Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 16-04-2005
Людмила Кучеренко: Телефонна "вузькоколійка" або У які з сімох дверей кабінету заступника директора треба увійти незговірливому підлеглому, щоб поновитися на роботі?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113651712.html

У 70-х роках минулого вже століття далекий від політики лікар-психіатр Семен Глузман, якому доручили провести психіатричну експертизу генералу П.Григоренку, що відкрито виступив проти радянського режиму, відмовився виконати прохання КДБ - оголосити генерала психічно хворим. Він написав у висновках правду: Григоренко психічно здорова людина. С.Глузман не міг вчинити інакше, бо вважав себе професіоналом. За що сам отримав тавро дисидента й опинився у радянських концтаборах.

Майже чотири роки тому я як представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Полтавській області заперечила проти вимкнення полтавськими операторами кабельного телебачення програм ефірної, опозиційної до тодішнього мера А.Кукоби ТРК "ЮТА". Не з особистої прихильності до її гендиректора Г.Чечика, а тому що як посадовець, який сумлінно виконує свої обов'язки, не могла закрити очі на те, що порушуються визначені нормативними документами принципи інформаційної діяльності й права телеглядачів обласного центру. Мене не кинули до в'язниці. Просто позбавили засобів до існування, незаконно звільнивши з посади, і затягали по судах.

І подібних випадків надто багато.

Справжнім професіоналам, котрі не йдуть на оборудки з совістю, важко у всі часи. І теми шкільних творів "У житті завжди є місце подвигу" - не високопарні слова. Не щодня є нагода ринутися у палаючий будинок чи на поміч потопаючому. А от не потурати підлості й дотримуватися високих професійних стандартів - це справжній щоденний громадянський подвиг. Будьмо свідомими цього.

З Сергієм Власюком, начальником Центру технічної експлуатації місцевого телефонного зв'язку (ЦТЕМТЗ) Полтавської дирекції ВАТ "Укртелеком" його безпосередній керівник Микола Безима розправився у доволі традиційний спосіб - звільнив на початку 2004 року з посади нібито за одноразове грубе порушення виконавчої дисципліни, що призвело до зриву організації робіт з переключення абонентів діючих станцій на станцію АТС-53/54 (читачу, запам'ятай це) і включення нових абонентів будинків №80 та 81 по вул.Юрченка у Полтаві.

Не варто було б розводитися на тему цього звільнення, бо хіба мало нерадивих працівників з ініціативи роботодавців опиняються за прохідною з "вовчим квитком". Але в цьому випадку суд став на бік звільненого С.Власюка: у червні 2004 року поновив його на посаді й присудив Полтавській дирекції "Укртелекому" виплатити компенсацію за вимушений прогул. Втім, директор ПД ВАТ "Укртелеком" Микола Безима, до речі, депутат Полтавської обласної ради, відмовився виконати рішення та ухвалу суду, що набули законної сили, і до роботи С.Власюка не допускав майже півроку. Прокуратура Октябрського району Полтави 24 листопада 2004 року (після повторних скарг С.Власюка) за цим фактом порушила кримінальну справу за ознаками ч.1 ст.172 (грубе порушення трудового законодавства) та ч.1 ст.382 (невиконання рішення суду) Кримінального кодексу України.

Більше місяця знадобилося М.Безимі, щоб наважитися видати наказ про поновлення С.Власюка на роботі. Наступного дня після третього туру президентських виборів, певно, коли не справдилися сподівання М.Безими на президентство Януковича, Сергія Олексійовича запросили з'явивитися в ПФ ВАТ "Укртелеком", де в кабінеті заступника директора Р.Ануфрієва вручили наказ №140 від 27.12.04 р. про поновлення на роботі. Але тут же Ануфрієв запропонував Сергію Олексійовичу написати заяву "за власним бажанням". А коли той відмовився, перед ним миттю поклали наказ №141 теж від 27.12.04 р. про... звільнення з посади за одноразове грубе порушення виробничої дисципліни. Оце підступність!

Сергій Власюк вже довів незаконність і повторного звільнення: 9 березня ц.р. Октябрський райсуд Полтави знову поновив його на роботі. Однак Микола Безима знову не допустив керівника підрозділу "Укртелекому" до виконання обов'язків.

Чому Микола Дмитрович так люто ненавидить свого колишнього підлеглого, стало зрозуміло, коли довелося побачити Сергія Олексійовича в якості експерта на судах за скаргами полтавців до очолюваної М.Безимою Полтавської філії "Укртелекому" про заборону заміни існуючих телефонних номерів на номери АТС-53/54.

Сергій Власюк - зв'язківець з 30-річним стажем. За радянських часів працював у системі Мінзв'язку в Полтаві та на Півночі. На початку 90-х створив приватну фірму "Карт", яка теж спеціалізувалася на послугах зв'язку. А у 2001 році М.Безима запросив С.Власюка очолити ЦТЕМТЗ. Та головний зв'язківець області не очікував, що Сергій Олексійович виявиться принциповим, "з характером", тож невдовзі стосунки між ними стали напруженими.

Приміром, у 2001 році у Полтавській дирекції "Укртелекому" по вул.Жовтневій, 33 фірма "Євротехпостач" робить євроремонт, який обійшовся телефонному відомству у вельми кругленьку суму.

- Я відмовився підписувати акт виконаних робіт, - пояснює Сергій Власюк, - бо таки поважаю себе й не хотів бути співучасником, м'яко кажучи, марнотратства. Адже з цього акту випливало, що придбавали погонний метр лінолеума по 120 гривень, в той час як середня ціна в області на нього була у 4-5 разів нижчою. Що турнікет прохідної коштує нібито 12,5 тисяч гривень, тоді як у "Промелекроніці" на той час він коштував 5,5 тисяч. Відповідно за нікельовані перила при вході заплатили 13, а не 4 тисячі гривень, за розетки по 26 гривень, а не по 5-7 і т.д. У мене є підстави вважати, що вхідні двері коштують не 8000 гривень, а принаймні вдвічі менше. Для оздоблення коридору використано найдорожчий граніт. Я був шокований тим, що згідно з актом у кабінеті заступника директора нібито було встановлено аж... семеро добротних дверних блоків. 92% акцій ВАТ "Укртелеком" належать державі, тому на нього поширюються норми ціноутворення в будівництві, де чітко вказано, що якщо "будівництво здійснюється за рахунок державних коштів, ціни матеріальних ресурсів не повинні перевищувати середні ціни, що склалися в регіоні на той чи інший вид продукції в даний час".

Тоді М.Безима "проковтнув" демарш непокірного підлеглого й навіть намагався залагодити конфлікт. Ось лише деякі цитати з його 8-сторінкової відповіді на аргументовану доповідну С.Власюка: "Ви правильно зробили, що не підписали цей акт. Він дійсно не відповідає вимогам Державних будівельних норм, т.я. зроблений не на типовому бланку ф.КБ-2в, і носить тимчасовий (?! - авт.) характер. Дуже добре, що ви так хвилюєтеся за доцільне використання коштів нашого підприємства... З чого ви взяли, що кабіна охоронного пункту не відповідає вимогам охорони праці?.. Не вам обмірковувати доречність ремонту адміністративних приміщень в будинку по вул.Жовтневій, 33 в м.Полтава... Припинимо нікому не потрібне листування та почнемо нормально працювати на благо нашої загальної справи."

Може, це гасло кота Леопольда: "Хлопці, давайте жити дружно!" й спрацювало б. Та, вочевидь, у Власюка й Безими було надто різне розуміння "блага загальної справи".

С.Власюк у своїх доповідних б'є на сполох, що, по суті, фактично розікрано десятки кілограмів срібла з демонтованої міжміської АМТС-3, а його керівника це, виявляється, особливо й не турбує.

Але серйозно С.Власюк "зрізався" зі своїм начальником через сумнозвісну телефонну станцію С-32, більше відому полтавцям як АТС-53/54.

- Станція С-32, - пояснює Сергій Олексійович, - це розробка військово-промислового комплексу 70-х років. І призначалася вона для військовиків, а не для цивільних абонентів. У 2000 році (ще до того, як я працевлаштувався у Полтавську дирекцію) директор з планування розвитку ВАТ "Укртелеком" В.Єфремов проводив у Полтаві нараду й запропонував місцевим зв'язківцям подати свої пропозиції щодо заміни застарілих декадно-крокових автоматизованих телефонних станцій на вітчизняні цифрові системи комутації типу С-32. Відповідь полтавських фахівців, підготовлена в столицю за підписом заступника директора з технічних питань Полтавської дирекції Валентини Сіткарьової, була однозначною: заміна АТС-2/3/7/18 на С-32 за наявності у Полтаві перспективних нових цифрових станцій 5ESS (АТС-56/57) та МТ-20 (АТС-58/59) недоцільна.

Тема С-32 знову виникла 2002 року. Микола Безима категорично наполягав на придбанні цієї станції. Оскільки після монтажу взяти на обслуговування її мав центр технічної експлуатації місцевого телефонного зв'язку (ЦТЕМТЗ), очолюваний С.Власюком, Сергій Олексійович поставився до такої перспективи досить відповідально й зібрав про С-32 достатньо інформації, чимало спілкувався з колегами-експлуатаційниками.

Тож він написав доповідну на ім'я М.Безими, висновки якої співпадали з висновками дворічної давності його заступника В.Сіткарьової: придбавати С-32 (проектна потужність усього 16 тисяч номерів!) для Полтави недоцільно. Але цей документ начальник на очах оторопілого підлеглого порвав, мовляй, не дурій, Сергію, ставитимемо цю АТС і край, бо є відповідна постанова Кабміну про підтримку вітчизняного товаровиробника. Тоді настирний Власюк, сподіваючись на моральну підтримку, написав В.Сіткарьовій службову записку на трьох аркушах з порівняльним аналізом перспектив будівництва С-32 і розширення існуючої станції 5ESS. Відповіді ж чекає до цього часу.

У своїй службовій записці начальник ЦТЕМТЗ С.Власюк аргументовано доводив, що за ті величезні кошти (25 млн. грн., взяті, до речі, з кишень полтавських абонентів), необхідні на будівництво і введення в дію телефонної станції С-32, можна замінити всі застарілі декадного-крокові АТС-2/3/7/18 на номери цифрових АТС-58/59 та АТС-56/57 (до речі, вітчизняного виробництва - Чернігівського радіозаводу), які дають можливість надавати найсучасніший спектр послуг зв'язку і повністю вирішити питання телефонізації у Полтаві, адже тільки з проектної потужності останньої (200 тисяч номерів) наразі використовується лише трохи більше 5% - 12 тисяч номерів!

Цю порівняльну таблицю не можна читати без щемного відчуття, що в епоху науково-технічного прогресу на початку ІІІ тисячоліття людям намагаються підсунути замість калькулятора допотопну рахівницю чи замість центрального опалення змушують опалювати помешкання буржуйками.

На відміну від АТС-56/57 та АТС-58/59, технічні характеристики С-32 (АТС-53/54) не дозволяють користуватися швидкісним факсом, радіотелефоном, паралельним телефонним апаратом, використовувати такі новітні технології, як відеотелефон, АР-телефонія, зверхшвидкісний Інтернет і телебачення з однієї розетки одночасно. Ті, хто мав "щастя" стати абонентом АТС-53/54, знають, що навіть телефонний апарат не можеш купити такий, як подобається: здатен працювати лише той, що видають в "Укртелекомі" (для інших потрібен адаптер з блоком електроживлення). Станція С-32 не дає можливості створити мережу універсальних таксофонів, систему сповіщення у випадку надзвичайних ситуацій, підключитися до охоронної сигналізації. У випадку зміни місця проживання абонента, такий номер не можна перенести.

І це ще не всі "принади" станції С-32, палким прихильником якої є Микола Безима. Треба будувати нові приміщення для АТС та орендувати їх для виносних модулів. Треба розширювати штат обслуговуючого персоналу і навчати його (причому, монтери не впораються, потрібні інженери). Треба придбавати установки електроживлення і т.д. Необхідно буде демонтувати (!) існуючу кабельну телефонну мережу й будувати нову. Стосовно останнього Сергій Олексійович навів таке образне порівняння: якщо залізнична колія прокладена десятки років тому, образно кажучи, ще за царя, то по ній проїде і паровоз, і тепловоз, і електровоз, бо рейки однакової ширини. А для С-32 потрібна вузькоколійка, вона ні з чим не стикується, не може працювати самостійно і при використанні "на гражданці" (як паразит у рослинному світі) не функціонує без включення в іншу АТС.

Наприкінці службової записки Сергій Власюк зазначав, що в разі придбання С-32 передові позиції "Укртелекому" на ринку зв'язку в Полтаві будуть безнадійно втрачені, чим одразу ж скористаються конкуренти.

Та й Октябрський районний суд Полтави завалений сотнями скарг полтавських абонентів, які категорично вимагають припинення від ПД "Укртелекому" заміни старих чи нових цифрових номерів на номери АТС-53/54 (по них уже прийняті позитивні для скаржників рішення).

- Як фахівець, - зауважує Сергій Власюк, - я не бачу іншого виходу з ситуації, окрім демонтажу С-32 і заміни номерів АТС-53/54 на номери АТС-56/57 та АТС-58/59.

Врешті-решт хоч питання про придбання С-32 не було схвалено технічною радою ПД ВАТ "Укртелеком", на початку 2003 року колектив поставили перед фактом: купили.

Зазвичай монтажем і пуско-наладкою займаються виробники, в даному випадку дніпропетровці. По документах воно начебто так і було, принаймні 1,2 мільйона гривень за ці роботи ВАТ "Укртелеком" перерахувало Дніпропетровському машинобудівному заводу, а фактично майже половину їх виконував підрозділ С.Власюка.

Збагнути логіку керівництва "Укртелекому" в історії з С-32 було важко: навіщо, як у тому анекдоті про вірменський комсомол, самим створювати труднощі, щоб потім їх мужньо долати. Щоправда, все ставила на свої місця версія про тривіальне "відмивання" величезних коштів. У громадській думці колективу це було навіть не припущенням, а переконанням. Обурювалися й тим, що за останні 8 років для експлуатаційної служби не придбано жодного автомобіля (на "ланцях" вже просто небезпечно було виїздити), зате автопарк адміністрації поповнювали дорогі іномарки.

До грудня 2003 року, коли М.Безима відзвітував у Київ про введення в експлуатацію С-32 на 16 тисяч номерів (фактично ж їх було встановлено лише близько 6 тисяч) телефоністи практично не мали законних вихідних. Зате Микола Дмитрович отримав звання "Почесний працівник сфери послуг". Не обходило його й те, що С-32 будувалася без проекту (він датований 31 грудня 2003 року, як і акт про прийняття в експлуатацію). Нарікання абонентів на погану якість зв'язку до уваги теж не бралися.

Паралельно до судових з'ясувань стосунків між ПФ "Укртелекому" та С.Власюком фірма "Карт", одним із засновників якої є Сергій Олексійович, з подачі "Укртелекому" зазнала численних перевірок контролюючих органів. Дійшло до того, що працівників "Карту" не допускають до їхнього обладнання, розміщеного на території "Укртелекому", а з опечатаного телефонного шкафа "Карту" державні телефоністи викрали документацію комерційного характеру і понаписували листи їхнім клієнтам (а серед них і поважні банки), що фірма "Карт" буцімто невдовзі не матиме змоги надавати послуги зв'язку, чим завдали шкоди діловій репутації приватного підприємства. На підтвердження того, що М.Безима в бажанні помститися Власюку не гребує нічим, Сергій Олексійович наводить і такий факт: ПФ "Укртелекому" подала позов про визнання недійсними договорів про співпрацю з фірмою "Карт". Але господарський суд Полтавської області 25 березня ц.р. залишив позов без задоволення.

Схоже, директор ПФ ВАТ "Укртелеком" Микола Безима увірував у свою повну безкарність за порушення трудових прав підлеглих чи переконаний, що компетентні органи не поцікавляться, чому значну частину пуско-налагоджувальних робіт на С-32 здійснювали полтавські телефоністи, а більше мільйона гривень за цю роботу отримало дніпропетровське підприємство.

До речі, є питання і до органів прокуратури: чому вони зволікають із притягненням М.Безими до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення про поновлення на роботі С.Власюка.

Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113651712.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua