Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 17-06-2005
Ігор Черчатий: В Америці ніколи не «укріплювали» районів
„Полтавська думка-2000”, №25, 17червня 2005 року.

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118991116.html

Дискусія щодо першого етапу здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні пішла, як кажуть, в “глибину”. Тепер уже мова про “укріплення” районів ведеться не лише на міністерському рівні в Києві, а й у кожній адміністративній “одиниці”. В окремих районних газетах Полтавщини вже почали з’являтися статті на зразок “Бути чи не бути нашому району?” Що залишиться від колишньої стабільності в межах “маленьких” кордонів? Для українського суспільства півстолітня тимчасова стабільність в існуванні недоторканості територіального устрою перетворилася майже на споконвічний застій.

Думали, що по-іншому вже не буде. Що завжди буде так, як є. Тому й почали кумекати над створенням прапорів, гербів та гімнів своїх районів. Та синдром застою завжди був кісткою у горлі для наших споконвічних реформаторів — ще з часів царизму... Кожна політична сила бажала видати себе за штовхача прогресу. Розмови про саму адміністративно-територіальну реформу точаться вже не перший рік. Ще наприкінці минулого століття столиця України “баламутилася” від проведення семінарів, круглих столів, науково-практичних конференцій з цієї проблематики. Для Києва це питання вже є практично вирішеним. Тепер “баламутитися” починають у районах. Імпульс із Києва докотився до кожної з територій у вигляді катастрофічного цунамі, яка може закреслити і перекреслити усі внутрішні кордони.

З районів уже лунає стогін: “Давайте не рубати з плеча”, “Давайте вивчати досвід інших країн”. Варто зазначити, що досвід “інших країн” є надзвичайно різнобарвним. Особливо — європейських країн. Європа — це континент-вулкан. Тут завжди до кордонів ставилися як до тимчасового явища. Тут створювалися і розпадалися імперії. Переселялися народи і переселяли народи. Кремсали карти у Версалі, Букінгемському палаці, Рейхсканцелярії, Кремлі.

Подібні процеси відбувалися останнім часом і з переділом внутрішніх кордонів: наприклад, у Болгарії, Польщі. Звісно, з метою раціонального “укріплення”.
Влада хоче показати, що вона що захоче, те й зробить...

Неєвропейським прикладом є США. В Америці адміністративно-територіальний устрій ішов не шляхом “укріплення” територіальних одиниць, а їхнього зменшення. Адміністративно-територіальні одиниці в США називаються каунті. У багатьох штатах їх нараховується до сотні. Зрозуміло, що на відміну від України, яка є унітарною державою, США — це класично-самодостатній приклад федеративної республіки: кожен штат має свою конституцію. Тож американцям неможливо навіть уявити, що імпульс адміністративно-територіальної реформи прийде до їхньої глибинки із Вашингтона.
Які райони-каунті були створені на зорі розбудови американської держави, так вони існують і нині. Все залишається незмінним протягом двох століть. Мікроадміністративно-територіальна реформа в США відбулася лише одного разу — майже півтора століття тому і торкнулася вона лише одного штату — Кароліни. Це відбулося під час кровопролитної громадянської війни в середині ХІХ століття, коли лінія фронту між північними штатами та сепаратистською Конфедерацією південних рабовласницьких штатів розділила Кароліну навпіл. Після того з’явилося два штати: Північна Кароліна і Південна Кароліна. Відтоді на території країни — від атлантичного до тихоокеанського узбережжя — не було жодної територіальної реформи.

Американська демократія дотримується принципу: найкраще влада служитиме людям тоді, коли вона буде максимально наближена до людей. Тому в Америці ніколи й не могли додуматися до такої нісенітниці як “укріплення” каунті (округів, а по-нашому — районів). Раніше американці казали, що найкраще буде тоді, коли людина до адміністративного центру зможе пішки дійти з будь-якої ферми округу (щоб не далеко було йти).
Я хочу, шановні читачі, наглядно продемонструвати вам приклади адміністративно-територіального устрою двох штатів: Теннессі і Айови. І це не випадково, адже чисельність населення Теннессі трохи не дотягує до 2 мільйонів чоловік — тобто стільки, скільки й у Полтавській області. А в Айові мешкає 3,5 мільйона людей — приблизно стільки ж, скільки у сусідній з Полтавщиною Харківській або ж Дніпропетровській області.

Та якщо за кількістю населення між штатом Теннессі і Полтавською областю можна поставити знак рівності, то за кількістю адміністративно-територіальних одиниць — це небо і земля. У штаті Теннессі — понад 100 каунті (округів) і ніхто ніколи не збирався їх “укріплювати” чи об’єднувати. А на Полтавщині їх у чотири рази менше — 25, перед якими вже замаячила перспектива “укріплення”, об’єднання та перетасування. А в Айові — 99 районів.

Також в Америці, порівняно з Україною, існують інші адміністративно-територіальні “збочення”. Наприклад, лише в кількох випадках столицями окремих штатів є найбільші за кількістю населення міста. Як правило, столицею штату, в якому базується весь апарат управління, є невеличкі містечка. Наприклад, столицею штату Каліфорнія, з його гігантськими мегаполісами Лос-Анджелес і Сан-Франциско, є місто Сакраменто (саме в ньому працює губернатор штату — “термінатор” Арнольд Шварценеггер). Столицею штату Нью-Йорк, до якого входить одне з найбільших міст світу Нью-Йорк, є місто Олбані (на всіх географічних картах воно позначається такою ж “крапкою” як Кременчук — тобто має приблизно таку ж кількість населення). А столицею штату Іллінойс, в якому знаходиться гігантське місто Чикаго, є крихітний Спрінгфілд, у якому проживає стільки ж мешканців, скільки, наприклад, у Нових Санжарах. Та що там говорити? Погляньте самі на географічну карту, або загляньте в атлас і все побачите самі. Тож, як бачите, Україна — не Америка: у нас було б неймовірним фактом, якби адміністративним центром Полтавщини була, наприклад, Диканька або Решетилівка.

З іншого боку, Україна також не Китай, і не Бурунді, і не Антарктида. І це дуже добре!
Період адміністративно-територіального “застою” в Україні вже минув. Принаймні, в головах окремих реформаторів. Коли зможуть матеріалізуватися ці стратегічні задуми: поживемо — побачимо.

Якщо ж доживемо до того часу, то у нас буде нагода не лише побачити, а й оцінити кроки виходу з адміністративно-територіального “застою”. І, дай Боже, щоб ці кроки не шкандибали “сусанінським маршрутом”.

Ігор ЧЕРЧАТИЙ.
(м. Полтава)

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1118991116.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua