Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 12-04-2005
Богдан Червак: Цвинтар “Орлят” як нове випробування для Ющенка

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113314782.html

Варшава ще за часів Кучми неодноразово демонструвала готовність до конструктивної співпраці з Києвом. Проте у взаєминах між двома державами залишається принаймні один Гордіїв вузол – проблема польських поховань у Львові.
Вже сьогодні очевидно, що польська сторона немає наміру відкладати у “довгий ящик” досі нерозв’язану проблему цвинтаря “Орлят” у Львові. Що більше, поляки майже переконані, що прихід до влади Ющенка – це запорука успішного розв’язання “цвинтарного” конфлікту, витоки якого сягають часів першої світової війни.
Питання “руба” перед Ющенком вже у цьому році поставили голова Ради Міністрів республіки Польща Марек Белько та Маршалок Сейму Влодзімєж Цімошевич. Під час зустрічей з українським Президентом у Києві вони дали зрозуміти, що “болюча тема” польських поховань на цвинтарі “Орлят” неодмінно стане предметом майбутніх переговорів глав держав двох країн.
Крім того, нещодавно у Львові відбулися переговори генерального секретаря Ради охорони місць пам’яті, боротьби та мучеництва Республіки Польща Анджея Пшевозніка з представниками міської влади, під час яких було окреслено комплекс питань, які неодмінно треба врегулювати ще до приїзду польського Президента. Варшавський гість та українські господарі домовилися, що полагодження потребують п’ять проблемних питань: остаточний напис на могилі польським воякам; пам’ятник американським і французьким військовим; скульптури левів; написи на пілонах.
Своє ставлення до “цвинтарного конфлікту” також висловив Віктор Ющенко. Зокрема, Президент заявив, що має намір звернутися до громади Львова, аби знайти порозуміння у цьому питанні і поставити крапку, щоб це “невирішене питання не залишало негативного осаду в українсько-польських відносинах”.
Проте, оптимізм Ющенка та наполегливість польської сторони щодо намірів остаточно розв’язати одну із найболючіших проблем українсько-польських стосунків можуть залишитися лише добрими побажаннями.
Річ у тім, що офіційний Київ, на відміну від польської сторони, здебільшого трактує проблему виключно у контексті необхідності збереження добросусідських стосунків з Варшавою як “європейським адвокатом” України. Така позиція не сприймається у Львові, який на відміну від Києва, гостро реагує на будь-які спроби Варшави закоренити в Україні “сліди польської окупації”.
Щоб сповна збагнути “цвинтарну” проблему необхідно освіжити у пам’яті історію питання. Перші поховання солдатів, які загинули в роки українсько-польської війни, на цвинтарі “Орлят” були зроблені польською владою ще у 1919 році.
У 1922 році тут постав військовий цвинтар, у катакомбах якого були ексгумовані 72 особи. Монумент слави на цвинтарі був відкритий у 1934 році. А в 1938 році збудовано пам’ятник 17 французьким піхотинцям. У 1939 році будівництво цвинтаря “Орлят” було завершено. Усього там 2859 захоронень.
Під час Другої світової на цвинтарі були поховані поляки, які полягли у війні з німцями. Цвинтар “Орлят” фактично зруйнували більшовики. У 50-ті роки тут демонтували усі пам’ятники, а могили польських воїнів були засипані землею і сміттям.
У 1990 році представники польської фірми “Енергополь” і Польського товариства охорони військових могил самовільно організували реконструкцію надмогильних пам’ятників.
Щоб уникнути незаконних забудівель, а відтак напруженості між українцями і поляками, у 1994 уряди Польщі та України уклали угоду “Про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій”, згідно з якою визначався порядок проведення робіт із реставрації поховань. У цьому ж році, відповідно до угоди, Львівська міська рада поставила питання перед Радою охорони пам’яток боротьби та мучеництва Республіки Польщі, Генеральним консульством Польщі у Львові про необхідність погодження проекту реконструкції та впорядкування військових поховань згідно з установленим порядком.
Польська сторона порушила угоду. На центральній плиті було встановлено меч замість хреста, на пілонах відновлено неузгоджені інформаційні написи, збудовано допоміжні приміщення, зроблено окремий вхід на кладовище. Стало очевидним, що полякам йдеться про відновлення цвинтаря у такому вигляді, яким він був у 1939 році.
У вересні 2000 року сесія Львівської міськради ухвалила рішення про завершення впорядкування на території музею “Личаківський цвинтар”, складовою якого є цвинтар “Орлят”. Згідно з ним було вирішено на надмогильній плиті п’яти невідомим польським воїнам зробити напис: “Невідомим польським воїнам, полеглим за Польщу в 1918-1920 роках”. Натомість польська сторона, рішуче не погодилася з таким змістом і вимагала у написі додати слова “За незалежність Польщі”. Це викликало обурення львівської громади. Згодом поляки запропонували інший напис: “Невідомим польським воїнам героїчно полеглим за Польщу в 1918-1920 рр.”, на якому вони наполягають й досі, і на який досі не хочуть погоджуватися львів’яни, принаймні їх патріотична частина.
При цьому, львівська громада слушно зауважує, що на території Польщі не має жодного пантеону, який би символізував славу німецької, російської, чи, скажімо, української зброї. Поляки на це ніколи не погодяться. Чому ж українці мають годитися на спорудження пантеону, який символізуватиме славу польської зброї?
Президенту Ющенку, з одного боку, буде важко проігнорувати аргументацію львів’ян, тим більше, що саме вони під час Української революції були найстійкішими його прихильниками, а, з другого – він розуміє, що цю проблему необхідно вирішити так, щоб не позбутися приязні щирого друга України, яким сьогодні декларує себе Польща.
Важко спрогнозувати результат переговорів Ющенка і Кваснєвського щодо конфлікту довкола цвинтаря “Орлят”. Однак його вирішення вже сьогодні актуалізувало іншу проблему: необхідності гідного вшанування поховань українців, яких чимало на території Польщі.
Так, у Каліші та Кракові ніяк не можуть відновити пам’ятники воякам Української Народної Республіки, до речі, колишнім союзникам маршала Пілсудського. У занедбаному стані перебувають цвинтарі у містах Ланьцут, Вадовіци, Стшалківа, де поховано кількасот тисяч українських солдатів, серед яких чимало офіцерів та генералів. Колись там стояли пам’ятники. Сьогодні – пустка.
У 1918 році у польському таборі в Вадовіцах загинуло півтора тисячі інтернованих українців з Галичини. Про цю трагедію сьогодні ніщо не нагадує. Пам’ять про неї живе лише в серцях українців.
Свого часу, зокрема у 1937 році, у Ланьцуті було встановлено пам’ятник українським солдатам. А вже у 1974р. з нього знято напис, який свідчив, що власне тут поховані українці. Натомість з’явився напис про похованих польських солдат. Хто відповість за це?
... Віктору Ющенку, без сумніву, буде нелегко вести дискусію щодо польських поховань у Львові. Але якщо Президент хоче пройти випробування цвинтарем “Орлят”, то він приречений домогтися від польської сторони належного вшанування пам’яті українців, могили яких розкидані на польській землі.

Богдан Червак

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113314782.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua