Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 28-03-2005
Демко Книш: Зварич знову прийняв рішення під впливом “обставин непереборної сили”?
Вільний Форум

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112002685.html

За поки що неперевіреними даними Міністерство юстиції у п’ятницю таки зареєструвало партію із вкраденою назвою. Мова йде, як всі, напевно здогадалися, про партію “Пора”.

Якщо відомі мені дані не пройдуть перевірки, я завчасно приношу свої величезні вибачення Роману Зваричу, про якого спільні знайомі кажуть, що це – непоганий чоловік. Якщо ж дані підтвердяться, то я перестану вірити цим знайомим. І навіть не тому, що не сприймаю партію “Пора” (а скоріше сам процес її творення). В цій ситуації мене більше засмучує процес її реєстрації.

Схоже на те, що Роман Зварич вже вдруге вчинив як Феміда, в якої на певний момент з очей спала пов’язка. Перший раз його зрозуміти було легко – йшлося про інтереси фірми, де працює дружина міністра. Мотиви другого вчинку не такі прозорі для очей громадськості, однак схоже, що рішення про реєстрацію ним було прийняте не без сторонніх впливів.

Про існування двох “Пір”, про клонування нинішніми партійцями бренду, про те, як одні працювали, а інші – торгували обличчям у ЗМІ, про обличчя самих оцих ЗМІ (опозиційно-революційних, до речі, що теж не може не засмучувати, хай би інтери з плюсами розкручували нових копів, не було б так сумно), про дискусії навколо потрібності-непотрібності партії вже писано-переписано. Повторюватись не буду.

Залишаючись прихильником створення на основі коаліції “Сила народу” єдиної потужної, я все ж не є противником створення партії “Пора”. В демократичній державі кожен має право на свою партію. Але я маю право також право не любити ту чи іншу партію, як не люблю я з недавнього часу УНП чи НРУ, вожді яких не змогли поступитися своїми амбіціями заради спільної побудови лінії виборчого фронту 2006, як не люблю НСНУ за кулуарність творення, як не люблю СДПУ (о) чи ПСПУ за їх програми та дії.

Партія “Пора” мені найбільше не подобається саме процесом свого творення і величезною прірвою між словом і ділом. Цим страждало іще середовище, так звана “жовта Пора”, з якої і народилася партія. Постійне вип’ячування себе як головного елемента “Пора” – рушійна сила революції (а ми з вами що робили?), “Пора” - авангард перемоги (а Ющенко, Тимошенко, “Сила народу” та й сам народ це – доважок?), “Пора” – унікальне явище, невідоме жодній країні (а що ж тоді 100-тисячний “Отпор” у 6-мільйонній Сербії?). Постійні останні китайські попередження, які закінчувались пшиком (“Пора” захистить ЦВК – але захищав його “Барс”, “Пора” оголошує полювання на Януковича – але “звір” не помітив мисливців, “Пора проведе “грандіозну” акцію по розблокуванню АП” – але все скінчилось тим, що один з її активістів “граціозно” перекинув через паркан помаранчевого футбольного м’яча). А ще були розпуск наметового містечка “Пори”, яке чомусь не розпустилось, посилання на пари студентів, які послали подалі це посилання...

Не важко перелічити десятки таких шапкозакидальницьких, безвідповідальних, хвалькуватих заяв. І все це можна було б списати на юнацьку неадекватність, якби не вік юнаків, які все це писали і проголошували. А вік не такий уже й молодий, і животи не такі вже підтягнуті, і волосся не таке вже кучеряве. Тому скидається воно більше на лицемірство, ніж на неадекватність. І саме цим мені партія “Пора” не подобається.

Не подобається вона мені тим, що я не бачу серед партійців жодного прізвища тих, завдяки кому “Пора” зажила тієї слави, на якій зараз дехто сподівається в’їхати до парламенту. Де ті всі репресовані, затримані, засуджені? Виявляється, в “чорній Порі”, яка займається якоюсь там декучмізацією. З чим її їдять можна побачити на сайті цих “нелегальних” (http://kuchmizm.info): акції, пікети, голодування. Все заради того, щоб вичистити вже з нової влади залишки кучмістів. Натомість на сайті “жовтих” (http://pora/org/ua) – заяви, привітання, звернення. Зате вони – легалізовані. Не пошкодували на це часу іще тоді, коли весь народ вів вирішальний бій із системою. Та й про партію мріяти почали іще до перемоги. Для цього навіть форум (провальний) скликали, хоча, здавалося, не до з’їздів тоді було.

Театром абсурду стала продовження діяльності “Пори” після урочистого і помпезного, з бенкетом, вечірніми платтями, наявністю цілої купи високих гостей при жменьці власне активістів й оплаченим чартером для Руслани (ну дуже схоже на вуличних революціонерів та “нове слово в українській політиці”) закриття громадянської кампанії “Пора”. Причому, ніби нічого й не сталося (а як же закриття?), продовжує звучати саме Громадянська кампанія “Пора”. І ще “Нова Пора”, “Пора-90” та все нові і нові форми у старій оболонці з незмінних трьох-чотирьох прізвищ.

Як на мене, то все планувалося з точки зору політпроектантів за всіма правилами окозамилювання. Кампанія розпускається, а на її місце приходить партія. Та несподівано солодкий для декого міф зруйнувала власне “Пора”. Тобто ті, хто започаткував та виніс на своїх плечах всю кампанію, проніс її через переслідування та чорну невдячну і невідзняту телевізійниками (а якщо й відзняту – то не показану) роботу. Поки вони працювали на перемогу, в них не було часу на скандал. І архітектори проекту “Партія”, напевно, вважали, що так буде й надалі.

Однак не так сталося, як гадалося, і далі творення партії пішло якось негарно, скандально, таємно. “Новим словом в українській політиці”, що “має дати дорогу молодим”, виявились не зовсім молоді люди, багато з яких вже має чималий досвід як невдалого ходіння в політику, так і програних виборів. А потім ще виявилося, що “жовта Пора” мала якусь невідому більшості активістів Раду, до якої входили функціонери та народні депутати з “Нашої України”. Виявилося, що до цієї частини “Пори” в різний час її діяльності тим чи іншим боком були причетні Тарас Стецьків, Юрій Павленко, Давид Жванія, Роман Безсмертний. А вже після революції “батьком” її назвав себе Борис Тарасюк, й під дахом його інституту проходив процес штучного народження партії. А на “закритті” кампанії засвітився Петро Порошенко, запевнивши всіх, що скоро ми побачимо активістів “Пори” у владі.

Тому на цьому тлі крики про те, що партія “Пора” не зручна новій владі, і що та не допустить її реєстрації скидаються навіть не на упереджувальний хід, а просто на велику гру: ви робите вигляд, що нас не пускаєте, ми робимо вигляд, що прориваємось. Бо смішно вважати, що Роман Зварич злякався тиску “Пори” на його міністерство. Адже та жменька людей, що залишилася після відбуття делегатів партійного з’їзду із Києва, не здатна до тривалого й серйозного протесту. А от потужне лобі у новій владі, напевно, має на Зварича вплив. Та ще й після того, як в багатьох щодо його кришталевої чистоти виникли (припустимо, навіть і несправедливі) сумніви.

Навіщо деяким стовпам нової влади партія “Пора” – можна тільки здогадуватися. Можливо, це буде додатковий важіль під час торгівлі за місця у списку-2006, коли в того ж Тарасюка (ще донедавна однопартійця Зварича) буде в кишені не одна партія, а цілих дві. І він зможе претендувати на просування своїх людей по двох списках. Можливо є іще якісь невідомі нам причини. Одне ясно: “чорна Пора” не цікава нікому, бо вона – не ручна. Вона, якщо допомагає, то безкорисно, виходячи зі своїх ідеалів. А до керівних вказівок має сталий імунітет. І нічого з нею такою не зробиш. Навіть діяти не заборониш під тим приводом, що незареєстрована. Формально, звичайно, це можна зробити, от тільки фактично це спричиняє ефект пружини (Кучма уже спробував й переконався – чим більше тиснеш, тим більший опір).

Звичайно, не справа Зварича, як міністра, розбиратися, яка з “Пір” краща. І жоден “обліко морале” партійних лідерів не може впливати на його рішення “реєструвати не можна відмовити”. От тільки й сама реєстрація виглядає дещо дивною.

28 лютого 2005 року у “Глобусі” проходить прес-конференція з приводу створення партії, де на адресу нової влади лунають звинувачення про затягування реєстрації партії, однак жоден “партієць”, навіть відповідальний за реєстрацію юрист не може навіть приблизно назвати дату подання до Мінюсту документів про реєстрацію. Про перипетії реєстраційного процесу громадськість дізнається значно пізніше з різноманітних інтерв’ю фігурантів процесу партієтворення, які, вочевидь, не домовилися між собою про те, яку саме історію всі мають розповідати народу.

Від Ярослава Погарського (той самий юрист, що займався реєстрацією партії) ми дізнаємося, що 12 січня (не інакше як у глибокому підпіллі секретності), відбувся Установчий з’їзд політичної партії “Пора”, де були прийнято всі необхідні документи для реєстрації. А 16 лютого, коли минув місячний термін, протягом якого мав визначитися Мінюст, “Порі” було офіційно відмовлено в реєстрації. 22-го лютого документи на реєстрацію політичної партії “Пора” були внесені повторно.

Загадкою залишається, як така подія, як з’їзд, могла залишитися нікому невідомою і про неї навіть пост-фактум не повідомили на сайті “жовтих”, де і з менших приводів зчинявся радісний галас на весь світ? Ну і зовсім незрозуміло, що ж сталося з пам’яттю партійців, які за 6 днів встигли забутися дату подачі документів на реєстрацію. І навіть не згадали там, критикуючи владу, що їм у реєстрації було відмовлено. А єдиною їх відповіддю на питання “Коли?” було – “Давно”.

Євген Дикий, далеко не остання людина в “жовтій Порі”, стверджує, що 21 січня 2005 року “…проект Політичної партії “Порі” нарешті став предметом відкритої дискусії”. Цікаво, як це дискусія може починатися тоді, коли проект уже втілився у життя, як стверджують папери в Мінюсті. Але це ще не самий смак. Інтрига у тому, що Дикий стверджує, ніби розпочалася дискусія у готелі “Козацький” із наради регіональних координаторів, а рішення прийняли 25 січня на нараді київських активістів. І саме тоді створенням партії доручили займатися Андрію Юсову. А як же з’їзд 12 січня? Чи може його просто не було? І взагалі виходить, що партію почали створювати ще до того, як закрили кампанію. Неув’язочка... А ще одна неув’язочка – прийняття на з’їзді 24 березня статуту партії. Це ж як воно виходить, партія ще не зареєстрована, а статут вже міняють? І на сайті знову – ні програми, ні статуту. А з’їзд 24 березня самі “жовті” в себе на сайті називають першим. Так на підставі яких документів тоді здійснювалась реєстрація партії? Адже прийматися вони мали на з’їзді.

І отут вже йдеться не тільки про мораль. Розібратися у таких неувязочках – це і є робота відомства Зварича. Чи був дійсно проведений з’їзд? І що там зі статутом? А ще ж є 10 тисяч підписів. І я дуже сумніваюся, що Мінюст їх перевіряв. Бо ніхто (а всі ж ми в цьому середовищі так чи інакше крутимось) так і не помітив збору підписів за партію. Тому зовсім не виключено, що перевірка, якби вона проводилась, виявила б, що підписанти зовсім не знають про своє членство у партії.

Зварича у цій ситуації по-людськи шкода. Виглядає, що він не хотів, але його примусили Він навіть на лікарняний пішов у день, коли його з телеекранів шпетили за нереєстрацію партії. А от про реєстрацію 26 березня й досі не повідомили ні самі “жовті”, ні засоби масової інформації. Так, ніби всі (Мінюст, партія “Пора”, журналісти) ведуть одну велику і дуже негарну як на демократичну державу, вільну пресу й прозору владу гру. І міністр, що піддається впливам, жалю чомусь не викликає, на відміну від людини Романа Зварича, в якої можуть з’явитися зайві та ще й зовсім не потрібні йому після скандалу з реекспортом нафти проблеми. Бо “чорна Пора” – це не “жовта”. І якщо вона раптом образиться і вирішить, що винні не тільки “жовті”, а й Зварича, то це не закінчиться тільки гучними фразами. Як “чорні”, що мають в лексиконі таємниче слово “гакмареба”, вміють проводити антикампанії, можна побачити на прикладі Анатолія Муховикова. Фаворит довиборів до Київради йшов туди впевненим кроком, поки у справу не втрутилася “Пора”. Я й цю статтю сів писати тоді, коли прийшов додому після спостереження на виборчій дільниці, де випадково і дізнався про реєстрацію партії “Пора”. Дільниця взагалі цікаве місце. Бо чимось подібна до купе потягу. Де ще люди так багато розповідають незнайомцям з ілюзією, що ніколи більше не зустрінуться?

А ще я, коли вертався з дільниці, побачив реакцію одного “чорного”, якому зіпсував переможний настрій своїм повідомленням про реєстрацію партії. Буквально вона прозвучала так: “Я хочу, щоб нова влада запроторила мене до в’язниці!”. Звичайно, це – дитячий максималізм. Але ж який показовий! І головне - відвертий та щирий. Як він дисонує із "забудькуватістю" творців партії та "незалежністю" Мінюсту.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112002685.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua