Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 28-03-2005
Україна молода: Хрест на скверi
Україна молода

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112000077.html


«Україна молода» вже розповідала про те, як два роки тому в Полтаві було створено ініціативну групу громадян, що зажадала проведення місцевого референдуму в Октябрському районі міста з винесенням на нього одного-єдиного запитання: «Чи підтримуєте ви збереження і цілісність парку, «Алеї слави» та території житлового масиву мікрорайону «Алмазний»?». Нагадаємо, що йшлося про долю єдиної на своєрідному перехресті трьох житлових мікрорайонів — «Алмазний», «Сади-1» і «Сади-2» — впорядкованої зеленої оази в оточенні багатоповерхівок, на яку зазіхав замовник спорудження саме серед парку Воскресенського кафедрального собору — Полтавське єпархіальне управління Української православної церкви Московського патріархату.

Суто келейний, без будь-якого публічного обговорення, вибір місця для будівництва величезного храму неабияк збурив мешканців згаданих «спальних» мікрорайонів, які не хотіли втрачати виплеканих власними руками «зелених легенів» біля своїх домівок. Особливо за умов, коли за кількасот метрів звідси вже діяла новозбудована православна церква. Щоправда, остання належала УПЦ Київського патріархату.

До того ж і в центрі міста, і в тих же «спальних» мікрорайонах іще досить пустирів, звільнених від розвалюх територій, які можна і треба окультурювати, забудовувати, не чіпаючи єдиного у тому «кутку» обласного центру повноцінного парку. Однак полтавські намісники московського патріархату намертво вчепилися саме в цей земельний «плацдарм».

За таких обставин ідея місцевого референдуму знаходила все більше прихильників. Але її, як кажуть, на корені зарубав міськвиконком. 14 березня 2003 року перший заступник міського голови Михайло Юхименко повернув ініціаторам зборів громадськості надіслані ними до мерії документи. Мовляв, жодних офіційних рішень щодо «руйнування цілісності» парку та мікрорайону органи влади не приймали — то й запитувати про це на плебісциті нічого.

Трьома тижнями раніше у відповіді полтавцю Миколі Кальченку тодішній головний архітектор міста Юрій Петрук також наголошував на передчасності хвилювань за долю парку, оскільки поки що ж прийнято лише «проектну пропозицію», а «виділення земельної ділянки не проводилося, дозвіл на будівництво не надавався». І це при тому, що ще восени 2002 року в самісінькій «пуповині» парку за участi предстоятеля УПЦ і світських «отців» області та міста встановили культовий хрест і заклали пам'ятний камінь, пізніше там неодноразово влаштовували богослужіння...

А в листопаді минулого року, себто у розпал виборчих президентських перегонів, у парку вгніздили аж три величезних камені. Мармурова дошка не одному з них нагадує про те, що собор споруджуватиметься «за сприяння Прем'єр-міністра України Віктора Януковича». Причому ті величезні «пам'ятні» кам'яні брили поставили вже не посередині парку, де має зводитися храм, а практично на межі зеленої зони, біля пішохідної доріжки й автомагістралі — щоб усі бачили прізвище.

Попри такі сумнівні маневри довкола улюбленого місця відпочинку городяни до останнього вірили у перемогу здорового глузду. Але нещодавно у парку встановили глуху будівельну огорожу, завезли сюди обладнану «буржуйкою» побутівку на колесах, дерев'яний туалет. Як з'ясувалося, 27 січня 2005 року міська інспекція архітектурно-будівельного контролю видала управлінню Полтавської єпархії УПЦ МП дозвіл на виконання тут будівельних робіт, безпосередня підготовка до яких і стартувала з тієї огорожі.

І знову в місцевій пресі залунали заспокійливі «колискові» з вуст провідників міської архітектури та єпархії. Мовляв, спорудженням собору не знищать, а лише «прикрасять» парк. До того ж первісний проект будівництва нібито «урізали», зменшили відведену під нього площу земельної ділянки. Хоча зрозуміло, що збудувати собор, який, за словами керівників єпархії, сягатиме 75-метрової (!) висоти і вміщуватиме до тисячі віруючих, у невеликому парку без руйнації останнього практично неможливо. Ідеться ж бо не лише про гільйотинування багатьох дерев на «лобному» місці, де стоятиме сама споруда. А й про маневри важкої техніки під час прокладання сюди під'їзних шляхів, комунікацій, обладнання автомобільної стоянки, зрештою, постійний рух транспорту біля головного єпархіального храму, до якого з'їжджатимуться священики і віруючі зі всієї області...

Ці та інші очевидні екологічні ганджі проекту ініціатори будівництва у священницьких сутанах «криють» навіть такими, з дозволу сказати, «аргументами»: «Дерева, як і люди, старіють досить швидко, а от споруди живуть значно довше». Але ж якщо тільки заради чиїхось амбіцій знищувати «зелені легені» міста, то люди, його мешканці, «старітимуть» і «вивільнятимуть» місце для довговічніших споруд іще швидше...

Власне, у подібних дискусіях прислухатися маємо, передовсім, до думки фахівців. Ще 28 березня 2003 року на звернення полтавця Івана Бережного та інших мешканців трьох згаданих мікрорайонів відповіла начальник Державної екологічної інспекції Полтави та Полтавського району пані Веренич. Процитуємо її відповідь якомога повніше: «Держміськрайекоінспекція вважає, що будівництво храму на території парку біля кінотеатру «Алмаз» недоцільне. Вік дерев у цьому парку — приблизно 15 років, усі дерева молоді, знаходяться у відмінному стані. Там розташовані пішохідна зона, зона відпочинку та дитячий майданчик з малими архітектурними формами. Будь-яке будівництво зруйнує нещодавно створений парковий ландшафт... ВАТ «Полтавський алмазний завод» розташований у центрі мікрорайону «Алмазний», а вирубка дерев значно зменшить кисневий баланс, і це може мати негативний вплив на здоров'я людей. Замовник будівництва (Полтавська єпархія УПЦ) за погодженням на виділення земельної ділянки та на знесення зелених насаджень до Держміськрайекоінспекції не звертався».

А минулого тижня відгороджену територію парку почали «освоювати» за допомогою колісного трактора з ковшем і самоскида для перевезення грунту. Вивільняючи простір для маневру техніки, спиляли тут уже й кілька дерев. Отже, підготовчі роботи до будівництва собору набирають розмаху.

І «оголюють» не лише зелену зону, а й увесь цинізм полтавських можновладців та керівних архітекторів міста, котрі більше двох років відверто насміхалися над спробами земляків зупинити це екологічне варварство в самісінькому зародку, на стадії «проектних пропозицій», а тепер іще зухваліше розводять руками: пізно, панове, пити «Боржомі» з відпанаханими нирками — за проект уже немалі гроші заплачено, будівництво фактично почали, зупиняти його нерентабельно.

Водночас до полтавського корпункту «УМ» зараз щодня зі сльозами на очах звертаються мешканці обласного центру, які не хочуть байдуже спостерігати за тим, як на їхніх очах парк буквально «спалюють» на вогнищі амбіцій і сваволі. Вони також хочуть молитися у храмах. Зелених, під відкритим небом, і прикрашених позолоченими банями. Тільки не в тих, заради спорудження яких треба нищити цілющі зелені оази наших міст і сіяти розбрат серед віруючих.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112000077.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua