Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-03-2005
Юрій Гнаткевич: Чи поведе Ющенко свою націю до національного відродження?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111567476.html

Чи поведе Ющенко свою націю до національного відродження?
(коментар до факту)


Державний Секретар О. Зінченко надіслав 7 березня Прем’єр-Міністрові Ю. Тимошенко комплект проектів указів Президента, які під час виборчої кампанії поширювалися як агітаційні обіцянки В. Ющенка. Прем’єр-Міністр у свою чергу розіслала цей комплект до підпорядкованих їй відомств для подальшого „узгодження і пропозицій”. Серед згаданих проектів указів, є проект під назвою „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”.

Чутка про можливість підписання указу на захист російської мови миттєво поширилася серед громадських діячів і організацій, які упродовж усіх років Незалежності борються з продовженням дискримінації української мови в Україні. Можливість підписання указу на захист мовних прав росіян в умовах, коли мовні права українців зухвало і системно порушуються, не може не бентежити українських націонал-патріотів.

Проект указу складається з трьох пунктів. У першому з них Кабміну рекомендується скласти перелік населених пунктів, у яких в органах влади поряд з державною може застосовуватися російська мова. Другим пунктом передбачається право громадян, що мешкають в означених населених пунктах, звертатися до органів влади та отримувати інформацію а також спілкуватися з посадовими особами російською мовою. Третій пункт зобов’язує внести до професійно-кваліфікаційних характеристик посадовців вимогу про обов’язкове володіння ними російською мовою.

Такий проект, напевно, не завізує Міністр юстиції, бо проект не відповідає Конституції, яка закріпила державність лише української мови. Проект є нелогічним і навіть комічним. Хто і за якими критеріями буде складати перелік означених населених пунктів? Зачепить той список лише міста чи також села? Чи потрапить до цього переліку столиця? Чи не є, бува, зміст указу компетенцією парламенту, а не Президента?

Цікава виходить річ! Українську мову століттями витруювали з українців царі, вожді і кучмівські олігархи, за любов до неї кидали в тюрми, а тепер будь-хто, і не виключено з прізвищем Петренко, прийде до українського посадовця і буде вимагати від нього спілкуватися з ним російського мовою. Зрештою, про захист якої російської мови йдеться? Невже тої, якою часом дає інтервю Потебенько чи навіть сам Президент? В Лубнах біля базару висіло довго оголошення „Продаёца коза с двумя козинятами. Спрашивать в силе Засулье на ул. Ленина 13”. Чим права цього полтавчанина нижчі за права луганчанина? Багато українців бездумно соромляться та цураються своєї мови та гадають, що коли вони вживають російські слова, то це вже і є російська мова.

Комічність проекту указу полягає в тому, що в Україні немає посадовців, які не могли б спілкуватися російськими словами, у той час коли є величезна кількість посадовців, які не можуть спілкуватися державною мовою. Було б справедливо видати спочатку указ, який би зобов’язав усіх без винятку чиновників володіти українською мовою. Такий указ був би, принаймні, конституційним.

Якщо Президент уважно придивиться до своєї електоральної мапи, то помітить неспростовну закономірність: чим менше української мови, тим більше голосів за Януковича, а там, де української мови майже зовсім немає, там майже всі за Януковича. Того, хто не мав національної свідомості, не зваблювало право на користування російською мовою і не лякали судимості Януковича. Згадані обіцянки Ющенка не додали йому голосів, бо рівня національної свідомості він ними нікому не додав. Шукати шлях до перемоги на наступних парламентських і президентських виборах Ющенко повинен не в заграванні з базелюками та деякими шовіністично налаштованими лідерами російських громад, а в підвищенні національної свідомості українців, зокрема шляхом пробудження в них почуття пошани до своєї мови.

Президент має, звичайно ж, дбати про мовні права всіх громадян. Але ж він повинен не востанню чергу подумати про права українців. На виборах зазнав поразки не Янукович. Зазнала поразки концепція одонеччення України.

Віктора Ющенка захистили саме ті, що стоять за українську Україну. Проте аналіз багатьох висловлювань Президента на мовну тематику та позиція його нинішнього найближчого оточення свідчать про реальну небезпеку підписання указу про захист російської мови. Національно-патріотичні сили застерігають Президента від цього кроку. Приймаючи будь-яке рішення, що стосувалося б мовної проблематики, Президент мусить керуватися надалі кількома неспростовними істинами.

І. Нинішні національно-мовні проблеми в Україні склалися внаслідок тривалого перебування значної частини її території в складі російської імперії, внаслідок чого національна свідомість українства тут за три з половиною століття значною мірою витруєна, тоді як на теренах західної частини України „визволителі” часто мінялися, що сприяло зростанню національної свідомості волинян і галичан.

ІІ. Національно-мовна політика російських царів і московських вождів була політикою зросійщення України. Доказом цього є як валуєвське „не было, нет и быть не может” так і офіційний курс Кремля на „создание единого советского народа”.

ІІІ. Наслідком тривалого розукруїнювання значної частини України стало те, що значна частина українства стала переходити в новий етнічний стан. Адже двомовних націй у природі не існує і, якщо нація чи її частина втрачає мову предків і бере собі чужу мову, то це означає, що вона стає іншим етнічним утворенням. Українство в Україні на сьогоднішній день фактично розпадається на два підетноси, які поступово стають етнічно чужими один одному.

ІV. Уся історія націй свідчить, що коли будь-яка нація визволялася з імперських пазурів, то національна політична і культурна еліти брали твердий курс на національне відродження, основним інструментом якого ставала національна мова. Так було в Італії і Франції. Так було в Чехії після визволення від австрійського панування. Так було у Польщі після її виходу зі складу Росії. Пілсудський взяв тоді курс на створення польської національної преси, національної освіти і національного війська. Офіцери, які не хотіли розмовляти польською мовою, були з війська звільнені.

V. Влада в Україні після революції 1991 р. курс на національне відродження не взяла. Президент Кучма і все його оточення навчилися публічно користуватися українською мовою, але не захотіли зрозуміти її значення як фактору консолідації нації. Кучмі не вдалося законодавчо проголосити російську мову державною, як він обіцяв, але його влада на практиці впроваджувала державність двох мов. При Кучмі військо, освіта і преса не стали засобом національно-патріотичного виховання, а продовжували залишатися засобом розукраїнювання українців. У цьому легко переконатися, якщо зайти в будь-яку військову частину, у будь-який університет, підійти до будь-якого газетного лотка, у будь-який час переглянути, що і як показують вітчизняні телеканали. У східних і південних містах Кучма допустив тотальне панування російської мови. Там українці досі почуваються наче в підпіллі. Політика Кучми вела до поглиблення розколу українства на дві нації, що ледве не закінчилося рзпадом держави на дві держави.

VI. Особливістю мовної ситуації в Україні є той факт, що російська мова залишається тут як і раніше панівною. Це не призводить і не може призвести до серйозних конфліктів, оскільки практично все населення держави добре володіє українською мовою пасивно, тобто добре розуміє українські письмові та усні тексти. Саме ця обставина є величезною позитивною передумовою і запорукою проголошення державного курсу на українське національне відродження і до заклику українського Президента до українців шанувати мову предків і з гордістю користуватися нею. Заворушень від такого заклику не буде.

Психологічно більшість українців до свого національного відродження були і є готовими. Не готовою була лише влада, бо вона була неукраїнською. Історії залишається лише переконатися, чи готовий до цього новий Президент, який так полюбляє вживати словосполучення „моя нація”. Якщо готовий, то мусить словом і ділом нагадати тому чоловікові з-під Лубен, що продавав козу з двома „козінятами”, і тим „украинцам”, що протестують проти відкриття українських шкіл в Луганську, що вони таки українці і мова їхня українська. Тоді разом нас буде ще більше, ніж було на президентських виборах.

Юрій Гнаткевич-
депутат Верховної Ради 1-ого скл.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111567476.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua