Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 20-01-2005
Олена Ботвина: Миколаївщина. Березанка. Звіт.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106230141.html

Шановне панство!!!!!!!!

Ловлю себе на думці, що цей „звіт” не може бути як такий з дотриманням усіх вимог, оскільки не вистачає терпіння писати про все побачене сухо і урівноважено, як то вимагають загальні правила. Це, напевно, тому, що для мене особисто знайомство почалося не з недопрацювань, правопорушень під час виборів, а зі знайомства з нашим Миколаївським штабом.

Що-що, а побачене в штабі для мене було несподіваним і після спілкування і „вирішення” питань мене переповнювали „миролюбиві” почуття до цих „політичних діячів на містечковому рівні” і купа неценцурних слів в їхню адресу в прямому значенні.

Це підкріпилось після всього почутого на Миколаївський штаб в Березанці, та епопейно завершилось „змістовним” спілкуванням в понеділок перед від‘їздом до Києва. Їх кретинізм, безрукість і бездіяльність просто достали за все живе та вимусили пробудитьсь найагресивнішим почуттям праведного обурення до них.

Тому, починаючи писати цей звіт, я не можу його побудувати як належить в чіткому порядку, а мене розривають чисто людські бажання сказати все, тим паче сказати людям, які хочуть це почути, яким це не байдуже, так само як мені. Швидше, це невеличка розповідь, яку сподіваюсь, буде оцінено не досить строго.

Завдяки щирій підтримці братів Капранових біля одинадцятої 25 грудня 2004 року ми всі гуртом потрапили в Миколаїв, заглянули в ТВК та поспішили привітатись з нашим штабом на Малій Морській.

Там відбулась моя перша зустріч з начальником штабу у Березанці, район, куди власне я остаточно мала прибути, Таран Світланою Миколаївною. Рішуча цілеспрямована людина, на якій трималось все хороше, що було зроблене на перекір усім перепонам у Березанському районі.

Через голину відбулась моя перша зустріч майже з усіма головами виборчих комісій у цьому районі, які були від кандидата на пост президента України Ющенка.

Відбулась біля ТВК, де Таран, а я з нею, чекали на них. Всі приїжджали за належною документацією, кожному мали видати посвідчення.

Так вперше і абсолютно несподівано для мене я побачила у всій красі конфлікт абсолютної бездіяльності і байдужості Миколаївського штабу і людей, які відстоюючи свою ідею опинилися в жорсткій опозиції не де інде, а в невеличкому містечку і селах, що саме по собі вже є героїчним.

Спочатку мені взагалі було важко зрозуміти агресивність цих людей, з якою вони „накинулись” на Таран. Але майже відразу мені все прояснили.

А суть проблеми була до болю проста: наш Миколаївський „штаб” крім того, що заліг у повній бездіяльності, ще й не надавав ніякої елементарної фінансової підтримки цим людям. В них не було ніяких коштів на те, щоб приїздити до штабу, до ТВК хоча б для того, щоб отримати необхідні документи, як це передбачено законодавством, не кажу чи вже про те, щоб приїхати за якоюсь порадою до них. Про це не йшла ніяка мова, і ці люди самі вирішували всі свої питання, вони були позбавлені абсолютної підтримки, в них навіть не виникало гадки, що штаб у Миколаєві може бути для того, щоб чимось допомогти.

Але тут у них всіх терпець увірвався. Вони кричали, вимагали у Таран кошти, хоча б елементарних 50 грн. на те, щоб заправити машину. Таран у свою чергу пояснювала, що цих грошей у неї нема, оскільки ні ТВК, ні штаб їй їх не надали.

Конфлікт загострився дуже серйозно. Всі рішуче заявили, що не повезуть протоколи після виборів до ТВК, якщо зараз не компенсують проїзд.

Виявилось, що кошти на дорогу штабом взагалі не надавались. Люди їздили за власні гроші. Але їм набридло. Людське терпіння було вичерпане. вичерпане остаточно. В цю суботу впала остання капля в чашу, яка перелилась... Люди приїхали з вірою, що сьогодні таки Миколаївський штаб не так як попередні дні буде їх спокійно-байдуже годувати з презирливою усмішкою „завтрами”, а надасть хоча б по якихось 50 грн. А у відповідь від штабу почули це саме „завтра, після виборів якось компенсуємо”.

На цих людей дивитись було боляче. Вони всі віддавали кожен раз по 10-20 грн. на транспорт, щоб все зробити вчасно. без порушень. переживали за кожен попірець, кожен день, а штаб спочивав на Малій Морській, попиваючи каву та почитуючи новини в інтернеті. Але тут. у цю суботу вони віддали свої останні гроші з сімейного бюджету, а в кожного з них сім‘я, діти.

Розлючена Таран полетіла в штаб, щоб взяти його штурмом і спробувати вибити гроші.

Але не тут то було.

Наш Миколаївський штаб не здається. Ніякі її спокійні розмови, докази, погрози, що завтра люди не приїдуть, „репетування” з вимогами спонсувати поїздки хоча б частково не допомогли.

Замлинський Микола Іванович, який був довіреною особою Ющенка по 131 округу, не мав абсолютно ніякого бажання слухати Таран, а тим паче вчиняти якісь дії, а просто її відправляв, даючи „стратегічні” поради „вирішуйте це питання самі – Ваші проблеми. Ідіть в ТВК”.

Світлана Миколаївна – українська жіночка, і „коли в неї руки в боки”, то їй байдуже „з якого боку кепель”... Вона не йшла і не здавалась. Єдині корисні дії Миколаївського штабу – вони надали бланки заяв у ТВК з вимогою забезпечити транспортні витрати. З ними Таран покинула Малу Морську і пішла на „штурм” ТВК, біля якої її чекали з нетерпінням розлючені люди, які вірили, що повернеться вона з грошима. Те, що було далі, описати важко. Але, коли постало питання писати заяви в ТВК бажаючих майже не лишилось. З усіх написало заяви тільки шестеро.

Участь цих заяв зрозуміла кожному – вони лишились без розгляду. Цікаво в цьому моменті, як проходила реєстрація цих заяв в ТВК. Реєструвати їх пішла помічник Світлани Миколаївни. Реєструвати мали „свої”, представник штабу Ющенка. Думали, проблем не буде. Однак, всі ці заяви полетіли в обличчя цій жіночці з фразою „Регистрировать не буду. Вы мне сегодня уже и так мозги прокомпостировали”. І їх спокійно зареєстрували людина зі штабу Януковича... Отак, чужі виявилися кращі за своїх. Але ж це обличчя усього штабу і в певній мірі самого Ющенка.

Проблема полягала ще й в тому, що за чотири дні до виборів Таран подала списки змінених членів виборчих комісій Замлінському, який в свою чергу мав ці списки затвердити їх та належним чином оформити в ТВК.

Якщо в когось виникла думка, що Замлінським це було зроблено, Ви глибоко помиляєтесь. Він навіть не пошевелив пальцем. Таран сама штурмувала весь четвер та п‘ятницю ТВК та займалась цим. Останні відголоски цього були ще й суботу. Звичайно, вона вимушена була „компостувати” мізки всім у ТВК, але ж в неї не було іншого способу забезпечити належне оформлення документів, останні посвідчення видавали вже при мені, в суботу ввечері.

Замлінський відмовився з нею розмовляти. Просто відмовився. Крім того при зустрічі з Таран він заявив, що вона повинна повинна миритися з штабом Януковича, не створювати конфліктів та не перечити їм. А як же тоді захист наших інтересів??? Про них чомусь Замлинський навіть не думав згадати. Запитання, чому за 4 дня нічого не було зроблено з оформленням зміни членів лишилось без відповіді. Хоча цікаво було б таки почути відповідь на це ”чому”, та на сотні інших „чому”...

І так, після ТВК ми все таки опинились у штабі. Хоча це було просто безрезультатно, штаб відмовлявся надати гроші, у відповідь чулось „Ваші проблеми, самі вирішуйте, їдьте за свої” та щось із цієї серії.

Таким чином ми лишились з проблемою. яку самі були не в змозі вирішити. а штаб просто не бажав її вирішувати.

Я з Таран вимушена була завітати з досить пізній час, вже біля шести вечора, до Прокуратури з скаргою.

Їх ми однозначно здивували своєю з‘явою та ще більше „потішили” змістом заяви. Нажаль, цей цінний зразок мені не вдалось залишити, оскільки ксерокс – дуже велика цінність у цих краях, крім того, самі працівники не прагнули нам допомогти в цьому.

В кабінеті чергового була одна жіночка. Почувши причину нашої з‘яви в неї однозначно округлились очі, вони навіть не знала, що відповісти і як відреагувати. Але під моїм натиском та від несподіванки, чемно звільнила своє робоче місце, щоб я могла зручненько вмоститись та в нормальних умовах (на справжньому столі) написати скаргу на дії ТВК та спробу зірвати вибори на 131 округу... Що я з задоволенням зробила.

Правда, поки я виходила на 15 хв. в наївних сподіваннях увінчати успіхом мій пошук ксероксу, та потерпіла в цих пошуках повне фіаско, в кабінеті чергового вже був чоловік під два метри та не менш надійних габаритів в інших аспектах.

Він грізно представився замісником прокурора. Чому я зраділа – відразу поспілкуватись з людиною. яка точно щось вимушена мені буде відповісти на заяву. Цим я вже його здивувала, оскільки відразу почула здивоване „так зі мною ще ніхто не спілкувався”. Все в житті буває у всіх вперше. В нього теж.

Ще більше здивування було по прочитанні заяви. Він пробував задавити Таран натиском, але не тут то було, оскільки я взяла ініціативу у свої руки. Через 10 хв. „плідної бесіди” він видушив з себе запитання „Ви що – юрист” і не зовсім зрадів моїй відповіді, хоча спробував пожартувати „то ми з Вами колеги”. Такий прокурорський гумор мене не зовсім втішив, оскільки я їх ряди ніколи в житті не збираюсь поповняти та маю свою радикальну позицію в цьому.

Наша півгодинна розмова закінчилась його фразою до чергової колеги „піднімайте прокурора – треба щось вирішувати”. Чесно визнав, що такого в нього ще не було за всю практику і такого він не сподівався. Не завжди вдається здивувати прокуратуру...

Після прокуратури ми таки відчалили до Березанки, в якій опинилися вже за дев‘яту, так як добирались своїм ходом.

Штаб – будиночок, люб‘язно наданий одним з місцевих штабістів. Тримається виключно на патріотизмі місцевих.

Після засідання виборчої комісії Березанки, на яку ми звичайно не встигли, туди підтягнулись тернопільчани, які в ньому і ночують.

Тут я відчула „терор” на тему „гроші на проїзд”.

Кожні п‘ять хвилин хтось телефонував, чи є кошти, погрожував не їхати з протоколами в ТВК. Оскільки про мій приїзд були люди вже знали, знайомились біля ТВК та мали мій мобільний, презумувалось, що я їм ці кошти маю дати і вирішити це питання. Але ж я не банків і Миколаївських штабіст. Тому після конкретних запитань по виборах, я кожен раз повинна була відбиватись від попрікань, чому не забезпечила кошти...

Телефонували всі, бо кожний мав якісь запитання. Деякі майже вночі приїжджали для надання консультації.

Цей рух в штабі затих десь біля першої – другої ночі.

Але не затихли дзвінки на тему фінансування. Це вже було не так смішно, оскільки я намагалась поспати, а мені майже всю ніч телефонували з одним і тим же запитанням „чому не ????”. Пояснити, що це не від мене залежить було просто безкорисно. Я себе тішила думкою поспати до ранку, але не тут то було. З о пів на п‘яту ранку мене почали мучити з цим запитанням по новому кругу. Всі і по багато разів, так як ними вважалось, що до восьмої все має вирішитись. Мене не спасла від цього запитання „втеча” до виборчої дільниці Березанки, в якій ми були чітко о 07 год. 15 хв. Всі знали мій мобільний...

Місцеві „ющенковці” молодці в тому, що ще до дня виборів скурпульозно перечитали всі списки виборців і гарненько почистили ряди тих, хто „помер” та „сумнівні кандидатури невідомих нікому осіб”. В цьому їх велика заслуга. Молодці!!! Таких не було. Таран їх гарно організувала в цьому плані та не попускала нікому халатності.

За день виборів я була майже на всіх дільницях. З іншими відзвонювались.

Величезна проблема на всіх дільницях була з реєстрацією за місцем проживання.

Типові випадки:

- проживають, але не зареєстровані.

- проживають, але реєстрація не співпадає з адресою, зазначено в списках.

Тут заткнулась з непохитною „толерантністю” з серії „це мій сусід, брат, сват, родич...”, „ми ж його дійсно знаємо, живе тут”...

На „ющенківців” я дуже швидко перестала надіятись, як би не проводилась з ними робота вночі перед виборами.

Непохитне „не хочу сваритись”, „не хочу наживати ворогів”, „хай буде як буде” швидко переконало мене, що тільки ми, ті, хто приїхали, можемо це відбивати ат тримати на контролі. При легкому нашому відвороті після такого „конфлікту” вони жалібно казали своєму „родичу”, „брату”, „свату”... „я б з радістю, але ж ти бачиш, які ці немісцеві злі, зараз роздеруть мене – пробач, не можу, хоча б з радістю”. Всі задоволення і щасливі. Не має „родинного” конфлікту, адже це ми такі „безкомпромісні”...

Особлива „казка життя” була ситуація з голосуванням на дому.

Це одвічна тема тероризувала усіх ще з суботи.

Хоча всім було пояснено, як саме мають бути оформлені такі заяви, майже на кожній дільниці були такі порушення.

Як правило, заяви не були підтверджені ніяким документом. В багатьох крім цього надруковані на комп‘ютері, а тільки вставлені імені, дата і підпис.

На кожній дільниці пояснювали, що і як має бути оформлене. Роз‘яснювала, що це – грубе порушення закону і „лякала” наслідками, які можуть настати.

Там, де голови комісій були „ющенковці” було легше. Їм потрібна була з‘ява та роз‘яснення, спір з „яниками”, здається, для того самого толерантного розведення руками перед усіма „я б з радістю, але ж Ви бачите, які ці кияни, не можу, бо роздеруть, я ж не хочу сісти, зрозумійте мене”...

Конфлікт вичерпувався, і ми з Таран поспішали туди, куди нас вже видзвонювали...

Варто зазначити, що там де були голови від яника теж вдавалось після довгих пояснень та бесід знайти компроміс.

Найбільш яскраві спогади в мене спогади про Рибаківку та Коблеве...

Рибаківка відрізнилась тим, що офіційна спостерігачка від януковича, не хотіла мене пускати на виборчу дільницю. Голова комісії був від яника

Прийшлось влаштовувати картинне складення протоколу про це (копія надана).

Після такої з‘яви я відразу добралась до документів по голосуванню на дому. Голова погодився поспілкуватись, ми навіть після довгих бесід порозумілись – голосували на дому тільки двоє.

Також ця дільниця була оригінальна в тому, що два офіційних спостерігача від януковича були депутатами райради. Тут голова був непорушний. Прийшлось скласти протокол.

Але безперечно, перше місце зайняло Коблеве.

Там були наші спостерігачі, які і повідомили нас про оригінальності.

Голова просто почував себе місцевим божком, якому „море по коліно, гори по плече”. Купа доданих копій протоколів дозволить ознайомитись більш яскраво з цим.

Перше місце по порушеннях зайняв той факт, що під час виборів, десь під обід, нашого члена комісії за описку було головою Байловим самочинно відсторонено від посади і призначено члена комісії від яника. Їй пояснили, що про це складено Акт. Коли вдалось вичіпити цей Акт та ознайомитись, там ні слова не було про відсторонення...

З головою спілкуватись було безкорисно. Тому приходилось складати Акти, які наш секретар реєстрував.

З коротким переліком порушень можете ознайомитись по прочитанні моєї скарги до суду.

Прописка не встановлювалась належним чином, на наших членів комісії чинився тиск, протоколів попередніх засідань у голови не виявлено. Особливо картинно були заяви про голосування на дому, надруковані на комп‘ютері, тільки вписані імена та підписи, не підкріплені ніякими довідками.

Голосування на дому таки відбулося, але були складені відповідні Акти нашими (копії додаю).

Крім того, на дільницю заявилася відповідної „інтелектуальної” зовнішності особа з символіками „за Януковича”. Оскільки були єхидні жарти з сторони яників про те, що нам це не сподобалось, прийшлось скласти Акт про агітацію у день виборів.

Також Байлов у телефонній розмові з кимось почав жалітись, що „тут приїхали злобні немісцеві спостерігачі від Ющенка і безчинствують, складають Акти”. Чим вимусив мене з Таран скласти Акт про антиагітацію Ющенка в день виборів – адже виборці знаходять в приміщення, а голова жалісно горлопанить по телефону, що „ющенковці” чинять беззаконня, підрив авторитету.

Хоча. чесно визнаю, це слухати було просто комічно(ми з Таран давилися зі сміху): така тушка Байлов жаліється на двох не сильно високого зросту (не більше 160 см) дівчинку і жінку на 40...

Мій терпець лопнув, коли я намагалась відновити нашого члена комісії, а наткнулась на презирливе „а що Ви мені зробите, хто Ви така?” Це змісило мене мовчки покинути виборчу дільницю та поїхати до суду.

Мирно вмостившись на огризку столу почала складати скаргу про визнання виборів не дійсними на виборчій дільниці № 109, що у с. Коблеве.

Часу, на жаль, у мене було обмаль. Потрапила я нарешті у цю установу уже біля сьомої, а о восьмій закриваються.

Тому скарга писалась в „темпі вальсу”. Не було часу наводити всі номери статей, що порушувались у Коблево. Але встигла.

Голова почувши про таку заяву відразу прийняла мене.

Мушу сказати, рівень Березанського суду мене приємно вразив. Голова, коли почула про все, була дуже здивована, заяву прийняла та відразу викликала суддю, який буде розглядати її. ДОмовились ми про зустріч у понеділок зранку.

Судді визнали, що такої заяви в них ще не було. Потрібно колись починати.

Так я в останню хвилину потрапила на дільницю Березанки для спостереження за підрахунком голосів.

Питання з фінансуванням трохи утихомирилось. Штаб слізно обіцяв оплатити по приїзді до Миколаєва з протоколами.

Все було б добре, аби з понеділка з ранку і за обід мене не тероризували по мобільному з одвічним питанням „коли віддадуть гроші з транспорт”. Я за сотню раз пояснила, що не маю до цього ніякого відношення, уже в дорозі до Києва, але мені це не допомагало. Дзвінки не припинились. З чого можу зробити висновок, що гроші вночі після виборів в Миколаєві штаб не віддав...

Фінальне прощання з Миколаївським штабом на Малій Морській відбулося в понеділок вдень. Там ми мало кого знайшли. Народ з сміхом пояснив, що вони не знають, хто і коли і куди як іде. Народ то приходить, то зникає, ніхто не в курсі, хто і куди. Гарна „організація”, нічого сказати.

Можливо, я б не з‘являлась до „штабу. але мені потрібно було, щоб хтось підтримав мою скаргу в Березанському суді у вівторок зранку.

Ніхто нічим не хотів залишатись. Ксерокс у них не працював. І остаточно мій терпець увірвався, коли Миколаївський штабіст пішов копіювати біля 30 листків через дорогу та пропав на більше 40 хв.

Після того, як ми лишились у штабі самі, я зрозуміла, що ніхто нічим не займатиметься, вони навіть не розуміють. що я від них хочу.

Забрала свої акти, і через півтори години, які безплідно щось намагалась добитись у миколаївського штабу, я поїхала на Шевченка, де мене, слава Богу, прийняли по людські і всім допомогли.

Підсумовуючи коротко:

- Миколаївський штаб нічого абсолютно не робив, а його існування як таке псувало все хороше, що могло бути та заважало людям, які дійсно бажали діяти, нормально працювати

- толерантність місцевих штабістів була вбивчою для справедливості і виявлення порушення

- тому з‘ява людей, які не пов‘язані з місцевістю, була дієвою.

Також мені доводилось вислуховувати купу скарг на миколаївський штаб.

Таран Світлана Миколаївна мені обіцяла написати свою розповідь про „діяльність” Миколаєва. При отриманні обов‘язково передам.

Копія Актів та скарги до суду додаю.

Дякую за увагу.

Сподіваюсь прочитання не було сильно нудним.

Прошу вибачення за можливі описки чи помилки.
30 грудня 2004 року

З повагою Ботвина О.І.
(в редакції є адреса і телефон автора)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106230141.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua