Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 01-02-2005
Попович О.C.: Щодо деяких рекомендацій "Блакитної стрічки"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1107249818.html

Дискусія, започаткована Л.Шульманом, викликає чимало роздумів і в плані дійсної новизни тих чимось "до болю знайомих" рекомендацій добросовісно і досить логічно викладених у документі, підготовленому для нового Президента України, і в плані явного дефіциту в ньому реальних механізмів, за допомогою яких мають бути реалізовані відповідні "добрі наміри". Документ чималий і роздумів чимало – тож хочеться зупинитися бодай на кількох особливо близьких мені проблемах.
Формулювання щодо проблем нинішньої влади (стор. 27) відображає скоріш за все невдоволення бюрократів нинішнього Кабінету Міністрів тим, що їх беззастережна влада кимось все-таки обмежується – втручанням Президента, його адміністрації і т.д. На наш погляд, проблеми нинішньої влади, державного управління в Україні взагалі зовсім не в тому, що Президент і його адміністрація втручаються у діяльність Уряду, а навпаки – перш за все в тому, що Уряд, його міністри і навіть рядові працівники апарату мають можливість (і досить часто цим користуються) повністю ігнорувати Укази Президента, закони України, рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Яскравим прикладом такого стану речей може бути ігнорування Мінфіном та Мінекономіки вимоги збільшення асигнувань на науку з державного бюджету до принаймні 1,7 % ВВП. Така вимога міститься більш ніж в десяткові документів найвищого рівня (Закони України, Постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, рішення Ради національної безпеки і оборони України і т.п.), причому в більшості з них, прийнятих у різні роки, стверджувалось, що відповідне збільшення видатків на науку необхідно передбачити вже в бюджеті наступного року. Проте в проектах бюджетів, що виносились на розгляд Верховної Ради Урядом кожного разу передбачалось не тільки не збільшення частки ВВП, що виділяється на підтримку науки (і тим самим - на забезпечення перспектив проголошеного на найвищому рівні курсу на інноваційний розвиток економіки), а навіть її зменшення. Такий стан з реалізацією офіційно проголошеної політики держави не можна трактувати інакше як системну кризу механізму державного управління.

Ще одна проблема, яка потребує свого вирішення, - втрата Кабінетом Міністрів України своїх функцій як колегіального органу державного управління, перетворення його засідань в театралізоване шоу, яке забезпечує відповідний фон у піар-акціях прем’єр-міністра. Цьому значною мірою сприяли:
- зафіксована у його внутрішніх нормативних документах (з ініціативи і на превелику радість апаратників) вимога представляти на розгляд Кабінету Міністрів тільки такі проекти рішень, які погоджені з усіма його членами – це виключає будь-які дискусії, адже всі вже до засідання погодились із проектом і підписали його;
- демонстрація засідань Кабінету Міністрів по телебаченню – це робиться під приводом забезпечення прозорості роботи Уряду, але насправді це просто робота на публіку – той самий піар. Прозорість була б значно більшою, якби важливі рішення проходили громадську експертизу і широке обговорення, а в їх обговоренні на засіданні Кабінету приймали участь фахівці, які притримуються різних точок зору.


При всій розгалуженості й громіздкості нашої системи органів виконавчої влади в їх структурі не вистачає дуже суттєвих ланок, відповідальних за ключові напрямки державної політики – не в розумінні представлення інтересів окремих політичних партій, як цей термін трактується в "Пропозиціях", а політики – як послідовної реалізації стратегічних цілей держави, визначених Верховною Радою та Президентом України. Надмірна розгалуженість системи міністерств і відомств зумовлена саме орієнтацією при їх створенні на виконання функцій безпосереднього управління галузями, підприємствами, а не на реалізацію державної політики у відповідній сфері. В той же час визначальні напрями розвитку країни, які вимагають кардинальних рішень, міжгалузевого підходу і міжвідомчого впливу для здійснення загальнодержавної політики залишаються не забезпеченими. Таким напрямом, зокрема, є науково-технологічний та інноваційний розвиток. Спроби створити відповідні структури державного управління виявилися невдалими, по-перше, через відторгнення їх побудованою на галузевому принципі системою існуючих міністерств і відомств, які органічно, за самою своєю суттю не сприймають і не можуть зрозуміти матричних підходів до організації управління. А по-друге, - через непослідовність і нерішучість Верховної Ради і Президента України у наданні їм реальних міжгалузевих функцій.
Враховуючи сказане, особливо важко сприйняти і виправдати черговий раз повторену в "Пропозиціях" ідею розділення в кожному з міністерств і відомств "політичних посадовців" і державних службовців. Поза всяким сумнівом, ця ідея є породженням все того ж бюрократичного стилю мислення і викривленого розуміння самого поняття "політика". Необхідність заборони використання владних структур в міжпартійній політичній боротьбі, зокрема у виборчих кампаніях, не викликає сумнівів. Для цього потрібно створити відповідну нормативно-правову базу і запровадити сувору відповідальність за порушення її вимог.
Проте ці заходи не повинні затіняти і зводити нанівець того, що сам сенс державного управління полягає в забезпеченні реалізації певної державної політики (первісне значення слова "політичний" – той, що має відношення до влади). Саме деполітизація державних службовців, їх підкреслена зневага до того, що говорять і пишуть політики – одна з головних причин того, що багатьма з них відверто ігноруються прийняті на найвищому, в тому числі – законодавчому, рівні документи стратегічного і програмного плану, які вимагають консолідації зусиль усіх відомств, їх послідовності й ініціативи у проведенні відповідних загальних цілей в життя, тобто саме того, що можна назвати цілеспрямованою державною політикою. Прикладами таких фактично проігнорованих апаратом управління документів можуть бути: затверджена Постановою Верховної Ради України Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України цілий ряд інших концепцій, стратегій і подібних їм документів загального плану.

Цікаво, що ідеї "ринкового фундаменталізму", якими все ще не перехворіли наші політики, служать прекрасним виправданням для такого відсторонення апарату управління від відповідальності за наслідки реалізації державної політики, зокрема найбільш близької мені – науково-технологічної та інноваційної політики держави: мовляв "їх величність ринок" сам все розставить на свої місця, а наше діло маленьке...

Попович Олександр Сергійович, кандидат фізико-математичних наук, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, завідувач Міжгалузевої лабораторії МОН та НАН України з проблем формування та реалізації науково-технологічної політики


Читайте також:
Олексій Бондаренко: Щодо Пропозицій «Блакитної стрічки» «Нова Хвиля Реформ». Коментар бізнесмена з громадською позицією
http://maidan.org.ua/static/mai/1107122889.html

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1107249818.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua