Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 21-02-2005
Марічка Карась: Думки проти вітру

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1108983654.html

Процитую слова нашого держсекретаря Зінченка про свою майбутню команду: "Це молоді спеціалісти, віком від 23 до 28 років, які простажувалися у найкращих освітніх закладах Європи і світу - ідеться про Гарвард, Сорбону... Вони мають надзвичайно позитивні резюме, які надходили різними шляхами, навіть через Інтернет".

Дуже мило, прогресивно, елегантно, а головне - душу огортає спокій за синочків та донечок „сильных мира сего», у яких насамперед і була можливість стажуватися у Гарвардах та Сорбонах. Може, серед цих здібних молодих людей є й ті, хто родом із села чи маленького містечка? Може. Просто не знаю. А знати хотілося б...

Ні-ні, я не проти, нехай здібна молодь, що бездоганно володіє іноземною мовою, прекрасно знається на комп’ютерній техніці, фахівці високого класу з прекрасними рекомендаціями ведуть нас до світлого Європейського майбутнього. Та мучить сумнів - а раптом «страшно далеки они от народа»? На цю тему пара історій з життя.

Якось була свідком, як молода симпатична комунікабельна жіночка розповідала з круглими від жаху очима, наскільки була вражена, коли дізналася, що у дитсадку, який їй порекомендували, „жахливий» туалет: „ви знаєте, виявляється, є такі туалети, де не унітази, а просто дірки у землі». Пікантність ситуації була в тому, що ділилася ця молода леді своїм відкриттям із... людьми, приїхали до Києва із тих сіл, у яких вона мала впроваджувати якусь програму.

А ще одну історію розказала знайома вузівська викладачка. Їй вдалося витягти групу, в якій викладала, під Київ - „на природу». Результат був прекрасний: молоді люди пожвавішали, посвіжішали їхні обличчя (до того зелені від постійного сидіння перед комп’ютером та „цивілізованих» нічних розваг), в очах прокинулось життя. І все було б нічого, аби студенти не побачили... корову. Здійнявся страшний галас: „Дивіться, дивіться - КОРОВА!» - Хто вищав, хто біг до неї, хто в зворотньому напрямку...».

Ні, не кажіть, все-таки за радянської влади було багато хорошого: студентів відправляли регулярно „на картоплю» - який досвід, яка школа життя! І мало хто з молодих спеціалістів уникав необхідності за призначенням попрацювати в селі чи маленькому, забутім Богом містечку...

- Ми вам про Гарвард та Сорбону, а ви нам про туалет та корову... - Та ні, це я так, для наочності. Просто я впевнена, що не може бути відповідальним державним службовцем той, хто не знає життя народу і не вболіває за те, щоб воно стало кращим.

Обіцяна конструктивна пропозиція: Кожного молодого спеціаліста хоч на місяць відправляти на стажування до українських сіл та маленьких містечок. Бажано пізньої осені чи ранньої весни, щоб мали змогу помісити ногами грязюку. І щоб пожили по хатах, щоб побачили життя простих людей не з телевізійних репортажів. Бо є великий ризик, що викохаємо ми нових погребінських, які казатимуть: „А навіщо мені спілкуватися з людьми? Я оперую даними соціологічних опитувань». Сьогодні ці молоді люди стануть дрібними клерками, а завтра належатимуть до політичної еліти і вершитимуть долю нашої країни.

Що безперечно - маємо наразі дійсно народного Президента. Не тільки тому, що походить він із села, а тому, що вдалося йому на всіх своїх високих посадах не втратити зв’язок із простими людьми. Він знає життя свого народу.

Як мед на душу, висловлювання Президента в Сумах: «Одна третина шкіл не має води. Як у мене в Хоружівці - бачок, кружка на ціпочку та тазик внизу. Половина шкіл не має каналізації! Хіба не соромно: гості приїхали, а ви, вибачте на слові, ведете їх під бузину, щоб попісяти!» Чомусь саме ці слова вселяють більше надії на майбутнє, ніж патетичні обіцянки, що скоро будемо у Європі…

Багато питань, звичайно, можуть вирішити вільні ЗМІ. Але не треба забувати, що ЗМІ - то страшна сила: вони формують іншу реальність для тих, хто не вміє і не хоче бачити життя таким, як воно є насправді. Наші чиновники живуть у „паперовій реальності» (саме тому і плодиться стільки „документів»), вони живуть у „телевізійній реальності», а більш «просунуті» мають можливість пірнути ще й у віртуальну реальність, але кожна з цих „реальностей» лише деякою мірою відображає дійсність. Доки наші можновладці не звикнуть „ходити у народ», доти будуть повідомлення: „Український народ став жити краще!» І доти буде реакція на це простих людей: „А шоб ви так жили, я ми живемо!»

Чому мене хвилює в першу чергу саме секретаріат президента (з третьої спроби написала - все писалось „адміністрація президента»)? Тому що почет не тільки грає короля, але й ФОРМУЄ короля. Чи не затягають нашого Ющенка по протокольним зустрічам настільки, що він втратить основне, за що ми його любимо і цінуємо, - зв’язок із нами, простими людьми? Чи не „переварять» його „гарвардські хлопчики»? Мене хвилює, що напридумує цей „мозковий центр», бо є ризик, що у більшості з цих „спеціалістів» у мізках є що завгодно, крім знання тієї країни, у якій вони живуть: не можна пізнати Україну із вікон татусевого мерседесу.

Припускаю - можна бути вихідцем із самої глухої провінції - і не вболівати за народ, а можна бути столичним інтелектуалом - і все життя покласти на те, щоб народові жилося краще. Але разом із тим переконана: насамперед треба знати, в чому це “краще” полягає - і в першу чергу з точки зору тих, заради кого все це ніби робиться. Патріотизм неможливий без знання життя свого народу. Треба вміти слухати і чути голос простих людей. Треба вміти розмовляти з ними зрозумілою їм мовою. Треба не боятися спілкуватися з ними і жити поряд із ними.

А щодо стажування спеціалістів протягом місяця на селі я, звичайно, писала несерйозно. Посилати треба не менш, як на півроку. І якнайдалі від столиці. І відшмонати в них ноутбуки, мобілки і авто. І щоб пожили на зарплатню простої людини (у цьому плані маленьке містечко навіть краще, бо в селі й задурно годуватимуть „київського гостя»). І щоб повчилися спілкуватися з простим людом. І щоб картоплю допомогли саджати чи копати. І щоб свиню, корову чи гусака побачили живцем, а не по телевізору. І хай привезуть хороші рекомендації - від сільського голови, від баби Галі, у якої житимуть, та від місцевої громади: „Нормальна людина, не сволота, гідний працювати поряд із нашим народним Президентом».

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1108983654.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua