Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 27-03-2005
Тертиця В.: Зняття з реєстрації Головатенка суддєю Декаленко - лише вершина айсбергу

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111919691.html

Нещодавно на Вашому сайті прочитав інформацію про зловживання суддею Подільського районного суду м. Києва Декаленко Валентиною Степанівною.

Ця інформація – лише верхівка айсбергу. В пресу попала лише через те, що справа була дуже резонансною (зняли з реєстрації Головатенка, який має найвищий рейтинг по 60-му округу). Про те, як Декаленко В.С. веде справи, можна писати художній твір “Гримаси української Феміди”.

Справа, де ми достатньо боляче відчули всі принади совєцького правосуддя - справа № 2-1111 за позовом Латишевої Ніни Семенівни до Голуб Марії Василівни, зараз знаходиться у судді Декаленко В.С.

Cпірна справа (справа № 2-1111 за позовом Латишевої Ніни Семенівни до Голуб Марії Василівни) розглядається починаючи з 12 лютого 2003 року, тобто більше як два роки лише в суді першої інстанції.

Суддя Декаленко В.С. веде справу тенденційно, упереджено та свавільно, не дивлячись на численні скарги та звернення.

По справі вже було винесене рішення, яке ми оскаржили до апеляційного суду м. Києва. Я б не звертався до Вас з цим листом, коли б справа фактично надійшла до апеляційного суду м. Києва і ми б змогли виступати по суті спору вже в апеляційній інстанції. Однак, суддя Декаленко В.С. всіляко перешкоджає направленню цієї справи до апеляційного суду м. Києва, не дивлячись на те, що апеляційна скарга та додані до неї документи відповідають всім вимогам процесуального законодавства.

Суддя Декаленко В.С. просто вирішила помститися за те, що ми осмілились піднімати питання про її відповідальність як посадової особи судової гілки влади. Однак, вся фактологічна база спірної ситуації свідчить про те, що сама суддя Декаленко В.С. недостатньо добре володіє процесуальним законодавством або ж свідомо порушує його.

Хотів би додати, що побудова правової держави та громадянського суспільства буде достатньо проблематичною, поки вседозволеність чиновників, в тому числі і суддів, буде залишатись без адекватної оцінки.

Сутність порушень зі сторони судді Декаленко В.С. полягають в наступному.

30 січня 2002 суддею Декаленко В.С. було винесено ухвалу про накладення арешту на квартиру в якості забезпечення позову Латишевої Н.С до Голуб М.В. На момент винесення ухвали і по сьогоднішній день вказана квартира знаходиться у власності покійного чоловіка Голуб М.В., який помер 4 липня 2001 року і який не мав до боргу перед Латишевою Н.С. жодного відношення. Таким чином, арешт було накладено на майно, власник якого не був відповідачем по справі. Арешт з квартири не знято до цього часу, не дивлячись на численні клопотання, скарги і звернення.

Після цього Латишева Н.С. звернулась до Подільського районного суду міста Києва про визнання права власності на арештовану квартиру в рахунок повернення боргу. У позовній заяві вказується, що у володінні Голуб М.В. (не у приватній власності!) знаходиться квартира. Латишева Н.С. просить суд визнати за нею право власності на квартиру у рахунок повернення боргу. Розгляд справи був знову доручений судді Подільського районного суду Декаленко В.С. Суддя Декаленко В.С., не з´ясувавши, чи належить квартира відповідачу, порушує провадження у справі, яка тягнеться до цього моменту.

Абстрагуючись від абсурдності самої ідеї визнання права власності в рахунок повернення боргу, детальний правовий аналіз якої міститься в матеріалах справи, звертаємо увагу виключно на процесуальні порушення судді Декаленко В.С., допущені під час слухання справи.

Порушення норм Цивільного процесуального кодексу України були допущені вже з моменту прийняття справи до розгляду. Як видно з матеріалів справи, позовну заяву Позивач подала до суду 12 лютого 2003 року. В цей же день представником Позивача було подане клопотання про призначення судово-будівельної експертизи (арк. справи 41,42). Не зареєструвавши офіційно надходження позовної заяви в суд, що підтверджується тим, що справі навіть не було присвоєно номер (арк. справи 43), суддя Декаленко В.С. в цей же день, 12 лютого 2003 року, винесла ухвалу про призначення судово-будівельної експертизи (арк. справи 41,42), доручаючи її провести Київському науково дослідному інституту судових експертиз (КНДІСЕ), хоча згідно пункту 8 статті 143 ЦПК України мала б вислухати думку інших осіб, які беруть участь у справі і тільки після цього виносити таку ухвалу. При цьому Відповідачка навіть не була повідомлена про призначення справи до розгляду та не мала змоги ознайомитися з позовною заявою.

Більше того, як видно з матеріалів справи, експертну оцінку квартири проведено було не КНДІСЕ, якому доручено це зробити ухвалою суду, а недержавною комерційною організацією ТОВ ВКФ “Анатоль+”, чим порушено статтю 57 ЦПК України, яке незрозуміло на чиє замовлення та на якій підставі провело судово-будівельну експертизу квартири.

Перше судове засідання, про яке Голуб М.В. була повідомлена повісткою, було призначене лише на 25 березня 2003 року. На цей час експертна оцінка квартири, проведена ТОВ ВКФ “Анатоль+”, вже була долучена до матеріалів справи.

З першого судового засідання суддя Декаленко В.С. дала зрозуміти, що їй дуже імпонує позиція Позивача і те, що вона її повністю підтримує.

Суддя Декаленко В.С., не даючи правової оцінки відзиву на позовну заяву вказала на те, що буде прийнято рішення, яким Голуб М.В. позбавлять квартири і фактично викинуть на вулицю. Коли Голуб М.В. запитала, невже в неї заберуть квартиру, суддя відповіла ствердно, додавши, що це може відбутись навіть не дивлячись на те, що квартира не належить на праві власності Голуб М.В.

Також заслуговує на увагу реакція судді Декаленко В.С. на наші посилання про неможливість оформлення спадщини без зняття арешту з квартири, оскільки це заборонено Інструкцією “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами”. Суддя Декаленко В.С. заявила, що вона краще знає цю Інструкцію, що в ній відсутня така норма, і що Голуб М.В. навмисно ухиляється від оформлення спадщини для унеможливлення виконання рішення суду. Пред’явлення судді Декаленко В.С. тексту зазначеної Інструкції та її цитування були нею проігноровані.

Висловивши таким чином свою вже сформовану позицію по справі, суддя Декаленко В.С., не даючи правової оцінки відзиву на позовну заяву, і не розглядаючи справу по суті, почала з’ясовувати, чому невиконане попереднє рішення суду про стягнення боргу, хоча виконання рішення - це компетенція державної виконавчої служби, в матеріалах справи також є постанови Подільського ВДВС, в якому чітко зазначені причини повернення виконавчого документа.

Доказом того, що суддя Декаленко В.С. не бажала розглядати справу по суті позовних вимог, є використання судових засідань для обговорення речей, які не мають відношення до справи. Про що свідчать наступні обставини: під час судового засідання суддя біля 15 хвилин з’ясовувала, як правильно називається кодекс: “Цивільний кодекс України”, чи, як зазначає у відзиві Відповідач, “Цивільний кодекс УРСР”.

З метою додаткового акцентування уваги суду на основних моментах правової позиції Відповідача, 7 травня 2003 року було подане клопотання про зняття арешту з квартири та клопотання про погашення боргу Відповідача у судовому засіданні, оскільки Позивач навмисно ухиляється від його прийняття. Не дивлячись на те, що згідно статті 171 ЦПК України клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде з’ясована думка інших осіб, що беруть участь у справі, суддя Декаленко В.С., розглянувши лише клопотання про зняття арешту і відмовивши в його задоволенні у зв’язку з тим, що “воно подане з метою затягування процесу”, почала допитувати свідків, не розглянувши інше клопотання, яке так і залишилось нерозглянутим.

Також слід зазначити, що протягом всього судового процесу суддя ігнорує закріплений статтею 15 ЦПК України принцип з’ясування обставин справи на засадах змагальності шляхом неодноразової заборони представникам висловлювати свої міркування та заперечення з приводу тих обставин, які досліджувались в судовому засіданні.

Протягом всіх судових засідань в протокол засідання записувались лише ті факти, на яких суддя імперативно наголошувала та в тій редакції, яка влаштовує Позивача, і як свідчить перебіг процесу, суддю Декаленко В.С. Всі наші зауваження та протести з цього приводу не бралися суддею до уваги.

Особливість даного процесу полягає і в тому, що незважаючи на приписи статті 199 ЦПК України, відповідно до якої протокол судового засідання повинен бути оформлений в строк не пізніше трьох днів з дня закінчення судового засідання, а протоколи про окремі процесуальні дії не пізніше наступного дня після їх проведення, протоколи долучені до матеріалів справи зі значним запізненням, що підтверджується хронологічним порядком, в якому вони підшиті у справу.

Зазначені грубі порушення процесуальних норм стосовно ведення протоколу судових засідань позбавляли нас можливості реалізовувати свої процесуальні права в повному обсязі, зокрема передбачені статтею 200 ЦПК України: знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після підписання протоколу подавати свої письмові зауваження з приводу допущених в протоколі неправильностей або неповноти змісту, оскільки протоколи до справи долучались тоді, коли заманеться судді.

Отже, такі дії судді Декаленко В.С. свідчать про повне ігнорування, вимог статті 6 Закону України “Про статус суддів” в якій обов’язками судді при здійсненні правосуддя поряд з іншими є: дотримання Конституції та законів України, забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду судових справ з дотриманням встановлених законом строків, уникнення будь-яких дій та вчинків, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

З огляду на вищезазначене 16 травня 2003 року голові Подільського районного суду міста Києва була подана скарга на дії судді Декаленко В.С. На жаль, ніякого позитивного ефекту дане звернення не дало. 19 червня 2003 року ми отримали формальну відповідь, де зазначається: “Роз’яснюємо, що питання порушення суддею-головуючим по справі процесуального законодавства Ви можете викласти в апеляційній скарзі на рішення суду у разі незгоди з ним”.

Більш того, після подання нами зазначеної скарги позиція судді Декаленко В.С. по відношенню до Відповідача та його представників стала більш жорсткою та агресивною. Про це свідчать наступні дії судді Декаленко В.С.

12 червня 2003 року о 11 годині було продовжено розгляд по справі № 2-1111, інтереси Відповідачки у попередніх засіданнях представляв один юрист, але оскільки довіреністю Відповідачка уповноважила кількох осіб представляти свої інтереси в суді, що передбачено статтею 110 Цивільного процесуального кодексу (“ЦПК України”), то в це судове засідання з’явилась ще один представник, яка на початку судового засідання звернулась до суду з усним клопотанням про допуск у справу як представника, надавши суду довіреність і попросила перевірити її повноваження та встановити особу. Однак суддя Декаленко В.С. проігнорувала дане клопотання і продовжила судове засідання, так і не допустивши уповноваженого представника до участі у розгляді справі. Коли ж представник в процесі хотіла реалізувати свої процесуальні права, суддя не дозволила їй цього зробити, заявивши, що вона стороння особа, яка не має відношення до справи.

Ще більший подив був викликаний тим, що суддя в судовому засіданні оголосила про те, що представника Відповідачки ухвалою суду позбавлено права знайомитись з матеріалами справи, що є повним правовим нонсенсом, оскільки таким чином суд позбавив Голуб М.В. в особі представника конституційного права на захист, чим було порушено статтю 21 Конституції України 99, 100 ЦПК України. Ухвала суду з цього питання, на винесення якої посилалася суддя Декаленко В.С., знову ж таки виявилась відсутня у матеріалах справи, з якою представник по справі змогла ознайомитися лише через 8 днів після судового засідання. Отримання справи для ознайомлення відбувалося наступним чином.

Коли 13 червня 2003 року представник попросила в судді Декаленко В.С. для ознайомлення справу суддя заявила, що не видасть справу, оскільки ще не минув 3-денний строк для оформлення і підшиття до справи протоколу судового засідання.

Коли представники 17 червня 2003 в прийомний час, а саме 17 годин 33 хвилини (прийом до 18-00), вистоявши в загальній черзі, зайшли до судді і, користуючись своїми процесуальними правами, попросили в судді справу для ознайомлення з протоколами останнього судового засідання (12.06.2003) та винесеними ухвалами про позбавлення представника права знайомитися з матеріалами справи, та про відмову у задоволенні клопотання про зняття арешту з квартири, суддя Декаленко В.С. заявила, що до закінчення робочого дня залишилось 27 хвилин, тому справу вона не видасть. ЦПК України взагалі не передбачає таких обмежень процесуальних прав сторін, як їх реалізація тільки в незрозуміло ким встановлені прийомні години. Сторони можуть знайомитись з матеріалами справи та реалізовувати інші процесуальні права, які можуть бути реалізовані поза судовим засіданням, в будь-який час в робочі години суду.

Варто наголосити, що коли на наступний прийомний день 20 червня 2003 (прийомні години 8-00 до 11-00) суддя Декаленко В.С. почала вести прийом лише з 8-40. Та коли все ж таки представники отримали справу, то з’ясувалось, що протокол судового засідання від 12 червня 2003 в матеріалах справи знову відсутній і виконувати приписи статті 199 ЦПК України суддя Декаленко не збирається, і внаслідок цього представники знову автоматично позбавлені права внести зауваження на протокол у встановлені статтею 200 ЦПК України строки.

Оскільки представниками були виявлені дані процесуальні порушення, представник заявила відповідне клопотання про усунення зазначених порушень, але суддя Декалекно В.С. відмовилась приймати клопотання. Лише після неодноразових заяв представника, що це грубе порушення процесуальних норм, та її відмови залишити кабінет судді до прийняття клопотання, суддя Декаленко В.С. все ж таки доручила секретареві зареєструвати його.

Таким чином, суддею Декаленко В.С. фактично не було розглянуте жодне з поданих представниками клопотань, а по тим, що начебто розглянуті, не було винесено жодної ухвали суду. У прийнятті додаткових клопотань представників Відповідачки суддя відмовляла і їх доводилось фактично “проштовхувати” силою. Всі ці дії позбавляли представників Відповідачки можливості вказати на всі вчиненні суддею Декаленко В.С. порушення та оскаржити їх в апеляційному суді міста Києва, як рекомендував це зробити у своїй відповіді голова Подільського районного суду міста Києва пан Гудзь М.М.

Матеріал про всі вказані порушення був надісланий до Київської окружної Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів. Відповідно до рішення від 24 жовтня 2003 року, в порушенні дисциплінарного провадження стосовно судді Подільського районного суду м. Києва Декаленко Валентини Степанівни було відмовлено.

Після цього позиція судді Декаленко В.С. до представників Відповідачки стала ще більш жорсткою та свавільною, про що свідчать наступні факти.

При ознайомленні із матеріалами справи в ході судового засідання, яке відбулося 03.09.2004 року, представнику Відповідачки стало відомо, що до її матеріалів не залучено письмових заперечень, поданих ним як представником Відповідачки у судовому засіданні 23.07.2004 року. Також в ході судового засідання 03.09.2004 року представник Відповідачки був позбавлений судом можливості викласти заперечення щодо вимоги Позивачки стягнути із Відповідачки суму нібито завданої моральної шкоди. У зв’язку із цими грубими порушеннями принципів безпосередності, усності, змагальності судового процесу представник Відповідачки змушений був надсилати відповідні документи до суду виключно рекомендованими листами.

06.09.2004 року у справі відбулося останнє судове засідання, в якому було проголошено лише резолютивну частину рішення. Повний текст рішення у справі представникові Відповідачки наданий не був.

Водночас, як вбачається з положень частини 1 статті 209 ЦПК України, суди України постановляють рішення (а не тільки його резолютивну частину) ім'ям України негайно після розгляду справи. При цьому, в силу положень частини 1 статті 203 ЦПК України у рішенні суду зазначаються час та місце його постановлення, назва суду, що його ухвалив, прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання, сторони та інші особи, які брали участь у справі, вимоги позивача, заперечення відповідача, узагальнений виклад пояснень інших осіб, які брали участь у справі, встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог, назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався, висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівка на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.

Іншими словами, під рішенням у цивільній справі мається на увазі цілком конкретний процесуальний документ певного змісту, який у повному вигляді постановляється негайно після завершення розгляду справи, а не лише усний висновок судді про повне або часткове задоволення позову чи відмову у ньому.

Однак, протягом 2 місяців (!) представник Відповідачки не мав змоги ознайомитися із рішенням суду, підписаним суддею і оформленим у відповідності з вимогами цивільного процесуального законодавства України.

До того ж, в силу положень частини 1 статті 292 ЦПК України, апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Тобто, з 06.09.2004 року тривав наданий законодавством України строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

20.09.2004 року представник Відповідачки звернувся до Голови Подільського районного суду міста Києва зі скаргою на дії судді Декаленко В. С.

Однак, безпосереднім приводом для цього листа послужило небажання судді Декаленко В.С. відправляти матеріали справи до Апеляційного суду м. Києва, не дивлячись на те, що була подана апеляційна скарга, що відповідає всім вимогам процесуального законодавства.

Вважаємо, що в апеляційній інстанції всі порушення, допущені суддею Декаленко В.С., були б видні достатньо рельєфно.

Так, ухвалою від 22 жовтня 2004 року суддя Декаленко В.С. залишила апеляційну скаргу без руху, мотивуючи це тим, що вона підписана представником Відповідачки. Це було зроблено не дивлячись на те, що у матеріалах справи міститься довіреність на ім´я представника Відповідачки, де зазначено також повноваження по підписанню апеляційних скарг.

Однак, знаючи про характер судді Декаленко В.С., при поданні апеляційної скарги ми намагались дотримуватись всіх вимог процесуального законодавства, щоб не надавати судді Декаленко В.С. найменшого приводу для залишення апеляційної скарги без руху. Єдиним бажанням було позбавити нарешті суддю Декаленко В.С. можливості впливати на будь-які рішення, що стосуються справи № 2-1111.

Нарешті, у супровідній записці від 28.01.2005 року, було вказано, що матеріали справи направляються до Апеляційного суду м. Києва. Про це нас також повідомив голова Подільського районного суду м. Києва у відповіді на нашу чергову скаргу.

Однак, наша радість з цього приводу була завчасною. Після того, як справа була направлена до Апеляційного суду м. Києва, з незрозумілих причин вона знову опинилась в руках судді Декаленко В.С., яка прийняла ухвалу від 4 березня 2005 року про залишення апеляційної скарги без руху, мотивуючи цю ухвалу тим, що в платіжному дорученні про перерахування державного мита за подання апеляційної скарги платником зазначено не Відповідачку, а її сина. Однак, процесуальним законодавством не передбачено перешкод для сплати державного мита іншою особою. Відповідачка є пенсіонеркою, отримує мізерну пенсію і в неї об´єктивно немає суми 850 гривень для того, щоб сплатити державне мито. Ці обставини змусили її сина, Голуба Ігоря, сплатити суму 850 гривень за неї. Статті 139, 293 Цивільного процесуального кодексу України, на які посилається суддя Декаленко В.С. як на обґрунтування своєї ухвали, не містять заборони на сплату державного мита іншою особою.

Всі документи, що підтверджують вищевикладені обставини, містяться в матеріалах справи № 2-1111, яка до цього часу перебуває у судді Декаленко В.С.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1111919691.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua