Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-05-2005
Олександр Винниченко: Українці і російська війна

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116862751.html

За день до 9 травня, до 60-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні російське телебачення показало програму Світлани Сорокіної про участь українців в обслуговуванні фашистських концтаборів, зокрема, про "справу Дем’янюка". Яку мету ставили організатори телевізійної передачі? Відповідь на це питання, швидше за все, варто шукати в сучасних російсько-українських відносинах. Очевидно, нам скажуть, що, по-перше, російські ЗМІ вільні у виборі тематики, плюралістичні, а, по-друге, що передача "своєчасна" і "повчальна". Додамо, особливо напередодні свята і з метою виховання почуття патріотизму в нинішньої російської молоді, що не відає ні про героїв Великої Вітчизняної війни, ні про роль народів СРСР у цій війні. Напередодні свята навряд чи вдасться назвати хоча б одну передачу на російському телебаченні, у якій би висвітлювалася роль колишніх союзних республік у досягненні перемоги над фашизмом. Такі передачі були відсутні. Так само можна оцінити і кульмінацію святкування Дня Перемоги. Мабуть лише білі шапки, сірі тюбетейки і чорні ковпаки дев'яти середньоазіатських аксакалів на трибунах Червоної площі, а також відкриття президентом Казахстану двох погрудь героям-панфіловцям на підмосковній землі, споруджених на кошти Республіки Казахстан, нагадали про цю незавидну, з погляду організаторів свят, роль народів СРСР у тій тяжкій війні.
По-своєму відзначилася і суспільно-політична газета "Русский вестник", орган Міжнародного фонду слов'янської писемності і культури, що присвятила в передсвятковому номері (№9) "братерській" Україні матеріал під назвою "Бандеровський шабаш на Арбаті".
"Поширення українських пісень і танців у Росії" - от, мабуть, найважливіший внесок і строго обмежена задача українців і у становлення російської держави, і в перемогу радянського народу у Великій Вітчизняній війні. І ніякої самодіяльності поза цим. І ніяких суджень про 8 мільйонів жертв українського народу у Великій Вітчизняній війні, про жертви індустріалізації першої і другої п'ятирічок, про підйом Півночі і Сибіру куркулями і комсомольцями з України, про перетворення цілинних земель у другу житницю СРСР, про внесок українців у перемогу й у післявоєнне відродження СРСР, у космічні досягнення СРСР... Тільки і тільки "поширення українських танців і пісень у Росії", а все, що поза цим - "збіговисько", "чумо", "отморозки". З урахуванням цього, на думку авторів статті, повинна будуватися робота і випливати задачі "Українського центру на Арбаті", який, як вони пишуть, "формально є власністю України". А щоб всі все зрозуміли правильно, газета і автори просять вважати свою публікацію офіційним зверненням в правоохоронні органи Російської Федерації, вказавши для прокуратури адресу УКЦ - Москва, Арбат, будинок 9.
Навряд чи має потребу в оцінці така погодженість програм "вільних" російських засобів масової інформації - телебачення і преси - напередодні та у ході святкування дня 9 травня. У нинішній час - це право власників російських ЗМІ. Саме таку відповідь можна чекати і від російської влади.
Нам би хотілося відзначити наступне. У сучасній Росії, у тому числі в Москві, українці позбавлені всяких можливостей користатися правами т.зв. "культурної автономії". Названий Український культурний центр на Арбаті дійсно є власністю України і не призначений для реалізації "культурних потреб" українців - громадян Російської Федерації. Підвал товариства українців Москви "Славутич", що існував у перші роки реформ, було ліквідовано при зносі будинку, а майно його зникло. Тому в українців Москви немає умов не тільки для "поширення пісень і танців", але і для елементарних форм спілкування. Питання про виділення приміщення для української бібліотеки в Москві не вирішується понад п'ятнадцять років.
Таке становище української громади підтверджується і публікацією в "Русском вестнике". Її автори приписують роботі українських громад "щільну завісу скритності (конспіративності?)", "політичну орієнтованість", закликають російську владу звернути пильну увагу, як вони пишуть, на "це осине гніздо українського націоналізму на Арбаті, у самому центрі Москви", переконуючи владу Росії, що тут "під диктування лідерів українських націоналістичних організацій з Канади" проходило "збіговисько антиросійських націоналістичних сил" (конгрес об'єднання українців Росії) з метою поширення "жовтогарячої чуми" і підготовки "березової революції в Росії".
Можна було б і далі перелічувати інсинуації авторів звернення в правоохоронні органи Російської Федерації. Але в цьому немає потреби. Важливо інше. Те, як бачать підписанти українців і їхнє національне життя, культурні запити українців Росії, на жаль, є способом мислення багатьох російських чиновників, що нав’язують свої погляди населенню Росії. Такі умови "культурної автономії" є повсякденними для українців у Москві та Росії. Можливо, добродії О. Д. Бакланов (колишній секретар ЦК КПРС) і М. С. Луньов (представник донбаського земляцтва), як організатори звернення, не в змозі відчути і зрозуміти дійсне становище українців у Москві та Росії. Їм складно зрозуміти ностальгію українців за своєю Батьківщиною, тугу за рідним словом. Цьому не навчиш, якщо батьки не навчили в дитинстві. Але це біда самих авторів звернення-доносу. Через таких "доброзичливців" розвалився Радянський Союз і руйнується СНД. Нехай їх Бог простить, а ми - прощаємо.

Олександр Винниченко, Москва

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1116862751.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua