Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 19-04-2005
Олександр Костенко: Формула декриміналізації держави

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113900158.html

Помаранчева революція – це антикримінальна революція. Вона стала цілком природною реакцією народу на криміналізацію держави зокрема. Особливістю українського суспільства було те, що держава, одним з основних завдань якої є протидія злочинності, перетворилася на свою протилежність – на засіб кримінальної експлуатації людей. Однією із форм цієї експлуатації є корупція, яка набула надзвичайного поширення і привела до руйнування основ суспільного життя. Через це суспільство, переставши нормально функціонувати, опинилося в кризі.

Криміналізм, вразивши усі сфери суспільного життя, не міг не проявитися і при виборах Президента України 2004 року. Ті, кому режим криміналізму був вигідний, мали зробити все, щоб обрати “свого” президента для України. Кримінальна маніпуляція і стала приводом для Помаранчевої революції, причиною ж її була кримінальна експлуатація народу, який і вийшов на Майдан за гаслом “Злочинці мають сидіти в тюрмах!”

На мою думку, якщо враховувати афоризм Г.Гегеля: “кожен народ має той уряд, якого він заслуговує”, українці самі допустили криміналізацію державної влади. Але це не вина їх, а біда. Не маючи належної соціальної (політичної, економічної, правової) культури, вони не змогли, отримавши свободу, протистояти криміналізації державної влади.

Тому державна влада і службове становище в Україні стали найпривабливішим інструментом кримінальних зловживань. До тих пір, поки не відбудеться декриміналізація органів держави, годі й сподіватися на те, що в Україні відбуватимуться прогресивні реформи. Криміналізм здатен зводити нанівець будь-які реформи.

Доля України сьогодні вирішується на шляху подолання кримінального свавілля, яке, вразивши державну владу, паралізує функціонування політики, економіки, юстиції тощо. На нашу думку, досвід людства дає пістави для наступного застереження: держави гинуть, ящо перестають відрізняти злочинців від незлочинців. Очевидно, суспільний прогрес забезпечується такою класовою боротьбою, тобто боротьбою між класом злочинців і класом незлочинців, за якої перемагають незлочинці завдяки тому, що вони озброєні належною соціальною культурою. Виходячи з цього, можна сказати так: кожен народ має ту злочинність, на яку він заслуговує.
З моєї точки зору, вихід українського суспільства із криміналізму має відбуватися за формулою: “соціальна культура громадян + невідворотність відповідальності за злочини”. Радикальним засобом тут є соціальна культура громадян. Основне завдання реформаторів сьогодні полягає в тому, щоб створити в Україні такий порядок, який сприяв би розвитку соціальної культури громадян. Отримавши цю культуру, громадяни зроблять державну владу демократичним інструментом в своїх руках, не віддаючи її на поталу тим, хто хотів би нею зловживати. Основою нової України має бути соціальна культура громадян: якою буде ця культура – такою буде й Україна.
Проте, жодним чином це не означає применшення ролі іншого фактору – невідворотності відповідальності за злочини. Без цього добитися декриміналізації органів державної влади неможливо.

Ось тут і слід відзначити надзвичайно актуальну потребу у створенні нового спеціального органу кримінальної юстиції, який може мати назву Національне бюро розслідувань, чи якусь іншу. В усякому випадку, це має бути орган кримінальної юстиції, пристосований якнайкраще для виконання доленосного завдання для України – декриміналізації усіх органів державної влади зверху і донизу, і, зокрема, захист їх від корупції і організованої злочинності та інших зловживань державною владою. Цілком очевидно, що в Україні існує ніша для утворення такої спецслужби. Зокрема, з наступних причин.

Прокуратура за Конституцією України втрачає функцію попереднього слідства (досудового слідства).

Міністерство внутрішніх справ України в сучасному вигляді – це монстр, пристосований для свавілля і зловживань з боку тих, хто має на нього вплив. Тому воно не здатне ефективно протидіяти зловживанням владою і службовим становищем, корупції, організованій злочинності. МВС має бути реформовано таким чином, щоб займатися охороною громадського порядку і боротьбою із злочинами, що посягають на нього, та іншими злочинами, що не пов’язані із службовою діяльністю. Оперативно-розшукова діяльність і досудове слідство в органах внутрішніх справ має здійснюватись саме в цих межах.

Служба безпеки України в сучасному вигляді виконує несумісні функції – поєднання в одному відомстві функцій стратегічної розвідки і контррозвідки з функцією боротьби із корупцією та іншими зловживаннями службових осіб неприпустиме. Отже, і СБУ має бути реформована. Усі вони повинні бути реформовані, звільнивши нішу для НБР.

Виходячи з такого стану системи органів кримінальної юстиції, утворення Національного бюро розслідувань є цілком доцільним.

Необхідність створення спецслужби, яка займалась би протидією злочинам, що вчиняються службовими особами державних органів, зумовлюється також особливим характером цих злочинів. Зокрема, посадові злочинці для захисту себе від правосуддя активно використовують можливості своєї посади. Ця особливість вимагає і специфічних засобів та методів оперативно-розшукової діяльності і досудового слідства, а також специфічних повноважень, зокрема, по запобіганню зазначеним злочинам. Для успішного виконання завдань по протидії злочинам, що вчиняються службовими особами органів державної влади, Національне бюро розслідувань має бути централізованим органом. Його керівник має призначатися і звільнятися Президентом України за погодженням із Верховною Радою. Національне бюро розслідувань також має бути самостійним органом, що діятиме відповідно до закону про нього.

На нашу думку, виходячи із досвіду зарубіжних країн, Національне бюро розслідувань повинно бути цивільною структурою. Воно має складатися із штату агентів, слідчих та експертів. Крім функцій оперативно-розшукової діяльності та досудового слідства, Національне бюро розслідувань повинно також займатися виявленням причин та умов, що породжують так звану “службову” злочинність, і підготовкою відповідних пропозицій для їх усунення.

Залежно від зміни криміногенної ситуації в країні предмет діяльності Національного бюро розслідувань може змінюватись. Це має бути спецслужба, здатна до швидкого реагування на будь-які виклики кримінального характеру, що загрожують національній безпеці України. Але на теперешній час основним завданням НБР має бути протидія злочинам, що вчиняються службовими особами органів державної влади, бо сьогодні це найнебезпечніша загроза національній безпеці нашого суспільства.
Що має служити гарантією проти свавілля та зловживань з боку Національного бюро розслідувань? По-перше, це політична культура Президента України, якого ми самі ж маємо навчитися вибирати за цим критерієм. По-друге – контроль з боку громадян, яким треба надати право в разі порушення їх прав і свобод звертатися із конституційною скаргою до Конституційного Суду України чи оскаржувати дії службових осіб Національного бюро розслідувань в інших судах. По-третє, прокурорський нагляд за законністю в діяльності Національного бюро розслідувань. І нарешті, найголовніше: підбір та підготовка кадрів для Національного бюро розслідувань має засновуватись на критерії високої соціальної культури громадян-кандидатів. Тоді Національне бюро розслідувань може стати важливим інструментом охорони органів державної влади від криміналізації.

До речі, без подібної структури - ФБР у США навряд чи вдалось би Франкліну Делано Рузвельту вивести американське суспільство із кризи, в якій воно перебувало під час так званої Великої Депресії 1929-1933 рр. ФБР було ефективним інструментом декриміналізації держави і захисту її від корупції та організованої злочинності. Цей досвід варто врахувати й нам.

І ще одне. На мою думку, не слід зважати на те, що деякі посадові злочинці здійматимуть галас про те, що їх переслідують з політичних мотивів. Це цинічна демагогія тих, хто, зловживаючи владою чи службовим становищем, звик до того, що посада в Україні була найкращим прихистком від кримінального переслідування, тобто, звик вважати себе недосяжним для Кримінального кодексу, перед яким усі, нарешті, мають стати рівними насправді. Треба чітко розрізняти: справедливо призначене за Кримінальним кодексом покарання, в тому числі і тим, хто для захисту від правосуддя одягається в одежі політичних опонентів влади, – ні за яких обставин не може вважатися політичною репресією. Злодійство і політика мають бути розмежовані, інакше у країні політику визначатимуть злодії.
Без декриміналізації влади знизу й доверху за допомогою, зокрема, Національного бюро розслідувань Помаранчева революція не призведе до прогресивного реформування нашого суспільства, бо криміналізація держави – це чинник, здатний зводити нанівець будь- які реформи. Україну виведе на шлях суспільного прогресу той реформатор, якому вдасться декриміналізувати державу.

При цьому, однак, слід мати на увазі наступне. Яким би ефективним не стало НБР, реформаторам слід притримуватись закономірності (відкритої політичною кримінологією), відповідно до якої прогресивно протидіяти злочинності можна лише керуючись формулою: „антикримінальна культура плюс кара”. Тому разом із створенням НБР треба розробити в Україні заходи, спрямовані на формування у громадян антикримінальної культури, запроваджуючи антикримінальні соціальне просвітництво і соціальну практику.

Олександр Костенко - доктор юридичних наук,
професор, зав.відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права НАН України

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1113900158.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua