніми тижнями багато йшлося про професійний підхід до державних справ до економіки зокрема, а також про тенденції вирішувати існуючі проблеми, надумані чи то наболілі, за принципом т.з. імовірного розширення електрорату. Адже шахове поле сучасної політичної діяльності передбачає велику кількість маневрів.

Саме таким маневром є розігрування карти російської мови як державної. Тож пропоную підійти до мовного питання з професійної точки зору, як мовної так і психологічної.

На теперішній момент частина 3 статті 10 Конституції України передбачає вільний розвиток використання і захист російської мови та інших мов національних меншин України.

Тож у чому полягає власне забезпечення процвітання національних меншин? Це об“єднання, преса, културні,формування, школи, література, традиції. Але ж в Україні це все вже існує і процвітає. І це є прикладом толерантності українского народу. Мабуть слід додати: в Україні є навіть білше. Звичайно, в нас є фактичне двомов“я. Так. Тож пропоную детально розглянути цей факт.

Aле перед тим зробимо невеликий ліричний відступ. Припустимо, приймається двомов“я. Якою буде Україна за 50- 100 років? Чи може пан Мороз бути впевненим, що його прізвище буде ще Мороз, чи вже Морозов? Розвиток якої мови і яких традицій буде потребувати захисту? Багато хто погодиться зі мною що відбудеться саме те, що відбувалося за часів союзу і це найімовірніше, що спливає на думку при такому сценарії . Тоді вже цей відступ перетворюється із ліричного на драматичний.

Tож давайте подивимось, чим є це наше існуюче двомов“я. Російська мова є мовою спілкування значної частини населення України. У багатьох областях також робочою мовою. При цьому невеликий процент цих людей є представниками власне російського етносу. Тобто переважна більшість з них носії українського етносу розмовляють російською мовою. Яким чином це сталося? За яких умов сформувався цей парадокс? Де рушії культурного розвитку, де гуманітарна еліта східних центральних та південних областей?.. Відкриваємо чорні сторінки історії: царській указ про заборону української мови, голодомори, русифікація, шестидесятники, Сибір, Гулаг, Соловки, Сосюра, Костенко, Стус... Хіба про загальну русифікацію думав Котляревський пишучи „Енеїду“- джерело класичної української мови? Мабуть і вам ,політикам, слід набратися сміливості і визнати факт того ,що саме русифікація, і в переважній більшості радянська, є наслідком існуючого двомов“я. І це не є образою російськомовних громадян - першим кроком для розв“язання цієї проблеми є освідомлення своєї державної та етнічної приналежності, без націоналістичного відтінку. У світі для вивчення державної мови проводяться додаткові уроки. ведеться культурний обмін з метою інтеграції.

Як людина, народжена в Росії, в українсько- німецькій сім“ї , яка розмовляла ціле дитинство російською, ніяк не можу зрозуміти, у чому полягають складності вивчення української мови, її розуміння. Адже чисельні приклади переконують у легкості та швидкості її опанування, Залишимо питання політичної трактовки приїзду президента Грузії. Але попри все його виступ був взірцем того, як мало потрібно людинi, щоб вивчити українську мову. Було би бажання! Саме це бажання і є ключевим питанням. Адже україномовна частина громадян володіє як українською, так і російською мовами, що не скажеш про російськомовну. Звісно легше ввести другу державну- тут ніби вчити нікого не треба- ніж апелювати до толерантності, інтелегентності ,загальновизнаних мірок державних цінностей.

У даній проблемі наявні не боротьба за статус, а відверте ігнорорування української мови як державної, з небажанням навіть її розуміння.
Після розвалу Союзу люди стикнулися із невідомістю, страхом перед новим. Ідеали зникли, нові ідеали, які повстали на грунті національного руху, для багатьох були просто чужими. Повернення до старого здавалось вже безглуздим, а основний носій обмінy між людьми – мова- дала можливість маніпулювати їхніми думками і поведінкою. Кому було вигідно сипати сіль на рани тих, хто і без того не відчував жодної державної приналежності. Tа тим, хто переконував, що за їх правління буде краще жити. Вже 15 років добре живемо! Pозмовляємо російською, але от краще від того не стає. Треба узаконити, може тоді.., але тут щось стабільної економіки бракує - треба професіонала, ну хай навіть з двома „ф“ зато „ чуда еканамічєскає“ обіцяє...

Освітчені люди розуміють, що політики розігрують мовну карту для того, щоб відвести погляди від основних питань, що політичні рішення слід пиймати на користь держави в цілому, а не керуючись людською озлобленістю, принциповим небажанням слухати один одного, мовною ворожнечею, що бyла штучно створена для набору голосів на виборах. Тож у майбутьньому в українській державі має бутти легетимізованe ігнорування а не толерантність, впертість а не освітченість? І сам пан Мороз за це виступає?!! Але Ви керуєтеся тими ж принципами, що і Ваші політичні противники. Вам ідеться про вибори! Під цим кутом згаданий законопроект набирає вже логічних риc.

Не треба бути економістом за освітою, аби зрозуміти, що добробут громадян є запорукою здорового і поміркованого підходу до будь- якого мовного, культурного чи етнічного питання. Немає сміливості визнати й те, що мовна інтеграція - це процес, який триває щонайменше 50 років. Він потребує чіткого констатування двомов“я у рамках перехідного періоду, спільних проектів , домовленостей, терпіння, праці, вміння як критикувати, так і сприймати критику. І основним фактором при цьому є людський. Це дружба, ділові контакти, двомовні шлюби, сімейні стосунки, це дитячі ігри і зусилля дорослих, це все те, що ми називаємо людяністю. I політики вважають, що нація на це не здатна? Чи ця планка для них самих є зависокою? Вiд них тут вимагається дати надію, натхнення, роз“яснити історію, культуру. Потрібне захоплення Чеховим і Пушкіним, але пишання і гордість за Гоголя, діди якого воювали пліч о пліч з Хмельницьким, Шевченка і Сковороду. Потрібне вміння прислухатися, дивитися в корінь, знайти приклади і сaмим ними стати. Потрібен час. А до виборів 12 місяців!!!

Це схоже на виконання чужих обіцянок. Куди легше сказати :„держава- це я“. Немає духу цитувати Кеннеді із його „що ти можеш зробити для держави“, та й чи доречне це в умовах злочинної влади і слабої економіки. І ось воно, замкнуте коло. Ось вона, все визначаюча слаба економіка, яка дозволяє використовувати мовне питання для збиття електорату.

Ну, курс на покращення добробуту ніби взято, але розруха ще існує, і потенційні виборці також. Чому ж ними не покористуватись? Російськомовні громадяни і надалі розглядаються як потенційні виборці, на проблемах яких можна набрати пункти. Не стає духу оцінити їх як людей, як професіоналів, створити умови, де їхня прaця буде гідно оплачуватися, де їх життя буде захищатись, де їхні погляди будуть поважати. А чи на екскурсію їм їхати в Ермітаж ,чи в Лувр - це їм самим вирішувати, буде можливість, всюди поїдуть. Немає духу сказати про державy, де їхне володіння українсьою мовою буде оцінене як надбання, і насамперед ними ж самими. Натомість зручніше повішати на націю горб- тягар комуністичного минулого, аби голоси були. Друзі, давайте дивитись не у минуле а у майбутне! I це майбутнє не обмежується парламентськими виборaми, пане Мороз! Усе штучне рано чи пізнo руйнується. Свіжим прикладом цьому був Союз. Тож не жартуйте з історією! Україна не може собі цього дозволити! Бо скоро Ваші колеги з питань російської державної Вам скажуть: „Так держать Сан Санич“.


16.01.2005

Ольга Прикарпатська, студентка кьольнського університету, Німеччина

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1105960581.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua