Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 19-03-2005
Олесь Андрійчук: Та не плює ніхто - це дощ іде!

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111265975.html

Лютневі події із вигнання та побиття керівництва Патріархії УАПЦ та редакції «Нашої Віри» із скромного приміщення на Михайлівській площі пролунали в медіях, і одразу забулися − саме в той день призначали нову владу, то й здавалося, що за два-три наступних дні питання буде вирішено. Та не так сталося, як гадалося.

10 березня в Інтернеті з’явилася відозва про ситуацію довкола конфлікту в УАПЦ Євгена Сверстюка http://risu.org.ua/ukr/religion.and.society/comments/article;4814 , в котрій довголітній невтомний подвижник автокефальної Церкви, гострий і чистий душею публіцист, філософ, церковний діяч пише про речі, від яких волосся стає на дибки: «Бездомні холостяки купили собі ряси, а їх не приймають до жодної Церкви? Вони настроїлись на легкий хліб, а в Києві пропонують тільки фізичну працю. І тут вони виходять на зареєстрованого митрополита, який пропонує їм захопити приміщення з чужим добром і без охорони...». Далі йде опис методів захоплення приміщення, звірського побиття парафіян новими керманичами на тлі повної ігнорації з боку влади.

Даруйте, а чи не Сверстюк є тією людиною, котра вперше вголос заговорила про низку резонансних справ стосовно вищого керівництва держави? Чи не той це Сверстюк, що довгі роки поневірявся у засланнях? Чи не лауреат це Шевченківської премії? Може це якийсь інший Сверстюк − не той, що десяток літ видає «Нашу Віру», практично єдиний голос джерельної української православної традиції? Таки той самий − Євген Сверстюк − котрий, між іншим, заявив про підтримку Віктора Ющенка далеко перед революціями і народними прозріннями!

То ж як − виникає питання − можемо ми, українці, що нарешті вільно чуємося у власнім домі, толерувати таке звірство! Доки перефарбовані патріоти злочинно квартами загрібають вершки із чужою працею зібраного молока, сердешним парафіянам УАПЦ пече серце від суспільної байдужості свого ж народу!

Напевне варто владі − і особисто Президентові − уважно поставитись до цього злочинного грабунку! Бо не усе в житті вирішує політична доцільність. Може й не годиться перед візитом у Київ Вселенського Патріарху розбурхувати черговий церковний конфлікт (та це навіть не конфлікт − це просто обурливий своєю безсовісністю скандал), але замовчати це − означає засіяти зневіру і невиліковну прикрість у душі сотень тисяч парафіян Української Автокефальної Православної Церкви.

В суспільстві побутує вислів, що бруднішою від державної політики є лише політика церковна. В Україні порозплоджувалися «ділки», що використовуючи чистоту і набожність національної вдачі народу, перетворили «Церкву» у прибутковий бізнес. Часом такі покидьки дістаються до високих церковних посад, і тут кісткою в горлі з’являються їм «усякі сверстюки та архієпископи ігорі».

Будьмо байдужими й надалі, але знаймо, що на наших очах нищаться автентичні залишки української духовної традиції, що були збережені інтелігентським середовищем УАПЦ. Напевне так і має бути, адже церковний менеджмент має жити за законами політичного ринку. Неконвеєрна церковність УАПЦ за часів світлої пам’яті Патріарха Дмитрія та її залишки в особі Львівської, Харківсько-Полтавської єпархії, братств та мирян на кшталт Сверстюка − це «нє фармат». А ось перетворення УАПЦ у штампувальню позолочених іконок і хрестиків, контору з благословення народжень, смертей і шлюбів та прибіжище для пройдисвітів − це саме той «фармат». Нехай собі здеградує УАПЦ − все одно незабаром почнеться процес церковного об’єднання, то може легше буде приєднати її до Єдиної Церкви.

Варто лише набратися сміливості, і відверто заявити: «Євген Сверстюк, не мєшай нам жить!» − от тільки лексика ця якось аж надто нагадує передвиборчі емоції «найпобожнішого» кандидата, котрого, до речі, відкрито підтримували нинішні окупанти Патріархії УАПЦ.

Люди добрі, до котрої б конфесії ми не належали, як же можемо ми толерувати таке неподобство в нашій Україні, в нашім Києві! Українська Церква має тисячолітню традицію, а український народ, ми з Вами, є побожними людьми, що звикли бачити у священнослужителях одне лиш благочестя. Та часом ряса краще від усякого гриму здатна приховати справжню суть людську і справжні наміри людські.

Тож не чекаймо ні від кого ласки і прихистку, боронімо самі те, що належить нам, щоб лицедії не прокралися до духовних святинь і не понівечили їх. Бо церковне відродження − це не відбудова церков, але розбудова християнської живої душі.

Боронімо своїх − і нехай чужі бояться!

19 березня 2005 р. Б.

Олесь Андрійчук (o-andriychuk@operamail.com) - магістр міжнародного права (УАЗТ); аспірант кафедри європейського права (Карлів університет, Прага); інтерн Торговельно-економічної місії України при Посольстві України в Чеській Республіці; стипендіат Програми ім. Лейне Кірклянда (Комісія Фулбрайта в Польщі).

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111265975.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua