Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 30-01-2005
Юрій Бохан: Інформаційна війна не закінчилась
для “Майдану”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1107088462.html

Ми знаємо, що бувають війни із застосуванням збройного насильства і так звані “холодні” війни, які визначаються як стан напруженої конфронтації між державами (блоками держав) із використанням засобів політичного, економічного, ідеологічного характеру.

За останній час у широкий вжиток політичної лексики увійшло поняття “інформаційна війна”, під якою розуміється спричинення впливу певного суб’єкта міжнародних відносин на обраний об’єкт з використанням сучасних засобів комунікації для досягнення власних короткострокових чи стратегічних цілей.

На тему “інформаційних воєн” українськими дослідниками, теоретиками і практиками вже написано сотні статей, монографій, підручників; заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України О.Литвиненко позаторішнього вересня успішно захистив докторську дисертацію.

У публікаціях та виданнях досить докладно описуються інформаційні війни, які вели Сполучені Штати Америки з метою забезпечення воєнних операцій у Перській затоці, Югославії, Іраку, повалення прокомуністичних режимів у Латинській і Центральній Америці тощо, широко використовуються матеріали іноземних вчених. В той же час, стосовно того, що Україна майже з першого дня своєї незалежності знаходиться в умовах безпрецедентної за своїми масштабами, засобами, фінансами інформаційної війни, яка ведеться проти неї північно-східним сусідом, жодного натяку у наших офіційних виданнях ви не знайдете.

Загалом, інформаційну війну слід розглядати як комунікативний вплив на певні категорії людей чи інформаційне вторгнення в індивідуальну свідомість окремих громадян з метою суттєвої зміни їх світогляду, з наступним переходом на масову свідомість, оскільки саме масова свідомість вважається одним із найконсервативніших підвалин того чи іншого суспільства. Суттєвою особливістю інформаційних воєн є те, що їх суб’єктом є держава; вони, насамперед, здійснюються державними засобами комунікації та інформації (чи за рахунок державних фондів), державними органами, у тому числі спецслужбами. Ідеологічні війни якісно відрізняються від таких понять, як ідеологічна та політична боротьба чи економічна конкуренція, оскільки вказані форми протиборств надають об’єкту впливу право вибору. В умовах інформаційної аґресії в об’єкта тиску вибору немає – специфічними методами об’єкт спонукують вчиняти певні дії, які узгоджуються із цілями того, хто веде війну. З точки зору міжнародного права, зокрема, Статуту ООН, інформаційна війна є незаконною, оскільки вона у кожному конкретному випадку оцінюється як втручання у внутрішні справи тієї чи іншої суверенної держави.

Російські лідери з розпадом імперії під назвою СССР не позбулися імперської хвороби. Якщо з виокремленням прибалтійських чи певної частини середньоазіатських республік вони змушені були змиритись, то здобуття Україною своєї незалежності викликає у них, незалежно від періоду правління і конкретних персоналій, спротив, сверблячку і відповідне намагання стерти з геополітичної карти світу Українську державу, а її територію приєднати до тієї імперії, від побудови якої вони не відмовились.

Певні локальні успіхи вони мають: де-факто Україна спільними зусиллями кремлівських керівників та їх українських поплічників перетворилась в аморфне утворення, справжніми господарями у якому стали саме вони по усіх стратегічних напрямах, що визначають суверенність чи, навпаки, залежність кожної держави: у сфері політики, економіки, культури, оборони, в інформаційному просторі. Проте головне завдання не було виконане, і кремлівські аналітики зрозуміли, що без насильницького вторгнення на територію сусідньої держави стратегічної мети їм не досягти: Київ ніколи і ні за яких обставин не відмовиться від здобутої у 1991 році незалежності. Але одна справа вести війну проти власного народу на Північному Кавказі чи в інших гарячих точках Федерації і інша - вдатися до зброї проти формально суверенної держави, члена ООН (хоча не тільки в російських ЗМІ, а й в стінах найвищого законодавчого органу нашого сусіди такі заклики лунали і знаходили підтримку серед екстремістів від політики чи “геополітики”).

Аналіз виборчої президентської кампанії 2004 року в Україні показує, що наріжним каменем нової, вимушеної стратегії російських генералів та полковників від інформаційної війни на останньому історичному відрізку була ставка на те, щоб визначити кандидатом у Президенти України свого “сучого сина”, під час виборчих перегонів розколоти країну на дві ворогуючі частини, посадити цього “сучого сина” на престол, посилити ворожнечу в країні і довести її до такого стану, щоб потім певний регіон, а саме південно-східну територію України, найбільш індустріалізовану і багату на надра, приєднати до Росії ( звісно, “за вимогою населення” тієї території).

На виконання цього завдання було кинуто величезні кошти, армію політиків, політтехнологів, працівників спецслужб, ЗМІ, популярних шоу-агітаторів. Безпосередню і найактивнішу участь у кампанії взяв, як відомо, Президент Російської Федерації В.Путін.

Вважається, що у цьому протистоянні Росія зазнала поразки. Зрозуміло, що штатні кремлівські тлумачі політичних екзерсів російського керівництва наразі мусять якось викручуватися, щоб вилізти із ганебної ситуації. Але насторожують форми, у яких виконуються ці співи – хору чи солістів. По-перше, ніхто із представників вищого політичного керівництва сусідньої держави не вибачився ні перед новообраним Президентом України, ні перед усім українським народом за той шабаш, який було влаштовано проти суверенної держави заради задоволення хворобливих імперських амбіцій московських правителів і збитки від якого вимірюються мільярдами доларів – економічно, мільйонами отруєних душ і мізків – політично і морально. По-друге, маємо впевненість, що розробники і втілювачі стратегічної лінії Росії в особі її вищого керівництва стосовно України не відмовилися від своїх намірів. Досить відверто про це заявив ще до проведення переголосування другого туру виборів один із впливових російських політтехнологів Олександр Соколов у статті “Революція: ліки від “прагматизму” (подаємо мовою оригіналу): “Российские политтехнологи, пусть грубо и смазанно, но сделали свое дело — способствовали подрыву активно насаждавшегося при Л.Кучме мифа украинского правящего класса о единой Украине, основанного на идее отрыва от России («Украина — не Россия») и интеграции в евроатлантический проект. Как бы ни завершились украинские выборы, процесс стронулся с мертвой точки, и при более активной и волевой политике Москвы дело могло бы закончиться не только конституционной реформой. Но даже одна эта реформа — уже определенный шаг в ослаблении центральной киевской власти, шаг в сторону децентрализации страны” (АПН.ru // 24.12.2004).

Як відомо, Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактами посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 Кримінального кодексу України) з боку окремих посадових осіб. Проте, вважаємо, існує небезпека, що навіть при належному проведенні досудового слідства обвинувачення буде пред’явлено пішакам у цій ганебній кампанії – стратеги і тактики вищого рівня напевне залишаться в тіні, до них рука українського правосуддя не дотягнеться. Маємо на увазі, насамперед, тих “політтехнологів” з Росії, які працювали в Україні із застосуванням кримінальних методів (Павловський, Гельман, Курочкін тощо, не забуваймо і “народного артіста Савєтского Саюза” Кобзона з його кліпом “Гражданская война”), а також наших колабораціоністів, рівноправних розробників і виконавців програми (у тому числі колишнього претендента на найвищу посаду в державі В.Януковича, главу Адміністрації Президента України В.Медведчука, керівників головних управлінь Адміністрації, “класиків жанру” в галузі інформаційних воєн С.Васильєва, Г.Почепцова, В.Базіва, заступника директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ Ю.Левенець ).

Якщо правові питання ведення воєн із застосуванням збройного насильства на рівні міжнародного співтовариства досить докладно врегульовано: у галузі міжнародного гуманітарного права (jus in bello) і права держави на ведення війни (jus ad bellum), - то в царині відповідальності за здійснення інформаційних воєн поки що відповідних міжнародних актів не прийнято, за винятком загальних вимог, викладених у Статуті ООН та ряду інших документів. Проте наше вітчизняне законодавство має усі важелі і можливості для правової кваліфікації вчиненого злочину і притягнення виконавців (організаторів, підбурювачів, пособників) до кримінальної відповідальності, - як іноземців, так і громадян України (деякі прізвища вище названо). Обов’язком держави є захист власного суверенітету, цілісності і недоторканності, оскільки тільки за таких умов вона може безперешкодно здійснювати свої функції, у тому числі щодо забезпечення конституційних прав її громадян. Україна повинна створити юридичний прецедент, притягти до кримінальної відповідальності усіх, хто намагався підірвати основні підвалини її існування, незалежно від громадянства, форми участі, займаних посад. Це її і внутрішнє, і інтернаціональне завдання.

Мова не йде про посилення конфронтації між Україною і Росією. Народ сусідньої держави і, власне, Росія, як держава, не повинні відповідати за дії окремих своїх співгромадян, які вчинили проти України злочин (чи то за гроші, чи заради задоволення власних політичних амбіцій). Йдеться про відновлення порушених прав і справедливості, - найвищих цінностей у сфері права, і про фізичних осіб, які вчинили конкретні правопорушення.

Поряд з цим констатуємо таке. Відомо, що в тій державі, яка намагається пригнічувати інші народи, ніколи не буде вільним свій народ. Ганебними діями проти України Росія підірвала основи власної національної безпеки, завдала відчутного удару по власному устрою, який вона декларує як демократичний. Тож українські правоохоронні органи, порушуючи і розслідуючи кримінальні справи проти російських громадян, що вчинили злочини, коли брали участь у президентській кампанії на боці компанії Януковича, об’єктивно сприятимуть інтересам Росії.

Юрій Бохан, для “Майдану”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1107088462.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua