Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 15-04-2005
Мирослава Свистович: Хто читає сайт “Майдан” Юрію Луценку?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113568756.html

Колись він читав його особисто. І навіть дописував. Зараз стверджує, що також читає. Про це чула вся Україна по телевізору. Однак в мене складається враження, що він або читає дуже неуважно, або хтось йому просто переповідає прочитане і то дуже вибірково, безбожно перекручуючи зміст. Бо сьогодні в мене є велике бажання написати великими літерами на першій сторінці: “Люди добрі, якщо не хочете, щоб було гірше, не звертайтесь через Майдан до Луценка. Бо зроблять усе навпаки, ще й скажуть, що зроблено це на ваше прохання”.

Тому я хочу пояснити пану міністру, що у своєму зверненні на Майдані в розділі статті (http://maidan.org.ua/static/mai/1112651449.html) наші головні претензії стосувалися саме начальника Київської обласній міліції, а не Ірпінської. А у зверненні на розділі “Новини” (http://maidan.org.ua/static/news/1111746888.html) просили залишити на своїй посаді начальника Ірпінської міліції, а не забирати його з Ірпеня на іншу посаду.

Натомість мені повідомляють, що Київське обласне міліцейське начальство вчергове намагається перевести на інше місце роботи начальника Ірпінської міліції Петра Стецюка, при цьому це обґрунтовується тим, що виступаючи на якійсь там колегії, де мова йшла про боротьбу з наркоманією, Юрій Луценко сказав, що нібито він розмовляв зі мною, і що ірпінська опозиція досить поінформована, і що він знає від неї, що ситуація в нашому регіоні не покращується.

Можливо, той, хто мені це розповів, щось не дочув і дечого не зрозумів. Наприклад, Юрій Луценко міг назвати лише прізвище Свистович, маючи на увазі мого чоловіка, а не мене. Але суть від цього не міняється: нібито реагуючи на наші скарги, посилаючись на нас і на міністра внутрішніх справ, люди, до роботи яких ми мали претензії й писали про них Луценкові, намагаються прибрати з Ірпеня людину, до якої наші претензії значно менші. Більше того, ми взагалі просили і в них, і в Юрія Луценка не забирати з Ірпеня (у всякому разі поки що) начальника міліції, а про наркоманію мова взагалі не йшла. Не тому, що нас не цікавить це питання. Просто, не дивлячись на наявність у нас досить чисельної та структурованої структури, ми зараз просто не встигаємо охопити всі питання з огляду на ту кількість справ, які на нас звалилися (стара влада встигла наробити чимало): це і робота в земельній комісії (на громадських засадах), і збір матеріалів щодо скоєних старої владою злочинів, і відстоювання прав пайовиків СТОВ “Промінь” (наближається до переможного і дуже щасливого кінця), і вибори Гостомельського селищного голови, і ще багато-багато проблем. Масштабність цих проблем можна охарактеризувати хоча б прикладом, що під час їх вирішення ми б могли легко і різко покращити свої житлові умови й назавжди забути як страшний сон однокімнатну “хрущовку”, в якій проживаємо з двома дітьми. Достатньо просто було б, пославшись на брак часу, усунутись від певних проблем. І ніхто б нам за це не дорікнув, бо ніхто б про це, в т.ч. й працівники Луценкового відомства, не дізнався, бо те, що нас на всі проблеми не вистачає, відомо всім, хто нас знає. Наводжу цей приклад не заради хизування нашою чесністю (слава Богу, чесних людей не так вже і мало навколо), а для пояснення того, чому питанням, як змінилася ситуація щодо наркоманії в місті за останні місяці, ми просто не володіємо. А отже не могли про це нікому говорити, а тим більше скаржитись на це міністру внутрішніх справ.

Щоб ні у кого, в т.ч. й у міністра внутрішніх справ, не склалося враження щодо лобіювання якоїсь кандидатури, доведеться розповісти все знову і по пунктах. Але до цього зазначу, що ніхто з численних народних депутатів (в т.ч. й ті, хто зараз опинився на різноманітних посадах у новій владі) ні до помаранчевої революції, ні після неї не зможуть сказати, що наші тривалі контакти з ними містили щось особисте. Якщо скласти весь “чистий” час, який ми провели у спілкуванні з ними, то сума цих хвилин і годин становитиме, напевно, не менше року! І серед цього року “чистого” часу не виявиться навіть хвилини, коли б розмова зайшла про погоду, а не те що про щось наше чи їхнє особисте. Не зважаючи на досить дружні стосунки, в т.ч. і на “ти” з деякими з них, ми жодного разу не завели розмову навіть про дітей чи музичні смаки. Бо завжди намагалися економити такий дорогий та дефіцитний для них і для себе ресурс як час. А також, щоб зберегти єдине наше багатство – чесне ім’я та принципову відмову від будь-якого використання особистих зв’язків для власної користі.

Тепер по суті. До Юрія Луценка ми звернулися з двома питаннями. Точніше, звернувся мій чоловік і то лише після того як міністр сам зателефонував йому і попросив допомогти знайти свідка однієї справи, з яким мій чоловік особисто добре знайомий. Тут немає нічого особливого чи таємного, просто в міліції не знали його адреси і телефону, а тому абсолютно резонно вирішили зекономити час, якого їм і так не вистачає. Моєму ж чоловікові це коштувало одну хвилину – зателефонувати і сказати людині, за якою адресою і до кого вона може прийти, щоб дати свідчення. До цього часу мій чоловік навідріз відмовлявся телефонувати Луценкові, як його про це не просили ті, хто знав, що ми маємо не тільки мобільний, а й домашній телефон міністра. Стосовно ж тих прохань, які стосувалися не особистих (хай навіть і справедливих) справ прохачів, а злочинів, скоєних різноманітними посадовими особами, він та інші майданівці збирали матеріали для міністра щодо злочинців у погонах та щодо злочинів, скоєних різними посадовими особами в часи правління Кучми, щоб опрацювати їх письмово і передати офіційно, додавши опис у стислому вигляді – так міністру легше було “розкидати” їх по підлеглих.

Коли Юрій Луценко зателефонував йому з приводу вищезгаданого свідка, в нас уже були готові певні матеріали, тому мій чоловік попросив про зустріч, щоб передати їх і взагалі поговорити про допомогу з боку “Майдану” новому міністру. Він хотів запропонувати йому допомогу громадськості у тому вигляді, що ми беремо на себе збір матеріалів та інформації щодо відомих нам злочинів (по дорозі “фільтруємо” її від справ, які можна вирішити й без допомоги “головного міліціонера”) та періодично передаємо це Луценкові. Це зовсім не означає, що міністр має взяти все “до виконання”. Ми просто брали на себе роль інформування міліції щодо скоєних злочинів так само, як це може зробити кожен громадянин, надіславши листа з матеріалами про будь-який злочин до МВС.

Натомість Юрій Луценко запропонував інший шлях: публікувати цю інформацію на Майдані, пообіцявши постійно читати сайт. Ми радісно погодились, оскільки цей шлях кращий і прозоріший, виключає будь-які особисті стосунки “Майдану” та МВС і ставить роботу міністерства під контроль громадськості. Цей шлях також економить час обох сторін, оскільки зменшує необхідність особистих контактів тільки до тих випадків, коли щось не ясно, та й то у більшості випадків це можна з’ясувати по телефону.

Щодо зібраних нами матеріалів (вони стосувалися порушення Закону з боку посадових осіб Ірпінського регіону та злочинів, скоєних високим і не дуже обласним міліцейським начальством), Юрій Луценко скерував нас до нового начальника Управління МВС України у Київській області Віталія Яловенка, охарактеризувавши його з найкращого боку і попросивши доповісти, якщо все ж таки це виявиться, на нашу думку, не зовсім так (звичайно, підкріпивши свої слова фактами).

Підняті нами ірпінські питання полягали в тому, що в часи Кучми в регіоні процвітали злочини у земельній сфері та приватизації комунального майна. Але, як тільки ми щось “розкопували”, відразу щось ставалося. То “раптом” згоріло БТІ з усією документацією, то міський суд, коли там сторожував батько голови суду. Але, якби не один випадок, мій чоловік з його своєрідним ставленням щодо “особистого” і “громадського” (відразу після перемоги помаранчевої революції його підхід полягав у тому, що усі знайомства з людьми, які отримали посади у новій владі потрібно забути, і всі їхні телефони викреслити) ще б довго не звернувся до Юрія Луценка за допомогою.

Цю “клініку”, як я називала підхід свого чоловіка, “вилікував” черговий злочин, що стався буквально за два дні перед тим, як йому зателефонував Луценко. “Невідомі” влізли через “випадково” незачинене (взимку!) вікно на другому поверсі виконкому й викрали всі документи по землі у трьох відділах (земельних ресурсів, фінансовому та архітектури), а також один з шести комп’ютерів, саме той, на якому ці самі документи були в електронному вигляді. При цьому вони зламали лише деякі двері (решту їм “вдалось” просто відкрити), а на снігу не залишилося слідів від автомобіля (людські ж сліди там завжди є, оскільки народ ходить під цими вікнами). І ні сторож виконкому, ні мешканці навколишніх будинків (в т. ч. й наш активіст, який живе поряд і любить працювати ночами, часто виходячи покурити на подвір’я з видом на те саме вікно виконкому) нічого не почули і не побачили, тим більше, що злочинці мусили на руках перенести тонну паперів плюс комп’ютер до дороги (якщо прийняти версію, що автомобіль стояв там).

З огляду на те, що літати жодна людина не вміє, і що за тиждень до цього злочину наші активісти вже стали свідками вивезення з виконкому сотень папок з документами і навіть зафотографували це, затримавши автомобіль, в нас виникла нехороша підозра, що і документи, і комп’ютер були вивезені завчасно, а пограбування було просто інсценізоване.

Віталій Яловенко прийняв нас дуже люб’язно й пообіцяв приділити нашим питанням особливу увагу, зазначивши, що без нашої допомоги міліції теж не обійтись. Ми від цього тільки зраділи, оскільки за часів Кучми правоохоронці від нашої допомоги, навпаки, категорично відмовлялись. В. Яловенко поскаржився, як тяжко починати роботу фактично з нуля, оскільки все обласне міліцейське начальство – люди нові і не знайомі зі специфікою області. Кілька разів він повторив, що очищення міліції є для нього пріоритетом. І, як нам здалося, дуже зрадів, коли ми повідомили, що можемо надати по всій Київській області багато матеріалів щодо злочинців у погонах, серед яких не тільки ті, хто був озброєним загоном влади у боротьбі з опозицією, але й “не політичні” корупціонери, садисти та інші покидьки, яким не місце у органах. І це питання було для нас важливішим за наші ірпінські, бо ж “Майдан” – всеукраїнський ресурс, який не зациклюється на проблемах одного регіону.

Побачивши таку позитивну реакцію, ми вирішили не гратися у зіпсований телефон чи листоношу, а передали новому начальнику обласної міліції разом з двома чи трьома матеріалами описового характеру (без документальних доказів) телефон людини (Ю. Луценко знає її особисто), яка уже багато років разом з однодумцями професійно займається міліцейськими злочинами, і радісно погодилась допомогти новій владі, оскільки сама до старої перебувала в різкій опозиції.

Нам здавалося, що це стане суттєвою допомогою новоприбулим чесним міліціонерам, яким не доведеться самим здобувати документи, а залишиться просто взяти їх у майже готовому вигляді, не шукати свідків, а просто взяти їх контакти. Ми були просто впевнені, що цю людину запросять до комісії з проведення переатестації серед працівників міліції, як, наприклад, запросили у Харкові відомого правозахисника Євгена Захарова. На нашу думку, чесні міліціонери мали б буквально бігати за цією людиною, щоб отримати від неї всі дані, і ми, знаючи, що іноді навіть професіонали, здобувши інформацію, не вміють її зрозуміло донести (часто просто кидають гамузом на стіл пачку “макулатури”), були готові безкоштовно стати “слідчими” та “випитати” в цієї людини і його однодумців всю інформацію, розібратися з нею і “розжувати” для міліції, якщо у них (в міліції та “інформаторів”) немає на це часу. Та минуло півтора місяці, однак ніхто до цієї людини навіть не зателефонував.

Не зателефонували і нам з приводу ірпінських подій ні через три дні, як обіцяли, ні через тиждень, ні через місяць. І саме це їх найбільше налякало, коли вони, очевидно, отримали “нагоняй” від міністра після наших скарг. Не знаю, чи то Юрію Луценку не точно донесли інформацію, чи то він сам неуважно її прочитав і не так зрозумів, але, коли мене запросили до “главку”, я побачила, що обласні міліцейські начальники зрозуміли чомусь, що наші головні претензії до них лежать саме в площині ірпінських справ, а тому вирішили “відірватись” на начальнику Ірпінського міськвідділу.

Звичайно, щодо Ірпеня своїх претензій ми не знімаємо, однак не слід сприймати нас як споживачів, що лише сидять і очікують, коли нова влада, яку ми поставили своєю боротьбою, вирішить болючі до нас проблеми. По-перше, наше мислення ширше, по-друге, ми чудово розуміємо, що не Ірпенем єдиним живуть обласні правоохоронці. А тому наше ставлення щодо відсутності подвижок у розслідуванні крадіжки документів з Ірпінського виконкому та дій (чи їх відсутності) у цьому напрямку обласної та міської міліції можна охарактеризувати як незадоволення. А от відсутність зацікавлення щодо отримання інформації про злочини правоохоронців усієї області викликає в нас просто обурення. Бо, якщо на те, що й досі не знайдені невідомі злочинці в Ірпені, можуть бути хоч якісь, хай навіть і не до кінця обґрунтовані виправдання (відсутність свідків, завантаженість, нестача “оперів”, закон “омерти”), то немає жодної об’єктивної причини на те, щоб за півтора місяці ніхто не зателефонував людині, яка володіє потрібною інформацією, якщо вірити у те, що міліція дійсно прагне очиститися від злочинців у погонах. А взагалі ми б не проти делегувати когось у комісію, що проводить проголошену переатестацію працівників міліції. Тим більше, що декларувалася й участь громадськості у цьому дійстві. І ще тим більше, що ми не маємо жодної особистої зацікавленості, оскільки серед міліціонерів області в нас немає ні друзів (ми взагалі нікого майже особисто не знаємо), ні ворогів (якось так сталося, що з обласної міліції ніхто не скривдив нікого з нас), однак маємо змогу дістати багато матеріалів і велике бажання підійти до цього процесу не формально, а дуже ретельно. Та ніхто нас туди, зрозуміло, не запросив.

Стосовно ж начальника Ірпінського міського відділу міліції в нас немає жодних сентиментів. І, якби його звільнили відразу після перемоги помаранчевої революції, то ми б на це ніяк не прореагували. Однак нас насторожує те, що його намагаються прибрати з Ірпеня саме зараз, і ці наші перестороги мають, як нам здається, вагомі причини. Бо за цей час дещо таки змінилося. І це “дещо” – не особисті наші з ним стосунки, як хтось може подумати.

Петро Стецюк дістався нам у спадок від старої влади. Назвати його нашим другом не повернеться язик ні в нас, ні в когось іншого. Назвати його ворогом – також. Сказати, що П. Стецюк відповідає нашому уявленню взірцевого міліціонера – означає покривити душею. Але й назвати його “мусором” чи “ментом” не можемо теж. Абстрагуючись від політики, зазначу, що особливо чимось відзначити роботу міліції я не можу. Але сказати, що тут панував міліцейський “бєспрєдєл” не можу також. Все було як і всюди. Всі люди у формі були гвинтиками системи. І це стосується не тільки політики. Хто не хотів бути гвинтиком, або йшов у відставку, або потрапляв під звільнення.

Якби в Україні існувала достатня кількість висококласних фахівців, щоб замінити геть усіх колишніх чиновників, то ми б перші прагнули заміни нашого міліцейського начальства на якогось помаранчевого Шерлока Холмса. Однак, судячи навіть з керівного складу оновленого МВС, де “колишніх” серед новопризначених також вистачає, стількох фахових героїв помаранчевої революції в нас немає.

Що стосується політики, то й тут, зрозуміло, що люди у формі підкорялися спущеним згори наказам (а якщо ні – див. двома абзацами вище про гвинтики). Однак одні виконували їх ретельно, ініціативно і з задоволенням, а інші – “як мокре горить”. Стецюк відносився до других і навіть трошки більше, особливо, якщо порівняти, що витворяли міліціонери в інших районах і областях, навіть у всуціль проющенківському Львові.

Особливих претензій до головного ірпінського міліціонера немає. Не була міліція з народом в часи кучмізму, однак і репресій проти опозиції не чинила. Звичайно, що накази мусила виконувати, однак, якби всі так виконували їх як правоохоронці в Ірпені, то може й не довелось би на Майдан виходити.

Я перша маю ображатись на Петра Стецюка за відкриту проти мене кримінальну справу. Однак не тримаю на нього зла. Не знаю, чи міг він відмовити у її відкритті, але точно знаю, що вона мені не заважала, оскільки була призупинена за... станом мого здоров’я... Ось така була “маленька хитрість” начальника міліції, щоб і наказ виконати, і нічого не зробити. Про свою “хворобу” я дізналася від одного з працівників міськвідділу, нашого прихильника, який випадково натрапив на цю справу й серйозно занепокоївся моїм станом, чим дуже мене насмішив.

Мене більше злить, що уже після третього туру президентських виборів міліція незаконно (хоча б чисто процедурно) порушила кримінальну справу проти Юрія Погребняка, голови територіальної комісії від Ющенка, тільки на тій підставі, що технічний працівник цієї комісії написав на Погребняка абсурдний наклеп, а міський голова, що із шкіри пнувся за Януковича, навіть не потрудився скласти до міліції заяву чи підказати зробити те саме цьому працівнику, а просто наклав на наклепі резолюцію, фактично давши вказівку міліції, яка йому формально не підпорядковується.

Однак мені одночасно і смішно з цієї справи (ми навіть не цікавимося її перебігом, бо вже і КРУ все перевірила, й інші інстанції, й ніхто нічого, звичайно, не знайшов), оскільки добре зрозумілі мотиви. Це так званий гачок-соломинка, за допомогою якого начальник нашої міліції намагався захиститися (а може й досі намагається, бо ми вже місяць не цікавились, чи закрили її нарешті) від нас, “спраглих помсти помаранчевих”.

За весь час в Ірпені відбулось аж одне затримання опозиційного активіста. За розклейку наліпок “ПОРИ!” Але відпустили навіть не оштрафувавши. Правда, була ще спроба затримання цілої групи пористів. Вони приїхали вчинити обструкцію Януковичу, що мав відвідати Податкову Академію, і ми домовились з викладачами, що наших проведуть до зали. Однак тут була “орієнтіровка” з Києва, і їх чекали іще на платформі. Проте їхня грамотна поведінка під час затримання (сіли на землю, взялись за руки, голосно привернули увагу народу) просто шокувала наших не звиклих до такого правоохоронців, і поки вони чекали підмоги, прибігли ми з чоловіком з кінокамерою та купою посвідчень, і цього було достатньо, щоб наших відпустили й віддали їм паспорти. Склалося враження, що міліціонерам просто була потрібна підстава, щоб не виконати наказ, і ми соєю появою їм її надали. Начальник міліції, що прибув на місце події, оцінив ситуацію, подумав і полишив нас у спокої. Напевно, що для рапорту йому було достатньо. А Янукович так і не приїхав, і заплановані урочисті збори з агітацією за нього не відбулись. Студентам дали відбій. Скоріш за все тому, що ніхто не міг гарантувати зрив наших планів цілком.

А ще наша міліція за наказом згори шукала в Ірпені “ПОРУ!” І “не знайшла”! Нікого! Це також про щось говорить. А от СБУ з Києва знайшла відразу. З обшуком приїхали з самого ранку. Коли ж пройшов час і наказ шукати “ПОРУ!” вже забувся, то міліціонери, навпаки, не давали п’яним янучарам ображати місцевих активістів “ПОРИ!”, коли ті роздавали свої листівки під час концертів на підтримку кандидата від влади.

Звичайно, я не можу сказати, що начальник Ірпінської міліції був ледь не позаштатним працівником штабу Віктора Ющенка. Не був він нам (як і не є зараз) ні другом, ні ворогом. Однак час від часу відбувалися “організовані” витоки інформації. А мого чоловіка прямо попередили, що є наказ на його арешт за два дні перед першим туром і дали півгодини на те, щоб забрався з хати.

Коли ми організували похід по мерах міста й селищ, а також всіх найбільших чиновниках з підписними аркушами за висунення Ющенка в президенти, то свій підпис поставив лише один начальник міліції. Це сталося іще 30 серпня 2004 року. А 20 жовтня (за 11 днів до першого туру виборів!) підписався під зверненням Віктора Ющенка до правоохоронців. І сотні привезених донецьких бритоголових, які заполонили собою Ірпінь, не вчинили тут жодної провокації. А про всі їхні плани нам повідомляли все з тієї ж міліції, хоча наказ по супроводу їхніх автобусів виконували також. Ось такий дуалізм.

На відміну навіть від київських правоохоронців ірпінські вдяглась у все помаранчеве з першого дня революції й не лише не заважали нам блокувати залізницю та шосе, щоб не допустити до столиці привезених синьо-білих, але й не дозволили тим пробитися до Києва силою.

Ось такі факти, не чорно-білі, як і все наше життя. І вони не дозволяють назвати начальника Ірпінської міліції “помаранчевим”. Та й сам він на це не претендує. Але “синьо-білим”, на відміну від інших представників державних структур в Ірпені, не назвеш його також З великою ймовірністю можна назвати його дії розкладанням яйця в різні кошики. Ну і хай! Якби усі розклали свої яйця саме так, ми б перемогли шляхом виборів, а не революції.

Зрештою справа не в революції. На сьогодні ірпінська міліція, як не дивно, є єдиною структурою, яка дійсно проявляє активність щодо розслідування численних зловживань місцевої влади. Були зібрані численні факти недоотримання коштів місцевим бюджетом внаслідок земельних афер, коли, наприклад, місцева влада продала землі в лісопарковій зоні не лише незаконно (без відповідного дозволу Держлісгоспу), але й по заниженій ціні. Так, понад 20 гектарів землі Ірпінська міська рада продала Товариству з обмеженою відповідальністю “Адмірал-клуб” за ціною 12 грн. за 1 кв. м., що не лише менше від кадастрової оцінки землі (30 грн. за 1 кв. м.), але й вдвічі менше від тієї ціни, за яку проголосували при затвердженні угоди купівлі-продажу депутати на сесії міської ради (24 грн. за метр), при тому, що ринкова ціна на той час складала 50 грн. за 1 кв. м. Виявлені факти зникнення коштів на рахунках фіктивних фірми при будівництві стадіону у Бучі, неотримання землі пайовиками села Михайлівська Рубежівка внаслідок спільної шахрайської об орудки рубежівської та бучанської влади.

Інші ж структури ці зловживання або ігнорують, або покривають. Наприклад, прокуратура просто “ховає” всі справи та ще й вилучає документи у міліції, коли та щось “нариє”. Вона продовжує працювати по-старому, не реагує на жоден факт правопорушень з боку влади до, під час і після виборів. Але проявила жваву активність у земельному питанні, і помічник прокурора міста Ірпеня Тарас Мізерний (він теж отримав від міської влади земельну ділянку) перед приїздом Комісії з земельних питань швиденько вилучив у міліції всі документи стосовно земельних афер.

Іще при Кучмі, коли ірпінська громадськість зчинила скандал щодо незаконного переведення земель лісового фонду до громадської забудови, підключивши до розслідування цих питань кілька комітетів Верховної Ради та Комісію з приватизації, прокуратура була змушена подати до суду на дії місцевої влади, однак зробила все, щоб той суд програти і навіть формально не оскаржувала рішення в апеляційному суді. Прокурор Ірпеня Павло Оніщенко отримав 20 соток у Ворзелі (і за півроку на скромну прокурорську зарплату розгорнув жваве будівництво), Суддя Савченко, під час розгляду справи про визнання незаконними рішень Ірпінської міської та Бучанської селищної рад щодо переведення земель лісового фонду в категорію житлової та громадської забудов, отримав земельну ділянку в Бучі. Має в Бучі земельну ділянку і Світлана Оніщенко.

Більше того, “як не дивно”, але ми не бачимо жодної зацікавленості у наведенні справедливості в Ірпінському регіоні з боку нової обласної (не міліцейської) влади. Люди цим просто шоковані, адже Євген Жовтяк до свого призначення на посаду голови обласної держадміністрації був народним депутатом саме від нашого округу, і я була тут керівником його штабу у 2002-му (у 2004-му була начальником штабу Ющенка), та й зараз є його помічником-консультантом. Досі згадую ті вибори щоденно, оскільки вікна квартири виходять прямо на готель “Ірпінь”, в якому розташовувались окружна (в 2002-му) та територіальна (в 2004-му) комісії. І після цього всього ми не дочекалися від нього навіть моральної оцінки ірпінської (все ще старої) влади. Але не сильно нарікаємо. Заспокоюємо себе, що може часу в людини на рідний округ не вистачає. Тому дякуємо, що хоч і не відразу, а лише після масових наших протестів й поїздки до секретаріату президента створив при облдержадміністрації земельну комісію. Хай і на громадських засадах. І ми всі до неї й увійшли, бо ж більше нема кому.

От така підтримка від своїх. Зате нагороджує мене нова обласна влада за “внесок у боротьбу” регулярно. То грамоту дадуть, то цінний подарунок. Сказала їм все, що з приводу цих нагород, особливо на тлі такої підтримки “реальної” нашої боротьби думаю, не схотіла їх отримувати, так додому привезли.

І все ж, не зважаючи на “принципову” позицію прокуратури та “ніяку” позицію помаранчевої (куди ж уже помаранчівіше!) нової влади, нашою “бляклою” (бо не помаранчева й не синьо-біла) ірпінською міліцією до обласної прокуратури були передані документи на відкриття двох кримінальних справ щодо земельних махінацій влади. І ці справи таки були відкриті. І якщо раніше на міліцію в Ірпені скаржилась опозиція (за бездіяльність), то тепер скаржиться очолювана членами Партії регіонів влада (в нас немає адміністрації, лише “загальнонародно” обрані мери).

При всьому цьому не можу стверджувати, що наша ірпінська міліція виправилась остаточно й безповоротно. Люди так швидко не міняються. І нам хотілось би бачити більший результат. І впевнена, що наші подальші стосунки не будуть простими, адже вони не обмежуються розслідуванням зловживань іще правлячих в регіоні “колишніх”. Головне, це дотримання високих (як фахових, так і правових) стандартів охорони порядку. Й на цьому шляху, можливо, доведеться ще багато з нашими правоохоронцями “повоювати”. І, можливо, ще доведеться скаржитись Луценкові на них. Та сьогодні вони в нас єдині, хто хоч якось з нами. І навіть не з нами, а з народом.

Я впевнена, що, якщо перевірити усі ділянки роботи Петра Стецюка, то там далеко не все гаразд. Однак за негаразди людину звільняють, а не переводять на таку саму посаду до іншого (Тетіївського району). Та ще й саме тоді, коли відкривалися оті дві згадані кримінальні справи. Сьогодні, здається, Тетіївський район не актуальний. Нині Петра Стецюка хочуть перевести до “главку”. Невже знову щось в Ірпені проти влади накопав? І саме цікаво, що все це відбувається нібито після того, як Свистовичі поскаржилися Луценкові. От тільки скаржились на одне, а хтось потрактував ці скарги досить своєрідно, так, як йому хочеться.

Під час першої зустрічі з Віталієм Яловенком, новий начальник обласної міліції промовив “ваш начальник міліції має шанс залишитися на своїй посаді, якщо доведе це право своєю роботою”. А ще багато говорив про необхідність нашої постійної співпраці з обласною міліцією. І от ми вважаємо, що Петро Стецюк свого шансу не втратив, а обласна міліція мислить інакше. Причому ні про яку співпрацю мова не йде. До нас ніхто не звертається, з нами не радяться, нас навіть не ставлять до відома. Все, як і при Кучмі, доводиться дізнаватися “із джерел”.

Звичайно, нашу думку брати до уваги обласні правоохоронці формально не зобов’язані. От навіщо тоді ці слова про співпрацю та дії нібито з нашої подачі, хоча й протилежні напрямку цієї “подачі”?

От після цього й задумуєшся, чи варто звертатися до Луценка? Бо виходить, що лише собі ускладнюєш життя. І якби ж то собі. А то ж територіальній громаді.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113568756.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua