Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 27-01-2005
О.Мороз: Відповідь на відкритий лист Гнаткевича по мові

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106779279.html

Від М.-І.: 21-го січня на нашому сайті був опублікований "Відкритий лист Олександрові Морозу", автором якого є Юрій Гнаткевич. Ввечері 26-го січня прес-служба СПУ надіслала нам відповідь О.Мороза, яку подаємо нижче:

Шановний Юрію Васильовичу!

Якби я не поважав Вас за Вашу громадянську позицію, знаючи її ще з початку 90-х, то не став би відповідати. Пошкодував би часу. Не зважав би навіть на те, що Ваші міркування суголосні з не однією публікацією, з листами до мене тих, хто вважає себе патріотами. Ясно, що я при цьому (скористаюсь Вашою методикою побудови висновків) не патріот, тобто антидержавник, а отже зрадник.

Трагедія Олекси Гірника не повинна забуватись і добре, що Ви очолюєте однойменний фонд, дбаючи про українську мову. Шкода лише, що у своєму листі основною його заслугою ніби вбачаєте самоспалення. Переконаний, не годилося б всує зловживати подібними аргументами. Гріх. Докоряючи мені на тлі цієї жертви, Ви пропонуєте вчинити щось подібне? Чому ж самі до того не вдатні? Чому зусиллями Вашого фонду не пробуджено уваги до української мови не те що всієї багатомовної нації, а хоч би її офіційних провідників? Додавши мені віку, гадаю, Ви сподіваєтесь, що я встигну щось зробити у відведений Вами строк. Одночасно скажу (вибачте за нескромність, але це очевидно), що я встиг за коротший період утвердити конституційно українську мову в статусі державної, встиг звернутися до совісті людей, довівши злочинну суть антиукраїнської влади, котрій поклонялися, котру зміцнювали занадто багато тих, хто вважає себе щирими поборниками українства. Встиг посприяти виданню повного зібрання творів Т.Шевченка та першому за роки незалежності внеску в шевченкіану – виданню “Давидових псалмів”. Продовжувати не буду, аби нікому не здалося, що я виправдовуюсь. Немає потреби.

Натомість нагадаю, що Ваші однодумці за останні роки відали гуманітарним сектором суспільного життя, інформаційним простором, освітянською галуззю. Чи пригадуєте Ви з їхнього боку бодай одну ініціативу в напрямку підтримки розвитку української мови і літератури? Ви наперед відкидаєте можливість керівництва Міносвітою С.Ніколаєнком, але чи знайдете Ви будь-кого, хто більше зробив для захисту (хоч би від злодійської влади) учителя, для збереження професійної, спеціальної та вищої освіти, для захисту науки? Не знайдете. Ваші ж симпатики сприяли утискам “Сільських вістей” – чи не єдиної в Україні справді україномовної газети. Вони спробували скалічити український правопис. Нічого не зробили проти засмічування мови діалектизмами, іншомовними словами та висловами на телебаченні і радіо, в газетах. Ви згадуєте про біду білоруського народу, мовляв розправляються там з тими, хто розмовляє рідною мовою, що вона повністю витісняється з ужитку російською. Не буду сперечатись. Але багато разів буваючи у відрядженнях, в т.ч. в північних областях України, мав змогу дивитися білоруське ТV. Про зміст говорити не стану, а щодо мови ... Дай Бог, українському телебаченню мати таке співвідношення в обсягах мовлення різними мовами. Та й навіщо далеко ходити? Проаналізуйте усі святкові новорічні передачі на всіх каналах українського ТV. Там “українською” говорив хіба що Андрій Данилко. В чому причина? Невже в моєму проекті Закону, якого не було іще в проекті (вибачте за тавтологію)?

Невже усім, хто ніби стоїть на сторожі мови, не видно її калічення рекламою на зразок блюзнірського “Світ диванів” чи “Відірвись на повну!”? Невже не чують з екрану ТV “спеціяльні” тексти, де звучить у “телеетері” повідомлення щодо зустрічі когось із достойників на ... “летовищі”? У мене не вибуває зі столу “Великий тлумачний словник сучасної української мови”. Серед 170 тисяч зареєстрованих там слів і словосполучень вистачає коментарів щодо їхнього значення. “Етер” – поетична форма слова “ефір”, власне місця, де перебувають ангели. Ефір – простір у якому розповсюджуються радіохвилі. “Летовище”, - західноукраїнський (запозичений з польської) синонім слова “аеродром”. Якщо ми патріотично поширюємо діалектизми, то чом не говоримо “мишок”, “писок”, як наші поліщуки? “Чом ви сараки си мучите?” (чом, бідаки, ви мучитесь?), говорять буковинці, звертаючись, напевне, до всіх “патріотів”. Діалектизми урізноманітнюють мову, виникаючи здебільше на межах мовних груп, але це не означає, що вони універсальні, необхідні скрізь. Не випадково і чинний закон про мови вимагає поважати ці межі, забороняє кепкувати з інших мов. А Ви подивіться на транскрипції з російської, якими Ви і Ваші послідовники послуговуються, щоб довести свою правду. Ви не думаєте, що вони ображають мільйони членів нашої нації, для яких російська мова рідна? Чому у цій тонкій сфері ви так необережні, часто брутальні?

Я не дбаю про права росіян чи молдаван. Я дбаю про права усіх громадян України. Це мій обов’язок депутатський, це моє переконання. Ви не дарма згадуєте про прірву між націонал-демократами і соціалістами. Вона мене менш турбує, бо надуманість такого висновку перекреслюється позиціями щирих апологетів українства – соціалістів Івана Бокого, Михайла Шевченка, десятків справжніх майстрів українського слова. Турбує інша прірва, яку послідовно впродовж останньої президентської кампанії поширював владний режим. Він повністю використав міжконфесійні, регіональні, етнічні, мовні та інші протиріччя. І це, на жаль, привело до наслідків, з якими потрібно щось робити.

Ви напевне помітили, що впродовж і нинішньої, і попередньої кампанії я не використовував ніяких аргументів щодо мови. Це не тема для президента. В його вустах це спекуляція, бо мова – тема конституції і закону, тобто справа законодавців. Але тепер якраз час повернутися до неї, щоб зняти шкідливі нашарування. Не плакати треба про гірку долю української мови, а сприяти її розвитку. Але і про інші мови не забувати, бо то мови наших громадян. Якщо на подібний стан не зважають “лідери у Москві”, то хіба це нам приклад?

З Вашого листа зрозуміло, що Ви добре відчуваєте проблему. Нехай Ви інакше її бачите, ніж я. Це деталі. Важливо, що вона існує і її потрібно акуратно розв’язати. Все-одно колись це доведеться робити. Якщо Ви бачите точніший спосіб, підкажіть. Я ж пропоную проект, що стосується радже порядку застосування мов, аніж їхнього статусу. Статус визначений Конституцією і Європейською хартією. Скористаймось цими документами і запровадимо порядок, що не утискує на мовному грунті жодну людину. Державна мова – єдина, українська. Всі інші офіційні в місцях компактного проживання мовних груп. Природно, українська, обов’язкова на всій території України. Але якщо в селі проживають переважно гагаузи, то сільська рада може прийняти рішення про виховання в дитячому садку рідною мовою, про вивчення її в початковій і т.д. школі нарівні з українською. Якщо в Новоселицькому чи Глибоцькому районах на Буковині живуть переважно молдавани та румуни, то відповідне рішення може прийняти районна рада і унормувати те, що є багаторічною (а то і споконвічною) практикою. Якщо з цього приводу рішення щодо російської мови прийме, наприклад, Луганська обласна рада, то це не примушуватиме там українців говорити російською, а у декого з поборників російської виб’є останній аргумент щодо її утисків. Таких рішень обласних рад буде багато? Так. Можливо і парламент визначиться згодом так само щодо всієї території України. Але таке рішення не руйнує україномовний простір, бо він обов’язковий для всієї держави.

Все це – рамки (не “рамці”), себто межі норм. А далі треба братися по-справжньому за практику. Через книговидавництво, журналістику, кінематограф, телевізію, шкільні і ВУЗівські програми, службові листування і т.інш. При цьому не відносити до зарубіжної літератури М.Гоголя і А.Чехова. Чим скоріше зростатиме добробут людей, захищатимуться їхні права (мовні теж), тим іще скоріше з’являтиметься у них почуття гордості за свою Вітчизну, бажання користуватися її основною мовою. Таким шляхом ішли багато європейських країн. Невже ми гірші?

І наостанок. Надто пристрасні дискусії про мови часто закінчуються кров’ю. Це підтверджено світовим досвідом. Давайте разом пошукаємо відповідь на питання: чому Майдан у собі ніс передчуття свободи для всіх, залишаючись переважно російськомовним. І це не вадило нікому чаруватися українським співом із його трибуни.

Ви зраділи, побачивши мене там. А потім розчарувалися. Гадаю, даремно.

З добром

О.Мороз

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106779279.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua