Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 31-03-2005
Марія Кириленко: Ексцес виконавців

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112275246.html

Я ніколи не звикаю до хорошого. Завжди радію, коли тече вода з-під крану, а телефонуючи старенькій мамі, добрим словом згадую того, хто винайшов телефон. Сідаючи за комп’ютер, радію, мов дитина, і дуже смішу своїх технічно грамотних дітей своїм шаленим захопленням Інтернетом. А йдучи ранком на роботу, благословляю Бога, що дав пізнати мені щастя улюбленої справи.

Але вода в крані є не завжди, телефонний апарат раз у раз ламається, про безперебійність Інтернету у невеличкому місті годі й казати. А улюблену роботу можуть відняти або створити такі умови, за яких і сам втечеш...

У мене „солідна” посада: я – керівник інформаційно-аналітичної служби. Звучить досить гордо, хоча моя іграшкова служба складається лише із мене самої та ще з половинки журналіста (працює на півставки). І як лікар Пирогов, помираючи, розказував про свої відчуття оточуючим, так і я продовжую аналізувати, спостерігаючи, як гине мій улюблений заклад. Називається він „Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи” (коли прийшла сюди працювати, найбільша складність була для мене вивчити назву Центру, все інше далося набагато легше). Це – один із п’яти таких самих Центрів на територіях, що постраждали від Чорнобильської аварії. Ці заклади було створено за ініціативи ЮНЕСКО, концепцію діяльності розробляли міжнародні експерти; впродовж багатьох років Центри працювали за Чорнобильською Програмою ООН. Фінансувалися, правда, з бюджету як структури МНС, зарплатня завжди була нижчою за вчительську, а затримувалися на роботі здебільшого фанати трохи несповна розуму – такі, приміром, як я. І ось зараз ми всі, з нашим ентузіазмом, величними планами і благородними поривами – загубилися у морі перетворень, які здійснює наш героїчний Уряд.

Мене лякає те, що відбувається у наших Міністерствах. Нас перестали фінансувати. І не тому, що ми не потрібні, і не тому, що не вписуємось у нові реалії – навпаки: у Програмі Уряду урочисто задекларовано, що незабаром кожен житель України зможе отримати кваліфіковану психологічну допомогу. А просто тому, що чиновники середньої ланки грають у свою улюблену гру – жонглювання паперами.

Наші Міністерства видаються мені гігантським містом, де немає живих душ і де мешкають одні папери, де вони подорожують заплутаними лабіринтами, а іноді осідають у печерах шаф, полиць чи сейфів. І ті папірці, які уособлюють нашу долю, теж блукають стежками цього страшного міста, де на них чатують страшні хижі звірі – бездушні чиновники, які не бачать за цифрами і сухими фразами документів реальних людей.

З 23 грудня 2004 року ми не бачили зарплатні. І за весь цей час – ніхто не знайшов за потрібне поговорити з нами по-людськи: пояснити, що відбувається, вибачитися, заспокоїти. Ми спочатку терпіли, тоді почали телефонувати. Зразки відповідей: „Затримка за Мінюстом”; „Затримка за Мінфіном”; „Затримка за Міністерством економіки”, в „Міністерстві праці і соціальної політики сказали, що вихідне ви отримаєте, а ось зарплату вам, мабуть, не виплатять”, „Та ні, фінансування є, не можуть вирішити, за якою статтею вас фінансувати”, „Пишіть, куди хочете, все одно всі звернення повернуться до мене”, „Сьогодні документи понесли на підпис Пинзенику”; „Та ні, ніхто нікуди нічого не носив, бо захворів юрист”; „На який підпис? У нас цих паперів немає, бо МНС ніяк не подасть „Порядку фінансування” із врахуванням наших зауважень”; „Та ми все давно подали, то в Мінфіні не хочуть підписувати”; „Чекайте поправок до бюджету”; „До чого тут бюджет?! Ваше питання з цим не пов’язане”; „Що ви взагалі хочете – вас так мало, а тут ідуть такі глобальні перетворення”... Нас, до речі, не так мало. Лише один наш Центр за 4 роки свого існування відвідало більш, як 52 тисячі клієнтів. Це при наявності всього 7 спеціалістів, які безпосередньо працюють із людьми. Більшість із тих, хто зміг скористатися нашою допомогою, – це хворі діти із найскладнішими діагнозами, бо лежать вони у Київській обласній дитячій лікарні. Але якби ми й не працювали із такою кількістю людей, то хіба великі героїчні діла виправдовують хамське зневажливе ставлення хоча б до одного громадянина України?

Потім ми почали писати. І жахнулися простої істини – як і раніше, писати немає потреби: все одно наші листи повернуться до тих самих чиновників середньої ланки, для яких простіше знищити структури міжнародного рівня, ніж додати бодай найменших зусиль, щоб вирішити технічне питання із статтею фінансування.

Під час революції багато з представників нашої нової влади здавалися такими близькими та рідними, бо на Майдані ми були всі однієї крові – ми і вони. І здавалося, що досить адресувати листа комусь із них – і все вирішиться. Але між народом і новою владою – монолітна і непробивна стіна дрібних чиновників, які свідомо чи підсвідомо роблять усе, щоб повернути ситуацію „на круги своя”. Прагнення комфортного стану недавніх часів у них навіть сильніше за інстинкт самозбереження.

Ми вам писали, панове міністри. Але, мабуть, так і не прочитав про перспективи розвитку нашого Центру міністр МНС Давид Жванія, а про бездіяльність своїх підлеглих – міністр фінансів Віктор Пинзеник. Не прочитав про порушення трудового законодавства міністр В’ячеслав Кириленко. Не дізнався, як знищуються структури європейського зразку, віце-прем’єр Олег Рибачук. Не жахнувся тим, як нехтують подоланням гуманітарних наслідків Чорнобильської катастрофи, віце-прем’єр Микола Томенко. Не дізналася про стиль роботи міністерств прем’єр-міністр Юлія Тимошенко... Як не прочитають вони і цієї мої сумної оповіді на сайті „Майдан”...

Всі наші звернення і листи повернуться знов до тих самих чиновників середньої ланки. А наші героїчні міністри і надалі вершитимуть свої великі справи і кожного дня йтимуть у бій, щоб нам краще жилося. Але допоки всі вони не зрозуміють, що перед тим, як рушати у дальню путь, треба зробити профілактику машині, якою вони хочуть дістатися великої мети, нічого у них не вийде. Яка користь від того, що нові міністри сплять по 4 години на добу, якщо хвилі їх бурхливої діяльності гасяться у морі інертних виконавців?

Процитую саму себе із іншої статті: „Якщо суспільство не зрозуміє, що революційний Майдан – це екстремальний спосіб протесту і донесення своїх сподівань до влади, у нас будуть клонуватися у великій кількості „псевдомайдани” і „мінімайдани”, що може з часом вичерпати ідею, довести її до абсурду і навіть перетворити на фарс (певні ознаки цього можна спостерігати, на мій погляд, вже зараз). Але для цього влада має демонструвати, що чує і „тихий” голос свого народу, реагувати на заяви і звернення.”

Чому я про це згадала? Мабуть, ви вже здогадалися. Ми вже дізналися, як подавати заявку на пікетування і готуємося до свого „мінімайдану”, бо влада не почула нашого тихого голосу... Якою гіркотою буде сповнений наш пікет – яка разюча різниця буде із помаранчевими днями...

Молоденькі спеціалістки Центру пориваються на пікет, а одночасно пропонують збирати докази про те, що наш Центр був „за Ющенка”. Вони не вірять, що нас можуть знищити „просто так”. Більш помірковані протестують: „Який пікет? – не допоможе. Навіщо докази? – всі ж і так бачили, як ми мотаємось на Майдан”. Ідеалісти урочисто проголошують: „Немає різниці, за кого ми були, у нас же демократія”... Поки вони сперечаються, я іду писати статтю на „Майдан”...

Я ніколи не закриваю двері до свого кабінету, бо люблю чути, як „живе” Центр – дитячий гомін, веселі голоси, суперечки підлітків щодо назви своєї організації, цокотіння каблучків психологів, що перебігають із творчого залу до кімнати, де проводитиметься психологічна консультація... Центр живе... Але чи житиме і надалі, чи, може, чиясь тверда чиновницька рука зовсім скоро остаточно викреслить наші структури із статті фінансування?.. І чи дочекаємось ми колись не якихось великих благ – а хоча б просто людяного до себе ставлення з боку чиновників?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112275246.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua