Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-03-2005
Галина Левицька: Президентська партія хоче "підім'яти" усіх

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1110187074.html

ПРОПРЕЗИДЕНТСЬКА ПАРТІЯ ХОЧЕ ПІДІМ’ЯТИ УСІХ …

Людина — істота недосконала. І ця недосконалість притаманна кожному з нас, починаючи від керівництва держави. Бог Творець все життя прагне вдосконалювати людське сотворіння, але для цього потрібно, щоб й сама людина цього хотіла. Однак, так сталося, що початок ХХІ століття не характеризується прагненням людини до досконалості, а все більшим заглибленням у матеріальний світ, про що б’ють на сполох великі мислителі і духовні провідники нинішнього світу. Вони застерігають, що при такому підході можуть зникнути держави та нації, а залишиться лише населення земної суші без мови, традицій та моралі.

На жаль, ці процеси також притаманні й молодій українській державі. Проте, коли читати рядки урядової програми затвердженої парламентом, то жевріє надія на зміни. А з другого боку — все побачене і почуте на установчому з’їзді пропрезидентської партії „Народний союз „Наша Україна”, який відбувся 5 березня у Києві у Палаці спорту, серйозно підриває цю надію. Уже на підході до палацу відчувався номенклатурний настрій і чужомовна домінанта. Потім була, традиційно, російськомовна обслуга на дверях. А далі юна реєстраторка, що записувала пресу, у нахабний спосіб заявляла, що вона закінчила російську школу, а тому не зобов’язана розмовляти державною мовою…

А це не що інше, як згубна філософія неповаги до закону, від якої народжуються такі суспільно-ментальні потвори, які були при екс-президенті Л. Кучмі. І сумні роздуми над цією проблемою змусили мене згадати слова людини, яка з усією жорстокістю відчула на собі усі „принади” російського тоталітаризму — українського поета-дисидента Василя Стуса. Він свого часу писав: „… доля — всепам’ятна, всечула, всевидюща — / нічого не забуде, не простить”. У поетів є дар пророцтва і їхні слова йдуть з глибин підсвідомості та не втрачають актуальності.

Тому було б наївним сподіватися, що повз увагу долі — всепам’ятної, всечулої, всевидющої, пройдуть усі політичні події, які відбуваються нині, на крутому повороті української історії. Особливо так масштабні, якою був установчий з’їзд президентської партії. Тим паче, що сама ідея створення такої партії викликала низку запитань не лише в Україні. Чому Віктор Ющенко 4 липня у день офіційного старту його виборчої кампанії заявляв, що він не хоче бути, партійним, а лише народним президентом раптом передумав і вирішив стати партійним президентом? Тим паче, що майдан майже три тижні стояв саме за народного президента. Що його змусило відмовитися від тих обіцянок, які кожного вечора лилися широкою рікою на майдані? Чому Віктор Ющенко уже в якості Президента заявляв 23 січня на майдані, що він буде президентом усіх українців, незалежно хто як голосував, а за не повних шість тижнів від цієї події він стає не просто прапором однієї з партій, а її почесним головою?

Отже, він стає символом лише частини українців? А 103 стаття чинної Конституції України виразно говорить, що Президент України не може обіймати посаду в об'єднаннях громадян. Якщо гарант Конституції йде на її порушення, то які є підстави сподіватися, що її нижчі рангом функціонери і чиновники не будуть порушувати Основний Закон, виходячи з засад політичної доцільності? Чи не залишиться усе як будо досі?

На жаль, на ці питання, журналісти так і не змогли отримати конкретної відповіді на передз’їздівській прес-конференції 4 березня. Народні депутати — Борис Беспалий та Іван Васюник твердили, що на Заході президенти також є партійнимм. А у тих країнах, де він є безпартійним, то ніхто не забороняє створювати партій на його підтримку. Щоб хоч трошки забарвити цю безбарвність депутат Безпалий пробував переконати журналістів, що у класичному розумінні, — це команда президента…

Щоб не втягуватися у полеміку з цього приводу перейду до з’їзду, а точніше до деяких аспектів його підготовки. Відомо, що зібрання в одному місці так великої кількості людей не могло відбутися без адміністративного ресурсу. І це не лише припущення, але про рознарядки, які спускалися до областей і районів точилися активно розмови напередодні з’їзду. Проте, голова Львівської обласної держадміністрації запевнював у Києві журналістів, що зі Львова всі їхали за покликом серця, що він нікого не переконував їхати, нікого не агітував переходити до нової партії влади. І мене це не дивує. Я переконана, що безсмертні рядки Василя Стуса про те, що доля всепам’ятна і нічого не забуде не читав ані Петро Олійник, ані більшість зібраної на цьому з’їзді номенклатури. На жаль, більшість з них спілкувалися російською. Отже, так вони й мислять. Ця мова переважала також і загалом у кулуарах, що дозволяє зробити висновок: частина рускоязичного бізнесу, залучивши таку ж номенклатуру, провела свій з’їзд, зробивши на ньому Президента України заручником своїх політичних інтересів.

Відомо, що нинішній секретар РНБО Петро Порошенко виступив із ініціативою відновлення російських груп у вищих школах і російських шкіл, а головними фінансистами пропрезидентського з’їзду були бізнесмен Петро Порошенко, Микола Мартиненко, Юрій Єхануров. У всіх трьох представників так званого українського істеблішменту бізнес зав’язаний на Російську Федерацію. Тому політологи відразу охрестили пропрезидентську партію як таку, що її створили бізнесові групи. Відразу постає питання, чи ці бізнесові групи здатні будуть консолідувати суспільство?

Якщо проаналізувати програму, яку затвердили на з’їзді пропрезидентської партії, то з неї випливає, що бізнесові групи не здатні будуть консолідувати націю, а президент Віктор Ющенко зайняв на ньому далеко не консолідуючу роль.

Новостворена пропрезидентська партія відкинула будь-яку ідеологію (бо яка ідеологія може бути у бізнесу, хіба-що теза: гроші роблять гроші) і заявила через свою програму, що їхня ідеологія — любити Україну, жити в Україні разом. Для людей, які здатні мислити — це, звичайно, не ідеологія, а пусті гасла.

Ще одним завданням, яке стоїть перед новою партією — об'єднати зусилля суспільних груп та політичних сил, відродити історичну пам'ять народу та волю багатьох поколінь українців для реалізації нової місії України. Як пропрезидентська партія буде відроджувати історичну пам’ять народу, коли секретар РНБО не знає про стан як української мови так і української книжки в державі. Варто зауважити, що на 100 українців припадає п’ять примірників україномовної продукції, а на 100 росіян в Україні — 400 примірників російськомовної продукції. То чию історичну пам’ять буде відроджувати пропрезидентська партія в Україні?

Нова партія записала собі до програми, що бачить Україну державою в якій шануються закони та забезпечується правопорядок, де відповідальна та професійна влада працює для людей, які її обрали. Якщо б це відповідало дійсності, то секретар РНБО здав би депутатський мандат і не сидів би на двох стільцях. Коли б хотів шанувати закон державний секретар Олександр Зінченко, то відмовився би від депутатського мандату. І так можна перерахувати і голів обласних державних адміністрацій, зокрема Петра Олійника, Івана Стойка. І головне — організатори з’їзду не штовхали б Президента на порушення 103 статті чинної Конституції України.

Не хочуть виконувати закон ті, хто пов’язаний із бізнесом і одночасно є міністрами. Досі ніхто не чув, щоб міністри Жванія, Червоненко, секретар РНБО Порошенко передали свої акції із управління бізнесом відповідним компанія. А це означає, що декларування про шанування закону в партійній програмі не стосується партійної номенклатури, яку без будь-якого обговорення затвердили списком зібрані члени партії. Отже, стиль нової влади залишається таким же як і попередньої, що є прекрасним подарунком для нової опозиції, а відтак тривогою для тих, кому майбутнє України є цінністю не матеріальною, а перш за все духовною.

І коли виник конфлікт з приводу запропонованої від Донеччини кандидатури до ради партії, то Віктор Ющенко у притаманний йому спосіб закликав знайти у перерві компроміс. А ведучий з’їзду Юрій Єхануров вдав, що не почув цього заклику і поставив на голосування затвердження членів ради, запропонувавши перенести розв’язання цього конфлікту у майбутньому. Хочу наголосити, що тут ми маємо місце з політико-моральною проблемою, притаманною ще за часів президентства Кравчука і Кучми: чи президент служить оточенню, чи оточення — президенту.

І у цьому контексті виникає інша політико-моральна проблема як Президента України, так і української держави загалом. Виступаючи перед зібраними засновниками „Народного союзу Наша Україна” Віктор Ющенко заявив, що партія піде на вибори 2006 року у блоці з Юлією Тимошенко і партією Володимира Литвина. Він у досить грубій формі висловився з приводу рішень з’їздів УНП і НРУ, які виступили проти командно-адміністративного формування єдиної партії, закликаючи до того, щоб процес цей відбувався з низу. Ці дві політичні сили вирішили на своїх з’їздах розпочати процес створення широкого блоку політичних сил, щоб йти на парламентські вибори 2006 року.

За словами Віктора Ющенка, ці сили вирішили самостійно йти на вибори. Він назвав такі „рішення” їхнім правом, але кваліфікував їх помилковими і долав, що у коаліції на вибори 2006 будуть лише 3 сили , а не 7 чи дев’ять. Чи такою має бути форма подяки, що тисячі представників саме цих сил у морозні ночі листопада й грудня відстоювали по-суті його право на обрання президентом? Чи такою є нова мораль, нової влади? І чи такою має були форма консолідації українського суспільства, про яку так багато на цьому ж з’їзді говорив Віктор Ющенко? Чи є це звичайним головокружіння від слави, а відтак прагненням стати суддею, який визначав би, що є добром, а що злом? Сподіваюся, що це лише прикра помилка, а не початок народження нового тоталітаризму.

Виникає закономірне питання, чому президент Віктор Ющенко зібраній аудиторії, Україні та світові сказав неправду щодо з’їздівських рішень політичних сил НРУ і УНП? Чи саме так звана президентська правда виголошена з трибуни має знищити національну демократію і утверджувати в Україні ліберальні і антиглобалістські ідеї? Мені здається, що цю неправду та й ще й відповідним забарвленням йому вклали в уста його помічники, переслідуючи власні меркантильні інтереси. Бо чим менше політичних сил потрапляє до Верховної Ради, тим більший до поділу буде пиріг у вигляді депутатських мандатів.

Серед найближчих помічників Віктора Ющенка є Олександр Третьяков, який увійшов до вузького керівництва нової партії влади. За час його депутатства мені і не один раз доводилося пересвідчитися, що він не володіє українською мовою. І складалося враження, що він не набагато краще володіє російською мовою. Будучи свідком інших „феноменальних” його особливостей, не виключаю, що з його подачі Президентові доповіли про прийняті рішення на з’їдах УНП та НРУ.

Як помічники Президента так і дві неукраїнські групи бізнесу Петра Порошенка і Миколи Мартиненка далекі від національної демократії і національного бізнесу, тому вони настрополили Президента України, який більше прихильний до ліберальних ідей, щоб саме в такий спосіб вдарити по УНП і НРУ. Шкода тільки, що голова НРУ Борис Тарасюк був на з’їзді, але не спростував висловлювання пана Президента.

Тому нині цей епізод з’їзду є предметом прискіпливої уваги аналітиків. Громадський діяч Богдан Горинь вважає, що таке висловлювання президента Віктора Ющенка на з’їзді є проявом його слабкості, а не сили. Крім цього, твердить Б. Горинь, що це мав би бути з’їзд блоку партій переможців, який би показав силу, що нас багато. За словами Б. Гориня, в плані національному цей з’їзд заманіфестував поразку. А виграш є тільки в особистісному, егоїстичному і то на коротку дистанцію для тих людей, які зібралися і для Президента.

Експерти вже починають роздумувати про майбутнє УНП і НРУ. Можна почути найрізноманітніші думки. Окремі з них є досить песимістичними, що пропрезидентська партія все розтрощить на своєму шляху. І, як приклад, подають про вихід з НРУ — Ю. Ключковського, Р. Зварича, П. Олійника, О. Лебедівського, П. Качура. З УНП пішов І. Юхновський, Б. Безпалий та ряд інших. Деякі з цих людей ввійшли до 120 особової ради партії. Чи зможуть вони впливати на політичне життя? — однозначно можна відповісти, що ні. Бо в цій партії будуть заправляти бізнес-групи, а вони матимуть деякі крихти з їх столу. Можливо, що дехто з них домовиться, щоб ввели їх в передвиборний список, якщо будуть вміло бізнес-групам „служити”.
Враховуючи неминучість конфліктів по мірі накопичення нерозв’язаних проблеми між прем’єром і „людьми президента”, як вони себе називають, в уряді та в областях, президентський випад проти УНП та НРУ є позитивним. Юля Тимошенко не задовольниться крихтами, захоче твердої перемоги, щоб дистанціюватися від тиску партію бізнесу. І вона таку перемогу зможе отримати, спираючись на здорову національну демократію. Тому перед Україною стоїть унікальний шанс нарешті отримати потужну партію саме такого спектру.

Перефразовуючи відоме латинське висловлювання, президенту Віктору Ющенку, спочатку самому потрібно багато в чому навчитися, а потім навчати інших, що їм робити…

Галина Левицька,
власний кореспондент «ЗВУ» у Києві

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1110187074.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua