Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 29-01-2005
Олександр Маслак: Коріння "ідентичности"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106990510.html

Під час телемосту “Львів-Київ-Луганськ”, що відбувався в часі Помаранчевої революції на “5 каналі”, виринула одна досить цікава тема. Обвішаний помаранчевою символікою, інтелектуальний лідер галицьких автономістів Тарас Возняк раптом став розказувати про свою повагу до регіональної ідентичності жителів Донбасу. Мовляв і галичани мають право на свою ідентичність, і “донбасяни” мають повне право на свою ідентичність, яку також треба поважати. Оскільки ця теза була промовлена в часі наростання сепаратистських виступів у південно-східних областях країни, то логічним було її протрактування в сенсі певного виправдання якщо не сепаратизму, то принаймні федералізму чи автономізму тих регіонів.

Оскільки, що таке “галицька ідентичність” я вже знав з творів “видатних істориків” Костирка і Винничука, то природним стало моє зацікавлення генезою аналогічних настроїв на Донбасі. Наразі жодного дослідження цієї тематики виготовленої “південно-східними” федералістами я не знайшов. Однак у праці американського історика Гіроакі Куромія “Свобода і терор у Донбасі. Україно-російське прикордоння, 1870-1990-і роки” вдалося віднайти опис чи не першого прояву сепаратистських настроїв у шахтарському краї. Восени 1917 року на вугільних шахтах в Ериствовму, де працювало близько п’яти тисяч шахтарів (половина з яких були татари), директор місцевих шахт Коноплянников переконав шахтарський люд в тому, що тільки він є втіленням “революції, правди і справделивості”. Конопляников не підпорядковувався діючому тоді Тимчасовому урядові Росії, одночасно переконуючи шахтарів, що всі існуючі партії “вороги народу і революції”.

Свідок так описував один з епізодів життя цієї “донецької республіки”: “Коноплянников із вікна двоповерхового будинку виголошує промову перед шести-семитисячним натовпом шахтарів. “На коліна, цілуйте землю!” – крикнув гучним голосом бравого командира Коноплянников. 6-тисячна маса, як підкошена трава, стала навколішки. “Підніміть руки і присягайте, повторюючи мої слова”. “Присягаємо!” – вилітає з шести тисяч шахтарських горлянок і гучною луною ще раз віддається в лісі. “Присягаємо! Всі помремо за Конопляникова. За нашу республіканську комуну. Всі помремо! Нікому не викажемо. Не зрадимо. Помремо!”. Після цієї церемонії учасники мітингу вчинили бійку з прихильниками Тимчасового уряду, які з’явилися, щоб йому завадити. В результаті– 49 жертв у супротивника і жодної – у Коноплянникова.

Щоправда історія цього першого вияву “донбаської ідентичності” тривала недовго. В грудні 1917 року загони донських козаків з наказу генерала Каледіна знищили “республіканську комуну”, а самого Коноплянникова відправили до Новочеркаська, де й загубилися його сліди. Як то кажуть, паралелі з сучасністтю цілком очевидні…

Олександр Маслак

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1106990510.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua