Майдан / Статті Карта Майдану

додано: 23-06-2005
Володимир МАРТИНЮК: Місце у виборчому списку як інвестиційний товар.(оновл.+)

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119537134.html

В Україні появився новий інвестиційний товар – місце у партійному виборчому списку.

Навіть депутатом районної ради тепер можна стати лише перебуваючи у виборчих списках якоїсь популярної в народі партії. Тому ті гроші, які раніше при мажоритарних виборах йшли на підкуп виборців, чиновників, суддів, тепер витрачаються на підкуп партійних функціонерів, які взамін навстіж відкривають партійні двері для сумнівних напівкримінальним типажів.

В середу 22 червня представники декількох регіональних організацій партії „Батьківщина” провели прес-конференцію в УНІАН, на якій пояснили причину свого політичного демаршу – пікетування Кабінету Міністрів України на якому вони домагалися зустрічі з лідером своєї партії – Юлією Тимошенко.

Причина, яка привела з різних кінців України до Києва достатньо відомих регіональних активістів та лідерів партії „Батьківщина” полягала в тому, що на їх глибоке переконання відбувається масована торгівля місцями у виборчих списках як „Батьківщини”, так і інших популярних партій „оранжевого” табору.

Представники Львова, Одеси, Дніпродзерджинська, Херсону, Ізмаїлу та інших міст розповіли, малоприємні для іміджу „оранжевих” партій, історії про торгівлю партквитками цих партій, яку здійснюють високопоставлені партійні чиновники, та наступне „силове” вигнання старих членів партії „неофітами”, які як правило навіть не приховують своєї колишньої причетності до виборчої кампанії Віктора Януковича та політичних структур, що його підтримували.

Попри листівки, які поширювали перед прес-конференцією нібито представники Київської організації „Батьківщини”, її учасники виглядали цілком адекватними, а те що вони розповідали не було подібним до вигадок чи провокацій.

Загальна схема торгівлі „пропорційно-списковою” демократією виглядає наступним чином:

- за активної участі високопоставлених партійних функціонерів одному з місцевих багатіїв вручається партійний квиток. Багатій, як правило до цього був тісно пов’язаний з командою Януковича і дуже часто обтяжений напівкримінальною досвідом;

- новоявлений член партії у примусовому порядку записує туди ж всіх своїх родичів, знайомих та працівників власних фірм;

- маючи за собою новоприйнятих друзів і „холопів” та використовуючи підтримку високопоставлених друзів з вищих партійних органів , проводяться позачергові перевибори, на яких зміщується попереднє керівництво і виключаються з партії активісти часів боротьби з Кучмою та „оранжевої революції”.

Як правило все це супроводжується силовими діями у стилі „кримінал” з побиттям та залякуванням незгідних.

Мотиви цієї суєти очевидні – згідно нового виборчого законодавства навіть депутатом сільради віднині можна стати лише перебуваючи у виборчих списках якоїсь популярної в народі партії.

Тому ті гроші, які раніше при мажоритарних виборах йшли на підкуп виборців, чиновників, суддів, тепер витрачаються на підкуп партійних функціонерів, які взамін навстіж відкривають партійні двері для сумнівних напівкримінальним типажів, вирощених попереднім злочинним режимом.

У випадку „Батьківшини” виключені з неї колишні активісти акції „Україна без Кучми” назвали конкретне прізвище того, хто на їх думку „продає Батьківщину”. За їхніми словами це - член центрального керівництва партії, партапаратник ще КПРС-івського розливу, Ярослав Федорчук.

На думку організаторів прес-конференції, щось подібне діється зараз і з СПУ Мороза і навіть з ще офіційно несформованою партією НСНУ Віктора Ющенка.

Таким чином можна стверджувати, що на українському ринку з’явився новий інвестиційний товар – місце у партійному виборчому списку

Що ж – прихильників тотальної „пропорційно-спискової” демократії можна лише поздоровити – сон їхнього розуму, помножений на непомірну галасливість та самовпевненість, породив в Україні чергові страховища відповідного розміру і масштабу.

Наприклад, в Одесі партією „Батьківщина” сьогодні вже керує не вельми популярний в цьому місті колишній заступник колишнього міського голови Боделана Юрій Крук. В Дніпродзержинську „головним соціалістом” став місцевий підприємець Микола Кучма, підвладні якого зламали щелепу попередньому місцевому соціалістичному лідеру, а інші розмахують партквитками СПУ та погрожують міліціонерам „Морозом та Луценком” під час їх затримання на місці зґвалтування неповнолітньої дівчини.

Аналіз подій свідчить, що саме ці і подібні їм люди при існуючій системі скоріше всього стануть новими депутатами місцевих рад і визначатимуть долю місцевого самоврядування та місцевих жителів на майбутні роки.

Чи розуміють Тимошенко, Мороз, Ющенко та лідери інших „прохідних” партій, що тепер під прикриттям їх авторитету, влада у містах, районах і цілих областях буде захоплюватися непевним кримінально налаштованим людом, один до одного подібним до тих, проти кого вони боролися в часі передвиборчої кампанії та "оранжевої революції"?

Не треба плекати ілюзій, що чистоту партійних лав все таки вдасться зберегти якимись неординарними заходами та героїчними зусиллями згаданих лідерів. Великі гроші не знають перепон і „приватизувати” регіональний партійний осередок а потім і цілу партію, як виявляється, навіть простіше і дешевше аніж приватизувати прибуткове державне підприємство, чи купити більшість місць у ти чи інших радах за мажоритарної виборчої системи. Як виявилося для відновлення внутрішньопартійної справедливості, навіть у випадку вчинення там фальсифікацій, погромів та незаконних дій, нема ніяких шансів на застосування закону чи апелювання до правохоронних органів.

Як це не парадоксально, але схильний до порушення закону та застосування насильства і махінацій прошарок українського суспільства нарешті знайшов місце де вона може все це робити не боячись закону і покарання – це „вільна від юрисдикції закону” сфера внутрішньо-партійних відносин. Звичайно можна спробувати наприймати якихось законів про партії і бог зна про що іще, але це не приведе до бажаних результатів, як не дали результатів численні закони про „справедливість” приватизації.

На мою думку єдино можливим способом запобігти цьому може бути зміна пропорційної виборчої системи в Україні на манер такої, яка є наприклад в Німеччині. Забезпечення прав меншості (а саме це є головним аргументом прихильників пропорційної виборчої системи) забезпечується тим, що голоси тих депутатів які програли вибори у мажоритарних округах більш популярним кандидатам, служать підставою для обчислення пропорційної квоти конкретних політичних партій, до яких належали ці депутати.

Таким чином голоси меншості виборців які проголосували за програшного кандидата не втрачаються, а акумулюються в загальнонаціональному чи земельному пропорційному округу і вразі перевищення прохідного бар’єру мають шанс реалізуватися депутатським місцями.

Варіант пропорційного виборчого законодавства, який прийнятий в Україні дуже нагадує той варіант, від якого у свій час відмовилася Італія, відмовилася бо в італійському парламенті та муніципальних десятиліттями засідали представники сицилійської та неаполітанської мафії, яких через це було неможливо притягти до судової відповідальності.

Боротьба за права меншості в Україні привели до грубих і небезпечних порушень прав більшості, а, простіше кажучи, до порушення засадничих принципів демократії. Бо демократія це не право меншості нав’язувати свою волю більшості, а навпаки - механізм вияснення та реалізації волі більшості громадян. Український варіант пропорційного виборчого закону по своїй суті є феодальним, таким який побутував у середньовічних феодальних „республіках”. Основна мета такого закону – максимально ослабити вплив простих громадян на процес прийняття державних рішень і максимально посилити контроль над державою певним соціальним верствам, які є меншістю у суспільстві. Чи є це демократично і чи відповідає це конституції – вирішуйте самі.

Напівфеодальна українська „еліта” демонструє дивовижну здатність до самозбереження та виживання. Вона успішно пережила встановлення незалежності України, пережила крах компартії та комсомолу, з яких вона у більшості своїй вийшла, пережила зміну президента Кравчука на президента Кучму, пережила політичний крах всіх політичних партій і сил , з якими вона починала явно асоціюватися. Як не дивно вона демонструє очевидну здатність успішно подолати результати „оранжевої революції”, захопити контроль над політичними структурами цієї оранжевої революції і навіть політично „утилізувати” її лідерів.

Чи не є все це надмірним згущенням фарб і описом маловірогідного сценарію перебігу подій? Якщо хтось сумнівається, то нехай пригадає, як колись у загалом непогану і демократично партію СДПУ(о) прийшли, тоді ще непримітні, київські бізнесмени Віктор Медведчук та Григорій Суркіс...

Володимир МАРТИНЮК
Магістр державного управління
Сайт "Майдан"

Версія до друку // Відповісти // Редагувати // Стерти // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1119537134.html




Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2016. Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail news@maidan.org.ua