Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 13-06-2005
Леонід Шульман: Відтінки помаранчевого кольору або чому змовкла “Чесна хвиля”

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118696268.html

Останнім часом спостерігаємо, що нова влада, попри численні запевнення у протилежному, не є єдиним цілим, яке б об’єднувала спільна ідеологія і спільні прагнення. Нещодавно виринула “з-під води” важлива для України подія – з ефіру зникло радіо НАРТ. Здавалося б, велике діло – станцією більше, станцією менше, – яка там різниця? Проте подія ця – свідчення підкилимної боротьби у правлячому таборі. Цій проблемі й присвячено мій коментар.

Чому зникло радіо НАРТ?

А воно й не зникло. Просто власник оголосив тримісячні канікули на радіомовлення. НАРТ переходить у музичний формат, а також транслюватиме новини Бі-Бі-Сі, “Німецьку хвилю” та радіо “Свобода”. Журналістам запропонована інша робота. Нема чого журитися! Ні панове, є. В Україні практично немає радіомовлення. Замість нього є радіопопсування. Йде переважно російська попса, блатні пісні. Разом із рекламою, дуже часто дратливою, коли людям, що ледве виживають, пропонують відвідати наддорогі ресторани, або “престижно” програти купу грошей в казіно. Чого не передаватимеш за гроші!

Колись, в дуже обмеженому масштабі, існувало радіомовлення. Було радіо “Континент”. Муляло очі режиму Кучми. Після кількох спроб “Континент” знищили. Конфіскували апаратуру. Змусили керівника “Континенту” Шолоха до втечі за кордон. Але виникло радіо НАРТ. Щоб зменшити його аудиторію, НАРТу дали частоту в УКХ діапазоні, якого немає на більшості імпортних приймачів. Проте підібрався високопрофесійний колектив радіожурналістів. Люди почали купувати апаратуру з розширеним FM-діапазоном спеціально, щоб слухати НАРТ.

Важко переоцінити роль НАРТУ під час помаранчевої революції. Разом із 5-м каналом НАРТ був єдиним правдивим джерелом інформації, справді чесною хвилею. І ось революція перемогла. Опозиція стала владою, а колишня влада – опозицією. Чесна хвиля залишається чесним джерелом. І не тільки інформації, але й засобом підвищення загальнокультурного рівня своїх слухачів.

Насуваються нові вибори. Тут, на мою думку, у власника НАРТУ і виникають сумніви. А що коли редакція мовлення НАРТу забажає залишитися чесною хвилею і буде працювати об’єктивно і неупереджено, як завжди? А що коли журналісти відмовляться виконувати вказівку лити бруд на тих, на кого вкаже власник? А що коли біля мікрофону НАРТу опинятимуться в якості гостей НАРТу люди з «небажаними» поглядами? Якщо моя здогадка вірна, то поведінка власника стає зрозумілою. Оголошується «мат» у кілька ходів. Перший. Припинення радіомовлення на канікули. Другий. Переведення журналістів до іншого ЗМІ. Третій (необов’язковий). Закриття НАРТУ на УКХ під приводом переходу на FM-діапазон. Четвертий. Відновлення мовлення із повністю або частково зміненою редакцією, а також повністю зміненим стилем мовних програм. Приклад такої еволюції демонструє інший “герой” помаранчевої революції – 5-й канал ТБ.

Залишається проаналізувати причини цих дій.

Політична палітра помаранчевих

Слухаючи виступи лідерів антикучмівського фронту з трибуни Майдану, всі бачили, що помаранчевих об’єднує лише бажання будь-що позбутися режиму кучмістів і не допустити до влади Януковича – спадкоємця режиму. В усьому іншому було чимало різних, іноді діаметрально протилежних політичних та економічних концепцій.

Кучмізм без Кучми

Перша група прихильників Ющенка, може найчисленніша і дуже впливова, – це ті, що бажали б збереження кучмізму без Кучми. І, звичайно, без деяких крайнощів. Вони охоче погоджуються мати Україну без політичних вбивств, зокрема вбивств журналістів. Їх задовольняє Україна без того, щоб акули крупного біляурядового бізнесу, вдаючись до типово рекетирських засобів, безперешкодно і безкарно “ковтали дрібну рибцю” – від малого бізнесу до бізнесменів-мільйонерів. Вони страждали також і від урядового рекету й раді його позбутися.

Проте прихильники кучмізму без Кучми зробили свої капітали за часів Кучми і, дуже часто, в лавах кучмістів. Їхнє коріння – в прихватизації, тому вони зацікавлені в можливості й надалі вести прихватизацію і, зрозуміло, в недоторканості прихватизованої власності. Вони зацікавлені у зменшенні податкового тягаря, а також у пільгах для власного бізнесу. Щодо до національної свідомості і патріотизму, то ці питання для кучмістів-без-кучми другорядні. Вони здебільшого байдужі до національної ідеї, охоче йдуть на співпрацю із російським та будь-яким іноземним капіталом, якщо це обіцяє прибутки, навіть коли співробітництво завдає шкоди національним інтересам Україні.

Кучмісти після поразки на президентських виборах стали активно перебігати до лав ющенківців. І не дивно, бо ідеологічно кучмісти мало чим відрізняються від кучмістів-без-кучми в таборі нової влади. Від обох цих груп чуємо істеричні зойки проти реприватизації та ренаціоналізації. Колишні кучмісти і помаранчеві кучмісти-без-кучми однаково схильні до антисуспільного підприємництва, а відтак є беззастережними прихильниками абсолютно ліберальної економіки, яка таке підприємництво дозволяє.

Націонал-демократичні гуманітарії

Другий відтінок помаранчевого кольору демонструє гуманітарна національно-демократична інтелігенція. На першому плані для цієї верстви стоять питання національної символіки, української мови та культури, відновлення історичної правди та історичної справедливості (напр., стосовно вояків ОУН-УПА). Націонал-демократи завжди виступали за європейський вибір та прозахідну політику, за вступ до НАТО та ЄС. Але ця група прихильників нової влади, попри наявність у своїх лавах людей з економічними дипломами, виявляє неабияке науково-технічне та економічне невігластво, а часто й відверту аморальність.

Міністр юстиції Зварич, який назвав себе професором Колумбійського університету і додав, що відчуває себе юристом, – яскравий приклад такої поведінки. На жаль, наш Президент прихильний до цієї групи. Він взяв, та ще й двічі, під захист п. Зварича, на чому вже втратив багато голосів на майбутніх парламентських виборах. Чимало кого відлякне виборчий список президентської партії, якщо там, хай навіть на останньому місці, буде п. Зварич.

Інший приклад глобального невігластва – поведінка новоявленого “корифея всіх наук” віце-прем’єра Миколи Томенка. Історик, який не здатен зрозуміти навіть таких слів, як “радіолокатор бічного огляду”, “наноструктура” та багатьох інших. Який не розуміє, як і чому радар “Кольчуга” бачить літаки-невидимки “Стелс”, дозволяє собі затаврувати Національну академію наук як колектив дармоїдів, не здатний до інновацій. Не треба мати особливої освіти, щоб зрозуміти, що ані Національна академія в цілому, ані будь-який її інститут не є єдиним колективом. Інститути складаються з багатьох колективів. Єдиний напрямок досліджень може об’єднувати лише підрозділ чисельністю до 20 чол. (рідко більше). Серед академічних колективів є чимало таких, вчені яких мають світове визнання.

Отже науково-технічне невігластво помаранчевих націонал-демократів має наслідком наукофобію, недовіру до власного науково-технічного потенціалу, невміння ним користуватися, намагання ліквідувати сферу науки. Помаранчеві націонал-демократи свято вірять, що економіку нам збудують іноземні інвестори, а також місцевий малий бізнес: хімчистки та крамнички, ресторанчики та сервісні майстерні, консалтингові контори тощо. Помаранчеві і непомаранчеві гуманітарії, і не тільки вони, є імпортоманами. Вони зовсім не розуміються на виробництві, а тому щиро вважають, що низькоякісна продукція радянської доби ї є верхнею межею можливостей українських інженерів.

Колись, вже в роки незалежності, керівники українського сільгоспвиробництва закупили американські комбайни по 169 тис. доларів за штуку. І це за умов, коли простоювали власні заводи сільгоспмашинобудування. Дніпропетровські хлопці сказали мені, що за цю суму вони б зробили з десяток комбайнів. Коли я розповів про це одному з аграріїв, він відрубав мені, що наші комбайни дуже погані, а американські – напрочуд досконалі: мають зерносушарку, кондиціонер у кабіні та багато інших переваг. Наші, за його словами, таких комбайнів виробляти не вміють. Як це не вміють, подумав я, космічні кораблі розробляти вміють, а комбайн для них щось дуже складне?

Я спитав у цього аграрія, а чи спробував хтось зацікавлений дати технічне завдання машинобудівникам на такий комбайн, який їм треба. Мій співбесідник вперше чув про такий документ, як технічне завдання. Як народжується промисловий виріб, він просто не уявляв. Я спробував пояснити, що комбайн є таким, яким його замовили, що розробники можуть, якщо заманеться замовникові, зробити комбайн з біотуалетом, душовою кабіною, купе для відпочинку із ліжком та кондиціонованим повітрям, можуть вбудувати в комбайн мікрохвильову піч та бар із холодним пивом, холодильник і кольоровий телевізор. А про зерносушарку, швидкість руху, тяглове зусилля та момент на валу відбору потужності вже й згадувати не варто – зроблять те, що закладе у технічне завдання замовник. Мої пояснення тихо пролетіли повз вуха співбесідника.

Науково-технічне і виробниче невігластво гуманітарних націонал-демократів має вкрай неґативний вплив на долю України. Їх влада є невігласократією. Невігласократи сприймають як абсолютну істину безграмотні і шкідливі для нації економічні та політичні рекомендації західних експертів та їх місцевих помічників. Простим неозброєним оком видно, що ці рекомендації мають на меті дебілізацію України і побудову в нас сировинно-експортної економіки колоніального типу замість економіки розвиненої країни, яка ґрунтується на знаннях. Отже у своїй більшості гуманітарні націонал-демократи є прихильниками абсолютно ліберальної економіки. Вони – ринкові фундаменталісти і у цьому єдині із кучмістами-без-кучми.

Націонал-ліберали

До цього сегменту помаранчевих я відніс би Українську народну партію та Народний рух України. Ідеологічно майже нічим не відрізняються від попередньої категорії. Вони так само за європейський вибір, вступ до ЄС, НАТО та СОТ. Вони так само беззастережно довіряють рекомендаціям західних економістів, а відтак за абсолютний лібералізм. Вони щиро переконані, що масове мале підприємництво разом із іноземними інвесторами створять нам економіку. Економічні питання для них другорядні, а на першому плані питання мови, культури, символіки. Так було з перших кроків існування Народного руху. Небажання обох гілок колишнього єдиного Народного руху влитися у партію влади пояснюється тією ж причиною, що й давній розкол єдиного Руху на дві партії. Справа у персональних амбіціях лідерів, а також таємних діях агентури політичних супротивників у своїх лавах, які вміло ці амбіції роздмухували.

Народні аґрарії

Ідеологічно близькі до кучмістів-без-кучми. Помаранчевого кольору аграрна партія набула під час виборчих перегонів. Саме з табору колишньої влади вийшли у своїй більшості її лідери. Партія змінила назву задля збільшення електорату. Вона так само як і табір кучмістів-без-кучми є привабливою для колишніх кучмістів.

Справжні антикучмісти

Цей відтінок помаранчевого кольору найяскравіший. Крім блоку Юлії Тимошенко сюди можна віднести чимало діячів соціалістичної партії. На сьогодні лише діячі цього штибу дотримуються обіцянок, які давали перед Майданом. Ці помаранчеві мають чимало рахунків до режиму Кучми, а відтак щиро зацікавлені у демонтажі політичної системи й економіки кучмізму. На відміну від вищеперерахованих гілок помаранчевого політикуму справжні антикучмісти не є прихильниками ринкового фундаменталізму. Вони визнають переваги ринкової економіки, проте не заперечують регуляторної політики з боку держави, зокрема заради зупинення антисуспільного підприємництва, обмеження можливостей отримання надприбутків тощо. Але й у цій гілці помаранчевої влади немає достатнього науково-технічного патріотизму, щоб зорієнтуватися на побудову інноваційної економіки шляхом використання власної науки. На превеликий жаль пішов із життя член фракції “Батьківщина” професор М.Павловський, який був палким прихильником саме інноваційної моделі економіки.

Демонтаж системи кучмізму, як і слід було чекати, виявився дуже складною процедурою. Виникли перешкоди. Ззовні і зсередини. Україна змушена до економічної війни на два фронти. На “західному фронті” розвинені держави, які прагнуть захопити наш ринок, а тому зацікавлені в дебілізації України і знищенні нашого виробництва за винятком сировинно-експортних галузей. Захід також підтримує Росію в усіх антиукраїнських діях.

На “східному фронті” – Росія, яка вустами свого Президента оголосила розпад СРСР своєю геополітичною катастрофою, а не відновленням історичної справедливості, як це є в дійсності. Тим самим Росія висловила зацікавленість у реставрації СРСР під будь-яким соусом. Звідси постійний нафтогазовий шантаж. Останню бійку на цьому фронті наш уряд програв. Особливу роль у цій поразці відіграло втручання Президента, який капітулював перед Росією. Аналогічний конфлікт у минулому Чехія виграла. А ми програли і, всупереч обіцянкам на Майдані, вже інтегруємося до ЄЕП. Наш життєвий рівень відтепер контролюватиметься з Москви, яка вже подбає, щоб він не був надто високим і наші розумники мали всі підстави казати, що Росія живе краще й треба терміново до неї приєднатися.

Внутрішніх перешкод на шляху декучмізації також досить багато. Не тільки “об’єднано-прогресивні комуністичні регіони” проти справжньої декучмізації, а й чимало сил у лавах помаранчевих. Головні атаки спрямовані проти спроб уряду ліквідувати головні економічні наслідки кучмізму, тобто наслідки злочинів у приватизаційному процесі. Зустрічають спротив будь-які регуляторні дії уряду. В той час відверто заблоковані всі механізми ринкової саморегуляції цін. Отже маємо “ліберальний саботаж” таємних картелів. До внутрішніх перешкод слід віднести також особисті стосунки, які хтось із журналістів влучно охрестив “кумізмом”.

Політична шахівниця під час майбутніх парламентських виборів

Головне і чи не єдине досягнення помаранчевої революції – саме зміна розташування фігур на політичній шахівниці. Наче всі лишилися на своїх місцях, але відверто антиукраїнські сили (колишні кучмісти) втратили практично весь адмінресурс. Деяка частка місцевого адмінресурсу залишилася під їх контролем. Наприклад, голова районної чи сільської адміністрації може “підштовхнути” підлеглих бюджетників до голосування за якусь з опозиційних партій. Але, по-перше, підлеглі можуть насмілитися не виконати наказ, по-друге, навряд чи опозиція до Ющенка виступить єдиним фронтом, і, зрештою, адмінресурс на рівні столиці, а може й областей, втрачений янучарами безповоротно. Думаю, що за час, що залишився до виборів, ПІСУАР вдасться прочистити.

Але, на жаль може датися взнаки розмаїтість відтінків помаранчевого кольору, про яку вже йшлося. Ринкові фундаменталісти різних ґатунків будуть єдині в бажанні обмежити вплив і владу справжніх антикучмістів. Час покаже, чи призведе це до розколу в лавах урядової коаліції, чи вдасться кучмістам-без-кучми разом із іншими лібералами позбавитися Юлії Тимошенко та її однодумців. Поки що їх стримує розуміння того, що такий розкол поставив би їх на межу електоральної поразки, принаймні призвів до втрати абсолютної більшості у парламенті.

І ось тут час повернутися до питання про радіо НАРТ. Колись у Москві працював скульптор Герасимов. Він розробив спосіб відновлення обличчя людини за її черепом. Реконструкція Герасимова дозволила нам побачити скульптурні портрети кількох давно померлих історичних персон. Я спробую зробити “реконструкцію за черепом” того, що сталося з радіо НАРТ.

На мою думку власник радіо НАРТ належить до табору кучмістів-без-кучми. Він зрозумів, що об’єктивне і неупереджене радіомовлення дуже небезпечне. Небезпечне саме своєю правдивістю. Небезпечний читальний зал Кирила Булкіна, бо вчить людей громадянськості та нагадує історичну правду. Небезпечні новини, бо розповідають про події, які було б краще замовчати. Небезпечні політичні коментарі журналістів, бо вони логічні і апелюють до людської порядності. Небезпечні гості, попри те, що вони дотримуються різних політичних поглядів. Послухає, мовляв, слухач, аргументацію протилежних сторін, і, дивись, схилиться не до того, кого треба, а до того, хто логічніший. Це може вплинути небажаним чином на симпатії майбутніх виборців. Маємо підсумок – я не перевіряв, але мабуть до книги Ґінеса можна занести перші в історії “літні канікули” популярної радіостанції.

Що робити?
Дуже приємно, що мисляча частина суспільства не змирилася із втратою радіо НАРТ. На сайті maidanua.org з’явився запит, чи не перепродасть хтось ліцензію на радіомовлення разом із частотою для створення радіо Альянс-Майдан. Кирило Булкін на тому ж сайті пообіцяв, що колектив НАРТу невдовзі вийде в ефір на іншому радіо.

Хочу звернутися до справжніх антикучмістів. Панії й панове! У вас практично немає жодного ЗМІ. Навіть немає, за винятком цієї газети, такого ЗМІ, яке б ставилося до вас абсолютно об’єктивно. Високого персонального рейтингу Юлії Тимошенко замало, щоб виграти наступні вибори чи то самостійно, чи то в коаліції з кучмістами-без-кучми з оточення Президента, чи то в коаліції з ліберальною напівопозицією до Віктора Андрійовича (УНП та НРУ). Ви, антикучмісти, свого рупору не маєте. Ані радіостанції, ані телевізійного каналу. Газета “Вечірні вісті” на роль такого рупору не тягне. Її журналістський рівень залишає бажати кращого. Реклама ворожок та чаклунок, “контактера із космосом”, який лікує всі хвороби, чимало інших дурниць відштовхує серйозного читача.

Якби ви такий рупор мали, може й вдалося б відвернути пана Президента від згубної стратегії політичних поступок антиукраїнським силам та зради ідеалів Майдану. Тут маємо стандартну політичну хибу. Політичне перефарбування жодного разу і ніде не давало успіху. Колись російський діяч вирішив відібрати в Жириновського шовіністичний електорат. Не вийшло. Шовіністи проголосували за справжнього Жириновського, а не за його мавпувальника. Так само, пане Президенте, антиукраїнські виборці просто не повірять у Вашу проросійську орієнтацію. Вони давно визначилися і голосуватимуть за Симоненка та Вітренко. У підсумку Ви втратите українських патріотів, але не привабите ворогів української державності. ПІСУАР є і буде проти Вас.

Я закликаю вас, справжні антикучмісти, об’єднатися з національно-патріотичними лібералами і докласти зусиль, фінансових та організаційних, до створення нової чесної хвилі, а журналістський колектив для цього вже є. Наприкінці хочу зауважити, що мабуть не варто було сподіватися, що помаранчева революція буде остаточною перемогою “апостола правди і науки”. Майдан лише заклав можливість чесних виборів у майбутньому. Попереду необхідні ще принаймні два етапи революції. Треба зрештою досягти справжньої незалежності від Росії. А далі – усунути від влади невігласократію й перейти на інноваційну модель економіки

13.06.2005

Леонід Шульман, доктор фізико-математичних наук

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118696268.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua