Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 27-04-2005
Віктор Вовк: “Європейський” vs “Візантійський” проект для України

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1114590395.html

Помаранчева революція та перемога Віктора Ющенка на президентських виборах створили принципово нову політичну ситуацію в Україні. Водночас, набуває особливої актуальності питання про “систему координат”, яку ми застосовуємо для аналізу політичних процесів в Україні та оцінки перспектив на майбутнє.

Давайте коротко повернемось до буремних подій кінця 2004 року. Більшість політиків, політологів та пересічних громадян справедливо розглядали їх як конфлікт між авторитарним, кланово-олігархічним режимом та опозицією. Для багатьох з нас це також була боротьба між носіями українсько-демократичної ментальності та представниками радянського менталітету. З цими оцінками важко не погодитися.

Водночас, для більш глибокого і адекватного аналізу, що дозволить нам зрозуміти події в довгостроковій перспективі, варто розглянути політичний процес в Україні в дещо іншій системі координат. А саме, в системі координат існуючих в країні політичних традицій (архетипних політичних культур). В силу географічного положення та історичних особливостей формування української нації розвиток нашої країни визначається впливом трьох політичних традицій або архетипних політичних культур: європейської, візантійської та ординської.

В цій системі координат Помаранчеву революцію і перемогу Віктора Ющенка на президентських виборах можна розглядати як спільну перемогу “європейсько-візантійської” коаліції над загрозою політичного “ординства”.

Потреба усунути кланово-олігархічний режим президента Кучми, а згодом і небезпека “ординської навали” сприяла тактичному єднанню європейсько-демократичних та візантійсько-бюрократичних сил в суспільстві. Природно, що уособленням і лідером такої коаліції став Віктор Ющенко, який поєднує в своїй ментальності та політичній культурі як європейську, так і візантійську складові. Також не викликає подиву, що Росія обрала інструментом для спроби імперського реваншу близьких їй за духом носіїв політичного “ординства” в Україні – передусім лідера Партії регіонів Віктора Януковича та лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука.

Слід зазначити, що класичним “візантійцем” в Україні був Леонід Кучма взірця середини 1990-х років. Як архетип політичної культури, ця традиція є таким собі євро-азійським політичним кентавром. Сьогодні візантійська політична традиція намагається відновити своє домінуюче положення в Україні і прагне як зменшити впливовість ординського чинника (що слід всіляко вітати), так і підпорядкувати собі європейську політичну складову (з чим нам слід послідовно боротися).

Після Помаранчевої революції “прагматичне” оточення нового президента, що є переважно носієм візантійської політичної традиції і культури, більше не потребувало послуг ідеологічних партій і політиків. Воно швидко відтіснило нещодавніх партнерів, а нині конкурентів, з метою панування в українському політичному процесі. Саме ця політична культура інтриг, боротьби за доступ та вплив на “верховного правителя”, схоже, домінує в процесі формування нової влади, що породжує сумніви в суспільстві щодо чесності, відкритості, послідовності та ефективності цього процесу.

Водночас, орієнтовані на європейську політичну культуру і цінності національні демократи, що мають незаперечні заслуги перед країною як послідовні борці за незалежність та демократичну державу, нині опинилися в досить скрутному політичному становищі. Свідоме добровільне перебування в “тіні” Ющенка протягом останніх 5 років призвело до фактичного “делегування” іміджу національно-демократичної сили абстрактній “команді Віктора Ющенка”. Сьогодні реальним “розпорядником” бренду національних демократів в очах суспільства став президент, візантійське оточення якого намагається підспудно привласнити й узурпувати цей популярний серед багатьох виборців імідж. Це є ледь не найбільшим викликом національній демократії вУкраїні в усій її новітній історії.

Тож після Помаранчевої революції конкуренція за українську перспективу має нову, додаткову площину – між умовними українськими “європейцями” та “візантійцями”. Безумовно, обидва табори представлені не в чистому вигляді, а як деякі ідеальні установки. Публічним проявом невідворотності політичного напруження між представниками цих двох умовно-ідеальних таборів в нових політичних умовах стали, зокрема, принципові розходження щодо створення “єдиної” партії та стратегії участі в парламентських виборах. Розглянемо це на прикладі дискусії з цього питання між Українською Народною Партією та Народним Союзом “Наша Україна”.

1. Ідеологічно-партійний аспект.

УНП вважає, що в правоцентристській ніші необхідно зберегти патріотичну політичну силу з корінням в національно-демократичній революції кінця 80-х - початку 90-х років з метою відстоювання українських національних інтересів та “українського обличчя” в політиці держави. В загальному ж плані, необхідно формувати повноструктурну політичну систему України європейського типу з потужними партіями 3-х основних ідеологічних спрямувань: патріотично-консервативного, ліберального і соціал-демократичного.

Натомість НСНУ реалізує візантійську філософію “соборності”, що в політичній сфері означає принципову позаідеологічність або “загальнонародну ідеологію”, та робить ставку на харизму лідера (фактично царя, месії, намісника божого на землі) і непрозоре керівництво партійними масами з боку його близького оточення (соратників, князів, апостолів).

2. Організаційно-партійний аспект.

УНП переконана, що консолідація патріотичних сил має відбуватися шляхом демократичної побудови партії знизу через об’єднання існуючих партійних структур і, таким чином, вихід на чітку ідеологію та лідерів об’єднаної партії.

НСНУ ж проголошує, що “єдина” партія – це “партія Майдану”, яка формується через індивідуальний вступ та розпуск існуючих партій. Результатом такого підходу є недемократичний процес створення згори партії без ідеологічної основи, що формується під імідж лідера. Це також супроводжується надмірним впливом на цей процес з боку вузької групи “обраних”, яким довірено створювати партію, а також масою антидемократичних зловживань, про які свідчить преса.

Тож можна констатувати, що створення НСНУ – це виразно візантійський політичний проект. Однією з цілей такого підходу є, зокрема, ліквідація існуючих структурованих політичних партій як конкурентів за національно-демократичний електорат.

3. Коаліційно-виборчий аспект

УНП виходить з необхідності передвиборчої або вже парламентської коаліції самодостатніх політичних сил, що представляють ідеологічно близькі суспільні інтереси і цінності. Це відповідає європейській політичній традиції. Натомість НСНУ пропонує союз “харизм” (Ющенко, Тимошенко, Литвин), а не суспільно-політичних сил.

Переведення політичного процесу, зокрема передвиборчих переговорів, із площини узгодження ідеологічних і політичних позицій в площину персональних домовленостей харизматичних лідерів, а також схильність до інтриг та безпринципних угод, властиві саме візантійській політичній культурі.

Як я зазначав, головна проблема націонал-демократів – це фактичне делегування Ющенку іміджа головного виразника національної демократії в Україні. В очах багатьох їхніх виборців, цей імідж автоматично поширюється далі на НСНУ. Тому аргументи УНП сприймаються з розумінням політично зрілою, освіченою публікою, але поки що незавжди переконливі для більш широкого загалу, для якого авторитет Ющенка в усіх без винятку сферах є безсумнівним.

В цій ситуації, месидж УНП суспільству має полягати в наступному – УНП боротиметься за “європейського” президента Ющенко та критикуватиме прояви “візантійського” впливу з боку його оточення, яке може спробувати перетворити президента на українського “царя”. Так само партія сприятиме впровадженню європейських стандартів в діяльності парламенту, уряду, судової влади та в стосунках між ними. Тим самим УНП допомагатиме президенту реалізувати його виборчу програму, а також його мрію привести Україну в Європейський Союз.

Отже, ми можемо миритися з політичним візантійством лише як з перехідним етапом на шляху європейської трансформації України.

Й декілька слів про інтеграцію України в Європу. Важливо усвідомити, що вибір Україною європейського вектора розвитку є стратегічною трансформацією, що носить характер цивілізаційного вибору. Політика євроінтеграції, що розглядатиметься лише як механічна сукупність дипломатичних, правових, економічних, військово-технічних та інших заходів, приречена на провал.

Саме корекція ментальних установок українців визначатиме динаміку процесу євроінтеграції України. Водночас її темп і зміст не повинен приводити до втрати національної ідентичності. Успіх європейського проекту залежить від проведення цілеспрямованої та продуманої корекції цінностей та стереотипів мислення, що заважають прискореній модернізації українського суспільства.

У частини інтелектуальної і політичної еліти України є розуміння масштабу цього завдання і усвідомлення того, що питання стоїть саме про цивілізаційний вибір українського народу. Окремі інтелектуали і політики свідомо працюють в цьому напрямку. Водночас незрозуміло чи усвідомлює масштаб і глибину проблеми політичне керівництво країни, а його нинішня бравурна риторика викликає великий сумнів в цьому.

Проголошуючи повсякчасно правильні європейські гасла, такі як відкритість політики, верховенство права, розмежування влади і бізнесу, подолання корупції, свобода слова тощо, нинішня владна команда не може стриматись від їх системного порушення, що виказує її “візантійські вуха”. А деякий авантюризм й навіть “хлєстаковщина” в питанні стратегії та практичної політики євроінтеграції також створює загрозу серйозної невдачі на цьому надважливому напрямку.

Тож націонал-демократам та українській інтелігенції слід політично очолити глибинне прагнення народу до життя за європейськими стандартами. Ми повинні заявити про свої амбіції як чільного провідника європейського проекту в Україні на противагу й досі чинному візантійському проекту олігархо-бюрократичної номенклатури, який, схоже, починає набувати свого другого дихання.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1114590395.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua