Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 24-04-2005
Crazy Lawyer: Загальний аналіз змін до законів з питань оподаткування

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1114290027.html

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
змін до законів з питань оподаткування
щодо впливу таких змін на можливості дрібного та середнього
підприємництва, зокрема такого, що застосовує спрощену систему
оподаткування

Цей документ містить деякий аналіз можливого впливу змін, що внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 р. №2505-IV, що далі за текстом буде іменуватися Закон №2505, (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2505%2D15&p=1113388905670293), на режим здійснення підприємницької діяльності.

Почнемо з того, що таке спрощена система оподаткування.

Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03 липня 1998 р. № 727/98 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=727%2F98&p=1113388905670293), який Президент видав відповідно до пункту 4 Перехідних положень Конституції України (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96%2D%E2%F0&p=1113388905670293), запроваджено альтернативну систему оподаткування, обліку та звітності для малого підприємництва.

Спрощена система розповсюджується на юридичних осіб (підприємства) та на фізичних осіб–приватних підприємців.

За бажанням, юридична особа, яка є будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, якщо її річна середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень (пункт 1 Указу), може обрати одну з двох таких ставок податків:

- 6 відсотків від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (пункт 3 Указу);

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (пункт 3 Указу).

Іншими словами можна сплачувати або ПДВ за ставкою 20% плюс єдиний податок у розмірі 6% з обороту, або 10%-вий єдиний податок з обороту і не бути платником ПДВ.

Приклад дуже простий:

Отримала фірма 100 гривень за місяць і має сплатити або 6 гривень єдиного податку плюс відповідну суму ПДВ (не 20 гривень ПДВ, а різницю між податковими зобов"язаннями та податковим кредитом), або 10 гривень єдиного податку. Фактично понесені фірмою витрати будь-якого роду (чи то на закупівлю товару, чи то на оренду приміщень та зарплату) нікого не цікавлять.

Привабливість системи в тому, що майже відсутнє податкове навантаження на фонд оплати праці. Відповідно до пункту 6 Указу, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів:

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

- податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за землю;

- збору на спеціальне використання природних ресурсів;

- збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- збору до Державного інноваційного фонду;

- збору на обов'язкове соціальне страхування;

- відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

- комунального податку;

- збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

- внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Коротше кажучи, якщо фірма–платник єдиного податку, вона не сплачує 32%-вий пенсійний збір з фонду оплати праці, не сплачує взагалі (отже, і не звітує) збори до фонду соціального страхування, а лише утримує з сум зарплати працівників (крім 13%-ого прибуткового податку) 2% пенсійного збору, 0,5% відсотка збору на страхування від безробіття, а з загальної суми фонду оплати праці лише збір до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві.

Для прикладу, якщо фірма – єдиноподатник виплачує 100 гривень заробітної плати, то податкові втрати є такими:

- 2 гривні до пенсійного фонду (далі за текстом – ПФ);

- 0,5 гривень до фонду страхування від безробіття;

- прибутковий податок 12,68 гривень.

На руки чистими працівник отримує 84,82 гривень (100 - 2% - 0,5% - 13%). А фірма втрачає лише 10 гривень єдиного податку або 6 гривень та ПДВ. (Приклад збитковий, але це для простоти, адже не враховано і суми інших витрат).

Якщо ж 100 виплатить фірма за звичайній системі оподаткування, то додатково слід за рахунок коштів фірми виплатити 32,3% збору до пенсійного фонду, та ще дещо, а загальна картина буде така:

Нараховано працівникам 100 гривень ("брудними").

З нарахованої суми зарплат:

- 2 гривні до пенсійного фонду;

- 0,5 гривень до фонду страхування від безробіття;

- 1 гривня до фонду соціального страхування;

- прибутковий податок 12,55 гривень.

На руки чистими працівник отримує 83,96 гривень (100 - 2% - 0,5% - 1% - 13%).

Додатково фірма має сплатити зі своїх коштів:

- 32,3 гривні до пенсійного фонду;

- 1,6 гривні до фонду страхування від безробіття;

- 2,9 гривень до фонду соціального страхування.

Отже, втрати підприємства на виплату заробітної плати, крім сум самої зарплати, становлять 36,8 гривень (або відсотків), яких немає у єдиноподатників, а також певний відсоток на збір до фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, який залежить від галузі виробництва.

Звісно, всі ці суми йдуть на зменшення оподатковуваного прибутку підприємства, але є ще сам податок на прибуток та ПДВ.

Тепер щодо єдиного податку для фізичних осіб - суб"єктів підприємницької діяльності (тобто, приватних підприємців), далі вживатимемо скорочення - СПДФО.

Якщо у СПДФО, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (фірми) найманих працівників, включаючи членів його родини, протягом року перебуває не більше 10 осіб, а обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень, такий СПДФО може перебувати на спрощеній системі оподаткування (пункт 1 Указу).

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць (пункт 2 Указу).

У разі, коли платник єдиного податку фізична особа здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї (пункт 2 Указу).

Як і юридичні особи, спрощенці СПДФО не сплачують податки та збори, наведені у переліку вище та у пункті 6 Указу. Прибутковий податок з фізичних осіб (13%) з доходів від підприємницької діяльності вони також не сплачують.

Крім того, за пунктом 6 Указу, суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.

Згідно з пунктом 3 Указу, державне казначейство України перераховує суми єдиного податку (сплаченого юридичних особами та СПДФО):

- до Державного бюджету України - 20 відсотків;

- до місцевого бюджету - 23 відсотки;

- до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

- на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки).

Як бачимо, пенсійний та інші фонди своє отримують, хоча формально єдиноподатники не є платниками певних зборів.

Заради правди, слід сказати, що за незаконною ініціативою пенсійного фонду, деякі підприємства - єдиноподатники донараховують та доплачують до ПФ різницю між сумами, що становлять 42% від єдиного податку, та розрахованими 32,3% від фонду оплати праці.

Хочу зазначити, що для підприємств сплата єдиного податку є вигідною лише у випадку, коли здійснюється діяльність, яка не містить значної витратної частини (здавання майна в оренду, будь-який консалтінг, посередництво). Бо якщо купити товар за 100 гривень, продати його за 120, сплатити зі 120 (з обороту) 12 гривень єдиного податку, 8 гривень, що залишилися, на життя не вистачить. Та й торгівельна націнка у 20% це рідкість. У роздрібній торгівлі вона не перевищує 3%-5%.

Але для СПДФО єдиний податок це рай. Навіть у сфері торгівлі. Теоретично, за відсутності витрат, можна отримати за рік 500.000,00 гривень доходу, тобто 41.666,67 гривень на місяць. А сплатити лише 2400 єдиного податку (200 гривень х 12 місяців).

Це, насправді, нечастий випадок, адже є можливість найняти 10 працівників, сплатити по 50% податку за кожного найманого працівника, понести витрати на закупівлю товару, оренду приміщення і т. ін.

На жаль, ставка податку не залежить суттєво від виду діяльності, бо логічно було б встановити ставку податку, залежно від наявності витрат у певному виді діяльності.

Крім наведеного, Указ містить певні обмеження щодо застосування спрощеної системи (пункт 7):

Дія цього Указу не поширюється на:

- суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

- довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

- суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

- фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

- спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Також, суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. Тобто, ніякого бартеру та векселів для єдиноподатників не може бути.

Що ж зробив Уряд України, прийнявши Закон № 2505?

По-перше, слід сказати, що цей Закон не є Законом про бюджет, а є просто законом, що вносить зміни до інших законів, в тому числі в Закон "Про Державний бюджет України на 2005 рік". Отже, посилання критиканів на частину 2 статті 7 Закону України "Про систему оподаткування" (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1251%2D12&p=1113388905670293) не є доречним:

"Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік".

Але цей Закон № 2502 все ж прийнято з процедурними порушеннями. Порушено принцип, викладений у частині 8 статті 1 Закону "Про систему оподаткування", який є таким:

"Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів (обов'язкових платежів) або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб'єктам підприємницької діяльності або фізичним особам".

На жаль, порушення одним законом іншого закону (обидва акти є рівними за силою) є сталою практикою у Верховній Раді.

Але вийти з кола порушень інакше було неможливо, оскільки Закон № 2505 вносив зміни до Закону "Про державний бюджет України на 2005 рік", а цей в свою чергу і сам порушив цей принцип.

А змінити Закон "Про державний бюджет України на 2005 рік" було вкрай необхідно, і насамперед, щоб задовільнити вимоги підприємців, які вимагали скасування статті 45 Закону "Про державний бюджет України на 2005 рік".

На жаль, дати лінк на попередню редакцію цього Закону я не можу, оскільки безоплатні пошукові інтернет-системи не дають попередніх (не чинних) редакцій законів. Доведеться цитувати.

Отже, скасована стаття 45 попереднього Закону "Про державний бюджет України на 2005 рік", а точніше окремі її частини, були такими:

"Стаття 45. Установити, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать:

<…>
2) у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок;

<…>
Установити, що у 2005 році:

до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків, із сплатою юридичними особами єдиного податку у розмірі 50 відсотків діючих ставок…

<…>
Установити на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" <…> на місяць на кожну особу".

На практиці протягом січня, лютого та березня 2005 року це виявлялось у тому, що оскільки ПФ більше не отримував своїх 42% від сум єдиного податку, а також інші фонди страхування також були позбавлені своєї частки надходжень від сум сплаченого єдиного податку, всі єдиноподатники, як юридичні, так і фізичні особи, були атаковані всіма трьома фондами з вимогою сплачувати повні ставки всіх зборів, незважаючи на існування нескасованого Указу із звільненням від такої сплати.

Крім того, СПДФО, крім сплати єдиного податку, були змушені сплачувати суму фіксованого страхового внеску до ПФ, який становив 83 гривні.

Звісно, зниження ставок єдиного податку в два рази здавалося таким, що компенсує додаткові внески до фондів, але це не відповідає дійсності. У невеликих містах та селах ставки єдиного податку не досягали і 100 гривень, а мінімальна ставка була 20 гривень, і навіть після зменшення цих ставок в два рази розмір внеску до ПФ (83 гривні) значно погіршував становище багатьох приватних підприємців.

Погіршувалося фінансове становище і 10%-вих спрощенців юридичних осіб, оскільки зниження ставки єдиного податку до 5% ніяким чином не компенсувало обов"язковість сплати 32%-вого збору до ПФ та появу нових зборів до фонду соцстраху (2,9% та 1%).

Отже, зволікати ще рік для виконання вимог не було ніяким чином можливим, і одним з позитивних моментів Закону № 2505 є те, що скасував статтю 45 та повернув все до правил, що діяли до 01 січня 2005 р. (пункт 2 статті 48 Закону № 2505 та пункт 4 Прикінцевих положень цього Закону). На цей час чомусь всі про це не згадують, а лише критикують.

Тепер щодо поганого у Законі № 2505.

Найгіршим є положення нової редакції пункту 2.3 Закону "Про податок на додану вартість". Оскільки Закон № 2505 вніс зміни до тексту цього Закону про ПДВ, доцільно дивитися сам текст Закону "Про ПДВ" тут: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=168%2F97%2D%E2%F0&p=1113388905670293

Згідно з новим пунктом 2.3, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню ПДВ, нарахована (сплачена, надана) такій особі протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством (підпункт 2.3.1 Закону про ПДВ).

Як бачимо, є певне протиріччя. Указ встановлює межу для СПДФО спрощенців у 500.000,00 гривень, а тут маєш стати платником ПДВ (тобто, відмовитися від спрощеної системи зі сплати своїх 200 гривень), якщо за останні 12 місяців перевищів (отримав або тобі винні) 300.000,00 гривень.

Мало того, що це означає сплату додаткового податку, а отже підвищення ціни, так й ще треба вести досить складне адміністрування ПДВ (самотужки вести податковий облік з ПДВ досить складно, а звітність щомісячна або щоквартальна).

Ще й сума 300.000,00 на рік досить незначна – це 25.000,00 гривень на місяць, тобто дві добрячі зарплати з деякими витратами. А якщо найманих працівників – 10, як дозволяє Указ?

Крім цієї напасті, податківці впевнено стверджують, що перший підрахунок треба здійснити на 01 квітня 2005 р., а не через 12 місяців після набрання чинності Законом № 2505.

Можу запевнити, що велика частина СПДФО спрощенців балансують на межі своїх 500 тисяч, і дуже несподівано для себе зобов"язані 20 квітня 2005 року подати заяви на реєстрацію себе, як платників ПДВ або припинити діяльність.

Але справа в тому, що відсутній механізм відмови від спрощеної системи у такому випадку. Указ (його пункт 4) встановлює, що відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу). Остання така дата – це 15 березня. І як тепер бути новозареєстрованим платникам податку? Платити ПДВ та свій попередній єдиний податок? Відповідей немає навіть у податківців.

Далі. У пункті 2.3 є фраза "поставка товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі". Це означає спробу Уряду обкласти ПДВ доходи від офшорного програмування. До 30 березня 2005 року розробка програмного забезпечення (ПЗ), за умови декларації про не застосування цього ПЗ в Україні, вважалася експортом послуг і обкладалася ПДВ за нульовою ставкою, що давало право платникам ПДВ програмістам (фірмам) отримувати право на бюджетне відшкодування ПДВ.

Для прикладу: ТОВ "Крупнософт Україна" отримало 100 баксів від іноземного замовника за розробку йому певного ПЗ. Але сплатило оредну плату за офіс платнику ПДВ у розмірі 60 баксів, у якій 10 баксів – ПДВ. Оскільки податкового зобов"язання у "Крупнософт Україна" немає (ПДВ за полуги 0%), він отримував право на відшкодування 10 баксів з бюджету України або недоплатити 10 баксів з інших доходів. Тепер же, з таких 100 баксів "Крупнософт Україна" буде зобов"язаний нарахувати 20 баксів ПДВ, зменшити на 10 баксів ПДВ сплаченого у сумі орендної плати, а потім 10, що залишилися віддати у бюджет, у якості ПДВ.

І пункт 2.3.3 Закону про ПДВ встановлює також, що особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ. І це незалежно від обсягів отрманих коштів!

Будь-який програміст, що є СПДФО на єдиному податку, тепер, навіть коли він отримує 1.000 гривень на місяць, зобов"язаний зареєструватися та платити ПДВ.

Цей маразм легше пережити, коли зрозумієш, що визначення поставки товарів або послуг з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж у законодавстві України немає.

На мій погляд, ця норма закону є мертвонародженою. Оскільки у будь-якому більш-менш пристойному офісі є локальна комп'ютерна мережа, можна вважати, що всі послуги нажаються за її допомогою. Це одна крайність. Друга полягає у такому універсальному рецепті: ніхто не забороняє офшорним або внутрішньоукраїнським програмістам демонстративно з підписанням акту або поштою передавати свої розроблені програми на компакт-дисках, а у договорах з клієнтами писати, що результати робіт не можуть передаватися за допомогою комп"ютерних мереж. Ось і вирішення всіх проблем з ПДВ для програмістів.

Наступним "жахом" є добавлений Законом № 2505 другий абзац до пункту 1.8 Закону України "Про податок податок з доходів фізичних осіб", який можна знайти тут: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=889%2D15&p=1113388905670293.

Цей другий абзац виглядає так:

"Самозайнята особа - платник єдиного або фіксованого податку, яка надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) протягом більше ніж одного календарного місяця за податковий рік".

Це означає, що коли існує один(!) договір, підкреслюю, що у пункті Закону "Про податок податок з доходів фізичних осіб" вживано слово "договір" саме у однині, і за цим договором СПДФО на єдиному податку надає послуги підприємству або інішій фізичній особі (замовнику), то незважаючи, що цей СПДФО сплачує свій єдиний податок, замовник зобов"язаний утримати з доходу ще 13%.

Прикладом може бути таке: прийшла до вас у офіс професійна прибиральниця та каже: "Шановний пан директор, навіщо вам платити мені "чорним налом", чи брати мене на роботу та сплачувати за мене внески на пенсійне та соціальне страхування? Я приватний підприємець на єдиному податку, отже, платіть мені 100 гривень на місяць, а мої податки, то мої проблеми".

Зручно? Але тепер, ця прибиральниця буде отримувати від вас на 13% менше, оскільки ваш договір з нею укладений, наприклад, на квартал, а нова норма закону прирівнює її до найманого працівника.

Але все одно це вигідніше, ніж сплачувати від її зарплатні 36% з гаком. До речі, воплі, що доведеться сплачувати ще й 32% до ПФ за таких СПД, прирівняних до працівників, не мають під собою жодного законодавчого підгрунтя, крім гарячого бажання фондів отримати додаткові кошти. Чому саме – довго пояснювати, але я готовий доводити це у суді, якщо у моїх клієнтів буде така потреба.

Що ж до виходу з цієї ситуації, то ця норма пункту 1.8 може і не мертвонароджена, але точно "недоношена". Хто заважає підприємству укладати з СПДФО по одному договору на кожен місяць? У такому випадку за кожним з 12 договорів прибиральниця працюватиме лише 1 місяць, формально не порушуючи вимоги абзацу другого пункту 1.8 Закону "Про податок податок з доходів фізичних осіб".

Ось тут ми непомітно і підійшли до причин, що спонукали Уряд запровадити такі вкрай непопулярні та недолугі заходи.

На прикладі нашої прибиральниці, кожній розумній людини прийде до голову думка, а чому б не зробити всіх своїх працівників спрощенцями, платити за них по 200 гривень (найбуде найвища ставка, хай подавляться), платити їм "білу" зарплату аж до 40 тисяч, не витрачаючись на всіляки там внески до ПФ та інших фондів.

Саме так і працювала велика частина наших підприємств. Ось звідки таке велике число офіційно зареєстрованих приватних підприємців, які насправді є звичайними працівниками, позбавленими гарантій та пільг, що мають "справжні" працівники за Кодексом законів про працю (лікарняних, відпусток, гарантій від незаконного звільнення і т. ін.). Бо на приватних підпримєців, що працюють за цивільно-правовими договорами правила КЗпП не розповсюджуються.

Ще одною сферою напівзаконного застосування схем з СПДФО спрощенцями є будь-який інший бізнес з мільйонними оборотами, який здійснюється не підприємством, а певною кількістю "приватних підприємців", які каруселлю змінюються після досягнення критичної межі у 500 тисяч гривень. Наприклад, великий завод щось там виробляє та продає за ціною, наближеною до собівартості, тобто з мінімальною націнкою, СПДФО на спрощеній системі. А цей підставний СПДФО продає товари за готівку за справжною ціною, залишаючи собі, а вірніше хазяям заводу, майже весь прибуток зі смішним оподаткуванням. Бо сам завод ледь жевріє на межі банкрутства.

Про інші засоби та схеми не буду й казати, бо іх ще є.

Ось чим пояснюється недолуга спроба Уряду прикрити лазівки у застосуванні єдиного податку, яка призвела до відчайдушного вереску про знищення дрібного бізнесу. Бо ліс рублять – тріски літять, і демонструє це останне, на що слід звернути увагу: пункт 4 Прикінцевих положень Закону № 2505.

"Установити, що з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування" Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

- суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

- суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

- суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

- фізичних осіб - підприємців, які займаються діяльністю у сферах торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, аудиту, діяльністю з надання в оренду нерухомого майна та ріелторською діяльністю".

Перекладаючи на зрозумілу мову, з 01 липня 2005 і до не знаю коли (навіть проекту відповідного закону не бачив), деякі СПДФО та підприємства спрощенці не зможуть залишатися платниками єдиного податку або будуть змушені відмовитися від певних видів діяльності.

Гральним бізнесом і раніше вони не могли займатися, відповідно до Указу. Підакцизними товарами насамперед є алкоголь та автомашини, отже, спрощенцям залишається право торгувати алгоколем вроздріб, що певно і є дрібним бізнесом.

Дійсно постраджають приватні ювеліри (чому їх вибрали жертвами, я не здогадуюсь).

Не буде аптек, що належать фізичним особам на єдиному податку, не буде архітекторів СПДФО спрощенців. А от юристи СПДФО-єдиноподатники залишаться, але будуть писати проекти договорів, представляти інтереси в судах, писати позови, і не дай боже вам замовити у них консультацію чи роз"яснення.

І настане капець міським міні-олігархам, які, маючи у власності шикарні люксусові квартири, надають їх оренду за шалені дурні гроші, сплачуючи мізерні суми єдиного податку у 200 гривень на місяць, отримуюючи десятки тисяч доларів орендної плати.

До речі, Уряд не залишається байдужим до протестів. Прикладом швидкого реагування моде бути викладене тут http://www.liga.net/news/144418.html

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1114290027.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua