Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-04-2005
Євген Захаров: Навздогін (коментар до телепередачі “Подвійний доказ” 5 квітня на 1+1)

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112883608.html

Подивившись вчора передачу, присвячену незаконній практиці засекречування указів Президента, я відчув необхідність прокоментувати її у контексті продовження операції “Для друку” альянсом “Майдан”.

По-перше, я хочу красно подякувати всім, хто підписав на сайті “Майдан” лист до Президента, і ведучим передачі Вахтангу Кіпіані та Анатолію Борсюку, а також Миколі Полудьонному. Як на мене, передача добре висвітліла проблему. Виявилися речі, які можна було тільки передбачати – що ці грифи ставляться відповідно до внутрішньої інструкції Адміністрації Президента, введеної Указом Кучми з таким же грифом. Точна копія ситуації в СРСР, коли інструкція №0125, що визначала, яка інформація є таємною, сама була таємною.

Для тих, кто не знає: Микола Миколайович Полудьонний – один з найкращих українських адвокатів, який виграв багато резонансних прав. Можна тільки поважати його вибір, те, що він обміняв вільне адвокатське життя на працю радника Президента з правових питань. Це подає надію на те, що повага до прав людини і верховенства права почнуть, нарешті, хоч якоюсь мірою втілюватися в державній політиці.

Що ж стосується суті проблеми, то наміри вирішити її виглядають з боку влади таким чином. Органи державної влади відмовляться від використання незаконних обмежувальних грифів “опублікуванню не підлягає” та “не для друку”, і будуть користуватися тільки грифом “Для службового користування” (ДСК). При цьому фактично дана обіцянка, що всі нормативні акти, на яких стоять незаконні грифи, будуть переглянуті і або розкриті, або переведені до категорії конфіденційної інформації, що є власністю держави, і на них з’явиться гриф “ДСК”. Для цього, як сказав Микола Полудьонний, будуть створені переліки такої інформації.

В принципі, проти застосування категорії конфіденційної інформації, доступ до якої держава вправі обмежувати, важко виступати. Гриф “Confidential” існує в багатьох країнах, ним користуються Рада Європи і Єропейський Союз. Наприклад, доповіді Європейського комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню про періодичні візити в Україну у 1998, 1999 та 2000 роках були конфіденційними та не розголошувалися, поки наш уряд не дав згоду на їх оприлюднення, що було зроблено тільки 10 жовтня 2002 року.

Але ж проблема полягає у тому, що визначення конфіденційї інформації, яке дане в статті 30 Закону “Про інформацію” принципово виключає використання її в цьому контексті: держава не може мати у власності таку інформацію.

Дійсно, відповідно до другої частини статті 30 Закону України «Про інформацію» конфіденційна інформація – це «відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов». Зауважимо, що, хоча прямо це й не сказано, власниками конфіденційної інформації у такому її розумінні можуть бути тільки фізичні або недержавні юридичні особи, оскільки, згідно із статтею 19 Конституції, «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», тобто не можуть поширювати інформацію «за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов». Отже, не можна вважати, що друга частина статті 30 дає визначення «конфіденційної інформації, що є власністю держави». Проте, саме такій інформації надається обмежувальний гриф ДСК, а за передачу такої інформації представникам іноземних держав передбачена кримінальна відповідальність (ст.330 Кримінального кодексу України). При цьому порядок роботи з документами, які мають гриф ДСК, схвалений Кабінетом Міністрів України у Постанові № 1813 від 27 листопада 1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», не витримує критики. Ця інструкція зроблена в дусі «старих добрих часів» і фактично суперечить усім міжнародним принципам свободи інформації.

Таким чином, щоб реалізувати висловлену Миколою Полудьонним ідею, необхідно змінити закон “Про інформацію”, і дати визначення конфіденційної інформації, яка належить державі, і яку держава має право засекречувати; повністю переробити інструкцію про порядок роботи з документами, які містять конфіденційну інформацію, скласти переліки даних, які класифікуються таким чином. А ще краще було б застосувати іншу назву для такої інформації, наприклад, згадати таке поняття як “службова таємниця”.

Можна очікувати, що у зв’язку з цим планом розкриття та оприлюднення нормативно-правових актів з незаконними грифами буде затягнуто, і все буде відбуватися так, як передбачав Борсюк: протягом “розумного” терміну ми просто не побачимо, що саме ховається за грифами.

У зв’язку з цим слід згадати про один із міжнародних стандартів свободи інформації: якщо частина документу містить відкриту інформацію, а частина – таємну, то відкрита частина документу має надаватися усім бажаючим. Отже, на мою думку, ми маємо вимагати розкриття і оприлюднення незаконно засекречених нормативно-правових актів з грифами “не для друку” та “опублікуванню не підлягає”.

Існують також інші напрямки кампанії, які необхідно розвивати. Частково я згадував про них в передачі, але всі ці сюжети не торкалися основної теми і тому були “вичищені”. Йдеться про особливу роль нормативно-правових актів Генеральної прокуратури, які не реєструються Міністерством юстиції, й тому взагалі невідомі громадськості. Між тим, частина їх просто жахлива. Інша тема торкається державної таємниці: коло інформації, яка потрапила під засекречування, на мою думку, є невиправдано широким, а гриф “таємно” використовується просто в анекдотичних ситуаціях , як-от, наприклад, таємними є топографічні карти і плани масштабу 1:50000 та інших більших масштабів. І таких радянських рудиментів в “Зводі відомостей, що становлять державну таємницю”, багато.

Отже, треба подумати, яким чином проводити кампанію “Операція для друку” далі. До завершення її, вочевидь, ще далеко.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1112883608.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua