Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 04-04-2005
Клара Гудзик: «Папа, як і ви, є слов’янином»

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112626280.html

Від М.-І.: У ці дні, коли світ прощається з Папою Римським Іваном Павлом ІІ, найкращим пам’ятником йому могли б бути спогади та наслідування його життя. Тож пропонуємо до Вашої уваги нарис, який вийшов у 2004 році в збірнику статей “Війни і мир” з серії “Бібліотека газети “День””



1978 року кардинал Войтила, поляк за національністю, архієпископ-митрополит Краківський, став Римським папою під іменем Іоанн Павло ІІ, главою Римо-католицької церкви (РКЦ). В час його обрання кардинала Карла Войтилу мало хто знав поза ватиканськими колами та Польщею. Сьогодні ж папа Іоанн Павло ІІ - одна із найбільш відомих особистостей нашого часу. Його церковна політика, моральний авторитет, гуманізм, розуміння реалій і проблем сучасного релігійного та мирського життя, а також духовний вплив на міжнародну політику давно вийшли не тільки за стіни Ватикану, але й Католицької церкви. Немало вони позначилися і на українських релігійних справах, насамперед, на долі українських греко-католиків. Але не тільки греко-католиків – екуменічна спрямованість Івана Павла ІІ, його пошана до інших релігій та конфесій поступово виказали помітний вплив на «клімат» нашого релігійного життя, особливо після його славетного візиту до України 2001 року.

Кароль Войтила походить із невеликого містечка Вадовиці під Краковом. Його батько був шкільним вчителем, потім офіцером. Мати померла, коли Каролю було 9 років, встигнувши, однак, за словами самого Івана Павла ІІІ, виказати значний вплив на формування його особистості. Батько виховував сина в суворій дисципліні, гартував його характер, наприклад, іноді примушував сина готувати уроки у холодній кімнаті. У юні роки Кароль відзначався завзятістю, сміливістю, атлетизмом, а також відкритим характером, вмінням і бажанням постійно спілкуватися із людьми. Грав у футбол, плавав у небезпечних річках, непогано їздив на «нартах» (польською – «лижі») у горах, що оточують Вадовиці майже з усіх сторін.

На подальше життя Кароля, на вибір його життєвого шляху значний вплив справила побожність батька. У книзі «Дар і таємниця» Іоанн Павло ІІ пише: «... Його (батька) життя було суворим, а після того, як став вдівцем, стало воно життям постійної молитви. Часто, прокинувшись вночі, заставав свого Батька на колінах ... Ніколи не говорили з ним про моє духовне покликання, але приклад Батька став для мене наче першою домашньою семінарією». Кароль Войтила згадує ще один випадок, який був ніби пророцтвом його подальшої долі. Коли до гімназії, де він вчився, завітав тодішній примас Польщі архієпископ-митрополит Адам Стефан Сапега (відома й дуже шанована в Польщі особистість), то привітати гостя доручили Каролю. Він зробив це так блискуче, з такою ерудицією і пієтетом, що Адам Сапега звернув на здібного хлопця особливу увагу і сказав, що його місце - у лоні церкві. Тоді, однак, молодий Войтила захоплювався іншим – літературою, театром, укладав вірші, мав численних друзів серед студентів.

1938 року, після закінчення гімназії, Кароль вступив до Краківського університету на факультет польської філології. 1939 року, коли в Польщу прийшла війна, окупаційна влада закрила університет, професорів і викладачів вивезла до концтабору – за нелояльність та на всяк випадок. Молодий Кароль активно зайнявся самоосвітою, багато читав. У ті суворі роки він написав свої перші літературні твори і став членом - автором і актором - підпільної експериментальної театральної групи (під час окупаційного режиму будь-які зібрання каралися висилкою до таборів.) Папа Войтила згадує: «Мушу визнати, що той театральний досвід залишив дуже глибокий слід у моїй пам’яті, хоча в якийсь момент я почав розуміти, що театр не є моїм покликанням». Легко припустити, що Кароль Войтила міг би стати славетним польським актором - стільки в його обличчі, всій постаті виразності, значимості та привабливості. Не виключено також, що акторський талант та сценічний досвід стали важливою складовою славетної харизми папи Войтили і посилюють його вплив на людей.

У роки окупації, щоб уникнути примусового вивезення до Німеччини, Кароль працював робітником у каменоломні та на фабриці. Він і сьогодні з великою пошаною згадує каменярів, разом з якими працював: «Вони знали, що я студент і так чи інакше при першій нагоді повернусь до навчання. Але ніколи не виказували будь-якої недоброзичливості. Не дратувало їх і те, що приносив на роботу книжки. Часто говорили: «Ми тут постережемо, а пан нехай собі трохи почитає». Дехто з них навіть радив йому стати ксьондзом. Кароль Войтила зберіг дружні стосунки зі своїми товаришами по каменоломні, навіть ставши Краківським архієпископом, - хрестив у них дітей і внуків, ховав померлих. Із деякими листується й досі.

Восени 1942 року Кароль Войтила прийняв остаточне рішення і вступив до Краківської духовної семінарії, тоді «катакомбної». Ця подія залишилася таємницею навіть для його близьких – були часи конспірації. Часто-густо семінаристи задля їх безпеки жили прямо у резиденції митрополита. А 1946 року, вже по війні, 26-літній Кароль Войтила став священиком і продовжив освіту в Римському університеті Ангелікум, де захистив докторську дисертацію із проблем теології. Після двох років парафіяльної душпастирської служби навчався на філософському факультеті Краківського університету, де пізніше став професором. То ж у світських оцінках, Іоанн Павло ІІ – інтелігент і вельми освічена людина в таких царинах, як філософія, теологія, етика, соціологія, мистецтво. Він добре знає 8 мов, а у свята звертається до віруючих на 57-ми мовах світу. (До мов, до слова Папа має особливу схильність. Кожного разу, коли збирається у якусь країну, починає вивчати мову її громадян, звичайно із вчителем. (Перед приїздом до України його помічником у вивченні української був львів’янин отець Августин.) Кароль Войтила є автором сотень пастирських, наукових та літературних праць (понад 500). Серед інших – монографія «Фундамент оновлення», присвячена аналізу ІІ Ватиканського собору, «Любов і відповідальність» та інші. Свої вірші та драми Папа друкував під псевдонімом Андрій Явень та Андрій Груда. Багато його книг перекладено українською, наприклад, «Дар і таємниця», «Переступити поріг надії» (переклад Надії Попач) та інші. Чимало українців читає твори Папи польською мовою (може найбільш поширеною в країні іноземною мовою).

Успіх творів Войтили, його енциклік та послань пояснюється тим, що вони, як правило, стосуються справ, які хвилюють кожну людину - про це свідчать вже їх назви: «У праці людина стає більш людиною», «Суспільні турботи церкви», «Віра і розум» тощо. Цього року виходить у світ нова книжка Кароля Войтили – автобіографічна, присвячена першим рокам його архіпастирського служіння. Там, зокрема, він критикує себе за те, що не був достатньо строгим пастирем під час служіння у Кракові: «Можливо, я недостатньо намагався «правити» в ті роки. Такий маю характер».

Церковна кар’єра Кароля Войтили просувалася досить стрімко - у 38 років о. Карло став єпископом-помічником Краківської архієпархії, у 47 – кардиналом, архієпископом. За часів комуністичного режиму Краківський архієпископ виявив себе хоробрим пастором – сміливо відстоював права Церкви, права віруючих, розбудовував духовну освіту, а також всіляко підтримував рух Солідарність. Значною мірою завдяки йому польські костьоли стали чи не єдиними в суспільстві місцями, де поляки відчували себе вільними людьми, відчували себе поляками. Попри застереження й незадоволення з боку соціалістичної, влади, польський кардинал Войтила брав активну участь у діяльності реформаторського ІІ Ватиканського Собору Католицької церкви, на якому яскраво проявилися наукові здібності, широка освіта та гуманістична філософія кардинала Войтили.

Саме тоді широкий церковний католицький загал звернув увагу на здібності, освіченість, гуманістичні прогресивні погляди Войтили. Він укладав і редагував важливі документи Собору, переконував колег, виступав на засіданнях. Виступи стосувалися таких питань, як роль церкви і мирян у сучасному світі, релігійна свобода, толерантність, соціальне служіння церкви. Під час роботи Собору, Кароль Войтила зробив важливий крок у майбутнє - до свого папства.

Після смерті Павла VI, 16 жовтня 1978 року, о 17 годині 15 хвилин Конклав кардиналів у Ватикані обрав чергового – 263-го за історичним списком - Римського папу. Ним став 58-літній кардинал Карло Войтила, архієпископ-митрополит Краківський. Згідно за давнім звичаєм, він взяв собі нове ім’я яке складається із імен двох його попередників на Римській кафедрі - пап Іоанна ХХІІІ та Павла VI, яких він дуже поважав і реформи яких мав наміри продовжити. Обрання Карла Войтили було сприйнято світом, як сенсація. Не знали, чому більше дивуватися – тому, що він поляк, слов’янин (перший за 2000 років існування Церкви), чи тому, що «вийшов» з-за Залізної завіси.

Загальновизнано, що Іоанн Павло ІІ зіграв неабияку роль у процесах ослаблення соціалістичного табору та припиненні у світі холодної війни. Сам Папа вважає, що «у цій справі він, можливо, був одним із інструментів Провидіння». Кароль Войтила відкрито підтримував рух Солідарність, під час візитів до соціалістичної Польщі зустрічався із Лехом Валенсою. Не закликаючи відкрито до повалення режиму, він постійно повторював, що так, як є, не повинно бути, і що нехтувати гідність людини не можна. Колишній примас Польщі кардинал Йозеф Глемп, висловлюючи хвалу Папі за сприяння падінню комунізму, особливо своїм першим візитом до батьківщини 1979 року, згадував: «Ми пам’ятаємо слова Папи, які він тоді сказав: «Нехай зійде Святий Дух і оновить лице цієї землі». Віддав належне Папі і Лех Валенса за те, що той наприкінці 80-х років минулого століття інспірував у поляках хоробрість, постійно повторюючи: «Відкрийте двері! Не бійтеся!».

Однією з особливостей понтифікату Івана Павла ІІ є те, що він «побив всі рекорди» в історії папства своїми пастирськими подорожами, зробивши понад 120 закордонних візитів. Під час візитів Папа торкається не тільки церковних чи релігійних питань. Там, де порушуються громадянські свободи, Іван Павло ІІ закликає до справедливості, поваги до громадянських прав. Перебуваючи на найбідніших континентах (Африка та Південна Америка), він вимагає від багатих західних кредиторів скасування боргів цих країн, просить «не ставили справедливість і право вище милосердя». «Як то можливе, - пише Папа, - що в наш час є люди, котрі помирають від голоду, приречені на неписьменність, позбавлені домівок, у яких немає притулку, а також доступу до елементарної медичної допомоги?».

В усі країни Папа несе слово віри, проповідує толерантність і співпрацю між різними церквами та релігіями, відстоює права людини. Те саме трапилося на «острові Свободи». Цей фантастичний і символічний візит, у якому скептики сумнівалися до останньої секунди, став блискучою фінальною сценою тієї драми, того трагічного експерименту, який провадився на світових підмостках прихильниками комуністичної ідеології та атеїзму. Старий хворий римський первосвященик - втілення християнської моралі й справедливості - нагадав «незламному» диктаторові про затоптані демократію та свободу віросповідання, про злидні населення, а також домігся звільнення кількох сотень політичних в’язнів. Однак, лейтмотивом всіх його виступів і казань на Кубі стали слова: «Ніяка ідеологія не може замінити Слово Боже!».

Папа багато їздить по світу, але ще більше візитів отримує. Політики, вчені, художники, письменники, духовенство різних країн, конфесій і національностей вважають за честь бути прийнятими Іоанном Павлом ІІ. Одним із перших яскравих проявів «перебудови» і «гласності» стала зустріч 1989 року Михайла Горбачова з Папою після 72 років примусового державного атеїзму – офіційної «релігії» СССР. Візит став відповіддю – хоча й через десятиліття - на насмішкувате запитання Йосипа Сталіна: «Скільки танкових дивізій має Папа?». Диктатор знав тільки один важіль впливу на світ - брутальну силу.

У зв’язку з папою Іоанном Павлом ІІ дуже часто вживається слово «перший». Він став першим за останні 452 років неіталійським папою, більше того - це перший слов’янин на папському престолі, перший за багато століть папа-письменник. Але всі ці «рекорди» не можуть затінити важливих історичних починань людини, яка сьогодні очолює Римську кафедру. Згадаємо тільки декотрі.

Іван Павло ІІ – вперше в історії папства – цілеспрямовано торує дорогу до миру і добрих стосунків із іншими церквами світу. Він перший із пап ввійшов у синагогу, мечеть, спілкувався із Далай-ламою, мусульманськими церковними лідерами, а також постійно підкреслює, що Католицька і Православні церкви є церквами-сестрами. І знову ж таки вперше відвідав кілька православних країн, у тому числі Україну, молився у православних храмах.

Не менш важливим – і взірцевим для всіх нас - є його ставлення до єврейського питання, адже протягом майже 2000 років християнські церкви, у тому числі й католицька, сповідували якщо не завжди ненависть, то повне неприйняття іудейства та євреїв Ще не так давно у церквах під час богослужінь читалися старовинні тексти страшних прокльонів в адресу іудеїв, «розіп’явших Христа». Так із покоління в покоління вироблявся суспільний менталітет, забарвлений антисемітизмом, формувався фон погромів і дискримінації єврейського народу.

Іван Павло ІІ намагається перервати цю середньовічну традицію: «Треба, щоб кожний усвідомив, що сини Ізраїлю є нашими старшими братами», що Старий Заповіт – то спільна спадщина християнства й іудейства. Папа спілкується з іудейськими теологами, підтримує дружні контакти з багатьма євреями, зокрема із своїм шкільним приятелем із Вадовіц, із Головним рабином Риму доктором Рікардо Ді Сенья, який буває на службах у соборі Св. Петра і якому Папа віддає візити. За словами одного із відомих єврейських діячів п. Фохмана, «своїми словами й діями цей Понтифік започаткував дійсні зміни у тому ставленні до євреїв, яке тривало століттями. Ще ніколи католицько-іудейські стосунки не були такими добрими, як тепер».

Єврейське питання є для Войтили одним із аспектів загальної проблеми мирного співіснування різних культур. У Посланні до Міжнародного дня миру 2001 року папа Іван Павло ІІ висловив думку, що «У минулому відмінності культур часто ставали джерелом непорозумінь та причиною війн ... Зустрічі з представниками інших культур підтверджують мою впевненість у тому, що взаємна відкритість віруючих різних релігій може принести велику користь справі миру і загальному добробуту людства». Яскравим показником ставлення Папи до людей інших культур є, зокрема, склад Колегії Кардиналів Ватикану – цей високий католицький орган ніколи не мав такого інтернаціонального складу, як сьогодні.

Дуже важливим для ментальності сучасного суспільства, не згадуючи вже історичну унікальність, є те, що Іоанн Павло ІІ започаткував не тільки процес перегляду певних сторінок історії католицизму, а й здійснив публічне каяття в історичних провинах Католицької церкви. У книзі Луїджі Акатоллі «Коли Папа просить пробачення...» знаходимо добірку 25-ти публічних висловлювань Папи, які починаються словами: «Я прошу пробачення». Серед подій, за які римський архієрей вибачається, знаходимо Хрестові походи, взяття штурмом та пограбування православного Константинополя (1204), деякі справи інквізиції, звинувачення у єресі Галілея, Дж. Бруно та Яна Гуса, засудження Лютера за бажання піднести моральний рівень церкви та ін. Вибачився Папа також за мовчання Церкви під час масового знищення євреїв Третім Рейхом. Багато церковних сановників не згодні з такою позицією Папи - вони не хочуть «перекладати помилки окремих церковних діячів на безгрішну по своїй суті Церкву». Папа, втім, керується своїм сумлінням. Нагадаємо, що це, мабуть, єдиний в історії всіх релігій і церков світу випадок, коли церква - вся церква особі свого предстоятеля - б’є себе в груди і повторює: «Mea culpa! Mea maxima culpa!». Інші церкви, зокрема, Православні, щоби не скоїли – «завжди праві».

Візит папи Івана Павла ІІ до України (2001) став однією із найбільш яскравих і важливих подій в сучасній історії нашого суспільства. Глава УГКЦ Любомир Гузар так сказав напередодні візиту: «Будь-який візит Папи привертає увагу усіх найбільших світових заходів масової інформації. Отож, Україна невдовзі опиниться у центрі уваги всього світу. Досі вона не дуже відома. А тут у нас з’явиться шанс розповісти світові про нашу багату історію і культуру, про наш працьовитий народ і взагалі сказати про себе все, що вважаємо за потрібне. Треба лиш зуміти скористатися таким шансом ... Важливо не тільки те, що папа Іван Павло ІІ слов’янин, Головне те, що він несе в світ мир і злагоду, поширює християнські ідеали. Окрім усього, він суттєво змінив на краще уявлення світу про слов’ян. Українці, як одна з найбільших слов’янських націй, повинна скористатися з цього».

Знаменно, що після візиту Івана Павла ІІ до України найзапекліші супротивники його приїзду (деякі політики, група лівих депутатів Верховної ради, частина єпископів УПЦ МП та ін.), які й досі продовжують доводити, що візиту «не повинно було бути», про особу Кароля Войтили не сказали чогось дійсно образливого чи презирливого – таку силу привабливості та морального впливу має ця людина. Будемо надіятися, що після візиту Івана Павла ІІ релігійна атмосфера в Україні вже ніколи не повернеться до того стану, коли можна було говорити про своїх релігійних «конкурентів» все що завгодно, не рахуючись навіть із елементарною пристойністю. Бо всі ми отримали тоді урок толерантності понад усе.

У зв’язку з візитом папи Івана Павла ІІ до України Дмитро Павличко сказав: «Західний світ, католицький світ традиційно сприймав образ слов'янина як сентиментального, романтичного героя, котрий пишається собою і живе надіями на повернення старих, лицарських часів. Російська класична проза, читана широко в Європі, підняла цей образ до аристократичного рівня, але і там слов'янин зберігав прикмети одержимого мрійника, дуже часто нездатного до послідовної й тяжкої праці в ім'я свого ідеалу. Іван Павло II, який відкрився Європі і світові як "слов'янський папа", так само є одержимим ідеалістом. Однак, попри це, він здатний діяти і мислити послідовно і вперто, здатний аналізувати причини великих трагедій XX століття, здатний бути філософом, справедливим наставником моральної поведінки і взагалі - виразником правди всього, а не тільки слов’янського світу …

Щоправда, сьогодні такі поняття як "слов'янські", чи "германські", чи "романські" народи перестали відігравати ту роль, яку вони мали ще в XIX столітті. Але тим то й великий Іван Павло II, що він нахиляє народи не до якоїсь там «загадкової» чи навіть реакційної слов'янськості, а до спільних духовних вселюдських цінностей. Але, що зробиш, мені, наприклад, приємно усвідомлювати, що його мати пані Качурівська можливо походила - хоч це аж ніяк не доведено - з українського роду».

Папа Іван Павло ІІ неодноразово засвідчував свій інтерес до України, до її людей. Ще під час святкування 1000-ліття хрещення Руси (1988) він дуже хотів приїхати до Києва, взяти участь в урочистостях. Напередодні того ювілею писав: «Вже на початку свого понтифікату я висловив бажання духовної пілігримки до місць, які були колискою церкви Київської Руси. На жаль, з відомих причин, не маю змоги побувати на землі святих Ольги й Володимира … Але нехай українці пам’ятають, що Папа, як і вони, є слов’янином і завжди прагне бути разом із своїми братами.»

Завершимо нарис словами Євгена Серстюка: «Думаю, що ніхто з візитерів не говорив так про Україну, не звертався до неї з такою любов’ю, не розумів так її серце, як папа Іван Павло ІІ; він назвав нашу землю «политою кров’ю», він вважає її духовним центром, серцем Східної Європи. Промови папи Івана Павла ІІ – то чистий християнський дух, не затьмарений політикою. Не забудьмо, втім, і те, що папа Кароль Войтила – один з тих людей, які розвалювали тюремні стіни в Польщі та Україні, відкрили тюрми, в яких сидів і я. Відомо, що як тільки хто з українських дисидентів проривався закордон, його обов’язково приймав папа Іван Павло ІІ.

Клара Гудзик, «День»

травень, 2004

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112626280.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua