Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 15-06-2005
Олег Целуйко: "Передруки" у мережі Інтернет: закладення нових судових традицій
www.pravda.com.ua

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118838642.html

"Це навіть більше, ніж бєспрєдєл..." Ось таку фразу можна було почути від учасників одного з цивільних процесів у Апеляційному суді міста Києва 4 червня цього року.

"У шоці" допоки перебувають лише адвокат Олега Єльцова та сам Олег, відтоді, як вони почули резолютивну частину рішення цього суду за їхньою скаргою у справі "про передруки у мережі Інтернет" проти Андраша Кноппа та ТОВ Eural Trans Gas Kft., незважаючи на те, що психологічно були готові до неприємного для них розкладу подій. Але чи лише для них?

Є підстави вважати, що доволі швидко у цей стан гуртом може увійти ціла група українських інтернет-видань з "Ім'ям" (у прямому та переносному значення слова) разом зі своїми власниками та журналістами, адже у ході провадження вже у другій судовій інстанції по справі Єльцова ми констатуємо продовження послідовного процесу закладення вкрай небезпечного для них прецеденту де-факто:

"Дослівне відтворення оригіналів статей у веб-ресурсах як копій на інших веб-ресурсах із посиланням на електронну адресу першоджерела не звільняє від правової відповідальності, якщо зміст оригіналу статті стає підставою для притягнення до правової відповідальності". Така лиха доля на сьогодні спіткати й інші немережеві джерела інформації, які подеколи ледь не наполовину складаються зі статей з інтернету (наприклад, щоденні газети).

Також приклад справи Єльцова показує, що до суду може бути притягнуто якраз не автора відомостей, а колишнього журналіста інтернет-ресурсу, який лише "передав далі" ті відомості у мережі. З таким же успіхом це він міг би зробити для своїх колег, приятелів засобами електронно-поштового зв'язку. Невже і тоді він би був притягнутий до суду як потенційний наклепник? Так недалеко і до телефонних розмов можна дістатись.

Останнього разу ІМІ писало про цю та подібні справи як про проблемну тенденцію правової незахищеності (точніше непослідовність захищеності) інформаційних ресурсів, які виконують у суспільстві функцію посередника при розповсюдженні відомостей, напередодні вищезгаданого апеляційного засідання. Наскільки нам стало відомо, Апеляційний суд Києва майже повністю погодився із висновками, що містилися у рішенні Печерського районного суду:

•визнано такими, що не відповідають дійсності відомості з відтвореної на сайті http:\\www.cripo.com.ua статті-оригіналу п. Купчинського з англомовного сайту "RFE/RL Organized Crime and Terrorism Watch", який є структурним підрозділом корпорації "Радіо Свобода – Вільна Європа";

•журналіста зобов'язано їх спростувати на сайті http:\\www.cripo.com.ua (яким він офіційно давно вже не володіє -авт.);

•з журналіста стягнути на користь позивачів моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. (по 25 000 грн. на кожного), та витрати по сплаті державного мита в розмірі 26 547 грн.

Перевести дух можна лише газеті "Урядовий кур'єр", з якої Апеляційний суд зняв вимогу щодо спростування відомостей ( видання не має ніякого стосунку до оскаржуваних відомостей і справи загалом). Хоча теоретично новий ЦК дійсно надає позивачам право пред'являти таку вимогу по суду до ЗМІ, зовсім сторонніх щодо суті справи.

Ну що ж, схоже, наша правозастосовча практика з інтернету бере курс на "загвинчування гайок" порівняно з традиційними медіа. З-поміж національних інстанцій зупинити його може Верховний суд або, за специфічного розкладу обставин, навіть Конституційний суд.

А порівнювати є з чим: за п.4 ч.1 статті 42 закону "Про друковані ЗМІ (пресу)"

- журналіст не несе відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.

За ч. 3 ст. 11 ЦПК України,

-у разі відсутності закону, що регулює суперечливі відносини, суд

застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності

такого закону суд виходить із загальних начал і змісту

законодавства України.




Олег Єльцов

Здавалося б, спеціальних законів про регулювання відносин з наклепу у мережі Інтернет немає, і цілком виправдано вимальовується аналогія з друкованими ЗМІ, однак національні суди вважають, що ресурси у мережі Інтернет перебувають у гіршому становищі, тож, звільнення від відповідальності не передбачено.

"Нічого собі! так цей закон нас всіх підвісив! Себто - якщо хтось хоче комусь - цілком у правовому полі - заткнути пельку, ось вам український закон. І що з цим робити?", - надійшло до нас повідомлення від гостя на форум сайту після першої статті. Так, і законодавство в тому числі недосконале, хоча б тому , що дозволяє вирішувати і направо, і наліво. Коли так піде, то "затикатимуть" не тільки Єльцову, а всім нам.

Тому про "шок" слід говорити ще до ухвалення рішення Верховним судом, адже ми говоримо про розвиток громадянського інформаційного суспільства у демократичній країні, яка прямує до об'єднаної Європи. Втім, нещодавно Європа знову підтвердила, що її позиція стосовно інтернет-видань та журналістів, які працюють у цих виданнях, зовсім інша, ніж ми бачимо в Україні…

У прийнятій Комітетом міністрів РЄ Декларації про свободу комунікації в Інтернеті (Страсбург, 28.05.2003) міститься принцип 1, що за своїм характером задає тон усьому документу і відповідно за правом має вважатися базовим.

Принцип 1: Правила щодо контенту в Інтернеті

Держави-члени не повинні піддавати контент в мережі Інтернет обмеженням, які перевищуватимуть застосовувані до інших засобів постачання контенту.

13 травня 2005 року Комітет міністрів Ради Європи прийняв Нову декларацію з прав людини та мережі Інтернет, яку було підготовлено спеціальним комітетом наукових експертів та представників урядів. Як зазначається у прес-релізі, "декларація є першою міжнародною спробою окреслити рамки з цього питання та донести до цифрової доби принципи Європейської Конвенції з прав людини шляхом оновлення".

За повідомленням EDRI-gram (двотижневий бюлетень про цифрові громадянські права в Європі. Випуск № 3.10), Декларація без сумніву містить дуже обнадійливе підтвердження факту, що "усі права, які надійно охороняються Конвенцією із захисту основних прав та свобод людини (ЄКПЛ), залишаються дійсними повною мірою за інформаційної доби та повинні й надалі охоронятись, незважаючи на новий технологічний розвиток", а також переконливу заяву про те, що "як дані контенту, так і дані трафіку електронних комунікацій підпадають під регулювання положеннями норм статті 8 ЄКПЛ та не повинні піддаватися іншим обмеженням, окрім тих, що передбачаються цими положеннями".

Окрім ініціювання нових законодавчих актів, чим у даному випадку ще можуть члени інтернет-спільноти допомогти?

Мабуть, банально, але в інтернеті ми точно не перші, і, сподіваємось, не останні. Актуально тут було б пригадати непоодинокі випадки зі світової практики, пов'язані з використанням технології віддзеркалювання інформації на паралельних ресурсах інтернету, коли уряди (та й не тільки вони) фактично були вимушені констатувати свою бездієвість на предмет досягнення мети блокування доступу до спеціальної інформації.

Так, рада графства Нотінгемпшир намагалася заборонити публікацію звіту JET (офіційний звіт про випадки поганого ставлення до дітей). Однак в результаті кампанії, що її розгорнула британська НУО "Кібернетичні права і свободи", звіт було негайно відтворено на теренах 35-ти сайтів. Заборона втратила сенс, бо коли є нормальний доступ, інтернет єдиний для всіх, і яка вже різниці, на якому з десятків сайтів розташована одна й та сама інформація?

Подібним чином закінчилися в Іспанії масові заходи проти баскської організації, а конкретніше проти американського провайдера, послугами якого скористувалася організація.

Заходи, широко ініційовані і розрекламовані урядом, були спрямовані на блокування роботи останнього шляхом бомбардування електронними листами, чого було достатньо, аби інформаційна підтримка на користь провайдера надійшла не тільки від організацій зі США, але й з Голландії, Англії.

Більше того, англійська група Глобальна кампанія за свободу в інтернеті" (GILC) створила електронну дошку оголошень, куди власники серверів могли надіслати лист з викладом свого погляду на проблему .

Зверніть, будь ласка, увагу на те, що успіх таких контрзаходів було обумовлено саме за активної участі громадських організацій, а також на важливість аспекту підвищеного суспільного інтересу до проблеми.

У представленій фабулі баскська організація розташувала на сайті матеріали, направлені на підтримку баскської незалежності, проте не містили закликів застосування сили.

У іншому випадку, не виключено, що на широку підтримку інтернет-спільноти з різних країн годі й було б сподіватись, адже, повторимося, наскільки ідея якісна – настільки, вбачається, вона заслуговує на підтримку інших: неієрархічні засоби інформації є одними з найоб'єктивніших тому детекторів. Відповідно продуктом подібних транснаціональних кампаній (точніше вже інформаційних контрвійн) стала поява сайтів, які спеціалізуються саме на віддзеркалюванні великої кількості заборонених документів... Ну, невже їх всіх підряд у світі можна забомбувати електронними листами, вірусами тощо?

Звичайно, у цій фабулі помилкою було б оминути фактор інтересів американського провайдера, саме після порушення яких і було вжито контрзаходів. Коли б того не сталося, то може і галас не здійнявся, та матеріали організації з Європи залишилися звуженою проблемою її діяльності, яка переслідує цілком індивідуальну мету.

Однак, вбачається, що якби інші провайдери і НУО з питань захисту інформаційних прав тихо "проковтнули" ідею атаки на устаткування провайдера і виведення його з ладу з метою перешкоджання здійснювати свій бізнес, бути посередником інформації для громадськості, отже порушувати вже його свободу діяльності-вираження, то тим самим, вони допустили б створення для себе небезпечного прецеденту, який з часом міг би відтворитися щодо кожного із них індивідуально.

Це зайвий раз доводить корпоративність, спільність таких інтересів і відповідну соціальну важливість обговорення питання, яке за сталою (хоч і не штампованою) логікою тлумачення положень статті 10 Євроконвенції Європейським Судом претендує на більш розширений захист.

Іншими словами, необхідність забезпечення доступності матеріалів он-лайн про заклики до баскської незалежності у суто конкретній ситуації стало справою вираження цілого прошарку інтернет-спільноти, "базованої" на обох континентах, і свідчило про суспільну важливість питання.

Головне, що окреслені контрзаходи інтернет-спільноти проти національного уряду однієї держави лише збільшили масштаби наслідків, проти яких були спрямовані первинні дії уповноважених органів цього уряду.

Така ефективність і адекватність/пропорційність обмежень, вжитих державою, у випадку доведення справи до Європейського суду, вбачається, ніяк не укладались би у розуміння останнім їхньої необхідності у демократичному суспільстві.

Більш того, в силу транснаціональних властивостей пірингових мереж (тобто із рівноправними вузлами доступу, неієрархічна система), на кшталт Інтернет, межі розсуду окремо взятої держави у майбутньому будуть значно звужені, а ще вірогідніше, поглинатимуться уніфікованим критерієм "демократичного суспільства", розробленим і витлумаченим Європейським судом з прав людини.

З огляду на хід судових проваджень у непоодиноких справах, на кшталт журналіста Єльцова, вбачається, в інтернет-журналістики, як зрештою і спільноти загалом, з'явилась ще одна нагода довести, що у Європейській Україні зростає інформаційне громадянське суспільство, де право на свободу вираження чогось таки варте, аби не перебувати у черговому, однак спізнілому "шоці".

Олег Целуйко, Інститут масової інформації

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118838642.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua