Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 17-05-2005
Галина Левицька: Чи справді все так класно, як нам кажуть?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116318353.html

Ще у час виборчої кампанії Віктор Ющенко не раз наголошував, що за перших сто днів його президентства Україна побачить нову владу. Сто днів щасливо минуло, проте чи дійсно ми маємо нову владу? Якщо дивитися по обличчях то вона лише частково нова. А якщо дивитися на спосіб дій, на систему моральних пріоритетів, то її ніяк не можна назвати новою. І те, що міністри Жванія та Плачков та ряд голів державних адміністрацій, розмовляючи на державній службі недержавною мовою, як і представники старої влади, демонструють свою неповагу до українського законодавства, до Конституції та до рішень Конституційного суду це тільки одна грань старого мислення нової влади. Куди більше тривожним у тому ряду є індиферентність перших осіб держави, до яких відноситься і державний секретар України Олександр Зінченко. Він на своїй, поки що єдиній прес-конференції, які обіцяв проводити регулярно гарантував, що за місяць усе чиновництво буде чітко працювати з дотриманням норм чинного законодавства. Але цього поки що не сталося. Чому? І це питання нині все частіше звучить від представників різних українських середовищ.

Звичайно, що цікаво було б почути на це питання відповідь від Президента. І хоч вперше в українській історії 12 травня глава держави вийшов на пряме спілкування з українським суспільством за допомогою трьох телеканалів (два із них контролює зять попереднього президента Віктор Пінчук, що змушує задуматися, що за тим стоїть), то воно було далеко не прямим. Більшість питань було узагальненим крізь призму суб’єктивного розуміння сучасних процесі в Україні. Приблизно такий же сценарій було використано і на широкий прес-конференції (у ній взяло участь більше 400 журналістів) Президента України 13 травня, що відбулася в Українському домі. Правда у ролі узагальнюючого органу виступала прес-секретар Президента. Все, що було сказано Президентом України і те, що встигли журналісти запитати багато людей почули. І зовні могло б здаватися, що усе було гладко і демократично. Однак є чимало нюансів, які залишаються за кадром. Головне з них — так зване совкове розуміння української державності. І, як наприклад те, що у наших сусідів поляків вважається святістю, у нас часто називають крамолою, комплексом тощо.

Днями один з провідних київських лікарів сказав: мене не стільки лякає нова спроба енергетичного шантажу України з боку „друга України” Путіна, а те, що навколо Президента є так багато чужих до України і до української справи людей. І як раз вони спричинюють до виникнення парадоксальних ситуацій, які мали місце 13 травня перед прес-конференцією Глави держави. Як і за часів екс-президента Леоніда Кучми продовжуюся проблема чужомовного обслуговування представниками державної охорони журналістів. Для того, щоб потрапити на прес-конференцію журналістів перевіряє на вході до будь-якого адміністративного будинку державна служба охорони. Це, не тільки люди, які дбають про безпеку тої чи іншої особи, але й є обличчям тих, хто служить українській державі.

Зайшовши 13 травня до приміщення Українського дому я почула „откройте сумочку”. Я йому спробувала делікатно пояснити, що я можу лише відкрити сумку, а не аткривать”. Тим разом цей прийом не спрацював, і охоронець продовжував по своєму. Тоді я спробувала зауважити йому, що він державний службовець і повинен виконувати закон про державну службу, Але це ніяк на нього не вплинуло. Я не думаю, що ця людина не чула і не читала Конституції. Мені задається, що це демонстрація чужості, до України і до української справи. Справа у тому, що свідком цього інциденту був один закордонний журналіст. Він спробував пояснити „аткрівателю” сумок, що треба з повагою ставитися до законів країни, в якій ти працюєш, коли вже не вистачає виховання з повагою ставитися до жінки. Відповідь була короткою: Как не нравітся, ежжай в свою страну і там качай права”. Звичайно, що у цій ситуації не було вже сенсу йому щось пояснювати.

Актуальність цього питання посилює приватна розмова з одним із представників секретаріату Президента, якому я розповіла про те, як мене „вітали” в Українському домі. Він сказав, що замість того, щоб ситуація покращувалася, вона погіршується. І додав: також і у Секретаріаті є дуже багато випадків грубої зневаги державної мови, нехтування чинним законодавством, яке вимагає використання державної мови у службовій діяльності. Коли начальникам ця проблема є байдужою, то трудно чогось вимагати від їхніх підлеглих, підсумував він. Я вже не стала уточнювати, яких начальників він мав на увазі. Чи Ірину Геращенко, яка це демонструє у ранзі прес-секретаря?

Тут здивування викликає той факт, що син відомого львівського поета Романа Лубківського, який також належить до числа начальників у секретаріаті Президента, байдужий до дотримання законів, які регулюють мовні обов’язки державних чиновників. Я вже декілька разів була свідком, як до фракції „Наша Україна” телефонувала дівчинка із „прийомной” Лубківского, і з претензіями на VIP-а розмовляла недержавною мовою.

Звичайно, що після „особливої” зустрічі на вході в Український дім вже на весь період прес-конференції Президента України вистарчило адреналіну. З тими колегами, із регіонів, із якими я встигла перекинутися словом зрозуміла, що у них було дуже багато запитань до Глави держави, проте їх не можливо було поставити через довгі відповіді В. Ющенка. На окремі запитання Віктор Ющенко говорив по 10-15 хвилин. Оскільки це вже були речі відомі, то багато журналістів раз у раз поглядали на годинники, а окремі з них, які їхали до Києва цілу ніч втомлено позіхали. І ті хто хотів підняти актуальні питання державного будівництва, і більше двох годин тупцювали біля мікрофонів, згадували пана Президента не злим і не завжди тихим словом. Аналізуючи довгі відповіді на запитання Президента можна зробити два висновки: перший, що це успадкована із минулого технологія, щоб якнайменше було поставлено питань, а другий — що Віктор Ющенко ще не зрозумів, що від коротких відповідей він тільки виграє. Переважній більшості журналістів від Президента потрібні факти, а не коментарі до них. Внаслідок такої організації прес-конференції „за бортом” залишилося як багато питань так і не отриманих на них відповідей. Враховуючи, що до Президента України пробував потрапити польський міністр Анджей Пшевозьнік, відповідальний за відкриття польських поховань на Личаківському цвинтарі у Львові, я хотіла дізнатися від В. Ющенка як глибоким буде з українського боку обіцяний ним же у столиці Польщі компроміс, а відтак чи буде в обіцяні терміни відкриття польських поховань. На нинішній день відомо, що польська сторона продовжує відстоювати шовіністичний напис на меморіальній таблиці: ”воякам, які полягли за незалежність Польщі”. Якщо Віктор Ющенко готовий з таким написом відкрити меморіал на Личаківському кладовищі, то чи він цікавився думкою громади Львова?

Звичайно, що як тільки після двох годин сумлінного стояння біля мікрофону підійшла черга до мене, президентська прес-секретарка Ірина Геращенко, щоб оберегти Віктора Ющенка від несподіваної незручності, почала активно узагальнювати записки. І Президентові куди зручніше було знаходитися у матеріалі, який йому готували радники (він сказав, що йдучи на зустріч з пресою він перечитує моніторинги, які готують радники). Наприклад, про концепцію розвитку села. На це Віктор Ющенко потратив аж цілих 10 хвилин. Також не було нагоди дізнатися від Президента України наскільки він знає, яка частина острова Коса Тузла вже пішла під воду. І чи тим питанням хто-небудь із виконавчої влади займається? Парламентарії озвучили, що Тузла йде під воду, але Кабінет Міністрів ще не проводив з цього приводу засідання і не виділив коштів на його укріплення. Однак, все залишилося без відповіді. Чому? Можливо тому, що він не любить відповідати на гострі питання. Йому більше до серця те, що не вимагає конкретики. У кожному разі таке враження склалося із окремих реплік Президента України на прес-конференції.

Узагальнюючи для журналістів 100 днів свого президентства Віктор Ющенко сказав, що за цей час забезпечена політична стабільність. З економічного боку, за словами В. Ющенка, є чітка програма. З соціального і гуманітарного боку досягнута гармонія, впевнений Глава держави. Віктор Ющенко дуже задоволений від того, що було зроблено за 100 днів його командою. Прес-секретар Ірина Геращенко вирішила пригадати Главі держави, що своє задоволення він повинен висловити улюбленим словом, яке звучить як „клас”. Президент України без особливо ентузіазму повторив за нею: „клас”. Це означало, що все, що відбулося за 100 днів відповідає тому висловлюванню. Але чи справді у нас усе класно? Невже ж не усе я розумію із того, що бачу? — усе частіше запитую себе…

Галина Левицька,
власний кореспондент «ЗВУ» у Києві

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116318353.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua