Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 21-01-2005
Юрій Шеляженко: Вознесенськ, польові враження
Вознесенськ, Миколаївщина

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106298417.html

Приїхав у місто Вознесенськ Миколаївської області за два тижні до виборів. Вознесенськ – типовий східний районний центр, 50000 жителів, центральна вулиця ім. Леніна з відповідною пам’яткою культури. Були великі плани: от переконаюся, що в місті все добре, і піду колесити по селах, вирішуючи різні передвиборчі проблеми. Насправді – обидва тижні вів баталії у Вознесенську, бо штаби Ющенка (Так! у множині!) там явно не справлялися. Наприклад, з агітації навіть в центрі міста висіли лише старі плакати про зустріч з Ющенком (ще влітку). Вже зайве казати, що на місто не було бодай одної помаранчевої палатки!

Ситуація зі ЗМІ. Місцеві газети – “День за днём”, російськомовна, випускається міськадміністрацією. “Вісті Вознесенщини”, україномовна, випускається райадміністрацією. Обидві старанно передруковують з “2000” і т.п. кладезів правди хвалу Януковичу та наїзди на Ющенка. З опозиційних ЗМІ можна купити “Вечірні вісті” на одному лотку з трьох на базарі в центрі міста. Ще у 3 мікрорайоні (біля ринку “Північний”, там ще церква УПЦ КП) кабельний оператор “Фаворит” транслює 5 канал. Ніде більше, зокрема у людей, які приютили приїжджого революціонера, 5 каналу не було, зате ТРК “Україна” – всюди.

Ситуація з місцевою владою. Місцева влада контролює все. У місті Вознесенську без дозволу мера Гєржова ніхто нічого не зробить. А мер зараз – прибічник Януковича. Кожен, хто хоче легально поворухнутися або чхнути, йде за дозволом до Гєржова і першим питанням на аудієнції є “Що мені з того буде?”. Коли я намагався прорватись на дивний “обмін досвідом” між місцевими та донецькими вчителями за три дні до виборів у школі №6, саме до Юрія Івановича директор школи телефонувала по мобільнику і саме мер по мобільнику мене послав подалі. Мер створює комунальне підприємство для збору податків “Регспод”, “больничну касу”, в яку треба платити, щоб лікарня та швидка тебе не проігнорували. Цікаво, що коли янучари купляли інтернет в місцевому укртелекомі, вони логінилися не тільки зі свого штабу, але й з міськадміністрації. Про кожного місцевого опозиціонера ходять чутки, що це кишенькова опозиція мера. Виключення – ЗАТ шкірзавод “Возко” та обмежене коло близьких до нього бізнесменів. На попередніх виборах в міськраду “Возко” тупо назначив свого кандидата на кожну дільницю і видав для них календарики: “ВОЗКО ручается за программу Имярек”. Тепер трішки більше половини народу у міськраді – від “Возко”. Вони, наскільки я розумію, таємно на боці Ющенка, але теж намагаються підтримувати дружні стосунки з Гєржовим.

Перше, що я зробив – звякнув за офіційним телефоном міського штаба Юща. Там мені повідомили, що справжній голова штабу не Суржиков і не Ярошенко і не Тищенко, а Олександр Єлізарович Кобзар. Звичайно ж, я почав дізнаватись, хто такі Суржиков, Ярошенко і Тищенко.

Пройшовся по центру Вознесенська. Там, де офіційно має знаходитись штаб Ющенка, лише кафе “Платан” і жодних слідів помаранчевої символіки. Зате біля штабу “розкольників” висіли прапори України, помаранчевий “Так!” і УНП. Забігаючи вперед, скажу, що жодного разу не бачив Кобзаря: ні на мітингу 17.12, ні у ТВК, ні у штабі. Реально працював на моїх очах паралельний штаб, створений з благословення довіреної особи Ющенка у 133 окрузі Сергія Сергійовича Олексіюка. Саме Олексіюк за відсутності місцевого лідера порядкував кампанією Ющенка в районі та шикував роззяв-штабістів. Приміщення для паралельного штабу у будівлі фабрики “Южанка” дав голова місцевої ПППУ Валерій Бундюк.

Кобзар, офіційний голова штабу Юща – сват Гєржова (його племінниця одружена з сином мера). І поводиться він відповідно, а саме: не з’являється серед ющенківців та відмовляється щось робити, коли приходять до нього. Здає в макулатуру ющенківську агітацію, кладе її у туалеті свого кафе “Платан”, коротше, саботує вибори. Олексіюк розповідав, що особисто бачив у Кобзаря залежі агітації “Нашої України” ще з парламентських виборів 2002 року. Кобзар – старий РУХівець, і тільки на цьому тримаються жалюгідні рештки репутації опозиціонера.

До старих РУХівців належать і Ала Ярошенко та Анатолій Тищенко – заступники Кобзаря. Вони сиділи у паралельному штабі Ющенка, поводячись, як секретарі: Тищенко на телефоні, пані Ала – привітна хазяйка з тривожними та нерішучими очима і бейджиком “в.о. голови штабу”. Коли побитого “нашого” члена місцевої ДВК повезли “швидкою” за ріг і там зупинилися, про щось розпитуючи, вона п’ять хвилин неквапно включала телекамеру, перш ніж віддала її, щоб хтось міг збігати засняти цю дивну ситуацію. Жодного прояву політичної волі я від них не бачив.

Олександр Іванович Суржиков, директор ринку “Північний” і голова місцевої УРП “Собор”, підняв підприємців на створення районного комітету нацпорятунку та приєднання до “Сили народу”. В його офісі директора ринку працювали юристи, був інтернет і 5 канал. Суржиков працював на Олексіюка та оперативно реагував на події. Також він знайшов кількох місцевих таксистів, які попрацювали для мобільних груп.

В передостанній день подання членів ДВК Олексіюк отримав три списки “наших” кандидатів по Вознесенську та району:

1) від районного штабу, де працює активна пані Конторська (але вона також не справила на мене враження лідера і добре відгукалася про Кобзаря) – по знайомствах серед старих РУХівців,
2) від Суржикова – по знайомствах серед підприємців, що перед третім туром почали краситись в помаранчеве,
3) та від Ярошенко/Тищенко – вони записували людей, які прийшли після заклику Ющенка по телебаченню записуватись у ДВК.

Звичайно ж, упорядковувати кінцевий список довелося Олексіюку. І потім я неодноразово чув щось на зразок “наші люди в комісіях працюють на Януковича”, зокрема від “нашого” секретаря ТВК Майданевича, якому дуже не подобалися люди Суржикова.

Тим часом я знайшов собі роботу. Як вже писав, у місті беспрєдєл влади, а опозиційної преси нема. За одним виключенням – “EUROмолодь”, нерегулярна 1000-екз. накладу газета вознесенського осередку СУМ. Ця газета видавалася з дозволу Гєржова і нічого більш опозиційного, крім біографій відомих українських націоналістів, не публікувала. А треба було, звичайно, викривати місцеву владу, бо її всі не люблять, але саме вона примушує всіх любити Януковича. Одного разу Павло Писаренко (редактор EUROмолоді) опублікував дуже м’яке інтерв’ю з головою якоїсь місцевої НДО про контроль над органами місцевої влади, і з того часу його газету в місцевих типографіях не друкують, а мер йому сказав, що він не знайде роботи в цьому місті. До речі, така сама доля постигла рік тому комерційний листок об’яв “Гривня”, який випускав підприємець В’ячеслав Ружанський (опублікував одного разу критичну статтю про “Регспод” – комунальний рекет мера). Отже, Павлу було нічого втрачати, і він дозволив використати своє зареєстроване видання для спецвипуску, присвяченого критиці мера та голови райадміністрації. Цього пана я, здається, ще не згадував, тому: прізвище – Бурдін, правопорушення: публічно агітував за Януковича, підноготна: їздив на з’їзд у Севєродонецьк. Протягом двох днів я збирав чутки та факти, відсканив за сприяння ДВК фальшиві відкріпні посвідчення, взяв у Олексіюка інтерв’ю з акцентом проти місцевої влади та копію його депутатського запиту (до речі, герої цього запиту, яким вдалося проголосувати по кілька разів, дуже швидко кудись зникли. Директор школи №2 Абдулаєв, за чутками, поїхав на південну батьківщину, а януковичару-штабісту Радєву нібито перерізали горло). Газетка вийшла що треба! Друкували 5000 екз. у Первомайську. Такий самий районний центр у Миколаївській області, населення не більше, але там я бачив помаранчеву палатку і нормальну незалежну газету! Отже, є в районі прогрес… Відгуки місцевих: так, оце газета про нас, а не про Київ. Розповсюджувачі казали, що “EUROмолодь”, на відміну від інших ющенківських газет, беруть майже всі. Смакували кожну статтю. Олексіюку так сподобалося, що він чомусь думав, начебто готується продовження. На жаль, я дізнався про можливість друку такого продовження занадто пізно: за два дні до закінчення агітації.

Втім, 5000, на мою думку, вистачило, хоча треба таку газетку випускати регулярно, щоб місцева громада справді покинулася. А Писаренко поїхав на кілька днів у Київ здавати нульові звіти і пропадав там аж до виборів. Наскільки я знаю, у янучарів все-ж таки не виникло ідеї вдруге побити йому шибки у квартирі. Тим більше, що на газеті відповідальним за спецвипуск редактором був прописаний Шеляженко.

17 грудня мав приїхати ющенківський телефургон, треба було зібрати людей на мітинг. Суржиков написав повідомлення про мітинг, що проводитиметься коаліцією “Сила Народу“. В міськадміністрації повідомлення не взяли, бо у них така коаліція “не зареєстрована”, і пані Ярошенко заявила, що мітинг треба відмінити. Але Олексіюк сказав, що мітинг буде “зустріччю з народним депутатом і довіреною особою Ющенка Сергієм Олексіюком”. На тому і вирішили. В день мітингу натовп бабусь-янучарів під проводом одного місцевого адвоката заблокував в’їзд до центру міста, де ходили активісти з прапорами і роздавали листівки про мітинг, що готується. Зчинилася бійка, ющенківці ледве унесли ноги і залишили на місці побоїща в лужі грязюки прапор УНП. Довелося мені відвойовувати його у зазомбованих бабусь і нести до штабу. Що не затоптали – просто пощастило: прапор УНП синій і тому сприймався багатьма як символіка Партії Регіонів.

Один зі штабів Ющенка – бозна, який – роздавав на мітингу листівки про зустріч з Кінахом біля міськадміністрації в понеділок 19 грудня. Зустріч з Кінахом не відбулася. Здивованою купкою фанати вертіли в руках папірці, де не було зазначено, про яке саме місто йдеться. Пізніше з’ясувалося, що зустріч відбувалася у Миколаєві.

З понеділка почали прибувати наші спостерігачі та юристи. Треба було допомогти їм знайти штаби, домовлятися з місцевими, які обіцяли розселення, а тепер вагаються, і т.п. З молоді були дві великих групи: хмельниччани (два десятки) та львів’яни (близько сотні). Львів’яни десь з кимось домовилися, що їх подадуть на спостерігачів, але до Олексіюка їх список так і не дійшов. Тільки в останній день подання ми прийшли до Сергія Сергійовича і упросили його зробити подання. Наступного дня подання було затверджене на засіданні ТВК, але посвідчення не виписувалися аж до 24 грудня – хтось поклав у сейф і забув, а наші члени ТВК і в ус не дули. Олексіюку довелося разом ще з кількома штабістами до півночі виписувати і реєструвати ці посвідчення за два дні до виборів, щоб наступного дня люди вже отримали свої папірці. Тим часом хмельниччан взагалі ніхто не озаботився подати на спостерігачів. Вони ходили у день виборів по посвідченням спеціальних кореспондентів на день виборів. І їх викидали з дільниць, оскільки Лубківський (голова Спілки Журналістів) послав у ЦВК, а та розіслала по ТВК роз’яснення а-ля “як відрізнити справжнє посвідчення журналіста від фальшивого”, де, зокрема, вимагалася наявність фотографії на посвідченні. Дехто з хмельницьких мав посвідчення спецкора “Вечірніх Вістей” з мокрою печаткою газети. Я запропонував ТВК зателефонувати у ВВ та спитати про спецкорів, дав публічний редакційний телефон в Києві. Але який то був облом, коли якась секретарка заявила голові ТВК від Януковича про те, що у них нема ніяких виборчих спецкорів! Київ вніс свою лєпту у наші регіональні непорозуміння.

Тренінг для спостерігачів проводився лише один раз, на нього попали тільки місцеві, і конспірація була такою сильною, що я туди не зміг попасти. Приїжджих інструктували хіба що через координаторів.

В день виборів зранку, коли треба було заправляти бензином машини мобільних груп, також всяк вирішував це по-своєму. Тим, кому хтось обіцяв заправити і не заправив, але треба було доставляти людей у села, для швидкості заправили ми. Добре хоча б, що “мобільники” познайомилися ввечері 25.12 з нашим головним юристом Дмитром Назарцем, до якого потім і телефонували по оперативне вирішення проблем. Я сам поїздив у мобільній групі в цей день, була пара продуктивних викликів: доставити довідник із законодавства “нашому” голові комісії, купити трійник для штабної розетки. Між іншим, щодо оргтехніки: у штабі Ющенка комп’ютер з’явився тільки перед формуванням списків спостерігачів, а ксерокса не було взагалі. В день виборів Тетяна Монтян привезла для юристів портативний ксерокс.

Підсумовую. Якщо ми виграли вибори, то не завдяки героїчній боротьбі місцевого штабу Ющенка за чесні вибори і не завдяки жвавій агітації (в останній день агітації Олексіюк сказав роздати залишки листівок, і листівки та самоклейки товстенними стопками були розкидані по тролейбусних зупинках в центрі Вознесенська). Ми виграли вибори лише завдяки “закону про особливості”, який підкосив явку за Януковича, та деякою мірою завдяки помаранчевій революції і, як її прояву - газеті “EUROмолодь”, що додали у сукупності десь по 5% Ющенку на більшості дільниць по місту та району.

фотографії можна подивитися тут.

(в редакції є адреса і телефон автора)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106298417.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua