Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 24-03-2005
Ярослав Сватко: Повернення Сталіна

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111653472.html

ПОВЕРНЕННЯ СТАЛІНА


Поразка російських технологій відновлення імперії старого зразка, насамперед в Україні, поставила перед людьми, які проектують майбутнє Росії, традиційні у цій країні питання: хто винен і що робити?
Винні, звичайно, насамперед американці, у яких грошей неміряно, і ними вони можуть робити помаранчеві революції в кожній точці світу. Винна Європа, яка стала на бік Ющенка під час протесту проти фальсифікації виборів. Винен Павловський, який під час революції не взяв у свої руки командування збройними силами для її придушення. Принаймні так можна трактувати самокритичну оцінку подій на семінарі "Лоббирование и PR-технологии" та опубліковану в «Русском журнале» його головним редактором Г. Павловським 27 лютого 2005 р. «Колоссальность украинской катастрофы шире исхода выборов, и ее невозможно отбросить, сославшись на то, что меня не назначали "дежурным по революции". Дежурные в таких случаях самоназначаются. Вину, безусловно, я ощущаю, но пытаюсь уточнить ее в инструментальных терминах. Да, поле необходимого действия находилось совершенно вне круга моих тогдашних полномочий. Но здесь и вина - я виноват в том, что не вышел из отведенной мне - комфортабельной! - роли политконсультанта».

Та провина Європи в очах росіян незрівнянно більша – підтримавши помаранчеву революцію, Європа стала на шлях повернення Гітлера. Алексєй Чадаєв, редактор відділу політики, "Русского журнала" у статті „Возвращение фюрера” http://www.russ.ru/culture/20050207_chad.html стверджує, що „Фактически, мы наблюдаем, как на наших глазах разворачивается масштабный процесс общемировой и общекультурной легитимации Третьего Рейха.” Чадаєв, на його думку, розшифрував механізм повернення нацизму – спочатку поставити знак рівности між Гітлером і Сталіним, таким чином перевести гітлеризм на рівень ординарного тоталітаризму, злочинного, але в ряду ординарних злочинців, ну, а далі – „Наверное, это будет странное зрелище - праздник 60-летия Победы. На котором последние, уходящие от нас ее ветераны будут воочию созерцать, как на их глазах снова открывается ящик Пандоры и снова встает из тьмы призрак Рейха - на сей раз уже Четвертого. ”

Вам бракує „фашиста Ющенка”? Та як же без нього – ось він у тій же статті Чадаєва, згадуючи у своєму освєнцімському виступі Голодомор, проштовхує в Європу привид гітлеризму, бо знімає „табу на содержательное обсуждение гитлеровской политики. Гитлер перестанет быть чем-то запредельным, гитлеровский режим окажется встроен в ряд других, решавших сходные задачи национально-государственного строительства. А это - уже один шаг до фактической легитимации.” Леґітимізації чого? – звичайно, ж фашизму в Україні. Що доступною для росіян мовою стверджує оглядач радіо «Маяк» Єгор Холмоґоров на сайті АПН: „"Оранжевое" движение, если и может быть как-то поименовано, то не как демократия, а разве что как "демократический фашизм".” (http://www.apn.ru/?chapter_name=advert&data_id=383&do=view_single). „Если смотреть на НСДАП из Лондона 1933 года, глазами Дэвида Ллойд Джорджа или даже Уинстона Черчилля, то мы не обнаружим в их впечатлениях от Гитлера решительно никаких отличий от нынешних оценок дуэта Ющенко-Тимошенко в западной прессе. ... По сути же мы имеем дело с неофашистскими и по политическому стилю, и по идеологии и по политическим целям движениями.” (там же).
Мабуть, досить про винних, перейдемо до другого вічного російського питання „Що робити?”. Це питання безперестанно обговорюється від часу, коли російським політологам нарешті стало зрозуміло, що проект „Янукович” не пройде. У „Фонду ефективної політики” є такий цікавий сайт, „Кремль. орг”. 24 лютого на ньому з’явилось інтерв’ю Єґора Холмоґорова під назвою „Реставрация "санитарного кордона" вокруг России приведет к реабилитации гитлеризма” http://www.kreml.org/interview/79758317. Рекомендації оглядача радіо „Маяк” прозорі: „Требуется безжалостно зачищать историю как от лукавого позднесоветского официоза в тех случаях, когда он врет, так и от псевдоистории в духе "викторов суворовых".” То що, всі проблеми сучасної Росії зводяться до „зачистки історії”? Звичайно, ні! Росія стоїть перед важкими випробуваннями, і та частина інтелектуальної московської еліти, яка переймається важкістю втрати імперії, шукає виходу з глухого кута, в який зайшла ця держава, прямуючи у „світле майбутнє”. І знаходить його у „світлому минулому”. Не треба бути ясновидцем, що бачити – значна частина оточення російського президента внутрішньо погодилась, що реформи влади в Росії повинні йти в бік „закручування гайок”. Вся пропаґанда, яка супроводжує цей процес, покликана приготувати народ до того, щоб прийняти ці зміни як належне.

Фактично, офіціозна російська пропаґанда пояснює зараз своєму народові, що Росія не має в теперішній критичній ситуації іншого виходу, аніж повернутись до національно притаманного цій країні способу самодержавного управління. І коли починаючи від згаданого інтерв’ю Холмоґорова, в російських виданнях почали одна за одною з’являтись науковоподібні статті про фашизм „в сучасному українському та грузинському виконанні”, то це насамперед для того, щоб виправдати поворот у бік тоталітаризму в самій Росії. Бо не на сталіністських бойових листках політичних марґіналів, а на сайтах, які формують нині інформаційний простір РФ, росіянам пояснюють, що Сталін – це зовсім не так погано, як їм пояснювали за Хрущова. „Сталин — это всемирно-историческая проблема, проблема нашей российской государственности... Это проблема достоинства личности и народа, которые в чрезвычайных и, казалось бы, безысходных обстоятельствах в совместном творчестве создают вершинное явление своей тысячелетней истории.” ( Юрий Крупнов, Сталин как проблема. Росбалт, 05/03/2005, Главная лента 11:54 http://www.rosbalt.ru/2005/03/10/198876.html)

Є й інші засоби для повернення Сталіна в суспільну свідомість росіян. Щасливо трапилась нагода з круглою датою – 60 років перемоги, якої звичайно ж не сталося б, якби не Сталін. Не їдуть на святкування президенти Литви та Естонії – звичайно ж тому, що у них „героїзують есесівців” і взагалі тому, що вони приєднались до НАТО, а в Європі, як вже відомо, відроджується фашизм. Паралельно російська пропаґанда працює над поширенням іншого давно відомого стереотипа – обложеної фортеці. Для цього той же Єґор Холмоґоров висунув ідею, що на базі України, як майбутнього центра, створюватиметься „Санітарна імперія”, спрямована проти Москви. Прозвучала ідея на сайті Кремль.орг, обговорюється на сайті АПН. Скажете, маячня. Але це не марґінальні сайти російської політики, і Холмоґоров є оглядачем не тамбовського обласного радіо, а загальнонаціонального „Маяка”.
Наступним кроком є зміна конституційного ладу та світоглядних засад, на яких будується управління в державі. Ось зразок пропозицій щодо конституційної реформи, яка обговорюється в „Русском Журнале”, Кремль.орг і АПН: „К числу нерефлективно перенятых категорий евроамериканской политико-правовой доктрины относятся, прежде всего, доктрина "прав человека" и доктрина "разделения властей", создавшие на российской почве новую "химеру" (в гумилевском смысле).” (Владимир Карпец. Возвращение к основам. http://www.apn.ru/?chapter_name=advert&data_id=357&do=view_single). А наш депутат ВРУ Саломатін, дописуючи до російських сайтів, задає, на думку росіян, дуже актуальні питання: «каких прав и какого человека?». І все це повертає нас до питання про облаштування Росії: „Решение проблемы Сталина в наши дни лежит в реализации доктрины России как мировой державы. ” http://www.rosbalt.ru/2005/03/10/198876.html) Мимоволі думаєш, що старий Бжезінський давно бачив, до чого йде, коли писав свого «Московського Муссоліні».

Скажете, кому яке діло, що робиться в чужій державі, у нас і своїх проблем досить. Воно може й так, але тижня не минуло після «Відвертої розмови про Україну». Сценарії цієї спецоперації писали ті ж люди, що планують повернення Сталіна. Вони, до речі, після поразки в „Помаранчевій революції” почали розпрацьовувати нові сценарії облаштування України. Може, скажете, і це нас так само не стосується?

P.S. Посередньо дискусії про прийняття чи неприйняття сталінського світогляду ведеться і в Україні. Дві концепції про те, як святкувати перемогу – це два світогляди. Коли Президент іде у лавах ветеранів-фронтовиків – на підсвідомому рівні це означає, що у війні переміг народ. Коли ж державні керівники з високої трибуни приймають парад діючих військових частин у блиску зброї і сяйві червоних знамен – для підсвідомости це означає, що перемогла Велика Держава. Ті, хто підтримує останній спосіб відзначення, будуть заперечувати мої твердження, але їм однаково колись доведеться відповісти на запитання: хто ж переміг – народ чи Сталін?

Ярослав Сватко

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111653472.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua