Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 27-05-2005
Філологи ЛНУ ім. І. Франка: Відгук на статтю Н. Ліщинської “І соловейко би повісився...”

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117226559.html

І ЗНАТИ, І ЛЮБИТИ...

Публікація пані Наталки Ліщинської “І соловейко би повісився...” сприймається з великою зацікавленістю, тому що присвячена болючим питанням сучасної української культури, пройнята щирим уболіванням за долю рідної мови. Однак до низки її міркувань варто висловити певні застереження й уточнення.

ЩО РОБИТИ АНГЛІЙСЬКОМУ СОЛОВЕЙКОВІ?

Пані Наталка Ліщинська наводить правило з підручника української мови для 7-ого класу і без жодних пояснень виносить сувору оцінку: “Можна дивуватись лише недолугості авторів, які для 13-14-річних дітей пишуть отаке”. Єдиний чітко артикульований докір – це ускладненість шкільної програми з української мови.

Що ж, за таким принципом можна навмання розгорнути підручник з математики, географії чи біології і присікуватися до першої-ліпшої теореми, параграфа чи правила, дивуючись “недолугості авторів, які для 13-14-річних дітей пишуть отаке”. Яке пишуть? Процитоване правило сформульоване цілком коректно, викладене в доступній для школяра формі, надається для зрозуміння і вивчення. Зміст цього правила так само не викликає застережень, бо стосується вживання тире – розділового знака, яким означуємо на письмі важливі інтонаційно-смислові нюанси нашого мовлення. Напам’ять, звісно, його не треба завчати, але осмислити необхідно – для того, аби свідомо будувати своє усне та писемне мовлення.

Що ж, можливо, пані Наталка Ліщинська вибрала не дуже вдалу ілюстрацію для того, щоби продемонструвати недосконалість шкільного підручника, але взагалі вона має рацію: обсяг і зміст шкільних програм і підручників – це важлива науково-методична проблема, яка вимагає окремого обговорення. Над нею безперервно працюють великі колективи учителів і вчених, бо такими є вимоги сучасності, що повсякчас змінюється. Цілком погоджуючись на цьому пункті з пані Наталкою Ліщинською, зауважимо лишень, що удосконалення шкільної програми пов’язане з необхідністю внесення змін до українського правопису, відновлення норм, питомих для нашої мови, і спрощення ускладнених правил, їх уніфікації та упорядкування. Досі запровадженню цих змін чинився шалений організований опір. Чи не тут треба шукати причин тих болячок, про які йде мова у статті “Соловейко би повісився”?

Ну, а іншомовним соловейкам також не бракує приводів для того, аби шукати шнурок і міцнішу галузку... Що, скажімо, має казати англійський соловейко, в мові котрого пишемо Ліверпуль, а читаємо Манчестер?

10 ХВИЛИН, ПОМНОЖЕНИХ НА 15

Особливу вдячність висловлюємо пані Наталці Ліщинській за міркування щодо вступних іспитів у Львівський національний університет імені Івана Франка. Увага до нашого навчального закладу, відгуки на його діяльність, пропозиції, спрямовані на її вдосконалення, є цінними орієнтирами в повсякденній роботі. Мусимо, однак, уточнити деякі деталі.

У нашому університеті вже більше десятка літ запроваджено тестові випробовування замість усних іспитів, творів та переказів з огляду на суб’єктивність усного опитування і так званої "ручної" перевірки. Адже з багатолітнього досвіду знаємо, що й найсуворіший контроль не міг завадити "особливо зацікавленому" екзаменаторові оцінити завищеним балом "зміст" чи поставити кому, якої бракує в письмовій роботі.

Звісно, немає в цьому світі нічого досконалого. Не є такою й тестова система – вона має як переваги, так і вади. Зокрема, солідаризуємося (проте не в усьому) із зауваженнями щодо репетиторства (воно, до речі, існувало і в часи усних та письмових іспитів). Хоча цей спосіб заробітку є цілком прийнятним за певних умов (скажімо, сплата податку) і нічого кримінального нема у проведенні додаткових занять з учнем чи студентом, однак не годиться, щоби вчитель залишався після уроків з учнем і за плату пояснював йому той матеріал, якого мав навчити на уроці. Так само зловживанням є навмисне ускладнення та заплутування тестових завдань і приховування їх від вступників з метою легкої наживи під час додаткових занять.

Тому-то тестова система постійно вдосконалюється в нашому університеті. До її переваг належить машинна перевірка виконаних тестових завдань. Людина чи, точніше, суб’єктивний фактор, практично усунуті від перевірки. Вступник вже через три години після іспиту отримує оцінку: його відповіді відчитує сканер, опрацьовує комп’ютер.

Розширюємо та вдосконалюємо базу тестових завдань. Вона має значний обсяг (4-7 тисяч питань з кожного предмета) і видана друком, так що вступники мають змогу належно підготуватися до іспиту. Питання для екзаменаційного білета вибирає з бази тестових завдань комп’ютер. Щороку база тестів оновлюється, відсіюються невдалі питання. Скажімо, шосте завдання, що його навела авторка ("розташувати названі твори у хронологічній послідовності"), зняте ще торік і вже не пропонується вступникам. Погоджуємося, що не варто вдаватися до дріб’язкової фактографії і запитувати абітурієнтів, кого “мав на увазі М.Хвильовий”, але не знати автора “Веснянок” (рядки “Гей, брати, в кого серце чистеє...”) було б соромно людині, що отримала середню освіту.

Стосовно сьомого завдання (вказати художні засоби, вжиті у строфі) можемо послатися на авторитет Ю.Адруховича – погортайте, пані Ліщинська, його книжку "Дезорієнтація на місцевості" і знайдете аж ніяк не парадоксальне міркування про те, що Україна лише тоді зіпнеться на ноги, коли кожен випускник української середньої школи вмітиме розрізнити ямб і хорей чи метафору і метонімію...

Як розуміти ці слова сучасного класика? Очевидно, не кожен з нас є письменником, але кожен є читачем. Як спілкуватися з приводу мистецьких творінь, які справили на нас глибоке естетичне враження, якщо не володіємо елементарною термінологією в мистецькій галузі? Як переконатися самому і переконати співбесідника, що той чи інший твір є невдалим, якщо не вдаватися до аналітичних аргументів (кульгає ритм, неточна рима, зужита метафора, неоригінальний сюжет, брак психологізму тощо)? Ба більше, літературні знання (історія літературного розвитку, біографії письменників, сюжети і концепції їхніх творів, долі провідних героїв і їхні афористичні висловлювання) – це той важливий складник особистісного досвіду кожного сучасника, який не лише засвідчує його ерудицію, а й допомагає жити і спілкуватися в суспільстві, відчуваючи себе повноцінним його громадянином.

Щодо тестів з мови – вивчаємо те, що маємо в нашій мові. Наївно стверджувати, що мовні знання є зайвими, та ще й посилаючись на Івана Котляревського. Володіння мовою на рівні побутовому, діловому, мистецькому – неоднакові речі.

Наші тести є конкурсними, тобто мають на меті відібрати кращих й тому вони вимагають попередньої підготовки, притім їх диференційовано для спеціалізованих і неспеціалізованих факультетів. Таке практикується в усьому сучасному світі. Скажімо знання англійської мови підтверджується системою тестів TOEFL – вони мають різні рівні складності, і опанувати їх без попередньої підготовки так само неможливо для "людини з вищою освітою, котра досить грамотно пише і вміє спілкуватись".

ПЕРСПЕКТИВИ

До речі, ректор нашого університету є одним з авторів ідеї так званого зовнішнього тестування, але тут ще багато роботи. Київський Центр незалежного тестування розсилає по всій Україні лише один екзаменаційний білет; серед завдань, що мають тестовий характер, є й завдання творчого характеру, оцінювання яких, як вже згадувалося, є суб’єктивним; ще не сформовано бази тестових завдань і не опубліковано збірника, за яким вступники могли б готуватися до іспиту...

Проблем, отже, чимало, й тому добре, що громадськість їх оприлюднює і обговорює. Дотеперішня державна політика витіснила українську мову на периферію. Відновлювати інтерес до неї треба всіма можливими способами, а не лише тим, що його пропонує пані Наталка Ліщинська – дещо спрощеним (м’яко висловлюючись), хоча й дуже важливим, бо особистісним, психологічно вмотивованим.

У цій розмові потрібні, на нашу думку, не протиставлення а синтез. Адже в сучасному світі відбувається творча конкуренція, в якій цінуються і патріотичні почування, і фахові знання та вміння. Без новітніх технологій та глибокої ерудиції, особистого зацікавлення і наполегливої праці любов перетворюється на голослівні декларації, безплідні дискусії. Якщо любимо, то працюймо! Над собою, своїми знаннями, власним мовленням. Лише тоді втілимо в життя українську мрію і матимемо підстави пишатися своєю країною і своїми почуттями до неї.

З повагою,
філологи Львівського національного університету імені Івана Франка

Статтю Наталки Ліщинської можна прочитати тут: http://maidan.org.ua/static/mai/1117009797.html

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117226559.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua