Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 02-06-2005
Наталя Литвиненко-Орлова: З українським прапором і російським триколором

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117698790.html

Про останній весняний місяць і великодержавно-шовіністичне відлуння від деяких заходів мурманської української громади

Перші зеленкуваті бруньки на мурманських деревах милують око тільки наприкінці травня, але швидкоплинність часу і прихід календарної весни доводять від’їзди наших мурманських українців в рідну сторону, на батьківські городи, а ще свята, що відзначаються в нашій українській Громаді саме у травні.

1-2 травня, на запрошення Мурманської громадської організації “Жіночий союз”, ми прийняли участь у виставці, в якій крім нашої Громади приймали участь інші національно-культурні об’єднання Мурманська і області. А гостями виставки були всі бажаючі та представники делегацій Скандинавських країн, Фінляндії, Швеції, Норвегії. Серед запрошених до участі в заході були також студенти з Японії. Відповідальними за влаштування нашої української експозиції були Тамара Ніжнікова, Катерина Кара, Катерина Ширко, Галина Турецька та Ала Шумлянська. Відтак наш український куточок був найбільший і найкращий. У української поетеси Любови Забашти є такі слова:

“Нам є за що змагатись в красоті...”

Отже вірогідність цього рядка засвідчила праця наших дівчат. На виставці були представлені старовинні речі українського ужитку, також сорочки, рушники, портрети українських гетьманів та дуже виразна експозиція “Козацька слава” в картинах і з відповідним гербом. Всіх, хто завітав до нашого українського куточка, приваблювали цікаві книги та українські газети з багатьох куточків світу де мешкають українці. Тут цілковито прислуживсь майже увесь мій хатній український музей.
Гідне місце займали роботи мисткинь з нашої ж Громади, бо таких “золотеньких рученьок”, як у наших жіночок ще варто пошукати. Вони в нас і вишивають і плетуть і розмальoвують усілякі дерев’яні вироби, тай на виставку вони прийшли в файних українських строях вишитих своїми руками, а ще всіх присутніх тішив тихий лагідний український спів і українські ікони вишиті Тамарою Ніжніковою і написані на олії Катериною Ширко.

Схвально відгукнулись щодо старання нашої української Громади і організатори виставки, але не обійшлося і без імперських зашпорів. В центрі нашої експозиції був виставлений великий Державний прапор України з золотим “тризубом” – славним історичним тотемом, атакуючим “соколом” княжого роду Рюриковичів Київської Русі. До нашого Національного українського прапора я попросила дівчат лагідно прищепити кольорову вирізку з зображенням нашого українського Президента Віктора Ющенка з усією родиною. Зазвичай, ця світлина прикрашає куточок дзеркала на моєму робочому місці в перукарні. Присутність на фото всіх дітей і навіть онученятка Віктора Андрійовича засвідчує, що це карточка не студентської пори, але Президент України на ній такий молодий та гарний...

Важко припустити, що саме “образило” новітніх шовіністів і яничар - “украінцев”, але здебільшого претензії припадали на самі українські національні символи – синьо-жовтий прапор і особливо на золотий малий герб України – так званий “тризуб”. Декілька разів організатори виставки наполегливо нагадували нашим дівчатам прибрати прапор, але вони гідно відмовлялись це зробити, тим паче, що біля нашого національного синьо-жовтого прапора залюбки фотографувались представники іноземних країн. Все це скінчилося тим, що деякі яничари - “украінки” від організаторів заходу самочинно стягли прапор з належного місця. Тамарочка Ніжнікова, маленька як птичка, сама від себе того не очікуючи, вхопила прапор і наче ластівка, наскільки в неї вистачало розмаю рук, розіпнула прапор поперед себе і так стала. До неї, на знак підтримки, поспішив Голова литовської Громади Алексас Масюкас і підміг тримати прапор. Ця подія тільки підсилила інтерес до нашого національного символу, і фотоапарати застрекотіли ще спроможніше.

Пізніше було забагато зайвих розмов з цього приводу. Нас, і особисто мене, звинувачували в політичній заангажованості і т.п. Згребли до одного стосу і фашистів, і “бандерівців”, і нацистську свастику, і “бандерівський тризуб”… Вони, “організатори-замовники”, бач хотіли “родинного затишку” союзних республік, а ми, українці, як завжди, отак їм все зіпсували… Господи, прости їх, бо не відають, що творять!
Тяжко пояснити таким імперським невігласам, що якраз ми, члени української Громади, повели себе, як нормальні цивілізовані люди. Тим більш, що виставку мали відвідати іноземці. І тому ми, репрезентуючи Україну (навіть не свою українську Громаду, а саме Україну, її народ, дітьми якого себе відчуваємо), зробили все чемно і грамотно.
Мені пригадалась вереснева поїздка наших співочих “Лелек” на фестиваль українського фольклору “Берегиня” в місто Луцьк. Там, на Волині, наша делегація крокувала вулицями міста під російським державним триколором, бо наші учасники були представниками від українців Росії, відтак прибути на фестиваль з прапором Росії вимагала сама етика фестивалю. Чемні і мудрі волиняни, виховані в шляхетних традиціях, гучними оплесками зустрічали наших “Лелек”, і їм, “сякім - такім западенцям” навіть на думку не спадало образити, або знеславити Національний символ сусідньої Держави.

Отже, тут, в Мурманську, ми не порушили жодних цивілізованих норм виставочної етики (хіба що родинний затишок підпсували). А от “влаштувателі” повели себе, як раз, як політики з мінусовою позначкою. Людям імперської ментальності тяжко довести до свідомості , що Україна це не тільки гопак, шаровари та галушки. А нам, українцям, подібні зашпори-випробування йдуть тільки на користь, бо всю Громаду обурив такий не толерантний вияв імперського шовінізму. Саме з болю від таких образ кується і викарбовується український національний патріотизм, гартується Дух і любов до своєї Вітчизни і належності до її Народу. Бо це той наш великий Народ, про який колись писав Павло Тичина:
Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила, а сила знову розцвіла!

Це природний поштовх, - протистояти глуму і хамському егоїзму. Наш Український Національний прапор і Державний Герб – наш золотий Сокіл, як і російський Національний триколор та Державний герб, золотий двоглавий Орел, символ великої євроазіатської країни, громадянами якої ми є, - визнані в усьому Світі. Від світових спортивних олімпів до високих політичних веж. Тому навіть маленька синьо-жовта часточка нашої Вітчизни, нашої української Батьківщини – її високого синього неба і золотого хлібного поля - чемно притягує до себе всесильним тяжінням і усвідомленням приналежності до великого працьовитого народу європейських хліборобів, вабить до себе сімейним чуттям Єдиної Родини...

Під час мого перебування на пароплаві мурманської приписки “Клавдія Єланська”, разом з українською письменницею Антоніною Листопад, українці побачивши в наших руках маленький синьо-жовтий прапорець, підходили до нас зворушені до сліз і звертались до нас зі словами привіту рідною українською мовою. Не раз побували Українські Державні і Національні символи на Південному і на Північному полюсах. Присутність Державного, Національного українського прапора якісно підсилює історичну роль Народу, символ нації і генетичну силу переказу крові. Саме так, стан своєї душі, передавала мені, свого часу, службова мурманських закордонних військ Тетяна Тозік. По роду служби їй довелося бути серед супроводжуючих круїзний криголам на Північний полюс. Отже, коли одна мандрівниця з українського Луганська дістала на Полюсі Прапор України, то Тетяна, опанована отим самим Родинним покликом, подалася назустріч.

Невдовзі по тому Тетяна Тозік розшукала мене, аби ще і ще раз відчути родинний затишок нашої Єдиної Родини. Тут все зрозуміле. І Тетянка з Мурманська і Людмила з Луганська почувають себе українками... А та пані, що зірвала прапор на виставці, хоч також з Луганська, але… “украінка”. Що ж, нам, українцям, хоч і боляче, але ми знайдемо сили на співчуття і власну гідність. Нам є за що змагатись в красоті! Нам є чим шануватись…

“…Немов росою вранішньою вмита
Моя земля-вишнево-солов’їна.
Синіє небо, і жовтіє жито
На прапорі і в серці України”

8 травня невеликий гурт з членів нашої Громади побував з творчою програмою в Долині Слави. Долина Слави - це місцевий меморіал пам’яті убієнних в Другій Світовій війні. Ніхто ніколи не підрахував, скільки українських прізвищ на могильних брилах в цій Долині, але їх дуже багато. Скільки українських осель не дочекалось своїх синів, батьків, братів, що полягли вічним спочинком в цю вічно-промерзлу землю?! Вічна пам’ять невинно убієнним в тій страшній війні. Пошли нам, Господи, мудрості про Боже думати і Боже вершити…Пошли, Божечко, розуму і чоловіколюбства всім нам вкупі і поодинці, бо історія зазнала прикладу, коли було достаньо двох диктаторів –кровожерів, таких, як Сталін і Гітлер, аби набрала обертів така несамовита війна…

Через брак свого українського приміщення не завжди вдається влаштувати всі заходи, на які заслуговує український календар. Отже, поза пробами хору, Громада збирається не особливо часто. В цьому травні, а саме, 9 травня, відсвяткували все разом. Чудовим Родинним концертом Громада вітала мене з днем народження, відзначили День Матері в Україні і День Києва, хоча Свято нашої української столиці й припадає на останню неділю травня. Як і завжди, дуже прислужилися нам поезії українських письменниць Антоніни Листопад, Тетяни Домашенко, також пісні про маму в виконанні наших дівчат. Я щиросердно подякувала Громаді за працю, за підтримку, за родинність і запропонувала дещо на майбутнє.

Відтак, новий творчо-просвітянський рік, почнемо з вшанування пам’яті Славетного українськоґо Роду Симиренків, - великих трударів-вчених світового масштабу, садівників, видатних організаторів цукрового виробництва, меценатів і патріотів. А ще є добра думка-зробити Прощу до української хати. Так, це буде вечір-спогад, присвячений українській хаті. Це дуже цікава глибинна тема, в якій є місце самому різнобарвному дитинному спогаду і не тільки йому…В душі давно визрів такий проект, Громада мене підтримала, тож побажайте нам Доброї вдачі.

Наталя Литвиненко-Орлова,
Голова Національно-культурної автономії українців
м. Мурманська та Мурманської області.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117698790.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua