Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 03-04-2005
О. В. Білецький: "Нова Україна: Якою їй бути?" ( частина 3 )

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112540528.html

Частина 1: http://maidanua.org/static/mai/1111322840.html
Частина 2: http://maidanua.org/static/mai/1112036179.html

(Частина 3)

У якості нового українського суспільно-політичного ідеалу (національної ідеї) автором пропонується концепція, яка названа ним “НОВА УКРАЇНА”.
В основному, Нова Україна визначається як реальне Царство Свободи - вільна, цiлiсна, єдина, солідарна, самодостатня й самокерована спiвдружність вiльних і всебічно розвинених людських особистостей, котрі об'єдналися заради спільного щасливого життя на основах братерської приязнi та загального блага.
Нова Україна, як оновлена, більш прогресивна й досконала форма організації людського суспільства, улаштована на фундаментальних принципах гуманізму й справжнього народовладдя. Тому головними принципами її існування виступають неминущі загальнолюдські цінності: Свобода, Мир, Труд, Справедливість, Рівність, Братерство та Щастя всіх людей.
У Новій Україні кожна людина являється для суспільства метою та цінністю. Тут головними критеріями прогресивного розвитку є досягнутий рівень особистої й суспільної свободи, а також комплект людських можливостей вільно та всебічно розвивати свою індивідуальність, творчо реалізовувати себе у самостійно обраному напрямку.
Нова Україна - це велика солідарна Українська Родина. У нiй панують новi, справедливі та гуманнi суспiльнi стосунки, а також нова гуманiстична мораль. Згiдно цiєї моралi, всілякi прояви нерiвностi, несправедливостi, беззаконня та насильства по вiдношенню до людини, умов і середовища її iснування розглядаються як неприродна й небажана аномалiя. Тут сильний турбується про слабкого, а слабкий намагається допомогти сильному чим може та вносить свій посильний внесок у спільну справу. Людські взаємини побудовані на дружбі, мирі та злагоді. Усі важливі питання суспільного життя вирішуються колективно, доброзичливо, шляхом досягнення загального консенсусу, а також на користь всіх і кожного.
Нова Україна - це спонтанне та ефективне “мережеве суспiльство”, котре має системну структуру прогресивного горизонтального типу. Воно, як і Царство Боже, живе і функціонує без держави та характерних її атрибутів. Тут реально здiйснений принцип повного й прямого народовладдя, існують самоорганiзацiя й самоврядування політично рівноправних громадян.
Нова Україна - це соціально однорідне “суспiльство середнього класу”. У ній подоланi всi соцiальнi й майнові розбiжностi, вiдсутнi нацiональний та всілякий iнший розбрат, ненависть i ворожнеча між людьми. Експлуатацiя людини категорично виключається. Вiльна i творча праця, що приносить глибоке моральне задоволення, є основою добробуту кожної людини та суспiльства в цiлому. Результати індивідуальної та колективної праці належать тим, хто їх виробляє. Обмін цими результатами здійснюється винятково на добровільній, рівноправній та справедливій основі.
Базовою формою власності в Новій Україні є спільна колективна власність Українського народу на ті основні засоби, котрі забезпечують його існування, на Українську Землю, на інші природні та суспільні блага, що є загальнонаціональним надбанням. Ними користуються всі українські громадяни й асоціації на рівноправних та справедливих засадах. У Новій Україні допускається існування трудової приватної власності, яка набута чесним та законним шляхом. Остання не може використовуватися як засіб для здійснення будь-яких протиправних або антисуспільних цілей.
Шлях до Нової України, як до деякого умовно кiнцевого пункту нашого соцiального руху в оновлене й досконале майбутнє, лежить через розбудову її перехiдної форми - Української Народної Держави. Вона є, так би мовити, нашою проміжною метою, якої цілком можливо досягти вже на протязі найближчих 10 років.
Для Української Народної Держави, - як демократичної республіки, у якій народ є не лише “носієм суверенітету і єдиним джерелом”, але також верховним суб’єктом влади, гарантом власних прав і свободи, - перш за все характерний розвиток справжньої, безпосередньої демократiї у бiк залучення всіх громадян до процесу управлiння державними й громадськими справами. Тому постiйного характеру набуло проведення народних обговорень найбiльш важливих питань суспільного життя. Народнi збори та референдуми (а вони проводяться на основі широкого застосування комп’ютерної техніки, нових інформаційних технологій і засобів зв’язку) стали вищими і регулярно дiючими органами державної законодавчої влади. Таким чином, Український народ повернув собі своє природне право на реальну державну владу, законодавчу iнiцiативу, ухвалення та скасування законiв, а також контроль за їх виконанням [1].
Безпосередня демократія також здійснюється й в інших формах.
Вiдбулося якісне оновлення та прогресивне вдосконалення всiєї системи державного управлiння шляхом значного її спрощення, децентралiзацiї та регiоналiзацiї, але при збереженнi унiтарного характеру держави. В державі упроваджена оптимальна управлінська структура, що складається з трьох ієрархічних рівнів: загальноукраїнського, регіонального та місцевого. Причому, на кожному з них вища влада, у межах відповідної й чітко окресленої компетенції, належить певній колективній єдності: Українському народу, населенню регіону, місцевій громаді.
Швидко розвивається справжнє громадське самоврядування, яке включає розгалужену мережу рiзноманітних громадських органiзацiй. Дiяльнiсть органiв державної влади і мiсцевого самоуправлiння набула координацiйного і обслуговуючого характеру, а старі адміністративно-командні методи їх роботи залишилися у минулому.
Широко застосовується виборнiсть при замiщеннi публічних посад. Причому, для уникання узурпації влади окремими особами й групами, що відбувається внаслідок об’єктивної дії так званого “залізного” закону олігархізації Міхельса, строки постійного перебування громадян на одних і тих же посадах не можуть перевищувати гранично припустимого максимуму у два роки.
Усе дiюче законодавство країни істотно перепрацьоване й значно спрощене. Судді обираються народом строком на два роки (із можливістю подальшого переобрання), а громадяни широко залучаються до участі в судовому процесі у якості народних представників.
Уведений пильний громадський контроль за дiяльнiстю всіх iнститутiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, усіх посадових осiб. Оплата працi останнiх визначається персонально, виходячи iз вчасностi та якості виконання ними своїх службових обов’язків, конкретних практичних результатiв їх роботи, цiнностi та корисностi цих результатів для кожного громадянина i суспiльства в цілому. Ліквідовані всі особливі пільги та привілеї для державних управлінців як такі, що грубо порушують демократичні принципи соціальної рівності й справедливості. Існує сувора відповідальність усіх посадових осіб і органів управління за соціально небезпечні дії, бездіяльність або негативні наслідки їх управлінських рішень. Достроково припиняються повноваження будь-яких виборних органів та осіб, якщо вони не виправдовують народної довіри, займаються зловживаннями, наносять шкоду суспільству і громадянам.
Іде прискорене перетворення України на вiльне та вiдкрите iнформацiйне суспiльство ХХI столiття, швидко розвивається його матеріально-технічна база та інфраструктура.
Здiйснюється глибока гуманiзацiя суспiльства й держави, всiх суспiльних зв'язкiв і вiдносин. У соцiальнiй сферi основна увага придiляється прискореному та ефективному вирiшенню проблеми значного пiдвищення добробуту і якостi життя всiх українських громадян. Усiляко стимулюється створення якомога найширшого й потужного прошарку матерiально забезпечених та заможних, економічно самостійних, добре освiчених, духовно-морально й культурно розвинених людей-трудiвникiв - “середнього класу”. Послiдовно проводяться у життя принципи соцiальної справедливостi, рiвностi прав та можливостей усiх громадян. Зберiгаються й розвиваються на якiсно новому рiвнi кращi соцiальнi досягнення радянського перiоду нашої історії. Здійснюється ефективна солідарна допомога тим членам суспільства, котрі її потребують - зокрема, малим дітям, літнім людям, інвалідам, малозабезпеченим сім’ям.
Пріоритетними сферами нашого розвитку також стали охорона здоров’я та навколишнього середовища, найпередовіші наука й техніка, освіта та культура, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, зміцнення суверенітету та обороноздатності країни.
Докорiнно змiнилися принципи економiчної і податкової полiтики держави. Наприклад, уведена проста одноканальна система оподаткування, що стимулює швидкий і якiсний розвиток вiтчизняного товаровиробництва, народного пiдприємництва та прiоритетних сфер життя суспiльства. Причому, не менше 80% зібраних на певній території податків залишається у розпорядженні місцевих громад та йде на їхні потреби. Розміри оподаткування фізичних і юридичних осіб поступово скорочуються до одного з найнижчих у свiтi. Усунуте будь-яке необгрунтоване втручання держави в економiчну діяльність. Усiм громадянам реально забезпечується свобода пiдприємницької, виробничої та всякої iншої позитивної дiлової активностi.
Особлива увага придiляється випереджаючому науково-технічному розвиткові України, в тому числі прискореному досягненню нею енергетичної незалежностi та самодостатностi.
У зовнiшньополiтичнiй сферi також здiйснюється гуманiстичний курс. Він направлений на налагодження й розвиток стабiльних добросусiдських вiдносин з усiма народами світу на принципах миру, дружби, взаємовигiдної спiвпрацi, рiвноправ'я, взаємної поваги та невтручання у внутрiшнi справи один одного, справедливого та ненасильницького розв'язання мiжнародних конфлiктiв і спорів. Прiоритет при цьому вiддається власним українським стратегiчним iнтересам і цiлям. Задля їх ефективного захисту, а також з метою забезпечення обстановки миру й стабільності у світі, зміцнюється і всіляко вдосконалюється обороноздатність країни.
/…/
Чим бiльше міркуєш над бiдами, котрі вразили наш народ на порозi третього тисячолiття, тим краще починаєш розумiти глибинний смисл висловлювання Христа: Царство Боже знаходиться не десь “там” або “там”, а всерединi нас. Дійсно, саме тут, усередині нас, знаходиться не лише наш майбутній оновлений світ, але й головна причина всiх наших сучасних негараздів. Це, насамперед, наша власна духовно-моральна недосконалiсть та недостатньо високий рiвень розвитку нашої свiдомостi. Саме вони, а не “лiвi” чи “правi”, “далекi” чи “близькi”, являються нашими справжнiми “воріженьками”, котрих нам потрібно здолати.
“Вiдмiннiсть мiж добром i злом у людях, - писав колись М.Бердяєв, - не має майже жодного вiдношення до полiтичних напрямкiв людей. Морально оцiнювати людей у залежностi вiд того, “правi” вони або “лiвi”, є найгiршим духовним збоченням. “Правiсть” або “лiвiсть”, монархiзм або республiканiзм суть цiлковито нiкчемнi i жалюгiднi речi, речi третьоряднi перед лицем Божим, перед справжнiм духовним життям. Люди бувають духовно близькi та об'єднанi або далекi та роз'єднанi зовсiм не тому, що вони “правi” або “лiвi”: зовсiм не в цiй зовнiшнiй областi визначаються стосунки людей” [2].
Цілком погоджуючись з Бердяєвим, автор вважає доречним висловити думку, що вихід із сучасної кризи та рух уперед у нове й досконале майбутнє неможливий без усвідомлення нами тієї великої небезпеки, яка походить від штучного i помилкового розподілу Українського народу за полiтичними, етнічними, мовними, регіональними, релігійними або ще якимись зовнішніми ознаками. Адже у дійсності межа цього розподілу пролягає значно глибше, ніж декому здається. Й дуже точно цю межу визначив св. Іван Богослов у своєму Першому соборному посланні. Ясно вказуючи на існування серед людей двох протилежних за природою духовно-моральних типів, він писав: “Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня… Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: кожен, хто праведності не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!” (1Ів. - 3: 4-10). Отже, на думку автора, саме з усвідомлення цього факту, з твердого нашого рішення внутрішньо самовдосконалитися та остаточно звільнитися від всякого зла і насильства, з чіткого визначення того головного і спільного, що природно об'єднує всіх добрих людей, - якраз і має починатися оновлення та преображення нашої України.

30 квітня 1999 р.
м. Харків

ПРИМІТКИ

1. Справа в тому, що сьогодні за своїм образом правління Україна, об’єктивно, є не демократією, а дивною еклектичною сумішшю аристократії (або ж олігархії), монархії та деспотії. Щоб у цьому переконатися, достатньо ознайомитися хоча би з наступними класичними визначеннями Монтеск’є:
“Якщо в республіці верховна влада належить всьому народу, то це демократія. Якщо верховна влада знаходиться в руках частини народу, то таке правління називається аристократією. У демократії народ у деяких відношеннях є государем, а в деяких відношеннях - підданим. Государем він є тільки в силу голосувань, якими він виявляє свою волю. Воля государя є сам государ… До основних законів демократії належить і той, в силу якого влада видавати закони повинна належати тільки народу…
В аристократії верховна влада знаходиться в руках групи осіб. Ці особи видають закони і змушують виконувати їх; інший народ є по відношенню до них тим самим, чим у монархії піддані по відношенню до государя…
Влади посередні, підлеглі та залежні (або ж так звана “виконавча вертикаль” - О.Б.) утворюють природу монархічного правління, тобто такого, де править одна особа за допомогою основних законів. Я сказав: посередні, підлеглі та залежні тому, що в монархії джерелом усякої політичної й цивільної влади є сам государ…
З природи деспотичної влади слідує, що одна особа, яка її має, доручає здійснювати її також одній лише особі. Людина, якій всі її п’ять почуттів постійно говорять, що вона - усе, а інші люди - ніщо, природним чином, ледача, неосвічена, сластолюбна. Тому вона сама не займається справами… набагато простіше надати всі справи візиру, наділивши його всією повнотою влади. Заснування посади візира (або, наприклад, голови державної адміністрації - О.Б.) є тому основний закон такої держави”. (Монтескье Ш.Л. О духе законов. - кн. II; гл. II, III, IV, V. - М.: Воениздат, 1955).
Отож, насправді головне завдання нашого політичного реформування полягає у якісному оновленні, вдосконаленні та виправленні вітчизняного образу правління саме таким чином, щоб він повністю й по cуті став відповідати тому, що визначено у ст. 1 Конституції України.
2. Бердяев Н. Царство Божье и царство кесаря. // Путь. - №1, сентябрь 1925 г. - С.38.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112540528.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua