Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 11-06-2005
Олег Соскін: Трансформація системи вищої освіти в контексті європейської інтеграції України

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118468478.html

В умовах світової інформаційно-технологічної революції успішність і конкурентоздатність країни великою мірою залежить від якості підготовки кадрів у системі вищої освіти. В Україні, на жаль, система здобування вищої освіти є неефективною, ретроградською і навіть реакційною. За своїм фаховим рівнем значна частина випускників вищих навчальних закладів, особливо провінційних, виявляється неготовою до практичної роботи в умовах жорсткої конкуренції, яка існує на ринку робочої сили в Україні. Тож наша дипломована молодь масово поповнює лави безробітних.

Які кроки потрібно зробити для докорінної зміни системи підготовки кадрів вищої кваліфікації в Україні?

Перше. Насамперед необхідно вирішити проблему поділу вищих навчальних закладів на державні та недержавні. Важливо визначити, чи варто залишати в Україні державні ВНЗ? Якщо так, то в якій кількості, в яких царинах підготовки кадрів, у яких містах?

На мій погляд, слід ліквідувати цілковито державні ВНЗ, реорганізувати їх у вищі навчальні заклади змішаної або приватної форми власності. Як відомо, сьогодні в державних вузах процвітають корупція та хабарництво. Вони проїдають мільярди гривень із державного бюджету, натомість продукуючи фахівців, що мають низький рівень знань. Отримуючи державні кошти, університети дістають привілеї, що ставлять їх у нерівні умови відносно інших ВНЗ. Адже сьогодні державні вищі навчальні заклади фінансуються не лише з бюджету, а і з приватних джерел, оскільки набирають студентів як у рамках держзамовлення, так і на контрактній основі. Водночас, ВНЗ, що здійснюють навчання тільки на комерційних засадах, мають лише одне джерело фінансування - кошти студентів.

Класичними прикладами державних ВНЗ, які дуже вправно використовують і гроші державного бюджету, і гроші контрактників, є Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Національний університет "Києво-Могилянська Академія". Думаю, що цифри, які будуть наведені нами нижче, досить рельєфно свідчать про "апетити цих вузів" (див. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", Додаток N 3 "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2005 рік". - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=7&nreg=2285%2D15).

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", КНУ ім. Т.Шевченка виділяється 246 131,1 тис. грн. за такими статтями витрат:
* Фундаментальні дослідження у сфері природничих і технічних, гуманітарних і суспільних наук - 22 963,3 тис. грн.;
* Прикладні розробки Київського національного університету імені Тараса Шевченка з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки - 3 767,4 тис. грн.;
* Державна підтримка технічного оснащення наукової бази КНУ ім. Т.Шевченка - 450,0 тис. грн.;
* Проведення з'їздів, симпозіумів, конференцій і семінарів Київським національним університетом імені Тараса Шевченка - 115,5 тис. грн.;
* Підготовка кадрів КНУ ім. Т.Шевченка - 218 834,9 тис. грн.

Національному університету "Києво-Могилянська Академія" з Держбюджету 2005 р. Виділяються кошти на такі цілі:
* Підготовка кадрів для гуманітарної сфери Національним Університетом "Києво-Могилянська Академія" - 22 732,7 тис. грн.;
* Прикладні розробки, що здійснюються Національним університетом "Києво-Могилянська Академія", - 465,0 тис. грн.

Отже, очевидною є кричуща несправедливість: державні вузи за рахунок платників податків України сформували штучну монополію, яка дає їм переваги над приватними ВНЗ. Тим самим порушується конституційна норма про рівні умови функціонування всіх форм власності в нашій державі.

Аби докорінно змінити нинішню ситуацію, ми мусимо прийняти нелегке рішення про те, що система вищої освіти в Україні має бути сформована на базі ВНЗ з приватною та змішаною формами власності. З огляду на це важливо розробити модель і відповідне правове поле для функціонування вищих навчальних закладів зі змішаною формою власності.

Друге. Слід відмовитися від існуючої системи ліцензування і акредитації ВНЗ, яка наразі є середовищем поширення корупції та хабарництва, призводить до втрати вузами самостійності і незалежності. Бюрократія Міністерства освіти України та його регіональних підрозділів, маючи у своїх руках такий інструмент маніпулювання вузами, як ліцензування і акредитація, може шляхом численних перевірок позбавитися будь-якого непокірного ВНЗ. Чинна дозвільна система практично знівелювала ініціативу та індивідуально-творчий підхід у розвитку вищих навчальних закладів. Нині ліцензії на здійснення освітніх послуг мають понад 1000 українських вузів, з них половина - ІІІ-ІV рівня акредитації. В Україні діє 130-140 класичних університетів. Можна стверджувати, що відомі, усталені вищі навчальні заклади сьогодні цілком можуть мати статус автономних університетів, бути самодостатніми і самостійно впорядковувати свою діяльність. Університети повинні стати інтегральними організмами, де не тільки відбувається підготовка фахівців вищої кваліфікації, а й здійснюються науково-дослідні роботи. Необхідно науку ввести в університетське лоно, що давно зроблено в розвинутих країнах.

Але тоді постає питання про доцільність існування Національної академії наук України та численних галузевих науково-дослідних інститутів. Наразі на функціонування зазначених структур виділяються мільярди гривень із Державного бюджету. Наприклад, у 2005 р. НАН України виділено величезні кошти - 1 202 902,1 тис. грн. (див. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", Додаток N 3 "Розподіл видатків Державного бюджету України на 2005 рік". - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=7&nreg=2285%2D15). А практичний результат - мізерний. Нація утримує потужний бюрократичний апарат від науки, однак не одержує натомість відповідного наукового, економічного та соціального ефекту. До того ж, на наш погляд, слід провести комплексну інвентаризацію власності, що закріплена за НАН України. Потрібно подивитись, як і ким використовується ця, по суті державна, власність і чи вона бодай уже не приватизована різними спритниками?

З огляду на вищевикладене ми дедалі більше схиляємося до думки, що НАН України в її нинішньому вигляді не потрібна суспільству й настав час її докорінної трансформації, а можливо, й ліквідації.

Галузеві науково-дослідні інститути, особливо ті, що створені при міністерствах (наприклад Інститут фінансів при Міністерстві фінансів України, Інститут економіки при Міністерстві економіки), вкрай неефективні. Якщо міністерства зацікавлені у проведенні певних наукових досліджень, їх можна замовляти в недержавних науково-дослідних організаціях на основі відкритих тендерів.

Третє. Оплачувати здобуття вищої освіти має не держава, а власне громадяни, як це сьогодні фактично відбувається в 70% випадків. Фінансування того чи іншого студента може також здійснювати підприємство, де він працює, або певна благодійна установа. Водночас, для підготовки фахівців за новими спеціальностями або тими, які конче потрібні народному господарству, держава повинна мати можливість виділяти кошти з Державного бюджету. Для обдарованої молоді доцільно започаткувати систему грантів, що отримуватимуться через відкриті конкурси, тендери.

Виділення бюджетних коштів не на освіту загалом, а на кожну особу, кожного студента через систему персональних грантів на базі відкритих тендерів є найоптимальнішою моделлю фінансування ВНЗ. Її варто запровадити і для середньої та середньо-технічної освіти.

Четверте. Якщо Україна позиціонує себе як європейська держава, їй слід відмовитися від галузевих ВНЗ (на кшталт Державної податкової академії). Подібне корпоративне здобуття дипломів я вважаю абсолютно недоцільним. Потрібно відійти від галузевого принципу і здійснити декорпоратизацію вищої освіти.

П'яте. Зазвичай невиправданим з погляду суспільних інтересів є створення вищими навчальними закладами низки своїх філіалів у регіонах. Ці структури фактично перетворилися на інструмент, з одного боку, для заробляння легких грошей деякими ВНЗ, а з другого боку, для отримання нездібними (ледачими, багатими тощо) особами за певну плату дипломів про вищу освіту. Якщо якийсь ВНЗ хоче мати в невеличкому місті вищий навчальний заклад ІІІ ступеня, він повинен його зареєструвати як дочірній інститут зі статусом юридичної особи та повноцінним професорсько-викладацьким колективом.

Шосте. Сьогодні особливо актуальним питанням є долучення України до Болонського процесу, а також визначення ролі та місця нашої держави в цьому русі. Ми як європейська країна маємо домогтися конвертації українських дипломів про вищу освіту, принаймні в державах Центральної та Східної Європи.

Сьоме. Потрібно ліквідувати Вищу атестаційну комісію України як структуру, породжену радянсько-комуністичним режимом і яка має відійти в небуття разом із ним. На Заході не існує атестаційних установ, подібних до нашої ВАК, оскільки цю функцію виконують провідні університети. У більшості країн світу система підготовки кадрів вищої кваліфікації є трьохступеневою й вибудована дуже прозоро: бакалавр, магістр, доктор. Упевнений, що Україні дуже скоро також доведеться переходити до такої моделі, якщо ми хочемо, щоб нас розуміли в європейських державах.

Повним абсурдом, серед іншого, є розроблений та впроваджений Вищою атестаційною комісією перелік видань, у яких можуть друкуватися результати наукових досліджень. Будь-якій людині зрозуміло, що цінність наукового доробку здобувачів наукового ступеня та звання визначається не тим, де вони надруковані, а які ідеї в них містяться. Понад те, постанова ВАКу про критерії віднесення журналів до фахових видань і зміст статей, які можуть там друкуватися, є брутальним порушенням Конституції України.

Восьме. Україна прямує до європейської спільноти, а тому повинна сформувати такі управлінські структури в галузі освіти, які керуватимуться принципами, адаптованими до європейських стандартів. Відтак потрібно переглянути роль Міністерства освіти та науки в Україні, діяльність якого сьогодні не відповідає новим завданням, що постали перед нашою країною. Віджили свій час райвно, міськвно, облвно, які не спроможні ефективно працювати і є зайвими, паразитичними ланками, що непродуктивно споживають кошти державного та місцевих бюджетів.

І останнє, дев'яте, але найголовніше. Необхідно змінити загальну парадигму функціонування системи освіти в Україні. Сьогодні в суспільстві існує потреба багатоманітності, позаяк уніфікованість, характерна для періоду промислових революцій, конвеєрного виробництва, себе вичерпала. У сучасну добу інформаційних технологій та безлюдних виробництв важливо створити умови для підготовки людини як особистості, носія креативного потенціалу, фахівця, здатного самостійно вирішувати накреслені завдання, не чекаючи наказу чи директиви згори.

Вища освіта має бути максимально наближена до практичних реалій, які породжує ринок. Людина, яка починає вчитися, повинна знати, яким чином вона зароблятиме гроші на життя після закінчення вузу, вона мусить працювати за професією, не змінювати її після отримання диплому про вищу освіту. А це означає, що нам необхідно поступово відмовлятися від довгострокових стаціонарних програм, схоластичного навчального процесу і переходити до комбінованої системи. Її сутність полягає в тому, що денна освіта після другого року навчання має перериватися роботою за обраною професією на фірмі, установі чи виробництві. У цей період навчання доцільно здійснювати в заочній формі. Після засвоєння первинних професійних навичок слід знову повернутися до стаціонарної форми навчання. Саме така комбінована система підготовки кадрів із вищою освітою є надзвичайно ефективною в сучасних умовах, які потребують креативного спеціаліста, здатного до самоосвіти і створення додаткової вартості.

Сьогодні ми підійшли до того етапу, коли потрібно запровадити однакові правила гри для всіх суб'єктів, які діють на ринку вищої освіти України. Йдеться і про економічні умови функціонування, і про можливості підготовки та використання професорсько-викладацьких кадрів, і про соціально-пенсійне забезпечення викладачів та наукових співробітників, і про доступ до коштів державного бюджету.

На наш погляд, у рамках революційних змін, які задекларувала нова українська влада, слід розгорнути серйозну і широку дискусію в суспільстві, що має передувати реальним перетворенням у системі вищої освіти. У відкритому обговоренні повинні взяти участь представники вищих навчальних закладів, влади, інституцій громадянського суспільства, мас-медіа.

Трансформувавши систему вищої освіти, Україна, поза сумнівом, зможе досить швидко пройти складний етап інтеграції до вимог якщо не Європейського Союзу, про вступ до якого в найближчі 15 років узагалі годі говорити, то принаймні до Світової організації торгівлі.

Олег Соскін,
директор Інституту трансформації суспільства,
доктор економіки

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118468478.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua