Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 08-06-2005
Іван Бокий: Знаки
Сільські Вісті

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118215498.html

Ні, ні, щось не те діється в нашому королівстві. В Україні, тобто. Вам так не здається? Ви звикли вірити словам, а не знакам? Все ж таки задумайтесь над деякими знаками, які подає нова влада.

Вона радо приймає посланців горезвісного Бориса Березовського з чи то оригіналами, чи то копіями плівок майора Мельниченка, які ті віддають представникам українського істеблішменту та ще й дають свідчення в нашій Генпрокуратурі. Їх приймає високопосадовець, котрий вважає себе людиною, яка має виняткове право тотально контролювати в нашій державі всіх і вся. Злі язики подейкують — включно з Президентом.

В пресу проникають свідчення з президентського Секретаріату, що комісія з нагород пропонує, а Президент готовий (!) підписати указ про посмертне присвоєння Георгієві Гонгадзе звання Героя України. Мед з цукром! Дивна інформація про дивні наміри, і річ не в тому, заслуговує чи не заслуговує покійний цього звання. Якщо Андрій Шевченко одержав його за забиті голи, то чим гірший Гія з забитими цвяхами в Кучмин режим? Тут дивне те, що закинута в суспільство інформація про наступний указ дуже нагадує елементарний відкуп від суспільної думки, від громадськості, яка вимагає судити не тільки убивць, а й замовників. Такий собі широкий жест — нізчимний, але ефектний. І навіть благородний — вибачайте, як кабан городний.

Це враження посилила пропозиція уряду України розплатитись з Мирославою Гонгадзе, вдовою Георгія, 100 тисячами євро, аби уладнати справу «Гонгадзе проти України», яка слухається в Європейському суді з прав людини у Страсбурзі. Якби Мирослава згодилася б одержати ці «мирові» сто тисяч, вона навіки втратила б можливість боротися за своє і наше з вами право знати правду про загибель чоловіка і батька її двох донечок. Природно, дружина Гії з обуренням відмовилася від грошей і від такої перспективи.

Ви щось у цьому збагнули? Вам не здається, що нова влада набагато відкритіше, ніж недавня Кучмина, демонструє бажання швидше закрити справу Гонгадзе і забути її, як поганий сон? Вам здаються ці її кроки незграбними і ніяк не пояснюваними? А на мою думку, вони більш ніж зграбні і легко пояснювані. Все у них видно, хоч мак сій.

Кажуть, між старим і новим президентами є таємна домовленість, що винних при високих посадах у справі Гонгадзе ніколи не судитимуть. Кажуть, що найближче оточення нового Президента, досить негативно засвічене на аудіозаписах з кабінету Кучми, умовило його не робити судових розглядів за плівками і не зустрічатись у Вашингтоні з майором Мельниченком. Кажуть навіть більше: Президента переконали, що Мельниченко — і його ворог, бо записував багатьох з нинішніх його соратників у часи їх не досить привабливих контактів з Кучмою, а тому, коли з’явиться в Україні, його треба судити.

Багато ще чого кажуть, але сказане на прив’язі не втримаєш і до справи не пришиєш. В кожному разі наміри Віктора Ющенка зустрітися з Мельниченком не були здійснені — знову ж таки кажуть, що під впливом чи то Зінченка, чи то Порошенка, але на сказаному гербової печатки нема, отож доводиться або гадати, або вірити.

Але над чим не доводиться гадати, так це над тим, що справа Георгія Гонгадзе плавно перейшла в справу Мельниченка. Нібито офіційно генпрокурором Піскуном закриту, але аж гай гуде розслідувану підлеглими йому ж слідчими. Котрі, зрештою, цього й не приховують.

Логіка тут така: мовляв, яким би Кучма не був, але Мельниченко порушив закон і присягу, коли записував розмови в його кабінеті. Кучма, виходить, не порушував ніякого закону і Конституції, коли давав команду «писати» всіх і вся, а майор порушив, бо виконав цю його вказівку дослівно. Всіх і вся — то це ж, виходить, і Кучму? А чом би й ні? Майор, між іншим, так і коментує своє рішення записувати злочинні розмови в президентському кабінеті. Але в слідчих своє завдання: довести, що порушник не Кучма, а Мельниченко. Бо записував Кучму без санкції суду. А який суд санкціонував вказівки Кучми «писати» і підслуховувати всіх? Адже ніякий закон не дозволяє Президентові робити це без суду.

Слідство зараз б’ється не так над тим, хто замовив убивство Георгія Гонгадзе, як над тим, хто звів Олександра Мороза з майором Мельниченком. В ході мого другого походу в Генпрокуратуру я був страшенно здивований з того, що від мене, не посвяченого в такі подробиці, хотіли дізнатися саме про це. Я розумію слідчих: у них така професія і така робота, що мусять перевіряти всі версії. У слідства, кажуть дотепники, стільки гадок, як у пса стежок. Але пізніше я дізнався, на чому виникла ідея, ніби я міг бути причетним до «зведення» Мороза і Мельниченка. Річ у тім, що син мого давнього знайомого і земляка, фронтовика без однієї руки, поета-сатирика і автора кількох книг сміховинок, виявився Миколиним другом. І хоч я того сина бачив, може, разів п’ять чи шість у житті, в когось виникла «оригінальна» думка перевірити, чи не є цей запеклий антикучміст Бокий якоюсь зв’язковою ланкою у виникненні «касетного скандалу».

Ідея, скажу відразу, більш ніж пуста. Пуста, але — з пекла родом, з певним задумом і сенсом. Вона сама є свідченням того, що слідство блукає манівцями і б’є як литовський ціп: раз — по снопу, а більше — по току. Хтось — не дуже невідомий — уміло спрямовує його не туди. Не на розкриття вбивства журналіста, а на звинувачення Мельниченка, пошук ворогів Кучми і тієї Кучминої челяді, яка зараз надійно обсіла Ющенка. Це прикривається нібито державними інтересами України. Вкотре шукають організаторів записів, вкотре називаються знайомі прізвища, назви іноземних спецслужб — і нікому немає діла до тих страшних свідчень Руїни, корупції, розкрадання держави, падіння тих, хто був біля трону. Ось і не думай після цього, чи й справді «батько» й «син» не домовились прикрити справу Гонгадзе, ось і гадай над цими макабричними проектами указу про Героя і «мирової» з Мирославою Гонгадзе, коли бачиш: все менше й менше владу цікавить убивство журналіста, все більше й більше хочеться будь-що вигородити Кучму і скомпрометувати Мельниченка та всіх лідерів опозиції, яка сказала правду про кучмівщину, будь-що опорочити Олександра Мороза, зробити його винним за смерть Гії. Рука тотального режисера і контролера явно дає напрям цьому погано замаскованому дійству. Дійству, узгодженому з певними силами і на Заході, і на Сході.

До речі, як вам сподобалося свідчення Сороса на його прес-конференції в Києві: який, виявляється, гуманіст Кучма, котрий не виконав поради Путіна стріляти в помаранчеву революцію? Карімов виконав, а Кучма — ні. Великий філантроп вчасно потрапив на відмивання чорного крука, тільки білим його ще ніхто не навчився робити. А народ від того усолодився, як помий напився. Не чужих, між іншим, помий.

Впору запитати: рука руку миє — і чисті обидві? Ні, я не збираюся звинувачувати нового Президента у покриванні убивць і замовників убивства Гонгадзе. Він сам оголосив про розкриття злочину, хоча, на моє розуміння, до розкриття ще далеко. Розкриття повного. Але правда й те, що сьогодні при владі є люди, не зацікавлені в цьому розкритті. Хто — Президентові краще відомо. Я тому й не називаю їх, аби не породити пристрастей, здатних зашкодити справі. Але те, що слідство переводиться на Мельниченка, а не на тих, хто водив Україну дорогою ганьби, корупції і руїни, багато на що вказує. На те, що слідство, хай навіть до нього залучено найкращих «важняків», скеровується явно не туди. Ведмедя змушують ганятися за мухами. Те, скажімо, що мене поставили мало не на головну лінію зв’язку Мороз — Мельниченко, може бути помилкою радше для гумору, а не для з’ясування справи. Але якщо воно ходить такими манівцями, то що казати про важливіші для розслідування вбивства Георгія зв’язки? Вихід на Березовського і його компанію — це, звичайно ж, хитрість, але не мудріша за хитрість Панасової гуски, слід якої все одно веде до Кучми.

Зрештою, тривожить навіть не це. На Апеннінах кажуть: буква закону вбиває, дух — воскрешає. Слідство за буквою закону хоче зробити Мельниченка винним. За духом — іти не хоче. А в чому Микола винний? У тому, що Кучма створив злочинну систему влади і знищив український економічний потенціал удвічі більший, ніж фашисти у роки Великої Вітчизняної війни? Як на мене, сумління слідчих у цій справі варте тисячі свідків. Закон вимагає від них точних, перевірених фактів — це зрозуміло. Але чи там і чи для того вони їх шукають — ось у чому питання. Зрештою, і не в слідчих справа. Вони — люди достойні і в своїй справі майстри. Біда в тому, що влада чекає від них тільки того, що їй потрібне. А що вся правда не потрібна, річ очевидна. Те, що показує про справу Гонгадзе «5-й канал», котрий, як відомо, контролюється «двічі кумом», явно вказує, що влада хоче чути «свою правду» про часи Кучми і себе в ній, а не те, що сподіялося насправді. Та й поява деяких політичних союзів, хай поки що гіпотетичних, але вже освячених Тарасовою могилою, вказує на те, що правда у нинішніх владних коридорах фактично нікого не цікавить. Суспільство хочуть переконати, що ця правда не потрібна й йому, сподіваючись на апатію й інертність людей та на те, що в пам’яті вік, як у зайця хвіст. Кажете, влада з глузду з’їхала, як собака з соломи? Отут я з вами не згоден. Глузду тут більш ніж треба. Це — захисна реакція того, на чий слід напали.

У нас багато галасу наробили тарифи на м’ясо й на бензин, мало не спричинивши урядову кризу. І досить дивно, що тарифи на проголошене розкриття справи Гонгадзе і наступні торги навколо неї з присвоєнням геройства, посланцями Березовського і пропонованим відкупом для рідних такого галасу ще не зчинили. Втім, я забув, що ми ж в океані свободи слова. Це ж не узгоджена у кількох кабінетах свобода садити на парламентське розслідування Лавриновича чи стрясати парламентську трибуну пустими закликами, це ж свобода переводити стрілки як не на Мороза, так на Марчука, лиш би одвести очі від своїх, тих, що перебігли і примазалися, зайняли нові владні стійла і вже ними захищені від плівок Мельниченка...

Ви вірите в розкриття всієї правди про вбивство Георгія Гонгадзе? Ви вірите, що кучмівщина в Україні закінчилася? Я в це не вірю... Або вірю, як чорт у суху вербу, хоч я і не Хома невіруючий. Не вірю не тому, що не довіряю заявам Президента. Заяви — це заяви. Для публіки. Президент — не слідчий, а слідчі мають багато начальників. І в прокурорів, для яких єдиним начальником має бути закон, теж тьма-тьмуща керманичів. Ці керманичі п’ять років водили зачарованим колом справу Гонгадзе, ще зачарованішим водять її зараз. Персони змінились, але не змінилась влада. Неспроста вона не хоче політичної реформи, бо хочеться всі важелі тримати в своїх руках. Слідство з убивства Гонгадзе, яке переводять у справу Мельниченка, може, найяскравіший взірець затятості противників конституційної реформи змінам у системі влади. Суспільство цього, може, ще не розуміє, але якщо вдасться реформу загальмувати, воно швидко збагне, хто за що в Україні бореться. Поки що спрацьовує інерція Майдану, але Майдан у політиці верхів давно вже вивітрився, залишилась тільки його риторика.

Вам не хочеться в це вірити? І мені не хотілося б. Умійте читати знаки. Це навіть легше за абетку. Політичну абетку, зрозуміло, але й звичайну — теж. В кожному разі, задумайтесь, чому Микола Мельниченко не поспішає повертатись додому. Він-то знає, хто чим в Україні дихає, не зі знаків — з записаного у головному владному кабінеті України найнаближеніших до колишнього головного тіла власників бізнесово-тілесних втілень його режиму з їхніми оборудками і їхнім преторіанством вельможному візантійству. І він, безумовно, знає, що цей Левіафан, обплетений зміями, нікуди не канув, і то він дістає його, а не вбивць Гонгадзе, в надії, що ніхто його не подолає. А ми бездумно гукаємо: «Разом нас багато, нас не подолати!». Їх теж багато, і їх теж важко здолати.

Ну що ж, дорога правди найважча. І наївно було б думати, що помаранчеві шалики і дух Майдану все здолають. Від чорта смальцю ще ніхто в світі не дочекався. З шаликами дух права і закону не заходить у владні кабінети, з них не так просто викурити те, що в’їлося в стіни офісів і дерево столів, у душі і тіла їхніх господарів. Навіть якщо ці господарі нові і з Майдану.

Вам мало знаків? Ви не вмієте їх читати? Вам не хочеться руйнувати свої мрії і надії на краще? Не хочеться й мені. Набридло жити в мороці брехні. Але я знаю, що таке мрії, не оперті на реальний грунт. Із них, кажуть брати болгари, можна хіба що приготувати десерт, додавши цукру і фруктів. До десертів ми звичні... Нас же одне щире слово три зими гріє. А на четверту вже відчуваємо: тепла й не було. Просто ми заглядали в колодязь сподівань, як кіт у каганець. А що з того? Хіба що вуса обпалили...

Чи, може, потрібен новий Гонгадзе, щоб ми прокинулись? А що, і таке може бути. У владних кабінетах — все ті ж люди і все той же дух.

Від цих думок у голові вже джмелі гніздо мостять. Бажаю того і вам. Це все-таки краще за вітер у комині. Аби потім не жалкувати, як за хортицькими танцями Україну поховаємо. Ліпше про це сказати вголос, а не шептати про себе, як рак у торбі.

Іван Бокий, народний депутат України

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118215498.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua