Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 21-05-2005
Олександр Сіромаха: Як мають утворюватись нафтові резерви? Досвід Німеччини

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116663046.html

Після останньої „бензинової війни” в Україні знову заговорили про нагальну необхідність створення постійного державного стратегічного резерву нафтопродуктів. Не викликає сумнівів доцільність такого новоутворення: будь-яка країна, залежна від імпорту нафтопродуктів, намагається мінімізувати ризики на цьому стратегічно важливому ринку шляхом утворення запасів, які в необхідний момент „викидаються” на ринок з метою його стабілізації.

Втім, чомусь мало хто ставить під сумнів необхідність створення саме державного резерву. В той же час, в країнах західної Європи вже тривалий час існують і довели свою ефективність недержавні резерви нафти і нафтопродуктів.

Звичайно, знаючи схильність Юлії Тимошенко довіряти радше власній інтуіції, а не законам ринку, легко передбачити, що в Україні подібні резерви будуть знаходитись у „ручному управлінні” урядових структур. Але все ж спробуємо проаналізувати, які ринкові механізми застосовуються для вирішення цієї проблеми в постіндустріальних державах.

Для прикладу давайте візьмемо резервну систему Німеччини, яка існує вже більше 25 років і успішно виконує покладені на неї завдання стабілізатора ринку, причому, державне втручання тут, як виявилося, є мінімальним.

Ґрунтовний аналіз німецької резервної системи був зроблений співробітником міністерства економіки ФРН Клаусом Джохансеном у його доповіді „The German Stockholding System and Experiences” (2002), на основі якої і викладено подальший матеріал.

Німеччина майже на 100% залежна від імпорту нафти і нафтопродуктів. На нафту припадає приблизно 40% від споживання енергії в цій країні. Імпортери цієї продукції – головним чином великі міжнародні нафтові компанії, але значну частку також займають дрібні незалежні нафтотрейдери.

Пошуки оптимальної системи утворення резервів почалися в Німеччині ще всередині минулого століття. Спочатку утворювати такі резерви законодавчо примусили самих нафтотрейдерів, але це призвело до конфліктів між дрібними і великими постачальниками сировини (для дрібних фірм утримувати такі запаси було значно складніше, ніж для крупних), та й загалом виявилося малоефективним. Нарешті, в 1978 році нафтотрейдери і уряд знайшли спільне рішення: була створена окрема компанія – „Союз з утворення запасів нафти” (EVB), яка перейняла на себе відповідальність за утримання надзвичайних запасів. Це дозволило вирішити дві головні проблеми: усунуло конкурентні диспропорції між гравцями ринку і вивело нафтові резерви з балансу компаній, звільнивши велику частину їх оперативного капіталу.

Теоретично розглядалися три моделі побудови цієї компанії:

1. Державна агенція, фінінсована з держбюджету. Цей варіант було відкинуто відразу, бо для всіх було очевидним, що ті, хто торгує і заробляє гроші на нафті має нести відповідальність за захист своїх клієнтів від ризиків, оплачуючи утворення резервів з власної кишені. Окрім того, відомо, що державні бюрократи рідко бувають достатньо кваліфікованими, щоб ефективно управляти подібними компаніями.

2. Приватна агенція. Звичайно, приватна компанія, організована нафтовими фірмами могла займатися утворенням резервів для них. Але в цьому випадку було б проблематично примушувати всіх імпортерів і виробників нафтопродуктів приєднуватися до приватної агенції і сплачувати свою частку затрат. Жодних механізмів примусу тут не існує, а неприєднання тих чи інших трейдерів знов таки стало б причиною конкурентних диспропорцій на ринку.

3. Суб’єкт публічного права з покладанням відповідальності на нафтові компанії. З метою уникнення вищеперелічених недоліків приватної і державної власності на нафторезерви, було винайдено оптимальну модель, яка являє собою поєднання перших двох. Таким чином у 1978 році з’явився суб’єкт публічного права, EVB.
На „Союз з утворення запасів нафти” (EVB) була покладена відповідальність за утримання частини (а згодом і усіх) надзвичайних резервів. В той же час законом передбачено, що кожна компанія, яка виробляє або імпортує тону нафтопродуктів, зобов’язана брати участь в утворенні резерву та примусово стає членом EVB. Таке примусове членство має наслідком обов’язкову сплату членських внесків, з яких покриваються затрати EVB. Звичайно, трейдери мають можливість врахувати цей внесок у кінцевих цінах і, таким чином, перенести його сплату на споживачів. Контроль за сплатою внесків здійснює податкова адміністрація.

Така модель гарантує, що всі нафтові компанії платять за утворення резервів пропорційно до обсягів їх торгівлі нафтопродуктами. В той же час, внесок до EVB не є податком, бо сплачуючи певну частку витрат на утворення резервів, компанія отримує аналогічну частку запасів нафтопродуктів під час кризи, тобто кожна фірма фактично платить за її власний „резерв на випадок кризи”

Отже, держава просто пропонує законодавчу площину, в якій приватні компанії можуть виконувати свої власні зобов’язання.

Управління EVB і резервами здійснюється головним чином представниками нафтової промисловості. Так, більшість голосів у раді директорів належить нафтовим фірмам, а усі дорадчі органи утворені виключно з представників бізнесу.

Це рішення проблеми створення резервів дозволило вирішити усі головні задачі:
- відсутність ринкових невідповідностей, бо кожна фірма сплачує за запаси пропорційно до власних обсягів торгівлі нафтопродуктами;
- резерви не навантажують баланси приватних фірм;
- резерви утримуються незалежно від операційних запасів промисловості. Це означає, що ці резерви справді можуть дуже швидко бути поставлені споживачам у випадку кризи;
- Така система значно спрощує управління резервами.

Законом було також встановлено, що резерви мають забезпечувати 90-добову потребу країни у нафтопродуктах. Звичайно, відразу створити такі запаси було нереальним, тому вони утворювалися поступово з 1978 до 1998 року, коли, нарешті, сягнули 90-добової позначки.

Запаси утримуються частково (40%) у вигляді нафтопродуктів, частково – у сирій нафті (це дешевше і, до того ж гарантує стабільну роботу нафтопереробних компаній під час кризи). Вони рівномірно розташовані по всіх регіонах Німеччини, щоб у разі потреби в мінімальний термін потрапити на ринок.

EVB є неприбутковою організацією, тому розмір внесків щороку переглядається радою директорів з тим, щоб не утворювалось ані прибутків, ані збитків. Персонал EVB – це приблизно 30 співробітників, які чудово управляються з усіма функціями.

Більшість рішень приймає рада директорів, тобто фактично представники нафторих компаній. Лише два принципові питання є виключною прерогативою Міністерства економіки – затвердження бюджету та прийняття рішення про використання резервів у кризовій ситуації.

Ефективність подібної системи побудови надзвичайних резервів нафти і нафтопродуктів доведена безперебійною роботою EVB вже протягом більш як 25 років.

Україна вже протягом 14 років будує ринкову економіку. Може, нарешті, настав час приймати не адміністративні, а ринкові рішення?

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116663046.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua