Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 07-06-2005
Наталя Беліцер: Коментарі до Плану врегулювання Придністровської проблеми

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118124018.html

Український план врегулювання придністровської проблеми, відомий також як "план Порошенка", викликав чимало нарікань, як в Україні, так і в державах, що безпосередньо зацікавлені у вирішенні цього конфлікту.

Коментарі виділені у тексті жирним шрифтом. Ті місця, які піддані коментарю - жирним курсивом.


ПЛАН УРЕГУЛИРОВАНИЯ ПРИДНЕСТРОВСКОЙ ПРОБЛЕМЫ

Республика Молдова и Приднестровье (далее - стороны в переговорном процессе),

при участии посредников от Российской Федерации, Украины, Организации по Безопасности и Сотрудничеству в Европе;

в присутствии представителей Европейского Союза и Соединенных Штатов Америки;

исполненные решимости определить основные цели, принципы и этапы урегулирования приднестровской проблемы с тем, чтобы обеспечить соблюдение верховенства права и основных свобод человека при уважении территориальной целостности и государственного суверенитета Республики Молдова;

сознавая, что имплементация настоящего Плана зависит, прежде всего, от политической воли и стремления сторон неукоснительно исполнять обязательства, вытекающие из упомянутого документа;

Як відомо, одна з “сторін”, а саме, Придністровська, досі відмовлялася брати на себе будь-які зобов’язання, що її не влаштовували, – тобто всі, що суперечили намірам створення власної “державності”. Заяви, в тому числі нещодавні, так званого “президента ПМР” Ігоря Смирнова та інших лідерів цього сепаратистського анклаву недвозначно стверджували, що всі зусилля об’єднати Придністров’я з Республікою Молдова залишаться марними, оскільки керівництво ПМР ніколи на це не погодиться. То ж які є підстави очікувати, що ця сторона раптово докорінним чином змінить свою позицію і виявлятиме “політичну волю і прагнення неухильно дотримуватися зобов’язань”, метою яких є реінтеграція Молдови “на основі єдності території та державної влади”?

приветствуя международные усилия с целью скорейшего полномасштабного урегулирования приднестровской проблемы;

в целях активизации политического диалога и достижения конкретных результатов a уже в самое ближайшее время,

приняли решение подписать настоящий План урегулирования приднестровской проблемы, предусматривающий:

I. Цели приднестровского урегулирования.

1. Реинтеграция Республики Молдова на основе единства территории и государственной власти, демократического политического устройства.

2. Полное и окончательное урегулирование приднестровской проблемы при сохранении конституционного строя Республики Молдова и правовом определении особого статуса Приднестровья как составной части Республики Молдова.

3. Соблюдение независимости, суверенитета и территориальной целостности Республики Молдова в ее международно-признанных границах и обеспечение жителям Приднестровья права на самоопределение исключительно при условии утраты Республикой Молдова суверенитета и независимости.

Як відомо, в сучасному міжнародному праві “самовизначення” означає право націй (народів), а не жителів чи громадян. Порушення цього базового принципу вважається небезпечним з огляду на можливість його використання іредентистськими чи сепаратистськими угрупованнями. Спроби реалізувати подібну концепцію спричинити б “ефект доміно” з численними негативними наслідками для загальносвітової і регіональної (зокрема, європейської) безпеки й стабільності. Україна має власний досвід, пов’язаний з історією кримського сепаратизму, коли протягом певного часу також відбувалися спроби наділити “кримський народ”, тобто проросійську слов’янську більшість населення півострова, правом на самовизначення, що означало відокремлення від України. Останніми роками спостерігаються наполегливі й системні (зокрема, через освітні заклади) зусилля владних структур Придністров’я створити так звану “придністровську націю” як суб’єкт права на самовизначення, тобто на власну державність або (асоційоване) членство в РФ. Судячи по публікаціям, ідеологічним забезпеченням цього проекту займається Придністровський філіал Інституту національної стратегії (Станіслава Бєлковського). Будь-яке посилання на “право на самовизначення” жителів Придністров’я, населення якого, як відомо, складається переважно з трьох етнічних груп – молдаван, українців та росіян, найбільшою з яких є молдавани (40%), створює прецедент, дуже небезпечний насамперед для України. В ширшому контексті ця теза виглядає лобіюванням інтересів сепаратистських анклавів, спрямованих на підрив державного суверенітету і територіальної цілісності, зокрема, країн ГУАМ.

4. Обеспечение основных прав и свобод человека, независимо от национальной принадлежности, вероисповедания, политических убеждений, места жительства и иных различий. Создание благоприятных условий для культурно-этнического развития всех национальностей, проживающих по обе стороны Днестра.

5. Создание единого правового, экономического, оборонного, социального, таможенного, гуманитарного и других пространств государственной жизнедеятельности. Объединение материальных и духовных ресурсов для дальнейшего решения общих экономических и социальных проблем с целью построения совместными усилиями современного демократического, процветающего общества.

6. Обеспечение гражданского и межнационального согласия, укрепление мира и стабильности в данном регионе Европы.

7. Окончательное устранение всех последствий конфликта и создание многоуровневой системы международных и внутренних гарантий.

II. Принципы урегулирования.

1. Определение статуса Приднестровья осуществляется исключительно мирными, политическими средствами на основе Конституции Республики Молдова и путем внесения законодательных инициатив представительскими органами Республики Молдова и Приднестровского региона, которые найдут поддержку гражданского общества всей Молдовы и будут отвечать принципам демократии, целостности и безопасности единого государства Республики Молдова в границах территории Молдавской ССР на 1 января 1990 года.

У цьому пункті фактично поставлений знак рівності між такими правовими документами, як Конституція Республіка Молдова і “законодавчими ініціативами”, з одного боку – легітимного парламенту Молдови, з другого – “представницького органу” її сепаратистського анклаву. Для порівняння, уявімо собі, що за часів кримського президента Юрія Мєшкова саме таким шляхом вирішувалися б питання щодо статусу Криму і розподілу повноважень між Києвом та Сімферополем, і якими були б наслідки. Крім того, якщо під “громадянським суспільством ВСІЄЇ МОЛДОВИ” мається на увазі “включно з придністровським регіоном”, то треба зауважити, що говорити про наявність громадянського суспільства на цій території поки що немає підстав. Необхідною умовою виникнення громадянського суспільства в Придністров’ї є певний (можливо, доволі тривалий) період здійснення демократичних перетворень, зокрема, створення умов (поки що відсутніх) вільного доступу до диверсифікованої, різноманітної інформації, формування таким чином адекватнішої сучасним реаліям суспільної свідомості і бажання жити в правовій державі з спільними демократичними цінностями – такими, як верховенство права, забезпеченням політичних, економічних, релігійних прав і свобод людини тощо.

2. Урегулирование приднестровской проблемы будет осуществляться с неукоснительным соблюдением принципов территориальной целостности, нерушимости и неприкосновенности государственных границ, уважения основных прав и свобод человека, права народа на самоопределение.

Знов-таки, право на самовизначення якого “народу” мається на увазі? Якщо молдавського – то він вже здійснив таке право, якщо йдеться про Придністров’я – жодного “народу” як суб’єкта права на самовизначення там не існує. (Див. коментар до п. І, 3).

3. Проведение на правовых условиях статуса Приднестровья, определенных Законом Республики Молдова, досрочных свободных, прозрачных и демократических выборов в Верховный совет Приднестровья под международным контролем является необходимой составляющей его признания Республикой Молдова легитимным представительским органом Приднестровского региона Республики Молдова.

Дострокові “вільні, прозорі й демократичні” вибори до Верховної ради Придністров’я не можуть змінити на краще загальну ситуацію в регіоні, беручи до уваги сучасний стан його населення, заляканого силовими структурами ПМР, ізольованого від правдивої інформації та позбавленого вільних контактів, в першу чергу, з представниками як владних структур, так і громадянського суспільства Республіки Молдова. Кричущою ілюстрацією цієї тези є перешкоджання в’їзду на територію Придністров’я навіть легітимно обраного Президента РМ, також відомих і шанованих у демократичному світі представників громадських організацій, зокрема, правозахисних. Особливо цинічними виглядають дії незаконних “прикордонників” ПМР, які “здирають” гроші з усіх громадян Молдови за перетин встановленого ними внутрішнього “кордону” між РМ та ПМР як з “іноземців” (в той час як громадяни України перетинають цей “кордон” безплатно). Тотальний контроль над суспільством, здійснюваний протягом майже 15 років нелегітимним владним режимом Придністров’я, унеможливлює реалізацію права на дійсно демократичні вибори навіть за наявності максимальної кількості міжнародних спостерігачів. Навпаки, наслідком поспішно проведених виборів може стати формальна легітимація існуючого режиму. (Для порівняння згадаймо результати 2-го і 3-го туру президентських виборів в Донецькій та Луганській областях України, які не надто різнилися між собою, незважаючи на суттєве зниження рівня можливих фальсифікацій під час переголосування 26-го грудня).

4. Правовое оформление Приднестровья как региона с особым статусом в составе Республики Молдова осуществляется в три этапа.

Этапы составляют переходной период окончательного урегулирования. Временная протяженность каждого из этапов переходного периода не может превышать шести месяцев. По согласованию между сторонами этот срок может быть сокращен.

Запропонована чи навіть “призначена” тривалість кожного з трьох етапів врегулювання (6 місяців кожний) не є ані обґрунтованою, ані виправданою з огляду на обставини, зазначені вище.

5. Подготовку проектов соответствующих законов Республики Молдова осуществляет на первом этапе Парламент Республики Молдова, а в последующем - Парламентская комиссия в составе уполномоченных членов Парламента Республики Молдова и избранного демократическим путем Верховного совета Приднестровья.

Цей пункт, особливо беручи до уваги стислі строки, відведені для підготовки та проведення виборів, не є реалістичним, оскільки навряд чи новообрана Верховна рада Придністров’я може бути суттєво відмінною від чинної влади (див. коментар до п. ІІ,3). До того ж, треба зауважити, що результатом діяльності силових структур, зокрема, “Міністерства державної безпеки ПМР”, очолюваного такою одіозною фігурою, як Антюфеєв, стало усунення (шляхом або фізичного знищення, або виштовхування за межі Придністров’я) практично всіх, хто міг би скласти реальну конкуренцію “президенту ПМР” Ігору Смирнову.

6. Стороны будут воздерживаться от односторонних действий, которые могут создать препятствия на пути мирного урегулирования приднестровского конфликта, и подтверждают свою приверженность ранее достигнутым договоренностям, зафиксированным в данном Плане.

III. Этапы урегулирования.

Первый этап. Правовое закрепление основных положений статуса Приднестровья в рамках Республики Молдова.

а) С целью создания предпосылок для восстановления территориальной целостности Республики Молдова Парламент Республики Молдова, в соответствии с положениями Конституции Республики Молдова, (не позднее июля 2005 года) принимает Закон Республики Молдова об основных положениях статуса Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья), который юридически закрепляет ранее согласованные положения особого статуса Приднестровья:

З цим пунктом можна було б погодитися, якби не слова “ранее согласованные (між ким і ким?) положения особого статуса” Придністров’я, відсутні у п. ІІ, 5. Якщо мається на увазі узгодження в рамках неефективного п’ятистороннього формату, тоді будь-які положення такого закону, розроблені Парламентом РМ, можуть бути заблоковані Придністровською стороною (у разі збереження нею статусу повноправного учасника переговорного процесу). Таким чином ситуація повертається до вихідного “замороженого” стану, і здійснення наступних етапів врегулювання стає неможливим. Проте сутність запропонованого плану начебто полягає в тому, що легітимним учасником законодавчих ініціатив може бути лише новий склад “демократично обраного” представницького органу Придністров’я. В такому разі, можливо, йдеться про те, що основні положення щодо особливого статусу Придністров’я, представлені в українському плані, мають бути узгоджені з Парламентом РМ, а також набути підтримки громадянського суспільства Молдови? Тоді постає питання широкого обговорення цих положень з незалежними експертами та іншими представниками громадськості, бажано за участі авторитетних міжнародних експертів. Це навряд чи сумісно з часовими рамками ухвалення Закону (не пізніше липня 2005 року).

1. Единственным субъектом международного права является Республика Молдова.

2. Приднестровье в составе Республики Молдова является особой административно - территориальной единицей в форме республики.

Цей пункт не є таким вже очевидним: не можна виключати, що за умов успішно проведеного процесу демократизації Придністров’я необхідність надання цьому регіону особливого статусу республіки втратить свою актуальність.

3. Приднестровье принимает и применяет собственный Основной закон (Конституцию), который после принятия Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья), будет соответствовать Конституции Республики Молдова.

Якщо цей пункт означає, що особливий статус Придністров’я передбачає також і наявність власної Конституції, положення якої не можуть суперечити Конституції РМ, то бажано так і написати. Нечіткість наведеного формулювання одразу ж провокує низку питань щодо послідовності окремих етапів. А також суб’єктів, відповідальних за їх реалізацію – зокрема, стосовно внесення змін в чинну Конституцію РМ, без чого закон РМ про особливий статус Придністров’я був би неконституційним.

4. Приднестровье имеет свою символику (флаг, герб, гимн), которая используется совместно с символикой Республики Молдова.

(Див. коментар до П. ІІІ, а) 2).

5. В качестве официальных языков Приднестровья используются молдавский, украинский и русский. Всем проживающим на территории Приднестровья гарантируется право на использование родного языка, создание условий для его изучения и развития.

Якщо вже пропонувати таку норму, треба зазначити, що молдавська мова, у відповідності до Ст. 13 Конституції РМ, має базуватися на латинському алфавіті. Це надзвичайно важливо, оскільки в переважній більшості молдавських шкіл Придністров’я (і більше ніде у світі) ця мова ще й досі, як за радянських часів, викладається кирилицею. В той же час “недержавні” молдавські школи Придністров’я, в яких застосовується молдавська мова на латиниці, піддаються шаленому тиску, який сягнув апогею під час “шкільної кризи” влітку минулого року. (До речі, Рольф Екеус, Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин, охарактеризував такі дії придністровської влади як “лінгвістичну чистку” – по аналогії з “етнічними чистками”). Можна також зауважити, що якщо попередні пропозиції стосовно статусу Придністров’я схожі з відповідними нормами, розробленими для Автономній Республіці Крим, запропоноване вирішення мовного питання сягає за рамки цих аналогій: незважаючи на те, що етнічні росіяни складають більшість населення АРК, державною мовою там залишається тільки українська).

6. Приднестровье принимает участие в осуществлении внешней политики Республики Молдова по вопросам, затрагивающим его интересы, в порядке, определенном сторонами.

Це положення може бути поставити під загрозу реалізацію здійснюваної Республікою Молдова (а також іншими країнами-членами ГУАМ) політики євроінтеграції. Виходячи з цієї норми, логічно припустити, що Придністров’я, яке перебуває під сильним впливом і, значною мірою, під контролем Росії, вважатиме цей курс неприйнятним для себе і таким, що зачіпає його інтереси. Внаслідок цього виникає висока ймовірність майбутніх конфліктних ситуацій і правових колізій..

7. Приднестровье имеет право устанавливать и поддерживать внешние контакты в экономической, научно-технической, гуманитарной областях в порядке, определенном законодательством Республики Молдова.

Подальша “європеїзація” Республіки Молдова має здійснюватися на засадах децентралізації влади, посилення ролі органів місцевого самоврядування в процесах прийняття рішень, зокрема, стосовно регіонального транскордонного співробітництва з сусідніми та іншими країнами. Всі ці процеси відбуватимуться згідно з законодавством РМ, тому вагомих підстав виокремлювати з них Придністров’я немає.

б) Настоящим Законом Республики Молдова об основных положениях статуса Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) предусматривается, что в дальнейшем будет принята система гарантий, которая, среди прочего, включит в себя следующие положения:

1. Приднестровье обладает правом на выход из состава Республики Молдова в случаях принятия решения о присоединении Республики Молдова к другому государству и (или) в связи с утратой Республикой Молдова международной правосубъектности.

2. Выход Приднестровья из состава Республики Молдова осуществляется под международным мониторингом на основании решений, принимаемых на всенародном референдуме в Приднестровье большинством жителей от зарегистрированных на его территории. Референдум назначается в соответствии с действующим законодательством исключительно при наличии оснований для такого выхода.

Певне “лукавство” проглядає в прописаній процедурі “виходу” без згадки про “вхід”, тобто, подальшу долю Придністровського регіону. Цікаво, які опції були б зазначені у винесених на референдум питаннях з цього приводу? Бо не може регіон вийти зі складу держави і зависнути в повітрі. Тому, якщо вже передбачати таку можливість, то треба йти і далі – показати, що ж чекатиме Придністров’я у разі виходу з РМ. Треба зауважити, що в пропозиціях і підходах будь-яких європейських чи міжнародних структур завжди підкреслюється, що розв’язання Придністровської проблеми можливо ЛИШЕ на засадах збереження територіальної цілісності та державного суверенітету РМ, і ніяких варіантів виходу з її складу Придністровського регіону не передбачається. Тобто в цьому питанні Україна демонструє далеко не “європейське” бачення проблеми, і може знов наразитися на підозри в зазіханнях на цю територію. Але насправді ці два пункти виглядають суто абстрактними і доволі архаїчними, начебто написаними на початку дев’яностих. Тоді тема об’єднання Молдови з Румунією було предметом активного публічного дискурсу і, разом з тим, одним з джерел сепаратистського конфлікту. З плином часу вона повністю втратила свою актуальність, оскільки і для Румунії, і для Молдови головною ціллю зовнішньої політики є не об’єднання між собою, а приєднання до Європейського Союзу. Переконливим свідченням такого твердження є провал сумнозвісного плану Станіслава Бєлковського, оприлюдненого, зокрема, в Бухаресті у липні 2004 року (коротко, згідно з цим планом, пропонувалося об’єднання Молдови з Румунією, але без Придністров’я). На сьогодні перспективи такого міждержавного об’єднання зникли з програм навіть радикально налаштованих правих політичних партій – як у РМ. так і в Румунії.

в) На условиях, определенных Законом Республики Молдова об основных положениях статуса Приднестровья, не позднее октября-ноября 2005 года проводятся свободные и демократические выборы в Верховный совет Приднестровского региона.

С целью их подготовки и проведения с согласия ОБСЕ создается Международная комиссия по подготовке и проведению выборов в Верховный совет Приднестровского региона Республики Молдова. Выборы проходят под контролем международных наблюдателей от ЕС, ОБСЕ, Совета Европы, США, России, Украины и других демократических государств.

Стосовно недоцільності дострокових виборів у ВР Придністров’я – див. попередні коментарі.

Второй этап. Распределение компетенций и полномочий между центральными органами власти Республики Молдова и органами власти Приднестровья. Принятие Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья).

а) Новоизбранный состав Верховного совета Приднестровья на основе Закона Республики Молдова об основных положениях статуса Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) принимает соответствующий нормативно-правовой акт.

б) С целью подготовки проекта Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) Верховный совет Приднестровья делегирует уполномоченных депутатов регионального представительского органа в состав Парламентской комиссии Республики Молдова по подготовке данного законопроекта. Документ, исходя из положений Закона Республики Молдова об основных положениях статуса Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) и предусматривает положения о разграничении полномочий и компетенции между центральными органами власти Республики Молдова и органами власти Приднестровья.

Посредники от Российской Федерации, Украины и ОБСЕ, представители от Соединенных Штатов Америки, Европейского Союза и Совета Европы в случае обращения к ним сторон, оказывают помощь в подготовке упомянутого законопроекта.

Формулювання “в случае обращения к ним сторон”, якщо мається на увазі “обох сторін”, може фактично сприяти збереженню попереднього п’ятистороннього формату, який довів свою неефективність і неспроможність досягнути прогресу в розв’язанні Придністровського конфлікту.

в) Парламент Республики Молдова принимает подготовленный Парламентской комиссией Закон Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья).

г) В целях реализации Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) Верховный совет Приднестровья принимает соответствующий нормативно-правовой акт.

Третий этап. Полное урегулирование приднестровской проблемы. Правовое обеспечение особого статуса Приднестровья в составе Республики Молдова.

а) Одновременно стороны совместно с будущими странами-гарантами - Российской Федерацией, Украиной, а также ОБСЕ, при содействии Соединенных Штатов Америки и Европейского Союза разрабатывают Договор между Республикой Молдова, Российской Федерацией, Украиной и ОБСЕ о гарантиях соблюдения Республикой Молдова Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова.

Сумнівно виглядає те, що в “новому” плані згадані тільки ті ж самі гаранти, що й раніше, тобто РФ, Україна та ОБСЄ. Дивує, що в розробці Договору знов передбачена участь “сторін”, тобто двох окремих суб’єктів, що беруть участь у роботі над документом, в той час як сам Договір мають укладати між собою Республіка Молдова (вже реінтегрована?) та гаранти дотримання нею закону про особливий правовий статус Придністров’я. Відсутність навіть згадки про Румунію як країну-учасницю переговорного процесу, а також можливого гаранта, не виправдана з точки зору налагодження рівноправних добросусідських відносин у регіоні. Більше того, порушення (чи, радше, замовчування) досягнутої попередньо (21-го квітня) домовленості між Президентами України та Румунії про узгодження підходів та дій, спрямованих на врегулювання Придністровської проблеми, компрометує принциповість та послідовність зовнішньої політики України і суттєво знижує шанси нашої країни відігравати роль регіонального лідера. Разом з тим, передбачену українським планом роль Росії як країни-гаранта легко піддати серйозній критиці з огляду на те, що РФ фактично визнано стороною конфлікту і країною, відповідальною за злочини, скоєні на території Придністров’я, зокрема, такою авторитетною міжнародною інституцією, як Європейський Суд з прав людини в Страсбургу (див. Рішення по справі групи Ілашку від 8 липня 2004 року).

б) После утверждения упомянутого Договора Парламентом Республики Молдова вступает в силу Закон Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья). Верховный совет Приднестровья принимает Конституцию Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья).

в) С целью содействия преодолению возможных разногласий в вопросах выполнения или толкования сторонами положений Закона Республики Молдова об особом правовом статусе Приднестровского региона Республики Молдова (Приднестровья) создается Согласительный комитет, в состав которого входят по два представителя Республики Молдова и Приднестровья, а также по одному от Украины, Российской Федерации и ОБСЕ. В работе данного Комитета могут принимать участие представитель Соединенных Штатов Америки и представитель Европейского Союза. Период действия такого комитета определяется на основе взаимной договоренности сторон.

Цей пункт свідчить про намагання максимально зберегти старий формат учасників переговорів та гарантів, а також недвозначно визначає Республіку Молдова та її складову – Придністровський регіон – як дві сторони з однаковими правами й однаковою вагою у вирішенні спірних питань (і цим нагадує попередні, відкинуті плани врегулювання, зокрема, запропонований Росією в 2003 році Меморандум Козака). Легко передбачити, що така пропозиція спричинить негативну реакцію з боку молдавської влади та суспільства і не сприятиме поліпшенню двосторонніх україно-молдавських відносин. (Для порівняння – уявімо, що під час загострення сепаратистської кризи в Криму хтось з країн-сусідів запропонував Україні вирішувати спірні питання шляхом рівного представництва від Києва та Сімферополя у погоджувальній комісії).

IV. Заключительные положения

В случае невыполнения одной из сторон положений настоящего Плана, Российская Федерация, Украина и ОБСЕ оставляют за собой право на соответствующие международно-правовые меры, исходя из общепризнанных норм и принципов международного права.

Які саме “загальновизнані норми та принципи міжнародного права”, передбачені для подібних ситуацій, маються на увазі? Чи були проведені відповідні консультації з цього питання з правниками-міжнародниками? І чи є впевненість у тому, що Росія. Україна та ОБСЄ зможуть дійти згоди щодо застосування якихось “міжнародно-правових заходів”? Чи кожний гарант може застосовувати подібні заходи окремо від інших на власний розсуд?

* * *

Наведені коментарі стосуються положень запропонованого Україною плану врегулювання Придністровської проблеми. Проте найбільшою вадою цього плану вважаю не те, що в ньому є, а те, чого немає – насамперед, найактуальнішого питання демілітаризації придністровського регіону. Такий підхід є кроком назад порівняно навіть з позицією ОБСЄ: наприклад, Вільям Хілл, Голова місії ОБСЄ у РМ, у своєму виступі 27 квітня чітко зауважив, що серйозною перешкодою для забезпечення сталого миру в цьому регіоні є не тільки збереження на його території російського військового контингенту та російської зброї, а й наявність значно більшої і потужнішої придністровської армії та озброєних силових структур. Обійшовши мовчанкою цей чинник, намагаючись зробити вигляд, що такої проблеми взагалі не існує, український план концептуально програє низці вже розроблених підходів та принципів врегулювання придністровського конфлікту. В цьому контексті український план виглядає слабкішим навіть від принципів врегулювання (“7 кроків”), оприлюднених на самміті ГУУАМ 22-го квітня. В загальній широкій проблемі демілітаризації необхідно також звернути особливу увагу на забезпечення міжнародного інспектування не тільки заводів Придністров’я, які можуть виробляти зброю (на що охоче погоджувалися владні структури ПМР), а й на відповідний моніторинг складів з російською амуніцією. Згадаймо, що спроби міжнародного спостереження за вивезенням арсеналів з населеного пункту Кобасна неодноразово наштовхувалися на жорсткі відмови забезпечити доступ міжнародних спостерігачів. Так, протягом одного лише 2002 року тираспольська адміністрація кілька разів відмовляла в цьому представникам місії ОБСЄ, що є порушенням угоди, підписаної ще у 1993-му році. Остання відмова відбулася зовсім нещодавно, в травні місяці поточного року, – до речі, через кілька днів після опублікованих британською газетою “Sunday Times” сенсаційних матеріалів про можливість контрабандного вивезення ракет “Алазань” саме з цього арсеналу. Цікаво, що про здійснення цієї останньої інспекції була досягнута домовленість з Генштабом і Міністерством оборони РФ, проте придністровська адміністрація пояснила, що вважає такий візит “недоцільним”. У зв’язку з цим Голова місії ОБСЄ в РМ заявив на прес-конференції 12-го травня, що подібні кроки Придністровської сторони повністю руйнують довіру до її останніх заяв щодо більшої відкритості і бажання співпрацювати. Відходом від попередніх намірів України – зокрема, оприлюднених на Кишинівському самміті ГУУАМ – є й відсутність в українському плані пропозицій, спрямованих на ефективну боротьбу з контрабандою, незаконною торгівлею зброєю, корупцією тощо.

ВИСНОВОК: Запропонований Україною план врегулювання Придністровської проблеми, хоча й вигідно відрізняється від деяких попередніх, – наприклад, Меморандуму Козака – містить низку серйозних недоліків як концептуального характеру, так і більш специфічних. Причиною цього могло бути недостатнє залучення фахівців і незалежних експертів до процесу підготування й обговорення засад і конкретних положень плану. На жаль, така ситуація демонструє брак відкритості й прозорості політики, обіцяних новою владою, а також неадекватне сучасним реаліям ставлення до громадянського суспільства.


Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Читайте також Право на самовизначення: теорія і практика

Версія до друку // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118124018.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua