Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 10-03-2005
Марічка Карась: Істерична свобода слова

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1110468262.html

Марічка Карась

Істерична свобода слова


Подивилася вчора телевізор, послухала про майбутнє підвищення заробітної плати і пенсій – і зрозуміла, чого мені не вистачає у моєму сьогоднішньому житті: мені хочеться чути голос нової влади, мені хочеться позитиву, мені хочеться надії на краще життя.

Потім я почула, що підвищення заробітної плати – це заслуга опозиції, зокрема, есдеків – і зрозуміла, що мені заважає жити: мені вже зараз остогидла опозиція.

На своєму напівздохлому чорно-білому телевізорі маю можливість дивитись лише 1+1 та Інтер. І хоча за день встигаю на роботі хапанути потрібної інформації в Інтернеті, все одно дивлюсь ввечері новини. Коли бачу на екрані Януковича, в мене починаються спазми у шлунку. Вимикаю телевізор, іду в туалет, запалюю цигарку – і думаю: невже так і будемо жити в умовах істеричної свободи слова? Будемо зранку до вечора дивитись на все ті ж одіозні фігури – шуфричів, медведчуків, тарасів чорноволів... Невже нова влада не заслуговує на таке скромне поняття, як „п і д т р и м к а”? Якщо якась ініціатива чи дії уряду заслуговують на схвалення, то чому б про це не сказати?

Хто сказав, що свобода слова – це тільки негатив, це тільки критика, це тільки бруд, це тільки опозиція на всіх каналах? Чи хто подумав, наскільки душа пересічного українця прагне зараз позитивної інформації? Якщо псується настрій після кожних теленовин, то хіба саме цього прагнуть журналісти?

Як там з моніторингами? Яке процентне співвідношення позитивної і негативної інформації в наших інформаційних програмах? (І порахуйте, будь ласка, на тих телеканалах, які переважно дивляться по всій Україні.)
Звичайно, я не закликаю до новин в радянському стилі. Але ж – чи нормальна ситуація, коли за демагогічними просторікуваннями опозиції неможливо почути голос тих, від кого залежить наше життя? І чи такі вже недолугі наші нові правителі, що й доброго слова не заслуговують? Позитивна інформація – бігцем скоромовкою (згадуй тоді, вишукуй, що ж вдалося почути хорошого.) Негативна – в істеричному тоні і роздмухана до неможливості. Панове журналісти, об’єктивне висвітлення – це не означає тотальне очорнення.

Взагалі маю сказати, що той ентузіазм, з яким журналісти кинулися вишукувати у кожному кроці нашої нової влади недоліки, не зовсім пристойний. Ми пам’ятаємо, які ви в більшості своїй були „сміливі” – ще й півроку не пройшло. Добре, нехай будемо паплюжити нову владу, заважати їй на кожному кроці, не давати продиху, докажемо усьому світові, яка у нас вільна журналістика. І матимемо в результаті перемогу Януковича і Ко на парламентських виборах. Чи ви того й прагнете? Обережно! Бо цербер демократії може перетворитися на могильника демократії.

Критикувати потрібно, нема питань. Але ж НЕ ТІЛЬКИ КРИТИКУВАТИ. Але ще й допомагати владі у вибудові і демократії, і громадянського суспільства.
Наш український народ потребує тотальної, масштабної, всеохоплюючої просвітницької роботи з ним. Що то за Європа, куди ми йдемо? Як там живуть люди? Що в них краще? І чи дійсно, що там насіння не можна по вулицях лускати – бо можуть штраф накласти? І чи дійсно, там туалети є не тільки на вокзалах? А якщо ми підемо до НАТО – що буде нам від цього доброго, а якщо не підемо, - то що буде поганого? І невже НАТО дійсно допоможе нам позбутися того вибухонебезпечного металобрухту, що розміщено його по всій Україні? І ще й грошей нам на це дасть?

І тут справа не в мірі лояльності до влади, а в тому, що це дійсно цікавить наразі українців. А ви нам шуфричів із суркісами показуєте. Набридло саме слово „скандал”. Хочеться жити нормальним життям. Скандалами можна годувати людей, коли в них ніяких проблем – і демократія розвинена, і з їжею немає проблем, і один день схожий на інший своїм достатком та спокоєм. Нам же навпаки – скажіть розумні виважені слова, дайте зрозуміти, що знаєте наші проблеми. Подаруйте надію, щоб були сили жити далі. І головне – поясніть, що робити саме нам, щоб жити краще!

Українське суспільство потребує правового лікбезу: як заяву написати; які „чарівні слова” сказати, щоб її зареєстрували; як об’єднатися в організацію і як боротися за свої права (ні, не у великому місті, а в своєму забутому Богом містечку чи найвіддаленішому селі) і що воно за цяця - оте „громадянське суспільство”...

А мені, може, колись виплатять заробітну платню, якої з грудня не бачила, за чотири (п’ять, шість ..?) місяців, і купимо ми нового телевізора, і, може, знайдемо телеканал собі до смаку... Ні, мабуть, все буде, як завжди – віддамо просто борги, і борги за комунальні послуги, щось дітям на джинси та на безкінечні шкільні проблеми... І знову дивитимуся (чи вже не дивитимуся?) 1+1 та Інтер...

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1110468262.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua