Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 03-06-2005
Вадим Задунайський: Так - козацькому об’єднанню! Ні - консервації псевдокозацьких структур!

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117808351.html

4 червня планується Рада українських козацьких об’єднань на острові Хортиця за участю Президента України. Цілком вірогідно, що на ній відбудеться об’єднання більшості козацьких структур навколо Гетьмана – Президента України.

Великі зміни, що почалися в Україні у зв’язку із Помаранчевою Революцією реанімували сподівання на реальне оздоровлення козацького руху. Натомість, останні події засвідчують, що спритні “отамани”, вигодувані попереднім режимом і привчені швидко міняти “прапори” заради власної вигоди, активно включилися у стимульований новою владою процес об’єднання козацтва. Вони наполегливо намагаються “продертися” до нових керівних посад і в такий спосіб убезпечити своє “козацьке” майбутнє, що неминуче призведе до консервації формалізму та штучності псевдокозацьких об’єднань, що лише використовують козацький “бренд”. За таких обставин, без широкомасштабних змін керівного складу козацьких формувань та головне – запровадження сутнісних підвалин козацького відродження, не варто сподіватися на реальне відродження української козацької спадщини.

Що є сутністю української козацької спадщини, без опертя на яку, жодне новостворене козацьке „формування” не має морального права використовувати козацьку самоназву? Відповідь на це питання є ключовою щодо оцінки досвіду новітнього відродження козацьких традицій в Україні та визначення його перспектив.

Багаторічний досвід відродження козацьких традицій (був одним із засновників I козацького земляцтва у 1984р.) на підставі ґрунтовних наукових досліджень та родової козацької спадщини дає підстави для наступних думок:

- найбільш прийнятним в наш час може бути опертя на історичну спадщину козацького бойового мистецтва та відповідного вишколу, що сприятиме формуванню відчуття особистої причетності до справи наших предків;

- доречно поширити серед учасників козацького відродження засад козацької земляцької громади, на основі традицій козацької демократії;

- кожен, хто прагне прилучитися до відродження козацької спадщини, повинен наслідувати основні засади козацького способу життя (прийнятні і в наш час), а отже, постійно займатися особистим самовдосконаленням.

На підставі зазначеного і слід розгортати рух з відродження козацьких традицій, припинивши паплюження легендарно-героїчної спадщини українських козаків, яка є одним із підмурівків українського менталітету. Для цього слід нарешті назвати речі своїми іменами і припинити робити вигляд, що всі ці „гетьмани” та „верховні отамани”, котрі „розплодилися” в останні роки, разом із їх „генеральським” оточенням є дійсними „репрезентантами” Українського козацтва.

У більшості випадків це спритні ділки, що під виглядом козацького “відродження” робили свою політичну кар’єру або вирішували власні фінансові проблеми.

Так, існує величезна кількість різноманітних „козацьких” підприємств, що на справді є звичайними приватними підприємствами. Тому “козаки”, що тут працевлаштувалися, перебувають у цілковитій залежності від директора – „отамана”, що і обумовлює штучність та суцільну керованість відповідним „козацьким” товариством. До того ж, ні про яке оволодіння історичними козацькими традиціями, а, отже, і про відповідне самовдосконалення новонавернених козаків переважно не йдеться, або це має формальний характер. І це зрозуміло, бо про яке навчання новаків може іти мова, коли для більшості керівників реальна козацька спадщина є „terra inkognita”.

Під “козацьким” прапором діють таксопарки, крамниці, охоронні фірми і т.ін. де все знову ж таки залежить від „амбіцій” директора.

Схожі підходи намічаються і у с/г, де з’явилися окремі „козацькі” фермерські господарства, що також побудовані „згори”. До речі, заяви окремих провідників (як то Отамана “Війська Запорозького” О. Панченка) щодо запровадження козацької самоорганізації на селі, в умовах відсутності сталих традицій козацького самоврядування, по суті, стає прикриттям зосередження додаткових важелів влади в руках місцевої сільської еліти з метою зберегти свій вплив на селі. Можливо це є і підготовкою до майбутньої боротьби за приватизацію с/г угідь.

Окреме місце посідає намагання використати студентський загал для „розвитку” козацького руху (ректор Донецького державного інституту інтелекту А.І. Шевченко в умовах сприятливої політичної кон’юнктури в такий спосіб „покозачив” низку вузів України, створивши„Українське Реєстрове Козацтво”). Зрозуміло, що для студентського загалу ректор завжди буде „Гетьманом”.

Найцікавішим прикладом творення „козацької еліти” вирізняється “Козацьке Військо Запорозьке України” (Верховний Отаман Д.Сагайдак), що нагороджувало орденами та „генеральськими” пагонами сотні впливових людей (у тому числі і В.Чорномирдіна) без будь-якого попереднього “покозачення” (слід зазначити, що для більшості “козацьких” новотворів такі підходи також притаманні, але не у таких грандіозних масштабах).

Наведені принципи “козацького” відродження у тій чи іншій мірі притаманні більшості всеукраїнських козацьких структур, за виключенням лише “Звичаєвої громади українських козаків”, “Характерного Козацтва” та поодиноких місцевих козацьких організацій, що не вирізняються багаточисельними реєстрами.

Така реальність нашого сьогодення обумовила штучність та відірваність від реальної козацької спадщини більшості новотворів, що стало запорукою їх повної керованості згори. Замість творення дієвої низової ланки козацького руху - маємо костюмовані фантоми. Основними проявами “козацькості” стало носіння новітніх одностроїв з вигаданими орденами та проведення урочистих рад (разюче нагадують партзбори чи “планьоркі” радянських часів) із обов’язковим „Будьмо – Гей!” під час “кулешу-фуршету”. І жодного натяку на вияв козацької звитяжності, що завжди була передумовою приналежності до козацько-лицарського середовища.

Чому так сталося? На мою думку причинами цього були:

1 - відсутність родового козацького середовища (що зберігало безперервний зв’язок як на Дону чи Кубані).

2 - брак порозуміння між ініціаторами козацького відродження на поч. 90-х рр. стосовно єдиних засад козацького руху в Україні.

3 - кризові тенденції в соціально-економічному житті у середині 90-х рр.

4 - зростання впливу олігархічних кланів та місцевих можновладців.

Все це спричинило поступовий занепад єдиного козацького руху, організаційно оформленого на І Великій Раді „Українського Козацтва” у вересні 1990 р. Найяскравішою ознакою цього руху тоді була самодіяльність та ініціативність низових осередків, а не „рознарядки згори”. Завдяки цьому, як первинні осередки, так і все „Українське козацтво”, будучи виразником волі певної частини патріотично налаштованого українського громадянства, закономірно стали на бік національно-демократичних сил, що вибороли незалежну Україну.

Проте, не слід ідеалізувати тогочасних учасників козацького відродження, для більшості яких не були зрозумілі потреби запровадження дійсних засад козацької спадщини з урахуванням потреб сьогодення. Все це далося взнаки після перемоги 24 серпня 1991 р., коли попередня об’єднавча мета була досягнута, а нового об’єднавчого ґрунту не вдалося віднайти. Завдяки цьому почався занепад козацького руху, чим скористалися новостворені потужні олігархічні клани, які намагалися поряд із підпорядкуванням своєму впливу певних козацьких структур, в цілому дезорганізувати та дискредитувати український козацький рух, не допустивши до участі у ньому найбільш активної частини суспільства – молоді (яка завжди вирізняється максималізмом та не сприйняттям фальші). Низка указів Президента Л.Кучми (активно підтримав якого і тодішній Гетьман „Українського Козацтва” І.Білас), що з’явилася з метою використати козацьку тему у передвиборчій кампанії 1999 року та відразу після неї, також не сприяла оздоровленню козацького руху.

Наслідком цього став формальний „бум” козацького „відродження”, коли впродовж 1998 – 2004 рр. виникло у кілька разів більше козацьких структур ніж за весь попередній час.

На Всеукраїнському рівні постало біля 10 всеукраїнських козацьких об’єднань. Це ж відбулося і на регіональному рівні. Найяскравішим прикладом цього є Донеччина, де на 1997 р. існувало 3 обласні організації, а на 2004 – 22 (і це за умови практичної відсутності компактних козацьких поселень із відповідним родовим середовищем як на Кубані, чи хоча б на Полтавщині).

Пояснити це можливо не стільки значною кількістю населення в цьому регіоні, а намаганням певних сил використати козацькі структури для здобуття дивідендів політичних та матеріальних, користуючись сприятливою для них на той час ситуацією в Україні. Наслідком цього стала повна залежність більшості „козацьких” новотворів від можновладців та політичних угрупувань, що чітко виявилося під час революційних подій листопада – грудня 2004 р. Так, на Донеччині абсолютна більшість козацьких формувань, за виключенням “Азовського Козацького Війська” та “Донецького Козацького Війська”(отаман В.Нерус), слухняно діяли у фарватері інтересів влади, а створене під патронатом В.Януковича “Українське Реєстрове Козацтво”, зініціювало 13 жовтня 2004 року збір підписів під “Зверненням” на підтримку провладного кандидата у Президенти України, яке підписали майже усі присутні керівники обласних козацьких структур.

За схожим алгоритмом діяли і загальноукраїнські формування. Так, серед майже десятка всеукраїнських козацьких організацій лише “Звичаєва громада українських козаків” (гетьман Є.Петренко) і “Характерне Козацтво” (отаман В.Куровський), та окремі структури “Вільного Козацтва”, “Азово-чорноморського Козацького Війська” та “Українського Козацтва” в той чи інший спосіб проявили свою позицію, ставши на бік революції.
Справа не в тому, за кого безпосередньо голосували козаки, а в тому, що їхній вибір (з метою політичного “піару”) на рівні козацьких громадських організацій коригувався сторонніми силами.

Тобто, поки сучасні козацькі товариства не стануть вповні самодіяльними та не усвідомлять свій моральний обов’язок – бути захисниками історичної козацької спадщини (у тому числі і традицій козацької демократії), доти вони не матимуть морального права стверджувати, що займаються дійсним козацьким відродженням.

Для цього перш за все необхідно визнати, що козацтва як стану відродити не лише не можливо, але і не потрібно, бо це є „відлунням” позавчорашнього дня, коли суспільство складалося із чітко окреслених та юридично оформлених соціальних верств та станів.

З огляду на це видається доречним порекомендувати дійсним шанувальникам козацьких традицій та проводу нашої держави не поспішати із прийняттям чергової „Програми відродження Українського козацтва на 2006 – 2010 рр.”, бо вона без докорінної зміни підходів до козацького руху, на засадах реального відродження козацької спадщини, залишиться заручницею окреслених раніше невідповідностей та профанацій.

Щоб вийти на реальну програму з відродження козацьких традицій, необхідно, перш за все, піддати ретельному аналізу діяльність існуючих організацій та визначити їх відповідність першооснові. Потім можливо закласти певні правові нормативи до оздоровлення козацького руху, з метою обмеження функціонування псевдокозацьких новотворів. Доречним видається і створення фахової групи з розробки рекомендацій, на основі яких вже вийти на якісно новий проект „Програмами підтримки відродження української козацької спадщини”. До речі, можливо спочатку взятися за відродження не всіх складових козацької спадщини, а тих, які є більш зрозумілими. Можливо спробувати процес очищення козацького руху і відповідно його наповнення реальним змістом не в усій Україні, а у певному регіоні.

Головне – не гарячкувати та не прагнути досягнути „значних” показників за будь-яку ціну, щоб в Україні нарешті почалося повноцінне відродження правдивої козацької спадщини.


Відомості про автора.

Вадим Задунайський, к.і.н., доцент кафедри історії України Донецького Національного Університету, автор близько 70 публікацій з історії українського війська (в т.ч. козацтва), зараз завершує докторську дисертацію “Відродження військових традицій українських козаків у ХХ столітті”, Отаман „Азовського Козацького війська”, співзасновник Першого козацького земляцтва 1984 р., нащадок кубанських козаків.

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1117808351.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua