Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 01-04-2005
Сергій Грабовський: Українська демократія як першоквітневий жарт
www.pravda.com.ua

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112371401.html

Успіхи України на шляху побудови демократії безумовні. У цьому контексті "помаранчева революція" і зміни в системі влади стали визнаними в усьому світі віхами руху згаданим шляхом. Наступні багатопартійні вибори знаменують новий крок до розвиненого демократичного суспільства.

Чи варто заперечувати ці й подібні тези? Мабуть, що ні.

Адже від нудного і прогнозованого у своїх хронічних недугах суспільства "розвиненого кучмізму" Україна увійшла у добу нестандартних політичних рішень, виняткової – у порівнянні з минулим часом – відкритості влади та хай нерідко і незграбних, але щирих намірів нових державців змінити ситуацію на краще.

Усе воно так. Але... Чомусь усе частіше згадуються слова Лесі Українки –

"Кажуть, весь поміст у пеклі
З добрих намірів зложився".

Про що йдеться? Про річ елементарну: ще ніде, ніколи й нікому не вдавалося побудувати демократію, систематично порушуючи Конституцію. Ба більше: перетворивши ці порушення на рівні законодавчої та виконавчої влади не тільки на складову буденного політичного життя, а і на предмет власної гордості.

Отож: Конституція України, стаття 84, четверте речення: "Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто".

А тепер скажіть чесно: скільки разів під час прямих телетрансляцій засідань парламенту ви бачили народних обранців, котрі тиснуть на дві, три, а то й п'ять кнопок, вставивши туди особисті картки для голосування відсутніх колег по фракції?

І скільки разів читали про скандали, які виникали тоді, коли хтось голосував чиєюсь карткою всупереч волі її господаря? І, нарешті, чи не було див дивних у Верховній Раді, коли в залі – три десятки депутатів, а закони хвацько ухвалюються ледь не конституційною більшістю голосів?

Дрібничка, не варта увагу? Тоді треба було вилучити з Конституції відповідне речення. А то й написати: "голосує картка депутата". Яка може бути економія коштів: до Верховної Ради обирають "живцем" тільки голову фракції, всі інші депутати – віртуальні, це просто анонімні "багнети", голоси; раз-два, і провели голосування!

І не треба великого залу засідань – достатньо невеличкого кабінету з відповідним електронним начинням і троном спікера...

Жарти жартами, але, говорячи про суспільне розтління, яке довгий час провокував режим Леоніда Кучми, всі політики, політологи й журналісти, котрі вважали себе опозиційними чи незалежними, на карб цьому режимові ставили систематичне порушення Основного Закону.

І от Кучми немає – але традиції лишилися. Ба більше: схоже, що Володимир Литвин махнув рукою на "гуртове" голосування, а разом із тим – і на статтю 84 Конституції.

А якщо немає закону, бодай у дрібному, для найвищої влади, чому цей закон повинен поважатися владою на місцях, тим більше, рядовими громадянами?

До такого висновку широкий загал спонукають не тільки "дрібниці" на кшталт порушення норм голосування, а й значно серйозніші речі.

От, скажімо, старий режим був під постійним вогнем критики опозиційної преси за те, що його представники вперто намагалися всидіти на двох стільцях – у законодавчій і виконавчій гілках влади, хоча Конституція цього категорично не допускає: "Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть... бути на державній службі" (ст.78).

"Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час" (ст.120).

Усі добре пам'ятають, як прем'єр Юлія Тимошенко після вступу на посаду заявила, що на виконання конституційних вимог міністри та інші керівники центральних владних відомств не пізніше, ніж за місяць з моменту призначення на посади складуть депутатські мандати.

І справді, більшість міністрів виконала цю вимогу. А інші?

Станіслав Ніколаєнко вже говорить і ще скаже дуже багато гарних слів про виховання чесного, освіченого і законослухняного молодого покоління. А чи буде таким це покоління, коли воно знає: міністр освіти і науки не просто порушує Конституцію, а ще й робить таке з ідейних міркувань. Мовляв, інтереси його виборців вимагають суміщення посад у законодавчій і виконавчій владі.

Пам'ятається, щось подібне півроку тому говорив генерал Кузьмук-"ракетний", і тоді його таврували як "типового представника антинародного режиму". Ким же назвати соціаліста Ніколаєнка?

Як і його колег-міністрів – Поліщука, Терьохіна, Пинзеника? Невже ж Тарас Чорновіл мав бодай часткову рацію: новий режим – це за настановами ті ж самі кучмісти, тільки дрібнішого масштабу?

А як можуть стояти на сторожі національних інтересів такі поважні структури, як Рада національної безпеки і оборони та Служба безпеки України, коли їхні керівники – Петро Порошенко та Олександр Турчинов – також забули приписи Основного Закону?

А от Національний інститут стратегічних досліджень, чимале число працівників котрого становлять добірні інтелектуали-кучмісти (є й така людська порода), навпаки, сприйняв небажання свого нового керівника Ігоря Гриніва позбутися депутатського мандату як щось до болю знайоме і рідне: нічого, поскачуть-поскачуть ці помаранчеві хлопці, і все вернеться на свої кола.

Про керівників обласних держадміністрацій я мовчу: практично всі, хто потрапив на цю посаду із зали засідань Верховної Ради, крім Василя Червонія, не склали депутатських повноважень.

А це значить, що нова влада в очах місцевого чиновництва постає як таке саме втілення правового нігілізму, як і влада попередня.

Тим часом добре відомо: якщо одне порушення закону пройде непокараним, на черзі будуть інші. У Севастополі, який становить окремий регіон країни, місцеву держадміністрацію очолив генерал міліції, депутат Сергій Іванов, який під час "помаранчевої революції" кілька разів виступав на Майдані і гучно лаяв режим Кучми.

Приїхавши на місце призначення, генерал, не склавши депутатські повноваження, витримав невелику паузу і почав бурхливі дії. Він знущався на телебаченні з керівників місцевих осередків тих партій, які підтримали на виборах Віктора Ющенка, почав говорити про необхідність впровадження російської мови як другої державної і навіть підготував від свого імені відповідний законопроект.

Він поставив на всі відповідальні посади представників Партії регіонів та СДПУ(о), і, нарешті, публічно відмовився від чималої зарубіжної гуманітарної допомоги інвалідам та ветеранам війни. І все це – з посиланням, звісна річ, на президента України, волю котрого у місті начебто виконує депутат-губернатор Іванов.

Утім, нічим оригінальним цей діяч не відрізняється.

Уже пролунали заяви, що голова Полтавської облдержадміністрації Степан Бульба, виявляється, буде виконувати в області програму Соцпартії. Певну специфіку неважко помітити і в діяльності іншого губернатора-соціаліста Василя Цушка.

Хоча за Конституцією місцеві державні адміністрації відповідальні перед президентом та Кабміном і забезпечують виконання актів глави держави та уряду, отже, їхніх програм діяльності (ст.118-119), а зовсім не партійних настанов.

Але, схоже, дух і буква Конституції у сенсі дотримання єдності владної команди мало важать не тільки для губернаторів-соціалістів, а і для міністрів-соціалістів.

Скажімо, московська "Независимая газета" від 30 березня 2005 року, описуючи поїздку лідера Соцпартії України Олександра Мороза до білокам'яної для підписання угоди про співпрацю з партією "Родіна", зокрема, зазначає: "Він (Мороз) похвалявся, що не встиг його колега сісти у крісло міністра освіти, як у шкільних підручниках термін "Друга світова війна" був замінений на "Велику Вітчизняну".

Іншими словами, кандидат педагогічних наук Ніколаєнко провів ревізію офіційно визнаної навіть за часів Кучми і напрацьованої кращими українськими дослідниками концепції світової та вітчизняної історії ХХ століття, замістивши наукову термінологію словами, почерпнутими знов-таки із партійної програми.

Що далі? Жовтневий переворот знову стане "великою жовтневою революцією", а Голодомор – "тимчасовими труднощами з продовольством", і все це – без узгодження на урядовому рівні?

Власне, не вільний від сумнівних з погляду конституційного права дій і президент Віктор Ющенко. За статтею Конституції 106, п.10 глава держави "призначає за поданням прем'єра членів Кабінету міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади".

Зверніть увагу: керівників. Але ж чому в такому разі ледь не щодня Ющенко звільняє і призначає десятками перших заступників і заступників міністрів та голів держкомітетів, тобто заступників зазначених у Конституції керівників?

Схоже, ми знову спостерігаємо суміш кучмівських традицій із правовим нігілізмом, помножені на славнозвісну "революційну доцільність"...

Можна й далі говорити про порушення Конституції чи неоднозначні під оглядом дотримання Основного Закону дії влади. Та спинимося тут, щоб відзначити головне: якщо демократи будь-якої країни нехтують Конституцією бодай у малому, вона може помститися їм у великому.

Згадаймо, як хвацько діяла молода, енергійна, фахова і прогресивна єльцинська команда у сусідній Росії на початку 1990-х. І куди воно все поділося? Втілилося у єдиного, хто лишився "на плаву" – у ненависного 90% росіян Чубайса?

Леся Українка у поемі "Давня казка", яку я процитував на початку статті, писала про лицаря Бертольда, котрий спершу прагнув узяти владу, щоб робити людям добро, домігся свого, і за умов нічим не обмеженої влади перетворився на брутального тирана.

Загроза такого перетворення завжди існує у так званих "країнах молодої демократії" - хай би вона й мала у нас давні корені, аж до Гадяцького трактату й Конституції Пилипа Орлика.

Отож, хіба не варто чільним достойникам нової влади ретельно задуматися над тим, чи не стають вони і їхні підлеглі на шлях до політичного пекла, коли нехтують – звичайно, "в ім'я народних інтересів" – найменшим титлом і комою Основного Закону?

І чи не перетворюється за такого нехтування українська демократія на першоквітневий жарт?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112371401.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua